Справа №366/405/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/2927/2021
24 березня 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Мостової Г.І., Суханової Є.М., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Іванківська районна державна адміністрація Київської області, Служба у справах дітей та сім'ї Іванківської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим приміщенням шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття їх з реєстраційного обліку,
18 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим приміщенням, шляхом визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , та зняття відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В даному будинку зареєстрована ОСОБА_2 та її дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Однак, вони в житловому приміщенні не мешкають, їх особистих речей в будинку немає, оплату комунальних послуг відповідачі не здійснюють.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядженням житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 , 1988 року народження, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку.
Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420,40 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено, зокрема, наступне.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.01.2020, виданого державним нотаріусом Іванківської районної державної нотаріальної контори Воробей Т.П., зареєстрованого в реєстрі за номером 176, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 ( а.с.11-13 ).
За зазначеною адресою з 22.08.2014 зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а з 30.01.2019 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с.8 ).
Однак, вони жодного дня після реєстрації не проживали за вказаною адресою ( а.с. 9 ).
Отже, ОСОБА_2 з 2014 року і по даний час не проживає в спірному жилому приміщенні та не користується ним без поважних причин.
Поважності причин, з яких вона в жилому приміщенні не проживає та не користується ним, в судовому засіданні не встановлено.
Добровільно знятись з реєстраційного обліку не бажає, чим перешкоджає позивачу повноцінно користуватися своєю власністю, порушуючи його законні права та інтереси, які необхідно поновити.
Вищенаведене є підставою для усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядженням житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку.
При цьому, неповнолітня ОСОБА_3 не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт її непроживання в спірному будинку, не може бути безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користування зазначеним житлом.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неповнолітня ОСОБА_3 набула право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.
А оскільки позивачем не доведено, що неповнолітня ОСОБА_3 , набула право власності або право постійного користування іншим житлом, а тому підстав для визнання її такою, що втратила право користування житловим будинком не має.
Правовими підставами для ухвалення такого рішення судом першої інстанції зазначені, зокрема, положення 41 Конституції України, ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, протоколів №№ 2.4.7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст.ст. 29, 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 9, 72, 156 Житлового кодексу Української РСР, ст.160 СК України, ст.ст. 3, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ч. 2 ст. 18 закону «Про охорону дитинства», ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого суду в частині залишення позову без задоволення, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні.
Просить скасувати судове рішення в зазначеній частині та задовольнити його позовні вимоги про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування його майном, та зняти її з реєстраційного обліку.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах її доводів та вимог, вважає за необхідне частково задовольнити апеляційні вимоги, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено апеляційним судом, що підтверджується і матеріалами справи, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 ( а.с.11-13 ).
За вказаною адресою з 22.08.2014 зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а з 30.01.2019 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с. 8 ).
Однак, вони в спірному жилому приміщенні без поважних причин не проживають понад один рік ( а.с. 9 ).
Будь-якої домовленості між сторонами про збереження за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про збереження права користування житлом не досягнуто і це не передбачено законом.
Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_3 , як і її матір - ОСОБА_2 , втратила право користуванняжитловим будинком, який розташований в АДРЕСА_1 , відповідно до положень ст. 405 ЦК України, згідно якої член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Таким чином, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення в частині залишення без задоволення його вимог про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірним житлом, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 29, 405 ЦК України, при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, знайшли своє підтвердження, унаслідок чого рішення місцевого суду підлягає скасуванню із ухваленням за цими вимогами нового судового рішення про їх задоволення відповідно до положень ст. 376 ЦПК України та названих положень матеріального і процесуального права.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що саме такий спосіб захисту права власності є ефективним.
Так, згідно постанови Великої Палати Верховного суду від 05 травня 2020 року, за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішеннях від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14 - 144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (№ 12-304гс18).
Що ж до вимог апелянта про зняття з реєстрації ОСОБА_3 , то суд другої інстанції вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, заявляючи позовні вимоги про зняття з реєстрації ОСОБА_3 , позивач не зазначив відповідачем орган до компетенції якого чинним законодавством віднесено виконання такого обов'язку.
Окрім цього, згідно п. 26 Правил реєстрації місця проживання, ЗАТВЕРДЖЕНОго постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. №207, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Відтак, позивач не позбавлений можливості захистити своє право власності у зазначений позасудовий порядк.
Таким чином, на підставі наведеного суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача про зняття з реєстрації ОСОБА_3 .
З огляду на заявлені апеляційні вимоги, з точки зору суду другої інстанції, відсутні правові підстави здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог відповідно до положень ст. 367 ЦПК України.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 133, 141, 263, 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Іванківська районна державна адміністрація Київської області, Служба у справах дітей та сім'ї Іванківської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим приміщенням шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття їх з реєстраційного обліку, - в частині відмови у позові скасувати та ухвалити у цій частині позову нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , про усунення перешкоду у здійсненні права користування житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити частково.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 в здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, розташованих в АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування житловим будинком, що по АДРЕСА_1 .
Позов ОСОБА_1 про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Г.І. Мостова
Є.М. Суханова