09 квітня 2021 року № 320/1569/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про визнання протиправною та скасування постанови,
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про відкриття виконавчого провадження №63406950 від 26.10.2020 р.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при відкритті виконавчого провадження відповідачем не дотримано вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та прийнято до виконання виконавчий документ не за місцем реєстрації та проживання позивача, чим порушено його права у виконавчому провадженні. На підставі цього, на думку позивача, оскаржувана постанова приватного виконавця є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. Так, відповідач зазначає, що у виконавчому написі №26030 від 04.09.2020, який виданий приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., та на підставі якого винесено спірну постанову вказано, що місцем проживання боржника є АДРЕСА_1 тобто, на думку відповідача, виконавчим документом чітко встановлено, що місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва.
Третя особа, письмових пояснень до суду не подавала.
ІІІ. Процесуальні дії суду у справі
Ухвалою суду від 18.02.2021 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду 22.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання у справі на 30.03.2021.
Судове засідання призначене на 30.03.2021 знято з розгляду у зв'язку із перебуванням судді у відпустці. Наступне судове засідання призначене на 06.04.2021.
05.04.2021 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.
06.04.2021 сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, явку своїх представників не забезпечили.
Згідно з ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 КАС України, суд вважає, що неявка всіх учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті у за наявними матеріалами у справі.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. вчинив виконавчий напис від 24.09.2020 №26030 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" заборгованості в сумі 52 771, 63 грн.
ТОВ "Фінансова компанія "Аланд" подало приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Малковій М.В. заяву від 23.10.2020 року про примусове виконання рішення.
До вказаної заяви було долучено платіжне доручення про сплату авансового внеску, оригінал виконавчого напису від 24.09.2020 №26030, копію довіреності представника стягувача.
На цій підставі приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова М.В. винесла постанову від 26.10.2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63406950 з примусового виконання виконавчого напису від 24.09.2020 №26030 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С.
Зареєстрованим місцем проживання позивача (згідно з відомостями, зазначеними у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 12.03.1996) є адреса: АДРЕСА_2 .
Зареєстроване місце проживання позивача (та сама адреса) зазначено також у виконавчому написі нотаріуса від 24.09.2020 №26030. Утім, разом з цією адресою у тому ж виконавчому написі зазначена ще одна адреса, «місце проживання» ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_3 , що слугувало для відповідача, виконавчим округом якої є місто Київ, відкрити виконавче провадження.
Не погодившись з правомірністю постанови від 26.10.2020 про відкриття виконавчого провадження №63406950, позивач звернулася з цим позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Частинами першою, другою статті 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1404-VIIІ приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
За текстом частини першої статті 4 Закону № 1404-VIII у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України (частина друга статті 24 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1404-VIII виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Згідно з частиною п'ятою статті 24 Закону №1404-VIII у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 Закону № 1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Частинами першою, другою статті 25 Закону № 1403-VIII визначено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя; приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Пунктом 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802; далі - Інструкція №512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIIІ передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та, відповідно, на яку розповсюджуються компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх примусового виконання.
Відповідно до частин першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
За текстом статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV):
вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;
місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;
місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;
документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист;
реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно з частиною десятою статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина одинадцята статті 6 Закону № 1382-IV).
Відповідно до норм частини першої статті 4 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).
Згідно з частиною другою цієї статті, у разі відсутності інформації, передбаченої зокрема, пунктами 9-14 частини першої цієї статті, вноситься відповідна відмітка.
VI. Оцінка суду
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах виконавчого округу, в якому такий приватний виконавець здійснює діяльність. Водночас, що Закон №1404-VIII визначає вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
З Єдиного реєстру приватних виконавців України вбачається, що виконавчим округом відповідача є місто Київ.
Судом встановлено, що ТОВ "Фінансова компанія "Аланд" подало приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Малковій М.В. заяву від 23.10.2020 року про примусове виконання рішення. До заяви було долучено, зокрема, виконавчий напис від 24.09.2020 №26030, який містив відомості щодо місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 та зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
На цій підставі приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова М.В. винесла постанову від 26.10.2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63406950 з примусового виконання виконавчого напису від 24.09.2020 №26030 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С.
З наведеного слідує, що з огляду на «адресу проживання», яка знаходиться у виконавчому окрузі, на який поширюється компетенція приватного виконавця Малкової М. В., стягувач визначив місце виконання рішення (у цьому випадку ним є виконавчий напис нотаріуса), з яким відповідач, по суті, погодився, ухваливши оскаржувану постанову.
Обґрунтовуючи правомірність прийняття спірної постанови, відповідач у відзиві на позов зазначив, що у даному випадку виконавчий документ було прийнято не за місцем реєстрації, а за місцем проживання (перебування) боржника - фізичної особи, оскільки у виконавчому написі виданому приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., з виконання якого і було відкрито виконавче провадження № 63406950, вказано місце проживання боржника ОСОБА_1 - АДРЕСА_3 . Крім того, у заяві стягувача про примусове виконання рішення також зазначено інформацію про місце проживання боржника, вказану у зазначеному виконавчому написі.
Однак, суд вважає безпідставними вищезазначені доводи відповідача, оскільки як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи місцем проживання позивача є АДРЕСА_2 .
Будь-яких відомостей на підтвердження того, що місцем проживання позивача як боржника є м. Київ чи знаходження його майна або банківських рахунків у м. Києві, відповідачем суду не надано.
Відповідач, отримавши інформацію про боржника, в якій значилось декілька адрес його можливого місцезнаходження, жодним чином не перевірив таку інформацію.
Таким чином судом встановлено, що зазначена у виконавчому написі № 63406950 та у заяві стягувача про примусове виконання рішення адреса місця проживання боржника документально не підтверджена, тому таку інформацію неможливо вважати відомостями, що ідентифікують боржника.
З приводу доводів відповідача, що Закон України №1404-VIII не покладає на нього обов'язок перевіряти до відкриття виконавчого провадження місце проживання/ перебування боржника, суд зазначає про їх помилковість, оскільки відсутність у законі прямої вказівки на вчинення таких дій жодним чином не звільняє приватного виконавця від виконання вимог закону, зокрема, приписів Закону №1404-VIII та Закону №1403-VIII, щодо прийняття ним до виконання виконавчих документи саме за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або за місцезнаходженням майна боржника в межах відповідного округу, в якому приватний виконавець здійснює діяльність.
Крім цього, частиною п'ятою статті 24 Закону №1404-VIII визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Доводи відповідача з посиланням на норми Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" суд оцінює критично та не бере їх до уваги, оскільки положення ст.6 вказаного Закону стосуються випадків, коли особа проживає у двох і більше місцях. В даному ж випадку жодного доказу того, що боржник проживає у двох чи більше місцях матеріали справи не містять. При цьому саме зареєстроване місце проживання боржника є адресою для офіційного листування з ним та вручення офіційної кореспонденції.
Суд зауважує, що відповідно до абз.9 ст.3 Закону документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Як встановлено судом вище, відомості про місце проживання позивача внесені до її паспорту громадянина України та є офіційними відомостями.
Отже, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів, що у своїй сукупності свідчили б про наявність визначених законом підстав для відкриття виконавчого провадження № 63406950 у межах виконавчого округу м. Києва.
За висновком суду, відповідач без дослідження інформації про дійсне місце проживання позивача надав перевагу інформації про ймовірне місце знаходження останнього, та відкрив виконавче провадження з порушенням встановлених ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIII вимог щодо прийняття до виконання виконавчого документу.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 31.03.2021 (справа № 380/7750/20).
Враховуючи встановлені обставини та висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про відкриття виконавчого провадження №63406950 від 26.10.2020 р. є обґрунтованою.
VII. Висновок суду
Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
IX. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 908, 00 грн. Враховуючи задоволення позову у повному обсязі на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. за рахунок коштів приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової Марії Вікторівни.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про відкриття виконавчого провадження №63406950 від 26.10.2020 р.
Стягнути за рахунок приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової Марії Вікторівни (м. Київ, вул. Поправки Юрія, буд. 6 оф. 14) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 09.04.2021.