Справа №381/1750/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/3566/2021
26 березня 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів: Мостової Г.І., Суханової Є.М., розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у місті Києві за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
14 липня 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду із названим позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитом, яка станом на 31 травня 2020 року становить 12 399,15 грн, з яких: 8 192,79 грн - тіло кредиту, 3 139,73 грн - заборгованість за простроченими відсотками, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф ( фіксована частина ) та 566,63 грн - штраф ( процентна складова ).
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 07 лютого 2013 року між сторонами у справі було укладено кредитний договір №б/н шляхом підписання анкети-заяви, за умовами якого відповідач отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Окрім цього, вказує, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, що складає між ним та банком кредитний договір, який підтверджується підписом у заяві.
Однак, відповідач не виконує належним чином умов укладеного правочину, що спричинило виникнення зазначеної заборгованості.
Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 2 000 грн заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 07 лютого 2013 року та судовий збір у розмірі 2 102 грн.
В решті позову відмовлено.
На обґрунтування ухваленого судового рішення місцевий суд зазначив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Також суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону №1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками в сумі 3 139,73 грн та штрафів, з яких: 500 грн - штраф ( фіксована частина ) та 566,63 грн - штраф ( процентна складова ), оскільки у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки ( пені, штрафів ) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
При цьому, як вбачається з довідки АТ КБ «Приватбанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , по картковому рахунку № НОМЕР_1 , станом на 17 травня 2018 року був встановлений кредитний ліміт у розмірі 2 000 грн.
З розрахунку та виписки по картковому рахунку наданих позивачем вбачається, що відповідач користувався такими коштами в повному обсязі.
Доказів повернення зазначеної суми заборгованості за тілом кредиту за даною кредитною карткою до суду не надано.
Таким чином, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника на користь банку суми непогашеного тіла кредиту в межах кредитного ліміту в розмірі 2 000 грн.
Нарахування банком заборгованості в сумі 8 192,79 грн суд вважає необґрунтованим.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позову, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права танеправильне застосування норм матеріального права при його ухваленні.
Просить рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 07 лютого 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», таОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно якого відповідач отримав кредитну картку зі встановленим кредитним лімітом ( а.с. 22 ).
Ця анкета-заява разом із пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами, із якими він ознайомлений,
як зазначено в анкет-заяві, становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг ( там же ).
У анкеті-заяві ОСОБА_1 вказав, що бажає отримати на своє ім'я платіжну картку кредитка «Універсальна».
При цьому, анкета-заява не містить інформацію про строк дії цієї картки, який рахунок відкрився на ім'я відповідача, а також в анкеті-заяві не містяться відомості, який саме кредитний ліміт відповідач бажав отримати.
Окрім того, анкета-заява не містить відмітку про отримання ОСОБА_1 пам'ятки клієнта, яка містить в тому числі Тарифи та основні умови обслуговування і кредитування та ознайомлення з ними.
До позовної заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» ( а.с. 23 ).
Також до анкети-заяви банком було додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, розміщений на сайті www.privatbank.ua/terms/ ( а.с. 24-56 ).
Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» ( а.с. 21 ) ОСОБА_1 було видано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 з терміном дії до 10/16 ( дата відкриття 07 лютого 2013 року ), № НОМЕР_2 з терміном дії до 07/19 ( дата відкриття 28 липня 2015 року ), № НОМЕР_2 з терміном дії до 07/19 ( дата відкриття 22 грудня 2015 року ), № НОМЕР_3 з терміном дії до 11/21 ( дата відкриття 26 січня 2018 року ).
З довідки АТ КБ «Приватбанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , вбачається, що по картковому рахунку № НОМЕР_1 26 січня 2018 року кредитний ліміт встановлено 1 000 грн, 26 січня 2018 року кредитний ліміт зменшено до 0 грн, 17 травня 2018 року кредитний ліміт збільшено до 2 000 грн, 17 травня 2018 року кредитний ліміт зменшено до 1 500 грн, 01 лютого 2020 року кредитний ліміт зменшено до 0 грн ( а.с. 20 ).
Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитом, що доданий до позовної заяви, станом на 31 травня 2020 року ( а.с. 7-14 ), у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 12 399,15 грн, з яких: 8 192,79 грн - тіло кредиту, 3 139,73 грн - заборгованість за простроченими відсотками, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф ( фіксована частина ) та 566,63 грн - штраф ( процентна складова ).
Крім того, позивачем до суду надано виписку про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 за період з 07 лютого 2020 року по 01 травня 2020 року ( а.с. 15-19 ).
При цьому, 14 липня 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із названим позовом ( а.с. 1-5 ).
На підтвердження заявлених позовних вимог надало зазначені докази по справі.
Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 2 000 грн заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 07 лютого 2013 року та судовий збір у розмірі 2 102 грн.
В решті позову відмовлено ( а.с. 88-93 ).
Вирішуючи справу за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк», суд другої інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Відтак, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, за відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачем цих умов, є неправомірними.
Також судом першої інстанції правильно зазначено про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «Приватбанк» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Вищезазначені висновки місцевого суду узгоджуються з правовою позицією, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 ( провадження №14-131цс19 ).
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції про те, що не підлягають задоволенню вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками в сумі 3 139,73 грн та штрафів, з яких: 500 грн - штраф ( фіксована частина ) та 566,63 грн - штраф ( процентна складова ), оскільки у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки ( пені, штрафів ) за порушення зобов'язання у виді грошової суми та її визначеного розміру.
Крім того, з точки зору апеляційного суду, місцевим судом правильно враховано, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Однак, суд другої інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми непогашеного тіла кредиту в межах кредитного ліміту в розмірі 2 000 грн.
З наданої позивачем виписки по рахунку відповідача ( а.с. 15-19 ) вбачається, що відповідачу, окрім встановленого кредитного ліміту в розмірі 2 000 грн, було надано споживчий кредит «Миттєва розстрочка».
Таким чином, заборгованість за тілом кредиту є більшою, ніж сума встановленого кредитного ліміту, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо необхідності стягнення суми непогашеного тіла кредиту в межах 2 000 грн.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення місцевого суду в частині розміру заборгованості за тілом кредиту та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в сумі 8 192,79 грн.
За таких обставин, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та помилково ухвалив судове рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту.
А тому, доводи АТ КБ «Приватбанк» про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при його ухваленні, зокрема ст.ст. 530, 1048, 1054 ЦК України, ст. 263 ЦПК України, з точки зору апеляційного суду та в силу викладеного, знайшли своє часткове підтвердження.
Тим паче, відповідач не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції будь-яких доказів у відповідності до положень ст. 81 ЦПК України на спростування своєї заборгованості за правочином по тілу кредиту у розмірі 8 192,79 грн.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано, що відсутність підпису позичальника на вказаних Умова та правилах не свідчать про те, що він не був ознайомлений з ними, а також те, що відповідач підписуючи анкету-заяву від 07 лютого 2013 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами спростовується правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
Відтак, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 8 192,79 грн у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України. В іншій частині рішення місцевого суду необхідно залишити без змін.
Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором №б/н від 07 лютого 2013 року в сумі 8 192,79 грн.
Рішення місцевого суду в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками, а також штрафів залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, за виключенням випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Г.І. Мостова
Є.М. Суханова