про повернення позовної заяви
09 квітня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4878/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., перевіривши матеріали адміністративного позову Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 позов Харківського національного університету внутрішніх справ залишено без руху, запропоновано позивачу протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі.
05.04.2021 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярії) суду за вхідним реєстраційним номером 12172/2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 19.03.2021 разом з позовною заявою та клопотанням про поновлення строків звернення до суду з даним позовом, в якому зазначено наступне.
Позивач звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області з даним позовом 07.08.2019. Із посиланням на положення статті 257 Цивільного кодексу України зазначають, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, у зв'язку з чим позивач звернувся до міського суду у встановлені строки. Крім того, суди цивільного судочинства неодноразово задовольняли позовні заяви Харківського національного університету внутрішніх справ з цього ж самого предмета позову.
Після закриття справи Лисичанським міським судом Луганської області Харківський національний університет внутрішніх справ подав адміністративний позов до Луганського окружного адміністративного суду в межах місячного строку, у зв'язку з чим просять поновити строки звернення до суду з даним позовом.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з утриманням, а саме грошові кошти в розмірі 10962,06 грн.
За правилами положень пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
При з'ясуванні питання щодо своєчасного звернення позивача до суду застосовуються норми спеціального закону, а саме частина п'ята статті 122 КАС України, яка встановлює звернення до суду у справах щодо звільнення громадян з публічної служби місячний строк.
При цьому Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у цивільному та господарському судочинстві визначений як строк позовної давності, а в адміністративному - строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій можливо дійти висновку про те, що правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов'язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
При цьому ЄСПЛ у справах "Салов проти України", п. 93, "Сутяжник" проти Росії", п. 38) підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду.
Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа "Салов проти України"), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа "Сутяжник проти Росії", п. 38).
При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи "Бочан проти України", "Смірнова проти України", "Федіна проти України", "Матіка проти Румунії" та інші).
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, підсумовуючи вище викладене, можливо дійти висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визначення причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві або у заяві про поновлення строку звернення до суду причин, підтверджених відповідними засобами доказування та доданими до них матеріалами.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Як свідчать матеріали позову, ОСОБА_1 проходив державну службу в органах Національної поліції України.
Як зі змісту позовної заяви, наказом ГУНП в Луганській області від 11.04.2016 № 204 о/с ОСОБА_1 звільнено відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням).
02.11.2018 на адресу позивача від Головного управління Національної поліції в Луганській області надійшла інформація про ОСОБА_1 якого звільнено з Національної поліції протягом перших трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС.
Отже, починаючи з 02.11.2018, розпочався перебіг строку на реалізацію позивачем свого права на звернення до суду з позовом про стягнення вказаних витрат у судовому порядку.
До Лисичанського міського суду Луганської області з відповідним позовом звернувся 07.08.2019.
Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 10.11.2020 у справі №415/6610/19 провадження по справі за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, пов'язаних з утримання під час навчання закрито.
При цьому, суддя вважає за необхідне зазначити, що 12.12.2018 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову справі № 804/285/16 за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (далі - Університет) до ОСОБА_3, третя особа - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - ГУ МВС, МВС відповідно), про стягнення витрат, в якій сформовано правовий висновок щодо встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року в справі № 461/5577/15-ц, 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15, оскільки указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.
Водночас зазначено, що у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС у редакції Закону № 2147-VIII, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
На підтвердження викладеного висновку зауважено, що 05.12.2018 року у справі № 818/1688/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі № 533/934/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 815/5027/15, 03.10.2018 у справі № 755/2258/17, та вказала, що спори пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби - підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Дана постанова набрала законної сили 12.12.2018.
Крім того, 13.03.2019 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову справі № 723/18/17 за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, в якій зазначено, що спори, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Дана постанова набрала законної сили 12.12.2018.
Таким чином, починаючи з 12.12.2018 Великою Палатою Верховного Суду сформовано правовий висновок стосовно розгляду спорів, пов'язаних з питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, виключно в порядку адміністративного судочинства.
Отже, суддею з'ясовано, що позивач про порушення своїх прав дізнався 02.11.2018, до Лисичанського міського суду Луганської області з відповідним позовом звернувся 07.08.2019 всупереч положенням статті 122 КАС України та наведеного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду.
До Луганського окружного адміністративного суду позивач звернувся лише 10.12.2020. Жодних належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач не надав.
Посилання стосовно того, що позивач звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області із дотримання строків, встановлених статтею 257 Цивільного кодексу України, та після закриття провадження у справі у місячний строк відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України звернувся з позовом до Луганського окружного адміністративного суду, суддею визнаються неприйнятними, оскільки, починаючи з 12.12.2018 Великою Палатою Верховного Суду сформовано правовий висновок стосовно розгляду даної категорії спорів в порядку адміністративного судочинства. Тобто, позивач звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області, а також до Луганського окружного адміністративного суду з відповідним позовом з пропущенням строків звернення до суду, встановленим статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, суддя дійшов висновку про те, що позивач проявив байдужість щодо своїх прав та обов'язків, внаслідок чого зазначені його представником підстави пропуску строку не можуть бути визнані поважними.
Належних доказів на підтвердження існування обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, позивач до матеріалів позову не надав.
При цьому, Верховним Судом висловлено правову позицію, згідно якої за загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатись не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова від 21.10.2019 №0640/4406/18, від 21.05.2020 №П/811/1586/16).
Суддя вважає за необхідне зазначити, що прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28.10.98 та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001. У них зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
Якщо в законі визначено порядок учинення певних дій, такий порядок у силу вимог вітчизняного законодавства повинен дисциплінувати осіб, котрі звертаються до суду, та не допускати входження процесу в безладний рух, оскільки право на суд не є абсолютним.
Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантоване в §1 ст.6 конвенції, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, аби сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Таким чином, це положення втілює "право на суд", право на доступ до якого є лише одним з аспектів. Однак ідеться про можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в §1 ст.6 конвенції.
При цьому національні органи влади, зокрема суди, мають розв'язувати проблеми тлумачення внутрішнього законодавства. Їхня роль обмежується перевіркою відповідності результатів такого тлумачення конвенції. Це стосується, зокрема, тлумачення судами процесуальних норм, таких як строки подання документів або подання апеляцій (рішення від 4.04.2019 у справі "Кунерт проти Польщі").
Отже, залишивши позовну заяву без руху, суддя проінформував позивача про обов'язок виправити недоліки позовної заяви відповідно до положень процесуального закону.
Оскільки позивач не виконав зазначених вимоги і, отже, не вичерпав наявних засобів захисту свого права, позовна заява підлягає поверненню.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві.
Таким чином, враховуючи те, що вимоги ухвали суду від 19.03.2021 залишились не виконаними в повному обсязі, недоліки позовної заяви у встановлений строк не усунуті, вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, наявні підстави для повернення позовної заяви позивачу.
Роз'яснити позивачу, що згідно положень частини 8 статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Керуючись статтями 169, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позов Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі повернути позивачу.
Копію ухвали разом з позовною заявою і доданими до неї документами невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяЄ.О. Кисельова