ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 квітня 2021 року м. Київ № 640/16933/19
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом Концерну «Військторгсервіс»
до Головного управління ДФС у м. Києві
про скасування податкової вимоги
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Концерн «Військторгсервіс» з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.05.2019 року № 0422931213 та № 0422971213, видані Головним управлінням Державної Фіскальної служби у м. Києві.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що перевіркою протиправно встановлено порушення Концерном граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість. Контролюючим органом визначено, що платежі Концерну за період з 23.11.2018 року по 16.04.2019 року на підставі податкових декларацій з податку на додану вартість, сплачувалися в рахунок погашення заборгованості по сплаті ПДВ, яка виникла у попередній період, з 17.05.2016 року по 20.03.2019 року. Однак такий висновок, на думку позивача, свідчить про порушення чинного законодавства та прав платника податків з огляду на те, що платежі неправомірно зараховувалися контролюючим органом в рахунок погашення попередньої заборгованості, що виникла у період до відкриття провадження у справі про банкрутство Концерну. Така ситуація виникла внаслідок невчасного проведення відповідачем мирової угоди по справі про банкрутство Концерну «Військторгсервіс», з вини відповідача. Позивач зазначає, що кредиторські вимоги, які не були заявлені у ході розгляду справи про банкрутство Концерну та не ввійшли до затвердженої мирової угоди, не підлягають виконанню в силу положень чинного законодавства. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення видано відповідачем протиправно, внаслідок власних помилкових дій та невчасного проведення мирової угоди у справі про банкрутство позивача. Крім того, оскаржувані податкові повідомлення-рішення видані за період, що включає у тому числі мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 року відкрито провадження у справі № 640/16933/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Судом встановлено, що відповідачем відзив на позовну заяву до суду не подано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено камеральну перевірку дотримання Концерном «Військторгсервіс» вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету, за результатами якої видано Акт про результати камеральної перевірки № 7940/26-15-12-13-20 від 16.04.2019 року (далі - Акт), яким було встановлено порушення Концерном граничних строків сплати ПДВ за період 17.05.2016 року -20.03.2019 року.
На підставі зазначеного Акту, ГУ ДФС у м. Києві було видано податкові повідомлення-рішення від 23.05.2019 року № 0422931213 та № 0422971213, якими встановлено порушення Концерном «Військторгсервіс» строку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість, та нараховано штрафні санкції на загальну суму 694 713,30 грн.
Не погоджуючись із рішенням контролюючого органу, Концерном «Військторгсервіс» в порядку адміністративного оскарження було подано скаргу до ДФС України.
Рішенням про результати розгляду скарги від 01.08.2019 року № 36879/99-99-11-06-01-25 ДФС України залишила скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.
Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 23.05.2019 року № 0422931213 та № 0422971213, видані Головним управлінням Державної Фіскальної служби у м. Києві, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з визначенням підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України встановлює, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 95.1 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Як вбачається з наведеного у позовній заяві обґрунтування виникнення податкового боргу, податковий борг у позивача виник за період з 17.05.2016 року по 20.03.2019 року.
При цьому, контролюючим органом визначено, що платежі позивача за період з 23.11.2018 року по 16.04.2019 року на підставі податкових декларацій з податку на додану вартість, сплачувалися в рахунок погашення заборгованості по сплаті ПДВ, яка виникла у попередній період, з 17.05.2016 року по 20.03.2019 року. Водночас, суми податку на додану вартість сплачувалися позивачем за поточний період, що підтверджується відповідними деклараціями з податку на додану вартість та платіжними дорученнями, копії яких додаються до матеріалів справи.
Судом встановлено, що дані платежі за податком на додану вартість зараховувалися контролюючим органом в рахунок погашення попередньої заборгованості, що виникла у період до відкриття провадження у справі про банкрутство Концерну «Військторгсервіс», а саме за період з 17.05.2016 року по 20.03.2019 року
Позивач зазначає, що така ситуація виникла внаслідок невчасного проведення відповідачем мирової угоди по справі № 910/23971/16 про банкрутство Концерну, з вини відповідача.
Так, Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.03.2017 року по справі № 910/23971/16 було відкрито провадження у справі про банкрутство Концерну «Військторгсервіс». Судом введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 21.03.2017 року. Тобто, фактично, судом було введено заборону на задоволення будь-яких кредиторських вимог, які можуть виникнути в майбутньому.
21.11.2017 року у рамках провадження у справі про банкрутство Концерну від Головного управління ДФС у місті Києві надійшла заява з грошовими вимогами до боржника на суму 6 859 350,65 грн. Враховуючи, що заборгованість зі сплати ПДВ, зазначена у Акті, виникла до порушення провадження у справі про банкрутство Концерну, ГУ ДФС у м. Києві мало право включити суму заборгованості по сплаті ПДВ до загальної суми кредиторських вимог.
Ухвалою від 17.04.2018 року по справі № 910/23971/16 Господарський суд м. Києва затвердив мирову угоду у справі про банкрутство Концерну «Військторгсервіс». До мирової угоди увійшли кредиторські вимоги ГУ ДФС у м. Києві на суму 5 686 278,27 грн.
Разом з тим ГУ ДФС у м. Києві, за твердженням позивача, було проведено мирову угоду не у день винесення зазначеної ухвали, тобто 17.04.2018 року, а лише 16.01.2019 року, як це вбачається з електронного кабінету платника. Починаючи з 16.01.2019 року ГУ ДФС у м. Києві вносить до облікової картки платника податків щомісячні платежі відповідно до вимог мирової угоди по справі № 910/23971/16.
Суд зазначає, що умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначено у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-XII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 цього Закону, кредитор це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).
Як вбачається з матеріалів справи, грошові зобов'язання позивача виникли за період з 17.05.2016 року по 20.03.2019 року - до відкриття провадження у справі про банкрутство позивача та належать до конкурсних вимог.
Частиною 15 статті 16 Закону № 2343-XII передбачено, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
Отже, з моменту порушення справи про банкрутство зупиняється виконання боржником зобов'язань щодо сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, строк сплати яких настав на момент порушення справи про банкрутство, та виключається можливість стягнення таких зобов'язань за межами процедури банкрутства.
При цьому, за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань грошових зобов'язань, строк сплати яких настав до дня порушення справи про банкрутство, не нараховується штраф та пеня або інші фінансові санкції.
Тобто, зобов'язання боржника (позивача), строк виконання яких настав на дату порушення справи про банкрутство позивача, можуть виконуватись лише в процедурі провадження у справі про банкрутство у порядку господарського судочинства (конкурсні зобов'язання). Їх погашення у інший спосіб, у тому числі шляхом самостійного зарахування контролюючим органом у рахунок такого боргу платежів, спрямованих на сплату поточних зобов'язань, не ґрунтується на вимогах закону.
Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку, між кредиторами та боржником (позивачем) було укладено мирову угоду, затверджену Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.04.2018 року у справі №910/23971/16.
Відповідно до статті 77 Закону №2343-XII, під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами.
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У процедурі розпорядження майном боржника мирову угоду може бути укладено лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів.
Згідно з частиною 2 статті 78 Закону №2343-XII, у разі якщо умови мирової угоди передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися із задоволенням частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов'язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного органу доходів і зборів за місцезнаходженням боржника.
Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування України.
Відповідно до частини 5 статті 81 Закону № 2343-XII, з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами цієї мирової угоди.
Таким чином, вимоги конкурсних кредиторів, що є предметом мирової угоди, затвердженої у рамках провадження про банкрутство, виконуються у порядку та строки, визначені цією мировою угодою та Законом № 2343-XII.
Відповідно до п. 5 розділу VI Наказу Міністерства фінансові України від 07.04.2016 року № 422 «Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», визначено, що після надходження до органу ДФС відповідного рішення (ухвали, постанови) господарського суду (про затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, про порушення провадження у справі про банкрутство і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, про припинення провадження у справі про банкрутство, про введення процедури санації, про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі про банкрутство, про визнання мирової угоди недійсною та/або поновлення провадження у справі про банкрутство, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури) дані судового рішення реєструються підрозділом судового оскарження в інформаційній системі органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, днем отримання від структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції органу ДФС, або відповідальної особи, визначеної керівником органу ДФС для виконання таких функцій, із занесенням дати ухвали/постанови суду.
Після отримання від підрозділу судового оскарження відповідного рішення (ухвали/постанови) господарського суду підрозділ, до компетенції якого належить погашення заборгованостей, забезпечує відкриття в інформаційній системі органів ДФС справи банкрута шляхом внесення таких даних:
- податковий номер; найменування платника податків; назва документа;
- номер та дата прийняття рішення (ухвали, постанови) господарського
суду.
Станом на дату винесення ухвали суду про порушення провадження у справі про банкрутство і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів в ІКП платника-банкрута здійснюється остаточний розрахунок суми податкового боргу (заборгованості з єдиного внеску), що складається із:
- суми несплачених зобов'язань;
- суми штрафних санкцій; суми пені; облікові показники (операції), що фіксують (виділяють) суми боргу (заборгованості).
Суд вважає справедливими твердження позивача щодо того, що при належному виконанні зазначеного Наказу та вчасному проведенні мирової угоди, відповідач не повинен був зараховувати поточні платежі Концерну у рахунок погашення минулої заборгованості.
Внаслідок того, що відповідачем не було належним чином проведено мирову угоду по справі № 910/23971/16, поточні платежі Концерну «Військторгсервіс» зі сплати податку на додану вартість зараховувалися вуідповідачем як погашення минулого податкового боргу, який виник до відкриття провадження у справі про банкрутство Концерну, що призвело до протиправного нарахування штрафних санкцій, та виникнення помилково відображеного у обліку ГУ ДФС у м. Києві обов'язку Концерну «Військторгсервіс» здійснити сплату заборгованості з 17.04.2018 року, тобто з дня припинення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі № 910/23971/16.
Суд також зауважує, що відповідно до ч. 5.1. ст. 5 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21.11.2000 року № 600 «Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби прощення (списання) і розстрочення (відстрочення) податкової заборгованості платників податків при укладенні мирової угоди у справі про банкрутство» на підставі ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди керівник органу державної податкової служби (або його заступник), за місцем реєстрації платника податків, зобов'язаний прийняти рішення про розстрочення (відстрочення) сум податкового боргу протягом трьох днів з дня отримання вказаної ухвали.
З наданих матеріалів справи не вбачається, що відповідне рішення було прийняте ГУ ДФС у м. Києві.
Суд також зважає на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену у Постанові від 07.10.2020 року, справа №15/293-б, звільнення від податкового обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, передбачено законом (ч.1 ст.38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), а також зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов'язання.
Оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження фактичних обставин, покладених в основу оспорюваного рішень, суд дійшов висновку, що вимога відповідача є протиправною та підлягає скасуванню.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Концерну «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Мологвардійська, 28-А, ЄДРПОУ 33689922) до Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980) про скасування податкової вимоги - задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.05.2019 року № 0422931213 та № 0422971213, видані Головним управлінням Державної Фіскальної служби у м. Києві.
3. Стягнути на користь Концерну «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Мологвардійська, 28-А, ЄДРПОУ 33689922) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 420,70 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур