29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"06" квітня 2021 р. Справа № 924/102/21
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Баськової Л.В., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", с. Крупець Славутського району Хмельницької області
до селянського фермерського господарства "Омега", с. Куровечка Волочиського району Хмельницької області
про стягнення 1741446,00 грн, з яких 278046,00 грн пені, 487800,00 грн 10% штрафу, 975600,00 грн 20% додаткового штрафу
за участю представників:
позивача: Стельмах Ю.М. - згідно з довіреністю від 12.10.2020
відповідача: Тришак О.Г. - згідно з ордером від 25.02.2021
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
встановив: товариство з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна», с. Крупець Славутського району Хмельницької області звернулося до суду із позовом про стягнення з селянського фермерського господарства «Омега», с. Куровечка Волочиського району Хмельницької області 1741446,00 грн, з яких 278046,00 грн пені, 487800,00 грн 10% штрафу за затримку поставки товару на 15 днів, 975600,00 грн 20% додаткового штрафу за затримку поставки товару на 30 днів після прострочення згідно з п. 6.2.1 договору.
Ухвалою суду від 08.02.2021 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/102/21, призначено підготовче засідання на 25.02. 2021, яке відкладено на 10.03.2021 та 23.03.2021.
Ухвалою суду від 23.03.2021 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 06.04.2021.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що відповідачем не виконано обов'язок з поставки товару за договором купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи від 14.07.2020 №1000061699. Як на правову підставу позову посилається на положення ст. ст. 525, 526, 610, 627, 655 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 193, 230, 231, 237 Господарського кодексу України, ст. 14 Податкового кодексу України.
Відповідач у відзиві на позов (від 24.02.2021) просить у позові відмовити, зменшивши заявлені до стягнення штрафні санкції на 100%. Зокрема, зазначає, що визнає факт укладення з позивачем договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061699 від 14.07.2020 та факт невиконання взятого на себе зобов'язання щодо поставки у власність покупця 1000 тон кукурудзи в строк до 30.11.2020. Проте відповідач не визнає за можливе стягнення з нього неустойки в заявленому розмірі у зв'язку з тим, що на виконання ним взятого на себе зобов'язання щодо поставки товару вплинув ряд обставин, які були не залежні від його волі. Посилаючись на неврожай кукурудзи (замість запланованих 1100 т - 290 т з 1 га), стверджує, що відповідачем було вжито усіх достатніх заходів для виконання взятих на себе зобов'язань за договором від 14.07.2020, а також завчасно з метою унеможливлення настання для позивача негативних наслідків у вигляді збитків повідомлено про неможливість виконання умов договору (запропоновано припинити договір, внести зміни щодо поставки меншої кількості зерна, поставити 127 т зерна). Вважає, що твердження позивача про отримання ним збитків внаслідок невиконання відповідачем умов договору від 14.07.2020 є непідтвердженими та хибними, адже після підписання договору жодних грошових коштів на користь відповідача останній не передавав, а завчасне повідомлення позивача про неможливість поставити товар в достатній кількості давали останньому можливість не вчиняти жодних дій по відношенню до інших контрагентів, пов'язаних із продажем ще неотриманого товару.
Просить під час вирішення питання щодо наявності підстав для зменшення нарахованих сум штрафних санкцій врахувати той факт, що СФГ «Омега» не виконало своїх зобов'язань не зі своєї вини, а тому що не мало можливості його виконати. Внаслідок неврожаю у господарства не було достатньої кількості кукурудзи власного виробництва, щоб поставити її позивачу. Також відсутність достатньої кількості коштів у жовтні-листопаді 2020 року не давала можливості закупити товар у іншого господарства та поставити ТОВ «Суффле Агро Україна», адже ціна закупки кукурудзи на той час становила близько 7200 грн за 1 тону, тобто купивши товар в інших підприємств та поставивши його згідно договору ТОВ «Суфлле Агро Україна», СФГ «Омега» слід було понести збитки на суму 2500000,00 млн гривень. При цьому сам позивач жодних затрат на виконання даного договору не поніс.
У відповіді на відзив (від 17.03.2021) позивач вважає, що підстав для звільнення відповідача від відповідальності немає, оскільки єдиною підставою для цього є настання форс-мажорних обставин, підтвердження яких (сертифікат ТПП України) матеріали справи не містять. Стверджує, що при укладенні договору відповідач ввів позивача в оману щодо можливості виконання ним поставки кукурудзи в кількості 1000 тон. Відповідач документально не довів неможливість виконання ним обов'язку з поставки кукурудзи як шляхом її вирощування, так і шляхом закупівлі її на ринку. Позивач заперечує факт, що відповідач намагався поставити частину кукурудзи, а позивач відмовився її приймати, доказів спроб поставки відповідачем не подано. Також зазначає, що відповідачем не доведено свого скрутного матеріального становища, зокрема, з огляду на надані виписки з банківських рахунків, а наявність кредиту не може бути підставою для зменшення штрафу, враховуючи, з-поміж іншого, положення ст. 42 ГК України. Вважає, що необхідно взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання, який становить 0%; відсутність поважних причин невиконання зобов'язання; наявність збитків позивача внаслідок невиконання зобов'язання відповідачем, менший розмір штрафних санкцій за договором, ніж розмір збитків у зв'язку із закупівлею відповідачем кукурудзи в інших контрагентів; відсутність доказів вжиття відповідачем заходів з усунення порушення.
Відповідач у запереченнях (від 22.03.2021) на відповідь на відзив, звернув увагу на те, що відповідач не посилається на настання форс-мажорних обставин, передбачених розділом 8 договору, а зазначає про низьку врожайність кукурудзи незалежно від здійснення всіх агрохімічних дій в період весняно-літніх робіт. Вказує, що результати збору врожаю кукурудзи на рівні 15 т з 1 га були реальними очікуваннями, оскільки середня врожайність кукурудзи на території району складає 12,5 т з 1 га. Стверджує, що відображені у банківських виписках кошти є оборотними, які витрачалися на поточну діяльність відповідача, тому коштів на закупівлю кукурудзи для поставки позивачу не було, твердження позивача про реалізацію відповідачем кукурудзи та сої та отримання за це коштів вважає лише припущеннями. Зауважує, що позивач не просить стягнути з відповідача збитки, хоча посилається на їх настання, при цьому не зазначаючи їх розміру. Звертає увагу на те, що позивач не є товаровиробником, тому непоставка кукурудзи не призвела до реальних збитків позивача.
Позивач у поясненнях (від 22.03.2021) щодо заперечень зазначив, що відповідачем не надано доказів здійснення ним усіх можливих агрохімічних дій в період весняно-літніх робіт; відповідач, посилаючись на погодні умови як на неможливість виконання поставки ігнорує придбання кукурудзи в інших осіб; відповідач визнав факт наявності коштів на рахунках та підтвердив те, що у разі закупівлі кукурудзи в інших осіб збитки становлять 2,5 млн гривень.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти вимог заперечив, з підстав, зазначених у відзиву на позові, запереченнях на відповідь на відзив.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
14.07.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (покупець) та СФГ "Омега" (продавець) укладено договір купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061699, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити покупцю товар в строки, передбачені в цьому договорі, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість.
У п. 1.2 договору зазначено, що сторони погодили наступну залікову вагу/кількість та ціну на товар: залікова кількість 1000 т +/- 3%, ціна за 1 тонну товару становить - 4878 грн (180 доларів США), а також загальну вартість договору: 4878000,00 гривень, 180000,00 доларів США (ціна вказана станом на дату укладення договору та зазначено її еквівалент в доларах США).
Згідно з п. 1.3 договору вартість товару у гривні коригується за комерційним курсом на дату, що передує дню видачі видаткової накладної (за наведеною у договорі формулою).
Як передбачено умовами п. 3.1 договору, поставка товару здійснюється на умовах СРТ у відповідності до ІНКОТЕРМС 2010/2020. Місцем поставки є будь-який із портових терміналів (надалі - зерновий склад) на цілковито одноособовий вибір покупця в наступних портах: Одеському, Південному, Чорноморську. Покупець зобов'язаний завчасно повідомити продавця у будь-який зручний спосіб (в т. ч. засобами електронного зв'язку) про місце поставки.
Згідно з п. 3.1.1 договору за додатковою угодою сторін поставка товару також можлива на умовах EXW (елеватор продавця) у відповідності до ІНКОТЕРМС 2010. В такому разі сторони у вказаній додатковій угоді погоджують нову ціну товару, яка визначатиметься з урахуванням наступних витрат та підлягатиме зменшенню на: - транспортно-логістичні витрати із доставки товару із елеватора продавця до терміналу/терміналів поставки згідно із пунктом 3.1 вище. При цьому транспортно-логістичні витрати надаються експедиторами та/чи перевізниками покупця; - вартість послуг одного місця складського зберігання товару на елеваторі продавця; - вартість послу відвантаження товару для доставки в порт; - 0,7% втрат (розмір природних втрат при зберіганні товару згідно норм природного убутку; розмір втрат в процесі сушки і очистки товару; механічні втрати, що виникають під час проведення навантажувально-розвантажувальних робіт та переміщення товару); - фінансові втрати покупця із розрахунку 8% річних за місяць в долара США.
Відповідно до умов п. 3.2 договору продавець зобов'язується передати покупцю оригінали (якщо не буде зазначеного іншого) наступних документів на товар: товарної (видаткової) накладної; податкової накладної (в електронній формі, передбаченій в ПКУ); аналізної картки Ф47 на партію зерна. Для поставки на EXW додатково надаються: посвідчення якості лабораторії зернового складу, складська квитанція на ім'я покупця, акт приймання-передачі товару, підписаний зерновим складом та продавцем - для підпису покупцем.
Пунктом 3.3 договору встановлено, що продавець зобов'язується здійснити поставку всього об'єму товару у строк до 30.11.2020.
Продавець зобов'язаний поставляти товар вантажними автомобілями або залізничним транспортом (хопер-вагони зерновози). Для оптимізації поставки об'єм і термін та місце поставки кожної партії може додатково узгоджуватися представниками сторін у будь-який прийнятий спосіб - письмовий, електронна пошта, переговори тощо. Дана норма жодним чином не змінює обов'язку продавця поставити весь погоджений об'єм товару в погоджений строк, оскільки приймання товару в сезон врожаю здійснюється покупцем цілодобово.
Оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця. Покупець зобов'язується оплачувати вартість поставленого товару в наступні строки: 80% вартості товару протягом 3 банківських днів після фактичної поставки та надання видаткової накладної; 20% вартості товару протягом 3 банківських днів після фактичної реєстрації податкової накладної згідно чинного законодавства України та надання усіх документів, вказаних в п. п. 3.2, 3.7 договору (п. 4.1 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору при доставці товару автомобільним транспортом кількість поставленого зерна визначається за показниками ваги покупця або вантажоотримувача відповідно до місця поставки. У разі транспортування зерна з поля та неможливості зазначення у товарно-транспортній накладній точної маси зерна показники прибуткової накладної приймаються сторонами як остаточні, а сама прибуткова накладна має силу акта про приймання матеріалів за формою №М-7, затвердженою наказом Міністерства статистики України від 21.06.1996 №193.
Товар вважається переданим продавцем за кількістю після підписання видаткової накладної в передбаченому законодавством порядку (п. 5.3 договору).
За умовами п. 5.4 договору поставка товару на умовах EXW здійснюється відповідно до порядку переоформлення права власності на зерно на зерновому складі. Усі складські документи повинні відповідати вимогам Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 27.06.2003 №198, та іншим вимогам законодавства. Товар вважається переданим продавцем за кількістю, вказаною у складській квитанції. Товар вважається переданим продавцем покупцю за якістю у відповідності до посвідчення якості (форма №47), виданим зерновим складом (із можливістю застосування п. 5.2 договору).
У разі затримки поставки у заліковій вазі продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого товару за кожен день прострочення (п. 6.2 договору).
Підпунктом 6.2.1договору передбачено, що у разі затримки поставки товару у заліковій вазі на строк понад 15 календарних днів з моменту погодженого п. 3.3. договору, продавець зобов'язується сплатити покупцю штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого товару, що визначається за такою формулою: ВТ = (ОП- ОП1)*Ц, де: ВТ - вартість непоставленого товару, грн з ПДВ, ОП - об'єм планової поставки товару у заліковій вазі, зазначеній у п. 1.2, без врахування відхилення, тонн, ОП1 - об'єм фактичної поставки товару у заліковій вазі, тонн, Ц - ціна на товар, що обраховується відповідно до п. 1.2., 1.3. договору на останній робочий день, що передує даті, зазначеній у п. 3.3 договору, грн з ПДВ, але не може бути меншою ніж 3 800,00 грн за одну тонну.
У разі затримки поставки товару у заліковій вазі додатково на строк понад 30 календарних днів після прострочення згідно з п. 6.2.1 договору, продавець зобов'язується сплатити покупцю додатково штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару, що визначається за вказаною формулою. Крім цього, покупець матиме право на одностороннє припинення дії цього договору (пп. 6.2.2 договору).
Відповідно до п. 7.1 договору договір набирає чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін, та діє до моменту виконання сторонами усіх своїх обов'язків за договором.
У п. 8.1 договору зазначено, що сторона звільняється від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов'язань за даним договором, якщо це невиконання виявилося наслідком дії обставин непереборної сили, вплив яких не залежить від волі сторін. До таких обставин відносяться: війни і воєнні дії будь-якого характеру; блокади, ембарго та інші міжнародні санкції; акти та дії державних органів, що унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов'язань; пожежі, повені, землетруси, інші стихійні лиха, закриття шляхів сполучення, страйки, епідемії і т.п.
При таких (п. 8.1) обставинах сторона повинна протягом одного тижня з моменту їх настання будь-якими доступними засобами письмово сповістити про них іншу сторону. Несвоєчасне повідомлення про обставини нездоланної сили позбавляє відповідну сторону права посилатися на них у майбутньому. При припиненні зазначених у п. 8.1 обставин сторона повинна без зволікання письмово сповістити про це іншу сторону. У повідомленні повинен бути зазначений термін, у який передбачається виконати зобов'язання за даним договором (п. 8.2 договору).
Згідно з п. 8.3 договору виникнення, строк дії та/або припинення дії обставин, передбачених в п. 8.1, та їх наслідків підтверджується офіційним документом, який видається Торгово-промисловою палатою України. Сторони домовилися, що відсутність/пошкодження врожаю у продавця з будь-яких причин (в т.ч. несприятливі погодні умови) не є форс-мажорними обставинами для цілей даного договору, оскільки договір може бути виконаним продавцем як шляхом поставки вирощеного зерна, так і придбаного на ринку.
У матеріали справи надано інструкції щодо заповнення залізничних накладних при відправленні вагонами зерновозами, відправки оригіналів документів, щодо заповнення ТТН при відправці автотранспортом, бланк товарно-транспортної накладної.
Листом від 20.10.2020 відповідач повідомив позивача про те, що не може виконати взяті на себе зобов'язання щодо поставки кукурудзи за договором від 14.07.2020 у зв'язку з відсутністю достатньої кількості зібраного врожаю через погодні умови. З огляду на положення ст. 607 ЦК України просить вважати укладений між сторонами договір припиненим.
Позивач звернувся до відповідача з листом (від 26.10.2020), в якому з огляду на зростання ціни кукурудзи просив виконати договір належним чином та в установлений строк, інакше у позивача буде право вимагати від відповідача сплати збитків, штрафу, пені, процентів та інфляційних збитків.
У відповідь листом від 10.11.2020 відповідач повторно повідомив про неврожай кукурудзи та зазначив, що на виконання умов договору відповідач має змогу здійснити часткову поставку кукурудзи в заліковій кількості не більше 127 тон. Відтак, просить внести відповідні зміни в існуючий договір в частині залікової кількості тон кукурудзи, зменшивши її з 1000 тон до 127 тон, тим самим зменшивши ціну договору.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою (від 11.11.2020), в якій просив здійснити поставку 1000 тон кукурудзи на підставі договору, а також з вимогою (від 16.12.2020), в якій вимагав терміново, але не пізніше 31.12.2020, здійснити поставку 1000 тон кукурудзи відповідно до укладеного між сторонами договору або оплатити пеню та штрафи згідно з договором в сумі 1541448,00 гривень.
У відповідь відповідач зазначив про неможливість виконання умов договору з незалежних від нього обставин та просить вважати договір від 14.07.2020 розірваним.
Відповідачем у матеріали справи надано копію акта від 20.05.2020 огляду посівів СФГ "Омега", що постраждали внаслідок несприятливих кліматичних умов у травні 2020 року, згідно з яким комісією, призначеною наказом відповідача від 20.05.2020, проведено огляд посівів кукурудзи під урожай 2020 року та виявлено часткову загибель посівів кукурудзи внаслідок приморозків 18-19 травня 2020 року. Вирішено внести всі необхідні засоби захисту рослин на посіви кукурудзи в кількості 68 га, посіви кукурудзи в кількості 68 га залишити на дозрівання.
Також надано копію звіту відповідача про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2020 року (68 га - кукурудза на зерно, 70,49 га - соя); копії реєстрів відправки зерна та іншої продукції з поля (від 26.10.2020 №1 - 69000 кг кукурудзи, від 27.10.2020 №2 - 77000,00 кг кукурудзи, від 28.10.2020 №3 - 77000,00 кг кукурудзи, від 29.10.2020 №4 - 69000,00 кг кукурудзи); копію затвердженого відповідачем розрахунку собівартості витрат на вирощування кукурудзи 68 га на 2020 рік (всього 830611,69 грн витрат, 12214,88 грн витрат на 1 га); роздруківка зображень з Інтернет-сторінок про ціни на сільськогосподарську продукцію станом на 30 листопада; копію кредитного договору від 10.04.2020 №20-16KS0001, укладеного між відповідачем (позичальник) та АТ "Державний експортно-імпортний банк України" (банк); копії виписок по рахунках відповідача за 01.10.2020-30.11.2020, 01.02.2021-16.02.2021 в АТ "Укрексімбанк", в АТ "Перший український міжнародний банк", в АТ "Ощадбанк"; копію листа Хмельницького обласного центру з гідрометеорології від 02.03.2025 про погодні умови, які спостерігались 18-19 травня 202 року; копію листа Головного управління статистики у Хмельницькій області від 17.02.2021, в якому повідомляється про середню урожайність кукурудзи на зерно у підприємствах Волочиського району за результатами державного статистичного спостереження станом на 01.12.2020 (123,5 ц з 1 га зібраної площі).
Позивачем, зокрема надано роздруківку зображень з інтернет-сторінки про ціни на сою у березні 2021 року.
З огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару у строк, визначений договором купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи від 14.07.2020 №1000061699, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 1741446,00 грн, з яких 278046,00 грн пені, 487800,00 грн 10% штрафу за затримку поставки товару на 15 днів, 975600,00 грн 20% додаткового штрафу за затримку поставки товару на 30 днів після прострочення згідно з п. 6.2.1 договору.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.
Частиною 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України закріплює свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як убачається з матеріалів справи, 14.07.2020 між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) укладено договір купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000061699, відповідно до якого відповідач зобов'язався поставити позивачу товар в строки, передбачені в цьому договорі, а позивач зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно зі ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
Сторони у договору погодили, що продавець-відповідач зобов'язується здійснити поставку всього об'єму товару у строк до 30.11.2020 (п. 3.3 договору). При цьому у п. 1.2 сторонами узгоджено залікову вагу/кількість та ціну на товар, а саме: 1000 тон вартістю 4878000,00 гривень.
Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як убачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, відповідач свого обов'язку з поставки товару у визначені договором кількості та строк (до 30.11.2020) не виконав.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на зазначене позивач просить стягнути з відповідача 278046,00 грн пені, а також 487800,00 грн 10% штрафу за затримку поставки товару на 15 днів, 975600,00 грн 20% додаткового штрафу за затримку поставки товару на 30 днів.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство також не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 27.09.2019 у справі №923/760/16, від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17 ).
Поряд із цим, правовий аналіз наведених вище приписів законодавства свідчить про те, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
У п. 6.2 договору сторони погодили, що у разі затримки поставки у заліковій вазі продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого товару за кожен день прострочення.
Судом проведено перевірку здійсненого позивачем розрахунку пені в сумі 278046,00 грн та встановлено його правомірність, а тому позов в цій частині є таким, що підлягає задоволенню. При цьому враховано, що правила ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не обмежують нарахування пені в спірних правовідносинах, оскільки пеня застосовується за невиконання негрошового зобов'язання.
У той же час позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% за затримку поставки товару на строк понад 15 календарних днів та 20% додаткового штрафу за затримку поставки товару на строк понад 30 календарних днів після прострочення у 15 днів (п. п. 6.2.1, 6.2.2 договору), тобто двічі застосувати до відповідача одну й ту ж форму неустойки - штрафу, за одне й теж порушення - затримку у поставці товару.
Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Тобто сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначати штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір та види порушення зобов'язання, за якими застосовується неустойка, тощо.
Водночас статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Тобто притягнення особи до подвійної відповідальності за одне й те саме господарське правопорушення, обраховане за один і той самий період, у вигляді стягнення двох штрафів у різному розмірі суперечить положенням статті 61 Конституції України як нормам прямої дії.
Також наявність у договорі умов щодо стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов'язання за договором, двох видів штрафу (двох неустойок одного виду) з однаковою базою для нарахування неустойки з огляду на правову природу негрошового зобов'язання не відповідає статті 61 Конституції України.
Отже, стягнення двох штрафів, нарахованих за прострочення у поставці товару, є неможливим, оскільки вважатиметься притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення. При цьому штраф у розмірі 10% за затримку поставки товару на строк понад 15 календарних днів охоплюється штрафом у розмірі 20% за подальшу затримку поставки товару - на строк понад 30 календарних днів після прострочення у 15 днів.
Однак з аналізу вищенаведених законодавчих норм суд доходить висновку, що стягнення заявлених позивачем штрафів не відповідає правовій природі такої санкції, відповідно, обгрунтованими є лише позовні вимоги про стягнення з відповідача 975600,00 грн штрафу, передбаченого п. 6.2.2. договору (20%).
При цьому суд критично оцінює твердження позивача про те, що передбачений п. 6.2.2 договору штраф у розмірі 20% не включає в себе штраф, передбачений в п. 6.2.1 договору, а є додатковим, оскільки умова застосування штрафу у розмірі 20%, а саме: 30-денне прострочення (п. 6.2.2 договору) після прострочення у 15 днів (п. 6.2.1 договору) не може бути реалізована без останнього, прямо від нього залежить і фактично означає сукупне прострочення відповідача у 45 днів з моменту настання строку поставки товару.
Відповідач, посилаючись на неможливість виконання договору з причин, які не залежали від його волі, просить зменшити заявлені до стягнення штрафні санкції.
Судом враховуються положення ч. ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, згідно з якими у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Зі змісту зазначених норм убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
При цьому судом враховується, що згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин, втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів.
З урахуванням того, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер, заходи цивільно-правової відповідальності мають бути спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Також одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Отже, санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання обов'язку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У підтвердження неможливості виконання зобов'язання з поставки товару за договором у зв'язку із неврожаєм та відсутністю коштів на закупівлю товару відповідачем надано копії акта від 20.05.2020 огляду посівів СФГ "Омега", що постраждали внаслідок несприятливих кліматичних умов у травні 2020 року, звіту відповідача про посівні площу сільськогосподарських культур під урожай 2020 року; реєстрів відправки зерна та іншої продукції з поля; розрахунку собівартості витрат на вирощування кукурудзи 68 га на 2020 рік; кредитного договору від 10.04.2020 №20-16KS0001; виписок по рахунках відповідача; листа Хмельницького обласного центру з гідрометеорології від 02.03.2025 про погодні умови, які спостерігались 18-19 травня 2020 року.
При цьому судом враховується, що незалежно від поважності причин порушення відповідачем зобов'язання частина 2 ст. 233 ГК України надає можливість суду зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Так, заперечуючи та спростовуючи доводи відповідача щодо неможливості виконання зобов'язання з поставки, позивач зазначає про те, що ним у випадку непоставки товару будуть понесені збитки у зв'язку з наявністю обов'язку подальшої реалізації цього товару іншим контрагентам. Разом з тим будь-яких доказів у підтвердження зазначеного позивачем не надано.
При цьому судом зважається на те, що відповідачем вжито заходів щодо попередження позивача про неможливість виконання зобов'язання (листи від 20.10.2020, 10.11.2020).
Таким чином, суд, враховуючи майновий стан та поведінку обох сторін, період прострочення, наслідки порушення зобов'язання, захищеність інтересів позивача нарахуванням пені, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України, зважаючи на правову природу штрафу та його основне призначення, зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, з огляду на що клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій підлягає частковому задоволенню, а штраф, передбачений п. 6.2.2 договору, у розмірі 975600,00 грн підлягає зменшенню на 20% - до 780480,00 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищенаведені обставини справи та положення законодавства, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення 278046,00 грн пені, 780480,00 грн 20% штрафу. У позові в частині стягнення 487800,00 грн штрафу у розмірі 10% та 195120,00 грн штрафу у розмірі 20% належить відмовити.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010 року Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Також у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відшкодування витрат зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому судом з огляду на зміст означеної норми ГПК України враховується, що, незважаючи на зменшення судом розміру штрафу, судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача без урахування такого зменшення.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", с. Крупець Славутського району Хмельницької області до селянського фермерського господарства "Омега", с. Куровечка Волочиського району Хмельницької області про стягнення 1741446,00 грн, з яких 278046,00 грн пені, 487800,00 грн 10% штрафу, 975600,00 грн 20% додаткового штрафу задовольнити частково.
Стягнути з селянського фермерського господарства "Омега", Хмельницька область, Волочиський район, с. Куровечка (код 32060123) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", Хмельницька область, Славутський район, с. Крупець, вул. Богдана Хмельницького, буд. 43 (код 34863309) 278046,00 грн (двісті сімдесят вісім тисяч сорок шість гривень 00 коп.) пені, 780480,00 грн (сімсот вісімдесят тисяч чотириста вісімдесят гривень 00 коп.) штрафу, 18804,69 грн (вісімнадцять тисяч вісімсот чотири гривні 69 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ.
У решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 09.04.2021.
Суддя В.В. Виноградова
Видрук. 5 прим.: 1 - до справи, 1 - позивачу (30068, Хмельницька область, Славутський район, с. Крупець, вул. Богдана Хмельницького, 43), 3 - Стельмаху Ю.М. (01001, м. Київ, пров. Музейний, 4, 4-й поверх), 4 - відповідачу (31258, Хмельницька область, Волочиський район, с. Куровечка), 5 - Тришаку О.Г. ( 46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, 4, оф. 50 ). Всім рек. з пов. про вруч.