ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 квітня 2021 року м. Київ № 640/16357/19
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС в м. Києві
про скасування податкової вимоги,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати повністю вимогу від 14.05.2019 року № 17563-17 про сплату ОСОБА_1 21 030, 90 грн. заборгованості з ЄСВ.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 01.07.2007 року не здійснює підприємницьку діяльність. На думку позивача, здійснення підприємницької діяльності є передумовою сплати ЄСВ взагалі і сплаті її мінімального розміру за той звітний період, коли підприємницька діяльність не принесла дохід (прибуток) за окремо взятий звітний період (квартал). Водночас, в розумінні Закону України «Про підприємництво» позивач не був, починаючи з липня 2007 року, підприємцем і тому на нього не розповсюджуються вимоги по сплаті єдиного соціального внеску за п.4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Відтак, оскаржувана вимого є протиправною.
Позивач також вказує на порушення відповідачем строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, що є підставою для визнання сформованої вимоги про сплату боргу (недоїмки) неправомірною.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 року відкрито провадження у справі № 640/16357/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
20.03.2020 року до суду надійшов відзив від представника відповідача, у якому відповідач зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до п. п. 1,4 ч. 2 ст. 6 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464 від 08.07.2010 року платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати, сплачувати єдиний внесок та подавати звітність до органу доходів зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску. Згідно інформаційної системи Головного управління ДПС в м. Києві ОСОБА_1 перебувала на обліку за основним місцем в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Дарницький район м. Києва) як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 02.03.2007 року по 25.06.2019 року (дата проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності), у зв'язку з чим в інтегрованій картці платника за кодом 71040000 обліковується нарахування єдиного внеску за 2017 рік, I-IV квартали 2018 року та I квартал 2019 року в автоматичному режимі в розмірі мінімального страхового внеску згідно обраної системи оподаткування, а саме:
- нарахування за 2017 рік на загальну суму 8448,00 грн.;
- нарахування за I -IV квартали 2018 року на загальну суму 9828,72 грн.;
- нарахування за І квартал 2019 року на загальну суму 2754,18 грн.
За вищезазначений період було сплачено єдиний внесок в сумі 0,00 грн., в зв'язку з чим недоїмка в сумі 21030,90 грн. є правомірною.
13.04.2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, у якій позивач вказав, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника відповідно до Закону № 2464, а не від здійснення підприємницької діяльності. Крім того, позивач повторно наголошує на порушення відповідачем строку обчислення боргу по сплаті єдиного внеску.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-17563-17, якою відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов'язано сплатити суму боргу (недоїмку) у розмірі 21 030, 90 грн.
Не погодившись з вказаною вимогою на адресу ДФС України позивач направив скаргу в порядку адміністративного оскарження.
За результатами розгляду скарги позивачеві рішенням від 31.07.2019 року №36514/6/99-99-11-05-02-25 повідомлено про залишення без змін вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-17563-17, а скаргу - без задоволення.
Позивач вважає, що податкова вимога є незаконною, на підставі якої у нього виникають необґрунтовані фінансові зобов'язання, з огляду на що позивач звернувся за захистом порушених прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
До вказаного Закону з 01.01.2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Відповідно до підпункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно підпункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною третьою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Аналіз чинного законодавства дає суду підстави вважати, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року №440/2149/19.
Суд також звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
У свою чергу, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 року ( далі - Закон № 755).
Згідно пункту четвертого статті 1 вказаного Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій. передбачених цим Законом.
Пунктом сьомим цієї ж статті закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Водночас, пунктом восьмим статті 4 Закону № 755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи- підприємця, є особа, яка в обов'язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Дослідивши наявні у справі матеріали, суд встановив, що ОСОБА_1 перебувала на обліку за основним місцем в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Дарницький район м. Києва) як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 02.03.2007 року по 25.06.2019 року (дата проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності). Зазначене позивачем не заперечується, а посилання на те, що «приблизно 01.07.2017 року позивач подав заяву про припинення підприємницької діяльності, за якою з невідомих причин реєстрацію не припинено» є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи. Відтак, твердження позивача про відсутність у нього статусу фізичної особи-підприємця на момент формування податкової вимоги відповідачем є необґрунтованими.
Судом також встановлено, що згідно інформаційної системи Головного управління ДПС в м. Києві ОСОБА_1 перебувала на обліку за основним місцем в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Дарницький район м. Києва) як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 02.03.2007 року по 25.06.2019 року (дата проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності), у зв'язку з чим в інтегрованій картці платника за кодом 71040000 обліковується нарахування єдиного внеску за 2017 рік, I-IV квартали 2018 року та I квартал 2019 року в автоматичному режимі в розмірі мінімального страхового внеску згідно обраної системи оподаткування, а саме: нарахування за 2017 рік на загальну суму 8448,00 грн.; нарахування за I -IV квартали 2018 року на загальну суму 9828,72 грн.; нарахування за І квартал 2019 року на загальну суму 2754,18 грн.
При цьому судом враховується, що в силу положень частини першої, третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Отже, оскільки позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем в означений період, за ним зберігався обов'язок сплачувати єдиний внесок.
У інформаційній системі органу доходів і зборів лише відображаються відомості про сплату чи несплату платниками податків єдиного внеску, розмір та обов'язок сплати якого встановлені Законом.
Пункт 4 Інструкції «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі також - Інструкція № 449) надає право контролюючим органам формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є також самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 7 частини першої статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Відповідно до положень частини першої-четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи затверджена Наказом Міндоходів України від 20.04.2015 року № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (та наведена у додатку 7 до вказаної Інструкції.
Згідно розділу VI Інструкції № 449 передбачено Порядок стягнення заборгованості з платників, яким передбачено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.
Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
Зі змісту оскаржуваної вимоги вбачається, що відповідачем сформована вимога від 14.05.2019 року № Ф-17563-17 згідно якої у позивача виникла заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030, 90 грн. Підставою для формування оскаржуваної вимоги були відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, відображені в облікових даних платника.
З огляду на викладене, а також на наявність даних інформаційної системи, які свідчать про недоїмку зі сплати єдиного внеску у позивача, на час винесення на надсилання позивачу спірної вимоги про сплату боргу заборгованість зі сплати єдиного внеску існувала, а тому спірну вимогу винесено правомірно та у спосіб передбачений законом.
У той же час, суд погоджується із твердження позивача про те, що оскаржувана у даній справі вимога від 14.05.2019 року № Ф-17563-17 направлена відповідачем із порушенням строків, адже мала б бути надіслана протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.
Проте, суд звертає увагу на те, що несвоєчасне направлення контролюючим органом податкової вимоги на адресу платника не свідчить про його звільнення від обов'язку сплачувати відповідні зобов'язання.
Вказані висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 28.12.2018 року по справі №804/1687/15.
Крім того, положеннями ч.16 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що несвоєчасне направлення відповідачем вимоги про сплату недоїмки не може бути самостійною підставою для її скасування за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.
Одночасно, суд звертає увагу, що позивачем, як фізичною особою-підприємцем, будь-яких доказів про сплату ним єдиного внеску до суду не надано.
У відповідності до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні докази у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 43141267) про скасування податкової вимоги - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.А. Качур