Справа № 369/3142/20 Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.
Провадження №22-ц/824/3105/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
07 кітня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В.,
за участі секретаря Тимошевської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-ТБК» на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-ТБК» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та компенсації середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,
у березні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача - ТОВ «Трансбуд-ТБК» заборгованість по заробітній платі в розмірі 1494 гривень, компенсацію з невикористані дні відпустки в сумі 1532, 95 гривень, а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судом рішення.
В обґрунтування позовної заяви зазначав, що згідно наказу відповідача №53-к від 05 серпня 2019 року позивач був прийнятий на посаду інженера-логіста та у період з 06 серпня 2019 року по 02 грудня 2019 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Трансбуд-ТБК».
Згідно з наказом по підприємству №89-к від 02 грудня 2019 року позивач був звільнений з займаної посади за згодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
У день звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку, зокрема, не було виплачено заборгованість по заробітній платі за листопад 2019 року, а також компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.
13 грудня 2019 року позивач звернувся до ТОВ «Трансбуд-ТДК» із письмовою заявою про виплату належних йому коштів в зв'язку із звільненням, однак відповіді на свою заяву не отримав, на день звернення до суду із даним позовом розрахунок з ним проведено не було.
Посилаючись на положення ст. ст. 83, 116, 117 КЗпП України, позивач просив задовольнити заявлені ним вимоги.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТОВ «Трансбуд ТБК» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 1494,00 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1532,95 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 грудня 2019 року по 06 березня 2020 року в розмірі 12 726,88 грн. з відрахуваннями (утримання) при виплаті податків, обов'язкових платежів та зборів, передбачених чинним законодавством.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2020 року заяву ТОВ «Трансбуд-ТБК» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2020 року, відповідач - ТОВ «Трансбуд-ТБК» в особі директора Коваленка А.С., звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення по справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення в частині розрахунків заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що вирішуючи спір, суд першої інстанції порушив право ТОВ «Трансбуд-ТБК» на подання відзиву на позовну заяву. Так, ухвалою суду першої інстанції від 16.03.2020 року було прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім того, у момент відкриття провадження у справі Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 року. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-ІХ розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3, відповідно до змісту якого процесуальні строки, в тому числі і строк на подання відзиву, продовжується на строк дії карантину.
В подальшому, 18.06.2020 року до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України було внесено зміни, відповідний Закон набрав чинності 17 липня 2020 року, у зв'язку із чим ТОВ «Трансбуд-ТБК» мало змогу на подання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 до 06.08.2020 року включно.
09.07.2020 року відповідач направив на адресу позивача та адресу Києво -Святошинського районного суду Київської області клопотання про закриття провадження у даній справі у зв'язку із частковим погашенням заборгованості, до якого додано чек про переказ грошових коштів на банківську картку позивача, розрахунок заборгованості та довідку про дохід ОСОБА_1 та виписку по рахунку. Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції обмежив відповідача у праві надати свої заперечення та зауваження, які мали істотне значення для вирішення справи по суті.
Крім того, відповідач не погоджується із розрахунками, які надані позивачем. Так, сума до виплати з урахуванням утримань для позивача в листопаді 2019 року становила 2719,35 грн., у зв'язку із відпрацьованим неповним місяцем. Згідно відомості нарахованих коштів №84 на картковий рахунок позивача 20.11.2019 року було перераховано грошові кошти в сумі 2530,01 грн. До того ж, за один робочий день 02.12.2019 року до виплати позивачу з урахуванням утримань підлягало 159,96 грн. Отже, відповідач визнає заборгованість по заробітній платі за другу частину листопада 2019 року та один день грудня 2019 року в розмірі 349,30 грн.
Відповідач також не заперечує тієї обставини, що на момент звільнення позивача йому не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку (8 днів), розмір якої, за розрахунками відповідача, становить 1189, 16 грн.
Також, відповідач не погоджується із визначеним позивачем розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважаючи, що при проведенні такого розрахунку слід виходити із середньоденної заробітної плати в розмірі 107,41 грн.
За розрахунками відповідача, загальна сума, яка належить до виплати позивачу становить: 349,30 грн. +1189,16 грн. + 7196,47 грн.=8734,93 грн. Однак, враховуючи часткове погашення заборгованості шляхом здійснення переказу на картковий рахунок позивача 24.06.2020 року в сумі 3026,95 грн., сума до виплати повинна становити 5 707,98 грн.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції подано не було.
В судовому засіданні представник ТОВ «Трансбуд ТБК» - адвокат Сілкова К.О. підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній. Просила скасувати заочне рішення в частині розрахунків заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове судове рішення
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне і обґрунтоване.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим заочне рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.
Відкриваючи провадження у даній справі ухвалою від 16 березня 2020 року, суд першої інстанції визнав за можливе проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відкриваючи провадження ухвалою від 16 березня 2020 року, суд першої інстанції визнав за можливе розглядати справу у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін та надав відповідачу строк для подачі відзиву -15 днів з дня отримання даної ухвали.
Ухвала про відкриття провадження була отримана відповідачем 21 квітня 2020 року. (а.с. 17)
Ухвалюючи заочне рішення 29 травня 2020 року, суд першої інстанції не врахував, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 року. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-ІХ розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3, відповідно до змісту якого процесуальні строки, в тому числі і строк на подання відзиву, продовжується на строк дії карантину.
Таким чином, процесуальний строк на подання відзиву відповідачем пропущений не був.
Задовольняючи заявлені позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції взяв до уваги розрахунок заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку, наданий позивачем, який здійснений ним власноруч. При цьому, судом не було перевірено обставин, на які позивач посилався, обґрунтовуючи вимоги, зокрема: розмір посадового окладу, кількість фактично відпрацьованих позивачем днів, кількість днів невикористаної відпустки, розмір середньоденної заробітної плати, у відповідності до положень Постанови КМУ № 100.
Судом першої інстанції встановлено із копії трудової книжки, доданої позивачем до позову, що наказом № 53-к ТОВ «Трансбуд-ТБК» про прийняття на роботу від 05 серпня 2019 року ОСОБА_1 було прийнято до ТОВ «Трансбуд-ТБК» на посаду інженера-логіста.
Наказом № 89-к про припинення трудового договору від 02 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін.
В той же час, з матеріалів, доданих відповідачем до апеляційної скарги, вбачається, що Наказом директора ТОВ «Трансбуд ТБК» №53-к від 05.08.2019 року ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера-логіста з посадовим окладом згідно штатного розпису з 06 серпня 2019 року. (а.с. 71)
Згідно даних Штатного розкладу №01/08-2019, 01/09-2019, 01/10-2019, 01/11-2019, розмір посадового окладу ОСОБА_1 становив:
- у серпні 2019 року - 5000,00 грн.,
- у вересні 2019 року - 5000,00 грн.,
- у жовтні 2019 року - 5000,00 грн.,
- у листопаді 2019 року - 4173,00 грн. (а.с. 101-104)
Із довідки про заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 , вбачається, що заробітна плата позивача за 16 фактично відпрацьованих днів у листопаді 2019 року становить 2719,35 грн.
Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, розмір заробітної плати, яка була виплачена позивачу за листопад 2019 року становить 2530,00 грн.
Встановлено також, що при звільненні відповідач не провів із позивачем повного розрахунку, як за листопад 2019 року, так і за 1 (один) відпрацьований день грудня 2019 року.
Таким чином, розмір заборгованості відповідача перед ОСОБА_1 по заробітній платі за листопад-грудень 2019 року становить 349, 30 грн. (2719,35-2530,00)+159,96 грн.)
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частині перша статті 94 КЗпП).
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (частина перша статті 115 КЗпП).
У частині першій статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина першастатті 117 КЗпП України).
Що стосується вимог позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку, апеляційний суд виходить із наступного.
Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок), де, зокрема, визначено, що даний порядок застосовується у випадках виплати працівникам компенсації за невикористані відпустки.
Так, згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
Відповідно до кількості фактично відпрацьованих днів, ОСОБА_1 має право на одержання компенсації за 8 невикористаних днів відпустки.
Таким чином, компенсація за невикористану відпустку позивачу ОСОБА_1 має бути виплачена за період з 01.09.2019 року по 01.12.2019 року і її слід розраховувати відповідно до наступної формули:
5000,00+5000,00+3378,07 (посадові оклади за вересень-листопад 2019)/90 днів*8=1189,16 грн.
Розрахунок компенсації за невикористану відпустку, зроблений позивачем, не відповідає порядку розрахунку визначеному Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, а тому не може бути взяти до уваги судом.
Крім того, позивачем також наведено неправильний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, щодо стягнення якого ним заявлено вимогу в порядку статті 117 КЗпП України.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими розд. 2 абз. 3 постанови КМУ "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995р № 100, а також згідно п. 32 Постанови пленуму ВСУ за №9 від 06.11.1992 р. - обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачу до моменту звільнення була нарахована заробітна плата за жовтень2019 року у розмірі 5000 грн., та за листопад 2019 року у розмірі 3378,07 грн.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Розмір середньоденного заробітку позивача розраховуємо за наступною формулою: 5000,00+3378,07/38 (відпрацьованих днів за жовтень-листопад 2019) = 220,47 грн.
Таким чином, з рахуванням розміру середньоденного заробітку позивача, кількості робочих днів періоду затримки розрахунку при звільненні, до стягнення з відповідача підлягає сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 26 676,87 грн., виходячи з розрахунку 220,47 грн. (середньоденна заробітна плата) х 121 робочий день (за період з 03.12.2019 року по 29.05.2020 року).
Апеляційний суд також звертає увагу на неправильність висновку суду першої інстанції щодо стягнення середнього заробітку за період з 03.12.2019 року по 06 березня 2020 року (день подання позову до суду), оскільки у відповідності до ч. 1 статті 117 КЗпП України середній заробіток стягується по день фактичного розрахунку (день ухвалення рішення суду).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
З огляду на наведені мотиви, Верховний Суд у постанові від 05 липня 2020 року у справі № 569/13794/18 прийшов до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, не в залежності від наявності спору між працівником та роботодавцем щодо належних до виплати сум.
Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на вказане, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, оскільки сума невиплачених позивачу при звільненні сум становила 349,30 грн., що є більш як у сім разівменшим від визначеної суми середнього заробітку позивача за час затримки виплати при звільненні (26 676,87 грн)
Апеляційний суд вважає, що стягнення з відповідача такої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, з урахуванням правовідносин, що виникли між сторонами, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 2000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих його втрат, які розумно можна було би передбачити.
Інші доводи апеляційної скарги, зокрема щодо перерахування відповідачем на банківську картку позивача 25.06.2020 року грошових коштів в розмірі 3026,95 грн грн., не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки така виплата була здійснена відповідачем після ухвалення судом першої інстанції рішення по даній справі і не могла бути врахована при вирішенні спору.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду, керуючись положеннями статті 376 ЦПК України, враховуючи неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення по справі, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, вважає за можливе задовольнити апеляційну скаргу ТОВ «ТБК Трансбуд» частково та змінити заочне рішення суду першої інстанції в частині в частині розміру сум, що підлягають до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд ТБК» на користь ОСОБА_1 , а також періоду затримки розрахунку при звільненні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-ТБК» задовольнити частково.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2020 року змінити в частині розміру сум, що підлягають до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд- ТБК» на користь ОСОБА_1 , а також періоду затримки розрахунку при звільненні, зазначивши, що заборгованість по заробітній платі становить 349 (триста сорок дев'ять) гривень 30 коп., розмір компенсації за невикористану відпустку становить 1189 (одну тисячу сто вісімдесят дев'ять) гривень 16 коп., а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 грудня 2019 року по 29 травня 2020 року становить 2000 (дві тисячі) гривень.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 09 квітня 2021 року.
Реквізити сторін:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
Відповідач ТОВ «Трансбуд ТБК», 08114, Київська обл., Києво-Святошинський район, с Гореничі, вул. Кленовий узвіз, 6, Код ЄДРПОУ 35040817
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Н.В. Ігнатченко