Справа № 757/37110/17-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2331/2021
01 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Коцюрби О.П., Семенюк Т.А.,
за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Сікачьова Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву»-ПАТ «КиївЗНДІЕП» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2020 року у складі судді Підпалого В.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву», третя особа: Міністерство розвитку громад і територій України про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ПАТ "Український зональний науково-дослідний інститут по цивільному будівництву"-ПАТ «КиївЗНДІЕП» (далі- ПАТ «КиївЗНДІЕП»)та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила стягнути з відповідача належні їй при звільненні з роботи грошові кошти без врахування утримання у сумі 25 836 грн. 65 коп..; одноразову винагороду у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, передбаченої п. 28 контракту № 06 від 20.08.2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством регіонального розвитку та будівництва України без врахування утримання у сумі 56 60 грн. 13 коп.; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 17.10.2012 року по день ухвалення рішення.
Вимоги обґрунтовувала тим, що 27 вересня 2006 року наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 27.09.2006 року № 233 ОСОБА_1 була призначена на посаду керівника ВАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - ВАТ «КиївЗНДІЕП».
06 серпня 2010 року на виконання вимог наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22.07.2010 року № 274 організаційно-правову форму ВАТ «КиївЗНДІЕП» було приведено у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства» та зареєстровано ПАТ «КиївЗНДІЕП», а позивача цього ж дня переведено на посаду Генерального директора ПАТ «КиївЗНДІЕП», що підтверджується відповідними записами у її трудовій книжці.
21 серпня 2010 року між Міністерством регіонального розвитку та будівництва України та генеральним директором ПАТ «КиївЗНДІЕП», посаду якого обіймала позивач, було укладено контракт № 06 зі строком дії з 21.08.2010 року по 20.08.2015 року (надалі - Контракт).
16.10.2021 року наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.10.2012 року № 504 «ОС» відповідно до підпункту «б» пункту 25 розділу 5 Контракту було достроково припинено його дію та звільнено позивача з посади генерального директора ПАТ «КиївЗНДІЕП» згідно із п. 1 ст. 36 КЗпП України та за станом здоров'я. Однак, після звільнення, відповідач виплату належних грошових коштів не здійснив.
Позивач зверталася до керівника ПАТ «КиївЗНДІЕП» з вимогою виплати коштів, однак остаточного розрахунку із нею проведено так і не було..
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «КиївЗНДІЕП» на користь ОСОБА_1 належні їй при звільненні з роботи грошові кошти без врахування утримання, у сумі 25 386 грн. 65 коп.
Стягнуто з ПАТ «КиївЗНДІЕП» на користь ОСОБА_1 одноразову винагороду у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, передбачену п. 28 контракту № 06 від 20.08.2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством регіонального розвитку та будівництва України без врахування утримання у сумі 56 606 грн.13 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній адвокат Сікачьов С.М. в інтересах ОСОБА_1 зазначив, що наведене судом першої інстанції обґрунтування не відповідає дійсним обставинам справи, а зроблений на його підставі висновок суперечить вимогам закону, у зв'язку з чим просила скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2020 року в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з ПАТ «КиївЗНДІЕП» середнього заробітку час затримки розрахунку при звільненні скасувати і цій частині ухвалити нове рішення про стягнення з ПАТ «КиївЗНДІЕП» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.10.2012 року і по день ухвалення рішення у справі без врахування утримання.
В своїх обґрунтуваннях, за змістом скаржник посилався на те, що суд ухвалюючи рішення дійшов висновку про недоцільність застосування норми ст. 117 КЗпП України щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, зазначено, що у поясненнях 11.12.2017 року позивачем було надано таблицю, з якої убачається, що частина заборгованості по заробітній платі позивача безпосередньо після звільнення з роботи 16 жовтня 2012 року становила 29 165 грн. 12 коп. а не 42 828 грн. 82 коп., як помилково зазначив суд у рішенні, яка ще до звернення позивача до суду була погашена відповідачем 08, 12 та 14 листопада 2012 року відповідно це підтверджується видатковими касовими ордерами, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 60, 62, 64, т.1), разом з тим, невиплаченою залишилася заборгованість у сумі 16 518 грн. 30 коп.
Також, не погоджується з висновком суду, щодо існування надлишково виплаченої позивачу суми матеріального забезпечення з тимчасової втрати працездатності в розмірі 12 878 грн. 41 коп., оскільки докази надані суду на підтвердження цієї обставини складені зацікавленою стороною у спорі у зв'язку з розглядом даної справи безпосередньо у суді, наведені в них суми є власними розрахунками відповідача, оскільки не підтверджені належними доказами, зокрема, документами незацікавлених компетентних органів, крім того, вказані документи не підписані керівником відповідача, а його підпис не скріплений печаткою, а отже, не можуть вважатися належними та допустимими доказами вказаних в них обставин у розумінні ст.ст. 77-78 ЦПК України. Тим більше відповідач не звертався до позивача з приводу повернення виявленої переплати, як безпосередньо після звільнення з роботи 16.10.2012 року, так і під час розгляду судом даного спору, зустрічна вимога щодо стягнення такої переплати відповідачем також не заявлялася.
Окрім цього зазначено, що є незрозумілим, яким чином відсторонення позивача від посади генерального директора ПАТ «КиївЗНДІЕП» згідно з постановою старшого слідчого в ОВС СУ ГУ МВС України в м. Києві Терпило О.І. від 10.08.2012 року, винесеної в межах кримінального провадження № 20-4035 за обвинуваченням позивача у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, вплинуло на висновок суду про можливість застосування при вирішенні даного спору норми ст. 117 КЗпП України, оскільки предметом даного спору є стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів, а не законність їх нарахування за час відсторонення позивача від посади генерального директора ПАТ «КиївЗНДІЕП». У наведеному вище кримінальному провадженні з часу його відкриття 10.08.2012 року жодній особі не повідомлено про підозру. А отже вказане кримінальне провадження не стосується суті вказаного спору та не впливає на доцільність застосування судом, при його вирішенні норми ст. 117 КЗпП України.
Більше того,за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.10.2012 року (наступного дня після звільнення з роботи) і по день ухвалення рішення, має бути розраховано виходячи з середньоденної заробітної плати позивача у розмірі 898 грн. 51 коп.
У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «КиївЗНДІЕП» просило відмовити в її задоволенні. Вказано, що з бухгалтерських документів, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що підприємство перед ОСОБА_1 при звільненні повністю розрахувалось, борги по заробітній платі відсутні, а тому підстави для стягнення середнього заробітку відсутні.
Зазначено, що через помилки бухгалтерії ОСОБА_1 було виплачено за рахунок надлишкові кошти по листам непрацездатності в сумі 12 878 грн. 41 коп., що було виявлено після звільнення позивачки і проведення розрахунку по заробітній платі та листам непрацездатності, у зв'язку з чим було здійснено взаємозалік по рахунках 3721 та 663. За рахунок чого було закрито заборгованість за відрядження по рахунку 3721 переплатою по рахунку 663 в сумі 8 868 грн. 36 коп..
В апеляційній скарзі ПАТ «КиївЗНДІЕП» посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставинам, що мають значення для справи, просило скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Вказано, що насправді позивачці відповідно до розрахунково-платіжних відомостей за період з липня по жовтень 2012 року нараховано та виплачено кошти в сумі 42 828 грн. 82 коп., що судом не взято до уваги та не досліджено бухгалтерську довідку якою вказувалось на помилку у графі 23 розрахунково-платіжної відомості № НЗП000059 за жовтень місяць 2012 року, в якій зазначено, що під час формування даних графи 23, що стосується заборгованості перед працівником, виникла помилка перенесення даних та замість суми 8 820 грн. 17 коп. включено суму 15 874 грн. 49 коп. Різниця складає 7 054 грн. 32 коп. (а. с. 178), а також не взято до уваги та не досліджено бухгалтерську довідку якою вказувалось на переплату позивачу 61 грн. 20 коп. та яка була відкоригована в розрахункові - платіжні відомості за серпень 2012 року (а. с. 177). Таким чином, загальна заборгованість перед працівником на жовтень місяць складала 29 747 грн. 73 коп., а не 36 802 грн. 05 коп., як вважає суд.
Вказано, що незрозумілою є сума 52 877 грн. 42 коп., на яку суд посилається, як на суму яка нарахована позивачу, а також сума 59 347 грн. 12 коп., на яку суд посилається, як на суму яка належить до виплати позивачу, адже зазначені суми в розрахунково - платіжних відомостях за період з липня по жовтень не значаться.
Також, вказано, що оскільки заявлена позивачем сума невиплачених витрат на відрядження відповідно до підпункту 3.15 Інструкції № 5 від 13.01.2004 року не входить до фонду оплати праці, тому остання пропустила строки на звернення до суду за вирішенням трудового спору встановлений ст.233 КЗпП, та з цих підстав підприємство посилалось на правову позицію Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі №6-1638цс17 від 11.10.2017року.
Окрім цього зазначено, що переплата в сумі 12 878 грн. 41 коп. була виявлена після звільнення позивача і проведення з ним розрахунку по заробітній платі та листам непрацездатності. 14.12.2012р. було здійснено взаємозалік по рахунках 3721 та 663. За рахунок чого було закрито заборгованість за відрядження по рахунку 3721 переплатою по рахунку 663 в сумі 8 868 грн. 36 коп., відповідні докази було долучено до матеріалів справи, проте судом не досліджено та не взято до уваги.
Також підприємство не погоджується з висновком суду щодо виплати одноразової винагороди у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, оскільки підставою звільнення позивачки є підпункт «б» пункту 25 розділу 5, що не є припиненням контракту за згодою сторін, а тому звільнення не передбачає виплати одноразової винагороди у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат.
Крім того, зазначено, що позивач знала про підстави свого звільнення з посади генерального директора, проте в цій частині наказ не оскаржувала.
Вказано, що вимога про стягнення заборгованості з одноразової винагороди у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат не стосуються заробітної плати та не є трудовим спором, а отже на неї не поширюється норми права ст. 233 КЗпП України та обмежені строком позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Сікачьов С.М. в інтересах ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу ПАТ «КиївЗНДІЕП» залишити без задоволення, а рішення районного суду в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ «КиївЗНДІЕП» на її користь належних при звільненні грошових коштів у сумі 25 386 грн 65 коп. та одноразової грошової винагороди у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, передбаченої п. 28 контракту № 06 від 20.08.2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством регіонального розвитку та будівництва України без врахування утримання у сумі 56 606 грн. 13 коп. залишити без змін.
Третя особа належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилась, однак її неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи (а.с. 250 т.3).
Заслухавши адвоката Сікачьова С.М. в інтересах ОСОБА_1 , який просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача, Григоренко М.І. в інтересах ПАТ «КиївЗНДІЕП» просив апеляційну скаргу підприємства задовольнити, в задоволенні апеляційної скарги Позивачки відмовити, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, про їх часткове задоволення.
Суд апеляційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як убачається з матеріалів справи, наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 27.09.2006 року № 233 ОСОБА_1 була призначена на посаду керівника ВАТ «КиївЗНДІЕП» (а.с. 10 на звороті т.1).
06.08.2010 року ОСОБА_1 переведено на посаду генерального директора ПАТ «КиївЗНДІЕП».
Встановлено, що 21.08.2010 року між Міністерством регіонального розвитку та будівництва України та Генеральним директором ПАТ «КиївЗНДІЕП», ОСОБА_1 було укладено контракт № 06 зі строком дії з 21.08.2010 року по 20.08.2015 року (а.с. 11 т. 1).
Відповідно до ч. З ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
16 жовтня 2012 року наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.10.2012 року № 504 «ОС», припинено дію контракту від 20.08.2010 року № 06, укладеного між Міністерством регіонального розвитку та будівництва України та ОСОБА_1 відповідно до підпункту «б» пункту 25 розділу 5 та звільнено ОСОБА_1 , Генерального директора ПАТ «Український зональний науково-дослідний інститут по цивільному будівництву» - ПАТ «КиївЗНДІЕП», із займаної посади 16.10.2012 року, згідно із п. 1 ст. 36 КЗпП України та за станом здоров'я (а.с. 24 т. 1).
Підпунктом б п.27 Контракту передбачено, що керівник може за своєю ініціативою розірвати контракт до закінчення терміну дії у разі хвороби чи інвалідності, які перешкоджають виконанню обов'язків за контрактом та з інших поважних причин. Відповідно до п.28 Контракту, у разі дострокового припинення контракту з незалежних від керівника причин, керівнику сплачується одноразова винагорода в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат.
Отже, відповідно до справи, підставою дострокового припинення контракту з ОСОБА_1 слугувало окрім угоди сторін, також стан здоров'я позивача (а.с.13-23 т.1).
Між тим, після звільнення ОСОБА_1 не було виплачено одноразову винагороду у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, як то передбачено умовами п.28 контракту у випадку його дострокового припинення з незалежних від працівника причин.
За таких обставин, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав до стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 одноразової винагороди в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що становить загальну сумі 56 606 грн.13коп.
Твердження апеляційної скарги про те, що у наказі про звільнення ОСОБА_1 правовою підставою дострокового припинення дії контракту була угода сторін, спростовується змістом контракту, у якому окрім посилань на ч.1 ст.36 КЗпП України зазначено й іншу підставу - стан здоров'я керівника (а.с.24 т.1).
Доводи апеляційної скарги про те, що на дату звільнення ОСОБА_1 не було надано висновків медичних установ про наявність у неї хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню обов'язків за контрактом, а запис про це у наказі носить помилковий характер, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу, остільки під час звільнення Міністерством визнано доведеним наявність такої підстави дострокового припинення з позивачем дії контракту, як стан здоров'я керівника.
При цьому, колегія суддів враховує і ту обставину, що у подальшому зміни до наказу внесено не було.
Отже, на даний час наказ про звільнення ОСОБА_1 є чинним, а тому зазначені в ньому підстави дають позивачу право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 28 контракту.
Відповідно до положень трудового законодавства одноразова грошова допомога входить до фонду оплати праці, а тому строком давності не обмежена.
Задовольняючи в повному обсязі вимогу про стягнення з ПАТ «КиївЗНДІЕП» на користь ОСОБА_1 належні їй при звільненні грошові кошти, у сумі 25 386 грн. 65 коп., районний суд виходив з того, що заборгованість перед позивачем по заробітній платі та оплаті лікарняних на момент звільнення становила 16 518 грн. 30коп., а заборгованість за відрядження, у сумі 8 868грн.35коп.
Між тим, з такими висновками районного суду повністю погодитися неможливо.
Відповідно до долучених до справи відповідачем розрахунково-платіжних відомостей за період з липня по жовтень 2012 року (а.с. 68, 70, 72, 73 т.1) ОСОБА_1 належало до виплати - 59 347 грн. 12 коп., а фактично виплачено - 42 828 грн. 82 коп. (а.с. 60, 62, 64, 65 т. 1).
Зокрема, як свідчать дані розрахунково-платіжної відомості за липень 2012року, (а.с.73 т.1), ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата, в сумі 16895грн., з яких до виплати-13724грн.90коп. Згідно копії відомості за липень 2012 року, у період з 13 по 17 вересня 2012року позивачу було виплачено 13 663грн.70коп., у зв'язку з чим заборгованість склала 61грн.20коп. (а.с.65 т.1).
Відповідно до справи, у серпні 2012 року позивач перебувала у відпустці та на лікарняному, заробітна плата та інші кошти в цей період їй не нараховувалися (а.с.72,85 т.1).
У вересні 2012року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному й їй нарахована допомога за тимчасовою непрацездатністю, в сумі 10588грн.44коп., а до виплати сума склала 8820грн.17коп., які їй було виплачено 08.11.2012року (а.с.70,81,64 т.1).
Згідно даних відомості за жовтень 2012року, у цей період позивач працювала у день звільнення - 16 жовтня 2012року, за який їй було нараховано 808 грн 02 коп., 39 грн 59 коп. - компенсацію, а також 2406 грн 33 коп. - компенсацію за відпустку, 22 140 грн 04 коп.- допомогу по тимчасовій непрацездатності, з яких до виплати належало 20 927 грн 56 коп., а також зазначено про наявність заборгованості по зарплаті за попередній період, в сумі 15 874 грн 49 коп. ( в сумі (а.с.68 т.1).
Отже, згідно розрахунково-платіжної відомості за жовтень 2012 року до виплати ОСОБА_1 з урахуванням утримання належало - 36 802грн.05 коп. (20 927,56+ 15 874,49).
Зі справи убачається, що під час судового розгляду представником ПАТ «КиївЗНДІЕП» на вимогу суду було надано довідку про нараховані та належні до виплати суми грошових коштів при звільненні ОСОБА_1 (а.с. 164, т. 1), які повністю співпадають з даними відомості за жовтень 2012року.
Згідно видаткового касового ордера ОСОБА_1 12.11.2012 року було виплачено допомогу за тимчасовою непрацездатністю у сумі 17 678,67 грн, а отже заборгованість перед ОСОБА_1 по даній виплаті на момент ухвалення рішення у справі склала - 582,61 грн (18261,28 грн - 17 678,67 грн) (а.с.62 т.1).
Згідно видаткового касового ордера ОСОБА_1 14.11.2012 року було виплачено 2 666, 28 грн, з яких 694, 53 грн - заробітна плата з жовтень 2012 року, а 1 971, 75 грн - компенсація за чергову відпустку (а.с.60 т.1).
Таким чином, загальна заборгованість перед ОСОБА_1 на момент ухвалення рішення у справі склала 16 518 грн 30 коп.,з яких 61 грн 20 коп. - заборгованість по заробітній платі за липень 2012 року, 582,61 грн. - заборгованість по допомозі за тимчасовою непрацездатністю за жовтень 2012 року, та 15 874 грн 49 коп. - заборгованість по заробітній платі за попередній період.
За таких обставин, колегія суддів визнає належно мотивованими висновки районного суду про існування заборгованості підприємства перед позивачем, у сумі 16 518 грн 30 коп.
Твердження апеляційної скарги про те, що товариство не мало заборгованості перед позивачем на момент звільнення, а у розрахунково-платіжних відомостях мають місце помилки, що вплинуло на загальну суму заборгованості, колегія суддів визнає безпідставними, такими, що не заслуговують на увагу, остільки протягом періоду слухання справи судом першої інстанції правильність викладеної інформації не оспорювалася й навпаки, підтверджувалася долученою до справи довідкою (а.с.164).
Відповідно до справи, на підставі указаної у відомостях інформації було сплачено податки та інші обов'язкові платежі, направлено звіти до податкової інспекції, пенсійного фонду.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про покладення у основу рішення інформації, що міститься у долучених до справи розрахунково-платіжних відомостях.
Разом з тим, з висновками районного суду про наявність підстав до стягнення 8 868 грн 35 коп. добових за період перебування позивача у відрядженні погодитися неможливо, враховуючи наступне.
Відповідно до справи, у липні 2012 року позивач перебувала у відрядженні у м. Колончак Херсонської обл., що підтверджується у запереченнях (а.с. 56 т. 1) убачається із табелю обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати за липень 2012 року (а.с 86 т.1).
За час перебування у відрядженні товариством позивачу було нараховано 8 868 грн 35 коп. добових, зобов'язання з виплати яких підтверджується листом від 06.12.2012 № 821-79 за підписом керівника ПАТ «КиївЗНДІЕП» (а.с. 26 т.1).
Відповідно до статті 121 КЗпП України працiвники мають право на вiдшкодування витрат та одержання iнших компенсацiй у зв'язку з службовими вiдрядженнями. Працiвникам, якi направляються у вiдрядження, виплачуються: добовi за час перебування у вiдрядженнi, вартiсть проїзду до мiсця призначення i назад та витрати по найму жилого примiщення в порядку i розмiрах, встановлюваних законодавством. За вiдрядженими працiвниками зберiгаються протягом усього часу вiдрядження мiсце роботи (посада) i середнiй заробiток.
Таким чином, правильним є висновок районного суду про те, що заявлена позивачем вимога про стягнення суми невиплачених витрат на відрядження є обґрунтованою.
Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Позовні вимоги ґрунтуються на стягненні з відповідача витрат на відрядження, виплата яких регулюється положеннями статті 121 КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
До структури заробітної плати, визначеної у статті 2 цього Закону, входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону України «Про оплату праці»).
Згідно з підпунктом 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-1638цс17 від 11 жовтня 2017 року.
Враховуючи те, що заявлена позивачем сума невиплачених витрат на відрядження не входить до фонду оплати праці, про невиплату цих сум позивач був обізнаний під час звільнення у жовтні 2012року (у грудні 2012року у письмовій формі звертався до відповідача із вимогою про повернення спірних сум), проте з позовом у цій частині звернувся лише у червні 2017року, у відсутність поважних причин пропуску строку, а тому позивач пропустив строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору в зазначеній частині,, передбачений статтею 233 КЗпП України.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни рішення районного суду в указаній частині й зменшення суми грошових коштів, що підлягають стягненню з товариства на 8 868 грн 35 коп.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, одноразова винагорода, оплата за час тимчасової непрацездатності), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.
Одночасно Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, районний суд виходив з того, що ОСОБА_1 було відсторонено від посади, а також того, що згідно перевірки правильності нарахувань, вчинених третьою особою, було виявлено переплату допомоги з тимчасової непрацездатності, у сумі 12 878 грн 41 коп.
Разом з тим, колегія суддів визнає необґрунтованими висновки районного суду про те, що позивачу було надлишково виплачена сума матеріального забезпечення з тимчасової втрати працездатності, в сумі 12 878 грн 41 коп.
Між тим, районний суд залишив поза увагою та належної оцінки у рішенні долучений до справи акт №36 від 29 січня 2013року перевірки по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, складений Київським міським відділенням центральної міжрайонної виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відповідно до якого за результатами перевірки правильності нарахувань ОСОБА_1 допомоги з тимчасової втрати працездатності за період з 15 серпня 2012року по 15 жовтня 2012року, порушень не виявлено (а.с.19-21 т.2).
Отже, орган, уповноважений на виплату допомоги з тимчасової втрати працездатності, здійснивши перевірку фактично відразу після звільнення позивача, будь-яких порушень в частині оплати наданих ОСОБА_1 лікарняних в указаний період не установив, а тому видається сумнівним виявлення надлишкового нарахування ОСОБА_1 відповідної допомоги третьою особою, до того ж вчиненого за спливом значного терміну після фактичної виплати - майже 8 років.
Окрім цього, підлягає до врахування й та обставина, що з нарахованих ОСОБА_1 грошових коштів підприємством було сплачено податки та інші обов'язкові платежі.
Встановивши факт відсторонення позивача від посади постановою слідчого органу від 10 серпня 2012року (а.с.80-83 т.2), районний суд не врахував положення ст.117 КЗпП України.
Так, згідно ст.117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації.
Отже,указана норма права носить імперативний характер, вона не носить виключень, а тому її застосування під час вирішення спору є обов'язковим.
Визнавши доведеним факт існування заборгованості підприємства перед ОСОБА_1 при звільненні у вигляді заборгованості по заробітній платі та лікарняних, у сумі 16 518 грн 30 коп., а також одноразової винагороди, в сумі 56 606 грн 13 коп., які в силу Закону України «Про плату праці» строком давності не обмежені, суд не застосував положення ст.117 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення районного суду в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, й ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.
Звертаючись у суд з указаним позовом, ОСОБА_1 просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 жовтня 2012року і по день фактичного розрахунку, тобто 01 квітня 1021року, що становить 2120 робочих днів.
Згідно даних долученої до справи довідки про доходи позивача, її середньомісячна заробітна плата становила 18 486 грн 59 коп, а середньоденний заробіток складав 948 грн 03 коп. (а.с.163 т.2).
Між тим, у заявлених вимогах ОСОБА_1 просила взяти за основу її середньоденний заробіток у сумі 898 грн 51коп. (а.с.116 т.2).
Отже, враховуючи зазначене та межі позовних вимог, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 1 904 840 грн 41 коп. ( 898,51*2120= 190840,41).
Разом з тим, відповідно до правової позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Як убачається з матеріалів справи, заборгованість по платежах товариства перед ОСОБА_1 виникла у період, коли позивач обіймала посаду генерального директора й будучи звільненою з роботи 16 жовтня 2012року, з позовом у суд звернулася за спливом значного терміну часу - лише у червні 2017року.
Враховуючи зазначене, обставини справи,правову позицію, викладену Верховним Судом у справі №761/9584/15-ц, керуючись принципами розумності, пропорційності, співмірності та справедливості, а також істотності частки заборгованості порівняно із середнім заробітком працівника, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 до 63 124 грн.
З огляду на викладені обставини, подані по справі апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Сікачьова Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - ПАТ «КиївЗНДІЕП» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення невиплачених при звільненні належних грошових коштів змінити.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - ПАТ «КиївЗНДІЕП» на користь ОСОБА_1 належній їй при звільненні з роботи грошові кошти без врахування утримання у сумі 16 518 грн. 30 коп.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати.
Ухвалити по справі в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - ПАТ «КиївЗНДІЕП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в сумі 63 124 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 08 квітня 2021 року.
Суддя-доповідач:
Судді: