ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.03.2021Справа № 910/19702/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України"
до Національного інституту раку
про стягнення 145 580,74 грн,
Представники сторін:
від позивача: Іщенко Д.Ю.,
від відповідача: Демянова Н.І.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" до Національного інституту раку про стягнення 3 085 438,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати послуг за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 160 від 21.04.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/19702/20, підготовче засідання призначено на 13.01.2021.
13.01.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
13.01.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 145 5890,74 грн, з яких: 51 567, 22 грн. - 3% річних, 94 013, 52 грн. - інфляційні.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив заяву про уточнення позовних вимог прийняти до розгляду та оголосив в підготовчому засіданні перерву на 10.02.2021 та встановити строк відповідачу до 5 днів для надання заперечень на заяву про уточнення позовних вимог.
20.01.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на заяву про уточнення позовних вимог.
В судовому засіданні 10.02.2021 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив строк підготовчого засідання продовжити на 30 днів, оголосити в підготовчому засіданні перерву на 24.02.2021, встановити відповідачу строк до 18.02.2021 для надання заперечень на відповідь на відзив.
18.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких просить провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 3 013 253,90 грн. закрити у зв'язку із відсутністю предмету спору. В частині стягнення інфляційних, 3% річних та судових витрат відмовити.
В судовому засіданні 24.02.2021 представник відповідача підтримав заяву про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 3 013 253, 90 грн. у зв'язку з відсутність предмету спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 закрито провадження у справі № 910/19702/20 в частині стягнення 3 013 253,90 грн. основного боргу у зв'язку з відсутністю предмета спору.
В підготовчому засіданні 24.02.2021 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження і призначити справу до судового розгляду по суті на 31.03.2021.
19.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про приєднання доказу.
30.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про врахування доказів щодо розміру судових витрат.
В судове засідання 31.03.2021 з'явилися представники сторін.
Представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у його задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 31.03.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
21.04.2020 між Національним інститутом раку (Покупець) та Публічним акціонерним товариством "Державна акціонерна компанія "Ліки України" (Постачальник) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №160 (надалі також договір), відповідно до умов якого Продавець зобов'язався у 2020 році поставити Покупцеві товари, зазначені в специфікації, що додається до Договору і є його невід'ємною частиною, а Покупець - прийняти і оплатити такі товари.
Ціна цього Договору становить цифрами: 3 013 253,90 грн, в тому числі ПДВ 75 - 197 128,76 грн. (п. 3.1 договору).
Згідно з п. 5.1 договору, термін поставки - до 15.12.2020 відповідно до замовлення/заявки Покупця.
Відповідно до п. 4.3 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 21.04.2020, розрахунки за поставлений товар здійснюються на підставі ст.ст. 48, 49 Бюджетного кодексу України за фактом поставки товару, у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань, на умовах від термінування платежу до 15 календарних днів. У випадку затримки бюджетного фінансування Покупець зобов'язується сплатити вартість поставленого товару, впродовж 7-ми банківських днів з дати отримання бюджетних коштів на ці цілі.
У п. 5.4 договору зазначено, що товар вважається поставленим Покупцю, до якого переходить право власності на цей товар, за умови, якщо товар поставлено у місце поставки, зазначене у пункті 5.3. даного договору, з наступними документами: видаткова накладна та документи, що підтверджують якість товарів згідно п.2.1 даного договору.
Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині гарантійних та фінансових зобов'язань - до повного виконання. (п.10.1 договору)
У Специфікації до договору сторони узгодили найменування, торгову назву, одиниці, кількість, ціну, загальну вартість - 3013 253,90 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №87 від 18.05.2020 на суму 3 013 253,90 грн, товарно - транспортною накладною № Р87 від 18.05.2020.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач виконав свої зобов'язання з оплати поставленого товару з простроченням, у зв'язку з чим має сплатити на користь позивача 3% річних в розмірі 51 567,22 грн та інфляційні у розмірі 94 013,52 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що додаткова угода №1 від 21.04.2020 до договору про закупівлю товарів за державні кошти №160 від 21.04.2020 року є нікчемною, оскільки суперечить частинам 4,5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Крім того, протягом 7 днів з моменту отримання бюджетного фінансування заборгованість за договором була сплачена, а тому відсутнє прострочення відповідача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №87 від 18.05.2020 на суму 3 013 253,90 грн, яка оформлена належним чином та підписана уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень, а також товарно - транспортною накладною № Р87 від 18.05.2020.
З огляду на п. 4.3 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 21.04.2020, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату за поставлений товар у строк до 02.06.2020.
Однак, всупереч наведеному, відповідач розрахувався з позивачем під час розгляду цього спору, сплативши 50 000,00 грн 15.12.2020 та 2 963 253,90 грн 28.12.2020. Вказані оплати надішли відповідачу 16.12.2020 та 29.12.2020, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
У зв'язку з наведеним позивачем, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 51 567,22 грн за період прострочення з 03.06.2020 по 28.12.2020 та інфляційні у розмірі 94 013,52 грн за період прострочення червень-грудень 2020 року.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Перевіривши розрахунок 3% річних суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині правильні, обґрунтовані та підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Перевіривши розрахунок інфляційних суд зазначає, що ці позовні вимоги підлягають задоволенню частково на суму 66 508,00 грн у зв'язку з неправильним розрахунком позивача, оскільки останній не врахував здійснення відповідачем часткових оплат у грудні 2020 та безпідставно нарахував інфляційні за цей місяць.
При цьому, суд розглянув та відхилив заперечення відповідача щодо нікчемності додаткової угоди № 1 від 24.04.2020 до договору у зв'язку з порушенням сторонами при її укладенні норм ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", з огляду на таке.
Суд зазначає, що договір про закупівлю товарів за державні кошти №160 від 24.04.2020 укладено між сторонами за результатами проведеної процедури закупівлі, що підтверджується відповідною інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Prozorro.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим законом (ч. 1 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент укладення договору).
Згідно з частинами 4, 5 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.
Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;
3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;
4) продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі;
5) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);
6) зміни ціни у зв'язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини п'ятої цієї статті.
Дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.
Відповідно до статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент укладення договору) договір про закупівлю є нікчемним у разі:
його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону;
його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону;
його укладення з порушенням строків, передбачених частиною другою статті 32 та абзацом восьмим частини третьої статті 35 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.
Суд звертає увагу, що підставою нікчемності правочину за результатами закупівлі є невідповідність умов договору змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі. Тільки порушення цього припису тягне за собою нікчемність правочину, недійсність якого не слід визнавати у суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з вимогами ч. ч. 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Істотні умови договору визначені Господарським кодексом України. Так, статтею 180 цього кодексу встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №913/416/18.
Суд зазначає, що істотні умови договору про закупівлю товарів за державні кошти №160 від 24.04.2020, а саме, умови про предмет, ціну та строк дії договору, підписаному за результатами процедури закупівлі, є ідентичними та незмінними, що були визначені у тендерній пропозиції. Водночас, суд звертає увагу, що додатковою угодою №1 від 24.04.2020 до договору про закупівлю товарів за державні кошти №160 від 24.04.2020 сторони внесли зміни щодо строку здійснення оплати Покупцем за отриманий товар, що не є істотною умовою договору, а тому норми ч.4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" не підлягають застосуванню у даному випадку.
За змістом ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, в силу приписів вказаного Закону додаткову угоду № 1 від 24.04.2020 до договору не можна віднести до нікчемного правочину у розумінні ч.2 ст. 215 ЦК України.
Суд також відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача про відсутність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання, адже відповідач не підтвердив відповідними доказами, що встановлений п. 4.3 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 21.04.2020 строк розрахунку за товар (на умовах від термінування платежу до 15 календарних днів) у даному випадку не застосується, а натомість був факт затримки бюджетного фінансування, що спливає на такий строк.
Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження у справі за ухвалою від 24.02.2021 - на відповідача.
Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу позивачем подано до суду договір про надання правової допомоги №07/12/160, укладений 07.12.2020 між Адвокатським об'єднанням "Стоїк" (Виконавець) та Публічним акціонерним товариством "Державна акціонерна компанія "Ліки України" (Довіритель), рахунок № 07/12/160 від 07.12.2020, акт про надані послуги від 31.12.2020, платіжне доручення № 57 від 28.12.2020 на суму 12 000,00 грн, акт про надані послуги віл 29.01.2021, рахунок № 27/01/160 від 27.01.2021, платіжне доручення № 113 від 23.01.2021 на суму 7 000,00 грн, акт про надані послуги від 26.02.2021, рахунок № 03/160 від 12.03.2021, платіжне доручення № 188 від 12.03.2021 на суму 13 000,00 грн.
За умовами договору надання правової допомоги №07/12/160 від 07.12.2020 Довіритель доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання про надання юридичних (адвокатських) послуг в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором. За цим договором Довіритель доручає Виконавцеві надати адвокатські послуги з приводу підготовки та подачі до Господарського суду м. Києва позову про стягнення з Національного інституту раку заборгованості за поставлені товари за Договором про закупівлю товарів за державні кошти №160 від 24.04.2020 з врахуванням втрат від інфляції, річних, штрафних санкцій, збитків та всіх можливих інших грошових коштів, належних до стягнення з зазначеного боржника.
За приписами п. 4.1 вказаного договору, вартість послуг Виконавця оплачується Довірителем у наступному порядку:
4.1.1. За підготовку і подачу позову в суд, представництво інтересів Довірителя в суді першої інстанції, підготовку всіх необхідних заяв, заперечень, клопотань та документів. по справі, Довіритель зобов'язується сплачувати Виконавцю юридичні послуги за тарифом по 3200 грн. за годину роботи адвоката та по 2000 грн. за годину роботи помічника адвоката чи іншого залученого спеціаліста чи помічника.
При цьому, гранична вартість послуг Виконавця по представництву інтересів Довірителя в суді першої інстанції не може перевищувати 32 000 грн., якщо судова справа не буде ускладнена якимись винятковими обставинами, які не відомі на момент укладення цього договору.
Відповідач в свою чергу просив відмовити у задоволенні заявлених витрат на правову допомогу, з огляду на відсутність попереднього розрахунку судових витрат у позовній заяві, недоведеність понесення витрат на правову допомогу (витрати на правову допомогу були сплачені не тій особі, яка таку правову допомогу надавала), неспівмірність витрат зі складністю справи, виконаних робіт та обсягом наданих послуг.
Стосовно вказаних доводів відповідача суд зазначає, що аналіз частини другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Аналогічні висновки щодо застосування частини другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України містяться у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №922/1897/18, від 24.12.2019 у справі №909/359/19, від 13.02.2020 у справі №911/2686/18, від 19.02.2020 у справі №910/16223/18, від 21.05.2020 у справі №922/2167/19, від 10.12.2020 у справі №922/3812/19.
Тобто застосування відповідних положень статті 124 ГПК України вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кожної справи.
У даному випадку неподання позивачем попереднього розрахунку витрат на правову допомогу разом з позовом, а подання його через місяць у заяві про уточнення позовних вимог, суд не вважає підставою для відмови у відшкодуванні витрат, оскільки це жодним чином не позбавило відповідача можливості реалізувати передбачені процесуальним законом права, зокрема, на подання відповідних заперечень проти судових витрат.
Крім того, надання правової допомоги адвокатами Адвокатського об'єднання "Стоїк" Васильєвим В.А. (голова об'єднання) та Іщенком Д.Ю. у наведеному ними обсязі підтверджується матеріалами справи. При цьому, саме лише підписання Васильєвим В.А. як адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, позовної заяви від імені Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" вказаних висновків суду не спростовує та не є підставою для відмови у відшкодуванні адвокатських послуг, які були надані Васильєвим В.А. у складі відповідного адвокатського об'єднання.
Враховуючи складність цієї справи, ціну позову, виконану адвокатами роботу, суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат. При цьому, за висновком суду, відповідач не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення чи відхилення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Поряд з викладеним, суд відмовляє позивачу у стягненні з відповідача 100,00 грн поштових витрат, пов'язаних із подачею позову та розсиланням судових документів, оскільки розмір та факт здійснення таких витрат не підтверджений жодними документами.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Національного інституту раку (вул. Ломоносова, 33/43, м. Київ, 03022, ідентифікаційний код 02011976) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" (вул. Максименка Федора, 28, м. Київ, 04075, ідентифікаційний код 20078889) 3% річних у розмірі 51 567,22 грн, інфляційні у розмірі 66 508,80 грн, судовий збір у розмірі 49 969,95 грн та витрати на професійну правничу допомогу розмірі 31 721,37 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.04.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко