Іменем України
09 квітня 2021 року
Київ
справа №826/15384/16
адміністративне провадження №К/9901/29673/18,К/9901/29674/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за адміністративним позовом Арбітражного керуючого ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача: 1) Громадська організація «Всеукраїнська самоврядна організація фахівців конкурсного процесу»; 2) Громадська організація «Всеукраїнська саморегулівна організація арбітражних керуючих «Асоціація антикризового менеджменту»; 3) Міністерство юстиції України про визнання незаконним та нечинним акту в частині
за касаційними скаргами Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2017 (головуючий суддя - Балась Т.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 (головуючий суддя - Пилипенко О.Є., судді - Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.)
І. Історія справи
1. У жовтні 2016 року арбітражний керуючий ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Вищого господарського суду України, треті особи - Громадська організація «Всеукраїнська самоврядна організація фахівців конкурсного процесу», Громадська організація «Всеукраїнська саморегулівна організація арбітражних керуючих «Асоціація антикризового менеджменту», Міністерство юстиції України, в якому просив суд визнати незаконними та нечинними з моменту прийняття пункти Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, затвердженого Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 14.07.2016 №8:
- 3.7. (в частині): Зупинення участі арбітражного керуючого в автоматизованому відборі може бути здійснено адміністратором автоматизованої системи також у випадку порушення арбітражним керуючим пункту 3.10 цього Положення;
- 4.11. Участь арбітражного керуючого у більше ніж десяти справах про банкрутство, незалежно від судової процедури банкрутства (розпорядження майном, санації або ліквідації), виключає його кандидатуру як арбітражного керуючого з наступних автоматизованих відборів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, які здійснюються адміністратором автоматизованої системи;
- 4.23. У разі коли від арбітражного керуючого, визначеного автоматизованою системою, надійшла заява про відмову від участі у справі про банкрутство або не надійшла заява про участь у такій справі в установлений господарським судом строк, господарський суд призначає арбітражного керуючого із вчиненням повторного запиту до автоматизованої системи в порядку, визначеному цим Положенням;
- 4.24. У разі відхилення господарським судом кандидатури арбітражного керуючого, запропонованої комітетом кредиторів у випадках, передбачених Законом, або відмови призначеному арбітражному керуючому в допуску до державної таємниці, якщо такий допуск є необхіднім для виконання обов'язків арбітражного керуючого, призначення іншого арбітражного керуючого може здійснюватися шляхом автоматизованого відбору в порядку, встановленому цим Положенням;
- 4.25. Адміністратор автоматизованої системи повідомляє державний орган з питань банкрутства про всі випадки відмови арбітражного керуючого від участі у справі про банкрутство для розгляду питання про наявність у діях арбітражного керуючого ознак дисциплінарного проступку в розумінні статті 105 Закону та застосування дисциплінарного стягнення відповідно до статті 109 Закону.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні пункти Положення не відповідають Конституції України, Господарському кодексу України, Податковому кодексу України, Законам України «Про судоустрій України», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Положенню про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженому рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 №30, Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5, а відповідачем перевищено свої повноваження, оскільки Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» надано право Пленуму суду на відбір виключно кандидатів на призначення розпорядника майна.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017, позов задоволено частково. Визнано незаконними та нечинними положення Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 14.07.2016 №8, яким затверджене Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство в частині:
- пункту 4.11. «Участь арбітражного керуючого у більше ніж десяти справах про банкрутство, незалежно від судової процедури банкрутства (розпорядження майном, санації або ліквідації), виключає його кандидатуру як арбітражного керуючого з наступних автоматизованих відборів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, які здійснюються адміністратором автоматизованої системи»;
- пункту 4.23. «У разі коли від арбітражного керуючого, визначеного автоматизованою системою, надійшла заява про відмову від участі у справі про банкрутство або не надійшла заява про участь у такій справі в установлений господарським судом строк, господарський суд призначає арбітражного керуючого із вчиненням повторного запиту до автоматизованої системи в порядку, визначеному цим Положенням»;
- пункту 4.24. «У разі відхилення господарським судом кандидатури арбітражного керуючого, запропонованої комітетом кредиторів у випадках, передбачених Законом, або відмови призначеному арбітражному керуючому в допуску до державної таємниці, якщо такий допуск є необхідним для виконання обов'язків арбітражного керуючого, призначення іншого арбітражного керуючого може здійснюватися шляхом автоматизованого відбору в порядку, встановленому цим Положенням»;
- пункту 4.25. «Адміністратор автоматизованої системи повідомляє державний орган з питань банкрутства про всі випадки відмови арбітражного керуючого від участі у справі про банкрутство для розгляду питання про наявність у діях арбітражного керуючого ознак дисциплінарного проступку в розумінні статті 105 Закону та застосування дисциплінарного стягнення відповідно до статті 109 Закону».
Зобов'язано Вищий господарський суд України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому такий акт було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. В іншій частині позову відмовлено.
4. Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:
- обмеження участі арбітражного керуючого у більше ніж десяти справах про банкрутство, незалежно від судової процедури банкрутства, є прямим порушенням конституційного права на працю особи. Питання якості виконуваної роботи арбітражним керуючим має оцінюватися під час дисциплінарних процедур та шляхом притягнення до юридичної відповідальності особи, а не шляхом обмеження права, а тому пункт 4.11 Положення є таким, що суперечить чинним міжнародним актам, ратифікованими Україною, та статті 4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин (далі - Закон про банкрутство);
- пункт 4.23 Положення не відповідає Закону про банкрутство, оскільки статтею 114 Закону прямо встановлено, що у разі якщо від арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), визначеного автоматизованою системою, не надійшла заява про згоду стати розпорядником майна в цій справі, то розпорядника майна призначає суд без застосування автоматизованої системи з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України;
- враховуючи, що Положення може бути застосовано тільки під час відбору арбітражного керуючого як розпорядника майна, застосування пункту 4.24 Положення прямо суперечить статті 114 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , яким чітко встановлено ознаку арбітражного керуючого - керуючий санацією або ліквідатор;
- п. 4.25 спірного Положення, відповідно до якого адміністратор автоматизованої системи повідомляє державний орган з питань банкрутства про всі випадки відмови арбітражного керуючого від участі у справі про банкрутство для розгляду питання про наявність у діях арбітражного керуючого ознак дисциплінарного проступку не відповідає Закону про банкрутство, оскільки в даному випадку фактично відбулось наділення Вищого господарського суду України додатковою владною функцією, яка притаманна органам виконавчої влади, прямо не належить до функцій судової влади та обтяжує статус самозайнятої особи.
5. Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій вказали, що пункт 3.7 Положення в оскаржуваній частині передбачає, що арбітражні керуючі щорічно не пізніше двох місяців до початку нового календарного року зобов'язані відповідно до пункту 3.2 Положення надіслати адміністратору автоматизованої системи повідомлення про підтвердження участі в наступному календарному році в автоматизованому відборі кандидатів на призначення арбітражного керуючого за відповідними критеріями за формою згідно з додатком 3 до цього Положення. На переконання судів попередніх інстанцій, зазначений пункт встановлює додаткову вимогу щодо надання арбітражним керуючим відповідного повідомлення про підтвердження участі в наступному календарному році в автоматизованому відборі кандидатів (в якості розпорядника майна) з метою обліку таких осіб в автоматичній системі, оскільки дані Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України автоматично не передаються адміністратору автоматизованої системи. Така процедура не звужує право арбітражного керуючого на доступ до професії в якості розпорядника майна, і не припиняє його діяльність у разі, якщо таку заяву подано не було, оскільки виконання своїх обов'язків як розпорядника майна, керуючого санацією та/або ліквідатора арбітражний керуючий розпочав у попередньому календарному році.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Вищого господарського суду та відзиву на неї
6. Вищим господарським судом України подано касаційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю.
7. Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- судами попередніх інстанцій не враховано того, що оскаржувана постанова Пленуму Вищого господарського суду України відноситься до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), які породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта, якому вони адресовані;
- п. 4.11. Положення прийнято з огляду на те, що участь арбітражного керуючого у більш ніж десяти справах про банкрутство ускладнить виконання ним обов'язків у зв'язку зі значним навантаженням, таке обмеження є об'єктивним, оскільки при його розробці було враховано судову практику та статистику у справах про банкрутство;
- судами попередніх інстанцій не враховано того, що за характером своєї діяльності арбітражний керуючий надає послуги у процедурі банкрутства, а тому застосування судами положень про гарантії права на працю в даному випадку є помилковими;
- п. 4.24. Положення щодо призначення арбітражного керуючого із вчиненням повторного запиту до автоматизованої системи є правом, а не обов'язком суду, а тому в цій частині Положення не суперечить ст. 114 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;
- п. 4.25. Положення не визначає підстави для визнання в діях арбітражного керуючого ознак дисциплінарного проступку в розумінні ст. 105 Закону про банкрутство та застосування дисциплінарного стягнення відповідно до ст. 109 Закону, оскільки саме державний орган з питань банкрутства, а не господарський суд отримує та опрацьовує від адміністратора автоматизованої системи інформацію про відмову арбітражних керуючих від участі у справі і приймає рішення щодо наявності підстав для застосування до арбітражного керуючого дисциплінарної відповідальності.
8. Відзиву на касаційну скаргу не надходило, що у відповідності до ч. 4 ст. 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Міністерства юстиції України та відзиву на неї
9. Міністерством юстиції України також подано касаційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017, в якій третя особа зазначає про те, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права. Третя особа просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
10. Касаційна скарга мотивована тим, що:
- постанова Пленуму Вищого господарського суду України не є нормативно-правовим актом, а є різновидом офіційних роз'яснень чинного законодавства, які не мають формально обов'язкової сили та слугують орієнтиром як для суддів, так і для інших суб'єктів - учасників правовідносин;
- обмеження, встановлені п. 4.11. Положення щодо того, що арбітражний керуючий не може брати участь у більше ніж 10 справах є виправданим та забезпечує максимально прийнятне навантаження, яке дозволяє на належному рівні виконувати повноваження, надані законом, оскільки арбітражному керуючому крім заходів, спрямованих на розпорядження майном, відновлення платоспроможності чи ліквідації підприємства, необхідно також виконувати низку обов'язків по забезпеченню своєї діяльності;
- абзацом 6 частини 1 статті 114 Закону про банкрутство встановлено, що під час призначення арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) господарський суд не пов'язаний з кандидатурами арбітражних керуючих, запропонованими комітетом кредиторів, та має право призначити арбітражного керуючого самостійно. Однак в Законі не визначено спосіб, який має бути застосовано для призначення арбітражного керуючого, а тому, на думку третьої сторони, господарський суд може призначити арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) у разі відхилення судом кандидатури арбітражного керуючого, запропонованої комітетом кредиторів як із застосуванням автоматизованої системи, так і без такого застосування. Відтак, на переконання скаржника, п. 4.24. Положення не суперечить вимогам Закону про банкрутство;
- скасування процедури повідомлення державного органу з питань банкрутства про всі випадки відмови арбітражного керуючого від участі у справі про банкрутство призведе до ускладнення його діяльності та спричинить труднощі щодо здійснення відомчого контролю, який здійснює Міністерство юстиції України - державний орган з питань банкрутства, а тому п. 4.25. Положення необхідно залишити в силі.
11. Відзиву на касаційну скаргу не надходило, що у відповідності до ч. 4 ст. 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
12. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.08.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Вищого господарського суду України.
13. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України, об'єднано касаційні скарги Міністерства юстиції України та Вищого господарського суду України в одне касаційне провадження.
14. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційних скарг К/9901/29673/18, К/9901/29674/18 за правилами пункту 4 частини першої Розділу VІІ «Перехідні положення» цього кодексу.
15. Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2018 для розгляду справи №826/15384/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Білоус О.В., судді - Бевзенко В.М., Стрелець Т.Г.
16. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівником секретаріату Касаційного адміністративного суду №558/0/78-19 від 31.05.2019 призначено повторний автоматизований розподіл касаційних скарг у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В.
17. Відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2019 для розгляду справи №826/15384/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
18. Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2021 адміністративну справу прийнято до провадження вказаною колегією суддів та призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
19. ОСОБА_1 є арбітражним керуючим відповідно до свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №27 від 15.02.2013.
20. Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №8 від 14.07.2016 затверджено погоджене з державним органом з питань банкрутства Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство. Дане положення погоджено листом Міністерства юстиції України від 12.07.2016 №24098/15282-0-32-16/9.
21. Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство розроблено відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про електронний цифровий підпис». Положення визначає порядок функціонування автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення господарським судом арбітражного керуючого у справах про банкрутство.
22. Спірними положеннями, на думку позивача, є:
- пункт 3.7. (в частині): Зупинення участі арбітражного керуючого в автоматизованому відборі може бути здійснено адміністратором автоматизованої системи також у випадку порушення арбітражним керуючим пункту 3.10 цього Положення.
Пункт 3.10: «Арбітражні керуючі щорічно не пізніше двох місяців до початку нового календарного року зобов'язані відповідно до пункту 3.2 Положення надіслати адміністратору автоматизованої системи повідомлення про підтвердження участі в наступному календарному році в автоматизованому відборі кандидатів на призначення арбітражного керуючого за відповідними критеріями за формою згідно з додатком 3 до цього Положення.
Арбітражні керуючі, діяльність яких була пов'язана з господарськими судами, розташованими на тимчасово окупованій території України (статті 3 і 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»), можуть надсилати повідомлення про зміну своєї реєстрації в автоматизованій системі на поточний рік. Відповідні зміни вносяться адміністратором автоматизованої системи до особової реєстраційної картки арбітражного керуючого в порядку, передбаченому цим Положенням, але на той же рік, в якому надіслано таке повідомлення.
У разі, коли арбітражний керуючий своєчасно звернувся до адміністратора автоматизованої системи, але припустився у Повідомленні помилок (описок, неповного викладу інформації, він зобов'язаний усунути такі недоліки протягом 10 днів з моменту отримання відповідного повідомлення адміністратора автоматизованої системи на свою електронну адресу шляхом надіслання повторного Повідомлення, яке б відповідало вимогам цього Положення»;
- пункт 4.11. Участь арбітражного керуючого у більше ніж десяти справах про банкрутство, незалежно від судової процедури банкрутства (розпорядження майном, санації або ліквідації), виключає його кандидатуру як арбітражного керуючого з наступних автоматизованих відборів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, які здійснюються адміністратором автоматизованої системи;
- пункт 4.23. У разі коли від арбітражного керуючого, визначеного автоматизованою системою, надійшла заява про відмову від участі у справі про банкрутство або не надійшла заява про участь у такій справі в установлений господарським судом строк, господарський суд призначає арбітражного керуючого із вчиненням повторного запиту до автоматизованої системи в порядку, визначеному цим Положенням;
- пункт 4.24. У разі відхилення господарським судом кандидатури арбітражного керуючого, запропонованої комітетом кредиторів у випадках, передбачених Законом, або відмови призначеному арбітражному керуючому в допуску до державної таємниці, якщо такий допуск є необхідним для виконання обов'язків арбітражного керуючого, призначення іншого арбітражного керуючого може здійснюватися шляхом автоматизованого відбору в порядку, встановленому цим Положенням;
- пункт 4.25. Адміністратор автоматизованої системи повідомляє державний орган з питань банкрутства про всі випадки відмови арбітражного керуючого від участі у справі про банкрутство для розгляду питання про наявність у діях арбітражного керуючого ознак дисциплінарного проступку в розумінні статті 105 Закону та застосування дисциплінарного стягнення відповідно до статті 109 Закону.
ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
23. Конституція України
23.1. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
24. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
24.1. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону арбітражні керуючі є суб'єктами незалежної професійної діяльності.
24.2. Частиною 1 статті 22 Закону встановлено, що під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.
Розпорядник майна - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду забезпечує здійснення процедури розпорядження майном.
24.3. Відповідно до абз. 1, 2 ч. 1 ст. 114 Закону кандидатура арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) для виконання повноважень розпорядника майна визначається судом самостійно із застосуванням автоматизованої системи з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення розпорядника майна господарським судом у справах про банкрутство затверджується Пленумом Вищого господарського суду України за погодженням з державним органом з питань банкрутства.
24.4. Відповідно до абз. 4-6 ч. 1 ст. 114 Закону у разі якщо від арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), визначеного автоматизованою системою, не надійшла заява про згоду стати розпорядником майна в цій справі, то розпорядника майна призначає суд без застосування автоматизованої системи з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.
Кандидатура арбітражного керуючого для виконання повноважень керуючого санацією або ліквідатора визначається судом за клопотанням комітету кредиторів, а у разі відсутності такого клопотання - за ініціативою суду, крім випадків, передбачених цим Законом.
Під час призначення арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) господарський суд не пов'язаний з кандидатурами арбітражних керуючих, запропонованими комітетом кредиторів, та має право призначити арбітражного керуючого самостійно.
25. Положення про Міністерство юстиції України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №228 від 02.07.2014
Згідно з пп. 50 п. 4 Положення Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).
IV. Позиція Верховного Суду
26. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Оцінюючи обґрунтованість поданих касаційних скарг, Верховний Суд виходить з наступного.
28. Відповідно до абз. 2 ст. 114 Закону про банкрутство Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення розпорядника майна господарським судом у справах про банкрутство затверджується Пленумом Вищого господарського суду України за погодженням з державним органом з питань банкрутства (яким є Міністерство юстиції України). Відтак, Положення було затверджене відповідачем та погоджене Міністерством юстиції України в силу імперативних приписів та на виконання Закону про банкрутство, що свідчить про його обов'язковий характер. Доводи касаційних скарг про те, що Положення не є нормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, оскільки стосується визначеного кола осіб, не спростовують того, що в силу п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) правовий акт індивідуальної дії може бути оскаржено.
29. В касаційних скаргах Вищий господарський суд України та Міністерство юстиції України зазначають про те, що обмеження, передбачені п. 4.11. Положення, встановлені з метою належного виконання арбітражними керуючими своїх обов'язків, оскільки участь арбітражного керуючого у більше ніж десяти справах про банкрутство, на думку скаржників, ускладнить виконання ним обов'язків у зв'язку зі значним навантаженням. Однак, Верховний Суд зауважує, що поняття значного навантаження арбітражного керуючого є оціночним, та не має визначатися виключно кількістю справ про банкрутство, в яких арбітражний керуючий приймає участь. Крім того, Закон про банкрутство не встановлює обмежень щодо кількості справ, у яких має право взяти участь арбітражний керуючий.
30. Верховний Суд також зазначає, що арбітражний керуючий не позбавлений права відмовитися від призначення його розпорядником майна у конкретній справі про банкрутство за наявності відповідних підстав. Як правильно зазначив суд першої інстанції, питання якості виконуваної роботи арбітражним керуючим має оцінюватися під час дисциплінарних процедур та шляхом притягнення до юридичної відповідальності особи, а не шляхом обмеження його права на участь у справах про банкрутство.
31. Враховуючи приписи ст. 43 Конституції України та ч. 1 ст. 4 Закону про банкрутство, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що обмеження участі арбітражного керуючого у більше ніж десяти справах про банкрутство, незалежно від судової процедури банкрутства, є прямим порушенням конституційного права на працю особи та втручанням в незалежну професійну діяльність арбітражних керуючих. Право на працю і захист від безробіття проголошено Загальною декларацією прав людини (ООН, 1948 р.), Міжнародним Пактом про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966 р.), ратифікованим Верховною Радою УРСР, Конвенціями і Рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП). На європейському рівні право на працю встановлено Європейською соціальною хартією (Рада Європи, 1961 р., переглянута у 1996 р.), підписаною Україною при вступі до Ради Європи. Отже, пункт 4.11 Положення є таким, що суперечить чинним міжнародним актам, ратифікованими Україною.
32. Посилання Вищого господарського суду України на те, що за характером своєї діяльності арбітражний керуючий надає послуги у процедурі банкрутства, а тому застосування судами положень про працю є помилковими, Верховним Судом відхиляються з огляду на те, що право на працю може бути реалізовано в тому числі шляхом надання відповідних послуг, зокрема провадження незалежної професійної діяльності.
33. За таких обставин Верховним Судом відхиляються доводи касаційних скарг в частині помилковості висновків судів попередніх інстанцій щодо невідповідності п. 4.11. Положення чинному законодавству України.
34. Верховним Судом відхиляються також доводи касаційної скарги Вищого господарського суду України про те, що пункт 4.23 Положення передбачає право, а не обов'язок суду на вчинення повторного запиту до автоматизованої системи щодо призначення арбітражного керуючого у справу у випадку відмови арбітражного керуючого від участі у справі про банкрутство, оскільки абзацом 4 частини 1 статті 114 Закону про банкрутство встановлено, що у такому випадку господарський суд призначає розпорядника майна без застосування автоматизованої системи з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказана норма Закону є імперативною та не передбачає альтернативності/варіантності дій суду у разі настання таких обставин, у зв'язку з чим п. 4.23. Положення, який передбачає використання автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, є таким, що суперечить Закону про банкрутство.
35. Щодо доводів касаційних скарг про відповідність пункту 4.24 Положення нормам Закону про банкрутство, Верховний Суд зазначає наступне.
36. Абзацом 6 частини 1 статті 114 Закону про банкрутство передбачено, що під час призначення арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) господарський суд не пов'язаний з кандидатурами арбітражних керуючих, запропонованими комітетом кредиторів, та має право призначити арбітражного керуючого самостійно. У своїй касаційній скарзі Міністерство юстиції України зазначає, що у Законі не визначено спосіб, який має бути застосовано для призначення арбітражного керуючого, та суд має право самостійно обирати, яким чином призначати арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) у разі відхилення господарським судом кандидатури арбітражного керуючого, запропонованої комітетом кредиторів, як із застосуванням автоматизованої системи, так і без її застосування. Однак, Верховний Суд не погоджується з такими доводами, з огляду на наступне.
37. Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство арбітражним керуючим є фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. Тобто, розпорядник майна, керуючий санацією та ліквідатор - це спеціальні правові статуси, які може мати арбітражний керуючий залежно від судових процедур, які застосовуються до боржника, з наділенням відповідних повноважень та функцій.
38. Зі змісту абз. 6 ч. 1 ст. 114 Закону про банкрутство вбачається, що господарський суд має право самостійно призначити арбітражного керуючого, який має статус керуючого санацією або ліквідатора. Водночас, абз. 1, 2 Закону передбачено, що автоматизована система застосовується господарськими судами для визначення кандидатури розпорядника майна. Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірне Положення може бути застосовано до відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство тільки на стадії відкриття справи про банкрутство для призначення розпорядника майна.
39. Як було зазначено вище, абзацом 5 частини 1 статті 114 Закону про банкрутство встановлено, що кандидатура арбітражного керуючого для виконання повноважень керуючого санацією або ліквідатора визначається судом за клопотанням комітету кредиторів, а у разі відсутності такого клопотання - за ініціативою суду, крім випадків, передбачених цим Законом. Отже, спірний пункт 4.24. Положення, яким передбачено право господарського суду призначити арбітражного керуючого шляхом автоматизованого відбору у випадку відхилення господарським судом кандидатури арбітражного керуючого, запропонованої комітетом кредиторів у випадках, передбачених Законом, не відповідає нормам Закону про банкрутство, оскільки передбачає право господарського суду застосовувати автоматизовану систему для визначення кандидатури керуючого санацією або ліквідатора, та підлягає визнанню незаконним на цій підставі. Таким чином, доводи касаційних скарг в цій частині Верховним Судом відхиляються.
40. Разом з тим, визнаючи незаконним п. 4.25. Положення, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що наділення Вищого господарського суду України додатковою владною функцією, яка притаманна органам виконавчої влади, прямо не належить до функцій судової влади та обтяжує статус самозайнятої особи. З такими висновками Верховний Суд погодитися не може, оскільки судами не враховано того, що додатковою функцією з повідомлення про випадки відмов арбітражного керуючого від участі у справі про банкрутство наділено не Вищий господарський суд України, а адміністратора системи, яким відповідно до п. 1.3. Положення є Державне підприємство «Інформаційні судові системи».
41. Верховний Суд вважає слушними доводи касаційної скарги Вищого господарського суду України про те, що п. 4.25. Положення не порушує вимоги Закону про банкрутство, оскільки контроль за діяльністю арбітражних керуючих відповідно до ст. 106 Закону здійснюється державним органом з питань банкрутства відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема вимог Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №228 від 02.07.2014 та Положення про Дисциплінарну комісію арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого наказом Міністерства юстиції України №81/5 від 11.01.2013. До того ж, саме державний орган з питань банкрутства, а не господарський суд отримує та опрацьовує від адміністратора автоматизованої системи інформацію про відмову арбітражних керуючих від участі у справі і приймає рішення щодо наявності підстав для застосування до арбітражного керуючого дисциплінарної відповідальності. Таким чином, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про невідповідність п. 4.25. Положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та позовні вимоги в частині визнання недійсним цього пункту не підлягають задоволенню.
42. Приписами частини першої статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
43. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
44. Відповідно до ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
45. Згідно зі ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
46. З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 КАС України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі слід скасувати в частині визнання незаконним та нечинним пункту 4.25. Положення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог арбітражного керуючого ОСОБА_1 в цій частині відмовити.
47. З огляду на результат перегляду справи у суді касаційної інстанції, та враховуючи положення ч. 2 ст. 139 КАС України, новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
1. Касаційні скарги Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України задовольнити частково.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 - скасувати в частині задоволення позовних вимог арбітражного керуючого ОСОБА_1 про визнання незаконним та нечинним пункту 4.25. Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, затвердженого постановою Пленуму Вищого господарського суду України №8 від 14.07.2016.
3. Прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог арбітражного керуючого ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та нечинним пункту 4.25. Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, затвердженого постановою Пленуму Вищого господарського суду України №8 від 14.07.2016 - відмовити.
4. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко ,
Судді Верховного Суду