Справа №357/8488/20 Головуючий у І інстанції Ярмола О.Я.
Провадження №22-ц/824/4528/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
09 квітня 2021 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину та коштів на особисте утримання,
У жовтні 2018 року позивач звернулася до суду першої інстанції з вказаним позовом посилаючись на те, що вона з відповідачем по справі перебуває у зареєстрованому шлюбі від якого мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає та знаходиться на утриманні матері і виховується нею одноособово. Батько дитини, відповідач ОСОБА_1 , матеріальної допомоги на утримання дитини в добровільному порядку не надає.
На підставі викладеного, просила суд стягнути з відповідача аліменти на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј від всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з відповідача кошти на утримання позивача у розмірі 3000 грн. до досягнення дитиною трьох років.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на дитину, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28 серпня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти на її особисте утримання в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. щомісяця, починаючи з 28 серпня 2020 року і до досягнення дитиною трьох років.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги вказує на те, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення суду не було дотримано вимог чинного законодавства щодо справедливого та неупередженого розгляду цивільної справи з метою ефективного захисту порушеного права. Також судом першої інстанції було допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, не врахував заперечення на позов, які були подані до суду першої інстанції в якому було зазначено, що відповідач не має можливості утримувати дружину до досягнення дитиною трьох років, при цьому не заперечує проти стягнення аліментів безпосередньо на дитину.
В обґрунтування неможливості утримувати позивача скаржник зазначає, що він не має офіційної постійної роботи, не має стабільного доходу, матеріальну допомогу отримує від батьків з якими і проживає та яким допомагає у веденні особистого селянського господарства. Таким чином, позивачка не довела, що відповідач має можливість надавати їй матеріальну допомогу.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення 3000 грн. на утримання позивача до досягнення дитиною трьох років та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому не може бути скасованим.
Окрім того, ОСОБА_2 у поданому відзиві зазначає, що скаржник необґрунтовано зазначає, що він не має постійного заробітку, немає стабільного доходу та живе за рахунок своїх батьків, єдиним заробітком відповідача, як він зазначає, є ведення селянського господарства. Так, скаржник має постійну роботу, працює без офіційного працевлаштування на ринку у м. Фастові та Великополовецькому протягом 14 років, продає зерно та комбікорм та має значні доходи. Також відповідач має паї у м. Дрозди, які сам засіває та має дохід 600000 грн. за один сезон.
У власності відповідача знаходиться п'ятикімнатний будинок у АДРЕСА_1 та два вантажних автомобіля.
Таким чином, відповідач, якому 36 років, має можливість працювати, отримувати дохід та утримувати себе і свою сім'ю, однак ухиляється від виконання своїх обов'язків по утриманню дитини та дружини, перекладаючи відповідальність на батьків позивача.
На підставі викладеного у відзиві, ОСОБА_2 просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року справу було призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі.
Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з урахуванням наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони мають малолітнього сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серія НОМЕР_1 від 20 листопада 2019 року (а.с. 5).
Позивач разом з дитиною зареєстровані і проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно Витягу з реєстру територіальної громади м. Біла Церква №15.2.-03/9106 від 27 серпня 2020 року малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 (а.с.8).
Позивач перебуває в декретній відпустці по догляду за дитиною, до досягнення нею трьох річного віку. Позивач не має доходу, не має можливості працювати та потребує матеріальної підтримки.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач утримує дитину одноособово, не працює у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку, відповідач є працездатним, проти стягнення з нього аліментів на утримання дитини не заперечував. Водночас, відповідачем не надано доказів своїх доходів, не обґрунтовано та не доведено заперечення щодо позовної вимоги про стягнення коштів на утримання дружини.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо доведеності позовних вимог по стягнення з відповідача грошових коштів на утримання позивача до досягнення дитиною трьох років, виходячи з такого.
Статтею 84 СК України встановлено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
Отже, за змістом вказаної норми права, можливість отримання аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитини до досягнення нею трьох років, виникає за умови, що чоловік має можливість надавати таку матеріальну допомогу.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач має реальну можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років. Зокрема, не надано суду доказів, що відповідач працює та отримує достатній дохід для забезпечення гідних умов проживання для себе та своєї дитини, а також дружини на утриманні якої перебуває дитина віком до трьох років.
Висновки суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був самостійно надати докази неможливості надання матеріальної допомоги, оцінюються судом апеляційної інстанції критично, оскільки саме на позивача покладено обов'язок довести матеріальну можливість відповідача надавати матеріальну допомогу саме на утримання дружини, з якою проживає дитина.
Також судом апеляційної інстанції не враховуються обставини, що зазначені у відзиві, оскільки відповідно до положень ст. 360 ЦПК України до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Однак, ОСОБА_2 не виконала зазначених вимог цивільного процесуального законодавства та не надала суду докази, що підтверджують направлення нею відзиву на апеляційну скаргу на адресу відповідача.
Окрім того, на підтвердження обставин, які зазначаються ОСОБА_2 у відзиві, останньою не надано будь-яких належних та допустимих доказів, на підтвердження наявності у власності відповідача рухомого та нерухомого майна, відомостей що підтверджують його місце роботи, а також докази на підтвердження використання відповідачем пайових земель та отримання від їх використання доходу.
Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості самостійно збирати докази у справі з власної ініціативи, що закріплено ст. 81 ЦПК України., а тому у суду є всі достатні підстави вважати, що зазначене у відзиві ґрунтується на припущеннях.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно зі ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів на утримання дружини, з якою проживає дитина, так як ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, таким чином апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення грошових коштів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 80, 81, 367, 369, 374, 376 України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину та коштів на особисте утримання в частині стягнення грошових коштів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів на особисте утримання до досягнення дитиною трьох років відмовити.
В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року не оскаржувалось та судом апеляційної інстанції не переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач
Судді: