ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" квітня 2021 р. справа № 300/251/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Суддя Остап?юк С.В.,
за участю секретаря Баточенко О.-А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
28.01.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відповідач, орган державної виконавчої служби) про визнання дій протиправними щодо не зняття арешту з майна та зобов'язання зняти арешт з майна та скасувати оголошення про заборону на його відчуження, які накладені постановами № АМ 943388 та № АА 968400 від 02.04.2007.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків, які позивач у строк, встановлений судом, усунув.
26.02.2021 ухвалою суду відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до судового розгляду на 09.03.2021 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін та з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, встановлених статтями 268, 269, 270, 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
09.03.2021 за клопотанням відповідача судове засідання з розгляду даної адміністративної справи відкладено на 16.03.2021. У зв'язку з технічних причин судовий розгляд справи відкладено на 23.03.2021.
23.03.2021 розгляд справи відкладено, судове засідання призначено на 12.04.2021, в яке учасники справи не з'явилися, відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, розгляд справи відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України вирішено здійснювати у письмовому провадження за наявними матеріалами справи.
Заявлені позовні вимоги щодо предмета спору, обґрунтовані тим, що на підставі наказу Господарського суду Івано-Франківської області № 12342 від 03.11.2006 відповідачем було відкрито виконавче провадження за № 4252941, в межах якого державним виконавцем винесено постанови AM 943388 та АА 968400 від 02.04.2007 року про арешт майна та оголошення заборони про його відчуження. 10.08.2007, на підставі постанови Господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2007, державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 4252941 на підставі пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції Закону від 14.03.2007. Однак, відповідач протиправно, в порушення вимоги статті 50 вказаного Закону, при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження за № 4252941 не зняв арешт з майна та заборону про його відчуження. Вважає такі дії протиправними, у зв'язку із чим просить зобов'язати відповідача зняти арешт з майна та скасувати оголошення про заборону на його відчуження, які були накладені постановами AM 943388 та АА 968400 від 02.04.2007 року у виконавчому провадженні № 4252941.
Відповідача правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши докази, суд встановив наступні обставини.
03.11.2006 Господарським судом Івано-Франківської області видано наказ за № 12342 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Калуської ОДПІ боргу в сумі 26233,70 гривень.
На підставі наказу Господарського суду Івано-Франківської області № 12342 від 03.11.2006 відповідачем відкрито виконавче провадження за № 4252941, у якому державним виконавцем постановами AM 943388 та АА 968400 від 02.04.2007 накладено арешт на майно та оголошено заборону про його відчуження.
10.08.2007, на підставі постанови Господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2007, державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 4252941 на підставі пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Питання щодо скасування арешту з майна та заборони про його відчуження, накладених постановами AM 943388 та АА 968400 від 02.04.2007 року, державним виконавцем не вирішено.
24.12.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про зняття арешту з його майна та скасування оголошення про заборону на його відчуження, які були накладені постановами AM 943388 та АА 968400 від 02.04.2007 року.
На заяву позивача від 24.12.2020, відповідач, листом за № С-319/01-29 від 09.07.2020, повідомив позивача про те, що згідно бази даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень на виконанні у Калуському районному відділі державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Івано- Франківської області №12342 від 03.11.2006 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОДНІ Калуського району боргу в сумі 26 233, 70 гривень. 10.08.2007 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 606-ХІУ-редакція від 14.03.2007), оскільки Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2007 по справі №Б- 21/104 про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 , боржника визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором боржника - Хлібейчука І. М . Провести перевірку матеріалів виконавчого провадження №4252941 є неможливим у зв'язку з його знищенням (згідно пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 №2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки). Роз'яснено, що статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено чіткий перелік підстав зняття арешту з майна, зокрема отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову, надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника, або за рішенням суду. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Також, за змістом листа відповідача за № 61888 від 31.12.2020 позивачу відмовлено у знятті арешту з його майна та скасуванні оголошення про заборону на його відчуження.
Суд, у відповідності до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
На момент виникнення даних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначав Закону України «Про виконавче провадження» за № 606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон за № 606-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону за № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з статтею 2 Закону за № 606-XIV примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці).
Відповідно до статті 24 Закону за № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
За заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.
Згідно з статтею 50 Закону за № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору.
Відповідно до статті 55 Закону за № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Пунктом 7 частини 1 статті 37 Закону №606-XIV встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадках передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом.
Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований.
Статтею 38 Закону № 606-XIV встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред'явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна.
Як встановив суд, відповідачем відкрито виконавче провадження за № 4252941, у якому державним виконавцем винесено постанови AM 943388 та АА 968400 від 02.04.2007 року про арешт майна та оголошення заборони про його відчуження. 10.08.2007, на підставі постанови Господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2007, державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 4252941 на підставі пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, підставами для закінчення виконавчого провадження № 4252941 була передача виконавчого документа ліквідаційній комісії, внаслідок ліквідації боржника - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 , внаслідок чого, чинність арешту майна боржника підлягала припиненню, і, як наслідок, у виконавця був обов'язок, у постанові про закінчення виконавчого провадження, зазначити про скасування арешту на майно боржника та оголошення про заборону на його відчуження, в межах виконавчого провадження за № 4252941.
Арешту з майна та оголошення заборони про його відчуження, накладених постановами AM 943388 та АА 968400 від 02.04.2007 в межах виконавчого провадження за № 4252941, відповідачем, не знято.
Наявність арешту на майно позивача та оголошення заборони на його відчуження підтверджується відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Як наслідок, відповідач в порушення вимог статті 38 Закону № 606-XIV, внаслідок закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 7 частини 1 статті 37 цього Закону, не зняв арешт з майна та заборону про його відчуження, встановлених постановами AM 943388 та АА 968400 від 02.04.2007 в межах виконавчого провадження за № 4252941, відповідачем.
За таких обставин, є протиправними дії Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) щодо не зняття арешту з майна та заборони про його відчуження при закінченні, 10.08.2007, виконавчого провадження за № 4252941 на підставі пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» за № 606-XIV, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованим та підлягають до задоволення.
Розглядаючи вимоги про зобов'язання відповідача зняти арешт з майна та скасувати оголошення про заборону на його відчуження, які накладені постановами № АМ 943388 та № АА 968400 від 02.04.2007, суд зазначає наступне.
В Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявний запис, реєстраційний номер обтяження 5007041, про накладення арешту на все нерухоме майно позивача, підставами такого обтяження є постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АМ 943388 та АА 968400 від 02.04.2007.
Існування арешту на майно позивача та оголошення заборони на його відчуження, внаслідок протиправних дій відповідача, порушує його конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (статті 41 Конституції України).
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Зміст цієї статті полягає, серед іншого, в тому, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Таким чином, наявність чинного арешту майна позивача, накладеного ще у 2007році та не анульованого з вини посадових осіб органу державної влади, поза сумнівом, порушує законні права та інтереси позивача, однак, вимоги про зобов'язання відповідача зняти арешт з майна та скасувати оголошення про заборону на його відчуження, які накладені постановами № АМ 943388 та № АА 968400 від 02.04.2007 не можуть бути задоволені, оскільки, з аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» за №1404-VІІІ від 02.06.2016 (в редакції Закону, чинного на момент звернення позивача з даним позовом) посадові особи органу державної виконавчої служби діють лише в рамках відкритих виконавчих проваджень, а повноваження державного виконавця як щодо накладення арешту на майно, так і щодо його скасування можуть бути реалізовані ним винятково під час здійснення виконавчого провадження.
Проте, виконавче провадження № 4252941, в межах якого відповідачем накладено арешт на майно позивача, звершене відповідачем ще у серпні 2007 року, і знищене ним відповідно до пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 №2274/5, за закінченням трьохрічного строку зберігання.
Як наслідок, відновлення виконавче провадження № 4252941 є неможливе, тоді як в силу вимог закону накладений органом державної виконавчої служби арешт на майно боржника підлягає зняттю (скасуванню) саме в рамках виконавчого провадження і не інакше.
Відтак, суд зазначає, що у випадку задоволення позовних вимог в частині покладення на відповідача обов'язку скасувати арешт на майно позивача, накладеного у виконавчому провадженні № 4252941, то таке судове рішення взагалі не буде виконане.
Разом з тим, суд зазначає, що законні права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, насамперед порушуються наявністю у відповідному реєстрі інформації про державну реєстрацію обтяжень, а саме арешту нерухомого майна позивача, номер запису про обтяження 5007041.
У зв'язку з цим, суд зазначає, що відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Відповідно до пунктів 1, 5 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають обтяження речових прав на нерухоме майно, серед іншого: заборона відчуження та/або користування; арешт; інші обтяження відповідно до закону.
Відповідно до частини 2 статті 3 даного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно частини 3 статті 3 цього ж Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Таким чином, обтяження, які підлягають державній реєстрації, вважаються припиненими з моменту державної реєстрації їх припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться, серед іншого, на підставі: судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно.
Отже, припиняються обтяження на підставі відповідних документів, які свідчать про припинення причини/обставини/підстави існування обтяження. Відповідно, документом, що є підставою для державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна може бути рішення суду, що набрало законної сили, про припинення такого обтяження.
Особливості проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень визначає стаття 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Частино 2 статті 5, частиною 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися в спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, встановлені судом обставини справи та становище, в якому опинився позивач у зв'язку з існуванням чинного арешту його нерухомого майна, накладеного в рамках завершеного та знищеного виконавчого провадження, дають суду підстави для висновку, що належним та найбільш ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача у цьому випадку є прийняття судом рішення про скасування арешту на майно позивача та оголошення заборони на його відчуження, реєстраційний номер обтяження 5007041, накладеного постановами відповідача АМ 943388 та АА 968400 від 02.04.2007 в межах виконавчого провадження № 4252941, з наступним поданням такого рішення відповідному суб'єкту державної реєстрації для здійснення державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна позивача в порядку, визначеному чинним законодавством у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 908 гривень, згідно з квитанціями за № 76.19039.1/428000988 від 25.01.2021 та № за № 6.19036.1/437060352 від 09.02.2021.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до розміру задоволених вимог, частини сплаченого судового збору в розмірі 454 гривні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (проспект Лесі Українки, будинок 1, місто Калуш, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 38472755) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) щодо не зняття арешту з майна та заборони про його відчуження при закінченні, 10.08.2007, виконавчого провадження за № 4252941 на підставі пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» за № 606-XIV.
Скасувати арешт на майно ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 4252941, реєстраційний номер обтяження 5007041, накладеного постановами: АМ 943388 та АА 968400 від 02.04.2007.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (проспект Лесі Українки, будинок 1, місто Калуш, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 38472755) судові витрати в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Суддя Остап'юк С.В.