ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 квітня 2021 року м. Київ № 640/26112/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оліус»
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Оліус» з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.09.2019р.:
- № 0062615572, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 3 916 291, 00 грн. та з штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 979 073, 00 грн.;
- № 0072615572, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств в Декларації реєстраційний номер № 9083442668 від 24.04.2019р. за І квартал 2019р. на суму 58 284, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки щодо нереальності господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентами, спростовуються змістом господарських операцій, оскільки позивачем досягнуто економічного ефекту, господарські операції оформлені відповідними первинними документами. На час, коли позивач мав господарські взаємовідносини зі своїми контрагентами, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про таких контрагентів були підтвердженими, такі особи були зареєстровані як платник податку, а відтак податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Також, зазначає, що податкове повідомлення рішення, яке ґрунтується на висновках контролюючого органу щодо необхідності нотаріального посвідчення договорів укладених з ФОП та надання актів виконаних робіт (наданих послуг) з відображенням повної інформації про виконані роботи (надані послуги) є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що діяв у межах повноважень, у порядку та у спосіб встановлений Конституцією та законами України, оскільки надані позивачем первинні документи містять істотні недоліки змісту та форми, а відтак не можуть вважатись таким, що підтверджують реальність господарської операції позивача з контрагентами. З огляду на викладене вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 25.06.2019р. № 8703 проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «ОЛІУС».
За результатом проведеної перевірки складено акт від 02.08.2019р. № 164/26-15-14-07-02-10/30573826 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІУС»» у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем:
- п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за 1 квартал 2019 року на суму 58 284 грн. та занижено податок на прибуток на загальну 3 916 291 грн., в т.ч. за півріччя 2016 року на суму 689 405 грн., за три квар|тали 2016 року на суму 1 461 712 грн., за 2016 рік на суму 2 549 085 грн., за 1 квартал 2017 року на суму 14 050 грн., за півріччя 2017 року на суму 132 769 грн., за три квартали 2017 року на суму 1 210 280 грн., за 2017 рік на суму 1 312 897 грн., за 1 квартал 2018 року на суму 12 960 грн., за півріччя 2018 року на суму 25 160 грн., за три квартали 2018 року на суму 38 880 року, за 2018 рік на суму 51 840 грн., за 1 квартал 2019 року на суму 2 469 грн.;
- ст. 51, п. 70.16 ст. 70, пп. 176.2 «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, щодо подання не в повному обсязі податкових розрахунків (форма №1-ДФ) за II квартал 2016 року -І квартал 2019 року.
На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 12.09.2019р.:
- № 0062615572, яким за порушення п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 4 895 364, 00 грн.
- № 0072615572, яким за порушення п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств в Декларації реєстраційний номер № 9083442668 від 24.04.2019р. за І квартал 2019р. на суму 58 284, 00 грн.
Позивач вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Відповідно до норм підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "витрати" - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а "господарська діяльність" - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Об'єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
В свою чергу за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у пункту 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.
Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
За приписами норм пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об'єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.
Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).
В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 цього Закону).
При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у його постановах від 27 червня 2017 року у справі № 808/1062/14, від 14 березня 2017 року у справі № 826/757/13-а, Верховного Суду, зокрема у постанові від 06 лютого 2018 року № К/9901/5042/17.
Як вбачається з акту перевірки, позивач мав взаємовідносини з рядом контрагентів, які здійснювались на підставі типових договорів купівлі-продажу, укладених між ТОВ «ОЛІУС» та рядом контрагентів.
Так, 03.07.2017р. між ТОВ «ОЛІУС» та ТОВ «ТД «Тагус» укладено договір купівлі-продажу № 0307/19 за умовами якого продавець зобов'язується протягом дії цього Договору продати покупцю продукти харчування та інші товари за погодженим сторонами в накладних (специфікаціях, прас - листах, замовленнях або інших підписаних представниками сторін документах, які є невід' ємною частиною цього Договору) асортиментом, кількістю та ціною, а покупець зобов'язуються прийняти товар та оплатити його на встановлених цим Договором умовах.
Водночас, в акті зазначено, що за результатами аналізу баз даних ДФС України, даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел, наявна така інформація по контрагенту позивача.
Так, ТОВ «ТД «Тагус» зареєстровано 28.10.2015 Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією; основний вид діяльності: 49.60 - неспеціалізована оптова торгівля; станом на день підписання акта знаходиться на обліку в ТУ ДФС у м. Києві (Подільський район); декларація з податку на прибуток, 1 ДФ та фінансова звітність до ДПІ за місцем обліку не подавались взагалі; остання декларація з податку на додану вартість подана за листопад 2017 року, декларації підписані: до серпня 2017 року ОСОБА_1 , з серпня 2017 року ОСОБА_2 ; засновник, директор (головний бухгалтер) у періоді 2017 рік - ОСОБА_2 .
Відповідно до баз даних ДФС та в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ «ТД «Тагус» до податкового органу, встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Фактично, у ТОВ «ТД «Тагус» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.
Відповідно до баз даних ДФС у ТОВ «ТД «Тагус» відсутні витрати на оренду офісних та складських приміщень, оплату комунальних послуг, оплату послуг телефонного зв'язку, оплату послуг за користування мережею Інтернет, оплату логістичних послуг та інших витрат, необхідних для ведення фінансово - господарської діяльності суб'єкта господарювання.
Згідно з базами даних ДФС, СУ ФР ТУ ДФС у м. Києві допитано гр. ОСОБА_1 щодо до реєстрації за грошову винагороду та непричетності до ведення фінансово-господарської діяльності.
Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень щодо ТОВ «Оренекс» відкрито кримінальне провадження за №32017100000000104 від 11.07.2017, зареєстроване за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. З ст. 212 КК України (щодо реєстрації від імені підставних осіб ТОВ «Оренекс» ТОВ «ТД «Тагус»).
Також, 01.03.2016р. . між ТОВ «ОЛІУС» та ТОВ «Дієпродукт - Н» укладено договір купівлі-продажу № 0103/11 за умовами якого продавець зобов'язується протягом дії цього Договору продати покупцю продукти харчування та інші товари за погодженим сторонами в накладних (специфікаціях, прас - листах, замовленнях або інших підписаних представниками сторін документах, які є невід' ємною частиною цього Договору) асортиментом, кількістю та ціною, а покупець зобов'язуються прийняти товар та оплатити його на встановлених цим Договором умовах.
Водночас, в акті зазначено, що за результатами аналізу баз даних ДФС України, даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел, наявна така інформація по контрагенту позивача.
Так, ТОВ «Дієпродукт - Н» зареєстровано 11.12.2014 Києво - Святошинським районним управлінням юстиції; основний вид діяльності: 49.60 - неспеціалізована оптова торгівля; станом на день підписання акта знаходиться на обліку в ТУ ДФС у Київській області; декларація з податку на прибуток, 1 ДФ та фінансова звітність до ДПІ за місцем обліку не подавались взагалі; остання декларація з податку на додану вартість подана за серпень 2016 року, декларації підписані: ОСОБА_3 ; ТОВ «Дієпродукт - Н» не експортує та не реалізує кінцевому споживачу зазначені у додатку №7 до акта перевірки товари.
Згідно з даними, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлено, що ТОВ «Дієпродукт - Н» реалізовувало за 2016 рік антикорозійний грунт, послуги експедирування вантажу, дослідження кон'юктури ринку, інформаційно - консультаційні послуги, послуги ведення кадрового обліку, послуги прибирання приміщень, різноманітні фрукти та овочі, електроприлади, різні горіхі та ягоди, тощо, придбаних у ТОВ «Оліус» товарів ТОВ «Дієпродукт - Н» не реалізує.
Відповідно до баз даних ДФС та в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ «Дієпродукт - Н» до податкового органу, встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Фактично, у ТОВ «Дієпродукт - Н» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.
Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень щодо ТОВ «Дієпродукт - Н» відкрито кримінальне провадження за №12016000000000224 від 26.07.2016р. зареєстроване за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.358, ч.3 ст. 209 КК України за фактами використання групою осіб завідомо підроблених реєстраційних документів підприємств господарської діяльності, та легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, вчиненого в особливо великому розмірі. Встановлено, що групою осіб з використанням підроблених реєстраційних документів створено та придбано понад 30 суб'єктів підприємницької діяльності - резидентів, з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягає в отриманні не обґрунтованого «податкового кредиту» від підприємств - імпортерів з метою мінімізації «податкового навантаження», а також виведення коштів, отриманих від останніх, на підставі безтоварних операцій у «тіньовий», тобто неконтрольований державою, обіг.
Також, позивачем надано до перевірки рахунки щодо господарських операцій з ТОВ «Укрпродмайстер» на загальну суму 380 907, 40 грн.
Водночас, в акті зазначено, що за результатами аналізу баз даних ДФС України, даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел, наявна така інформація по контрагенту позивача.
ТОВ «Укрпродмайстер» зареєстровано 22.12.2010 Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією; основний вид діяльності: 46.33 - оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими продуктами та жирами; станом на день підписання акта знаходиться на обліку в ГУ ДФС у м. Києві (Деснянський район); згідно з даними 1 ДФ на підприємстві працювала 1 особа; декларація з податку на додану вартість подана за січень 2018 року, декларації підписані (за період взаємовідносин): ОСОБА_4 .
У ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ «Укрпродмайстер» до податкового органу встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.
Відповідно до баз даних ДФС у ТОВ «Укрпродмайстер» відсутні витрати на оренду офісних та складських приміщень, оплату комунальних послуг, оплату послуг телефонного зв'язку, оплату послуг за користування мережею Інтернет, оплату логістичних послуг та інших витрат, необхідних для ведення фінансово - господарської діяльності суб'єкта господарювання.
Крім того, ОУ ГУ ДФС у м. Києві надано пояснення від 14.10.2018 відібране старшим о/у ОВС шостого відділу ОУ ГУ ДФС у м. Києві старшим лейтенантом податкової міліції Юрченко Є.П. у засновника ТОВ «Укрпродмайстер», який пояснив, що жодних СГД не реєстрував, підприємницької діяльності від імені СГД не здійснював та не мав на меті її здійснювати. Проте, що він являється засновником СГД, йому нічого не відомо, жодних документів, що стосуються фінансово - господарської діяльності вказаних підприємств, він не підписував, установчі документи та печатки підприємств та їх документів не отримував та на даний час не має. Зазначає, що не підписував та не надавав доручень іншим особам на представництво інтересів та вчинення будь - яких дій від свого імені, пов'язаних з діяльністю ряду СГД, зареєстрованих на його ім'я.
04.09.2019р. між ТОВ «ОЛІУС» та ТОВ «Оренекс» укладено договір купівлі-продажу № 0409/23 за умовами якого продавець зобов'язується протягом дії цього Договору продати покупцю продукти харчування та інші товари за погодженим сторонами в накладних (специфікаціях, прас - листах, замовленнях або інших підписаних представниками сторін документах, які є невід' ємною частиною цього Договору) асортиментом, кількістю та ціною, а покупець зобов'язуються прийняти товар та оплатити його на встановлених цим Договором умовах.
Водночас, в акті зазначено, що за результатами аналізу баз даних ДФС України, даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел, наявна така інформація по контрагенту позивача.
ТОВ «Оренекс» зареєстровано 28.07.2017 юридичним департаментом Маріупольської міської ради; основний вид діяльності: 49.60 - неспеціалізована оптова торгівля; станом на день підписання акта знаходиться на обліку в ГУ ДФС у м. Києві (Дарницький район); декларація з податку на прибуток, 1 ДФ та фінансова звітність до ДПІ за місцем обліку не подавались взагалі; остання декларація з податку на додану вартість подана за листопад 2018 року, декларації підписані: ОСОБА_5 ; свідоцтво ПДВ анульовано 24.04.2019 (відсутність поставок та ненадання декларацій).
ТОВ «Оренекс» не експортує та не реалізує кінцевому споживачу зазначені у додатку №7 до акта перевірки товари.
Згідно з даними, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлено, що TOB «Оренекс» реалізовувало за 2017 рік кварцеві резонатори, діоди, пускачі, трансформатори, мікросхеми, резистори, тощо, придбаних у ТОВ «Оліус» товарів ТОВ «Оренекс» не реалізує.
Відповідно до баз даних ДФС та в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ «Оренекс» до податкового органу, встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Фактично, ТОВ «Оренекс» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.
Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень щодо ТОВ «Оренекс» відкрито кримінальне провадження за №32017100000000104 від 11.07.2017, зареєстроване за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. З ст. 212 КК України. Органом досудового розслідування встановлено, що невстановлені особи, шляхом внесення завідомо неправдивих відомостей в документи, які відповідно закону подаються для проведення державної реєстрації, зареєстрували від імені підставних осіб ТОВ «Оренекс», ТОВ «ТД «Тагус», ряд інших СГ. Під час досудового розслідування кримінального провадження встановлено незаконну схему, направлену на обготівковування грошових коштів, мінімізацію податкових зобов'язань підприємств реального сектору економіки шляхом відображення у податковій звітності неіснуючих фінансово - господарських операцій.
01.11.2016р. між ТОВ «ОЛІУС» та ТОВ «МРС-Окткан» укладено договір купівлі-продажу № 0111/33 за умовами якого продавець зобов'язується протягом дії цього Договору продати покупцю продукти харчування та інші товари за погодженим сторонами в накладних (специфікаціях, прас - листах, замовленнях або інших підписаних представниками сторін документах, які є невід' ємною частиною цього Договору) асортиментом, кількістю та ціною, а покупець зобов'язуються прийняти товар та оплатити його на встановлених цим Договором умовах.
Водночас, в акті зазначено, що за результатами аналізу баз даних ДФС України, даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел, наявна така інформація по контрагенту позивача.
ТОВ «MPC - Окткан» зареєстровано 16.10.2014 Києво - Святошинською районною державною адміністрацією Київської області; основний вид діяльності: 49.60 неспеціалізована оптова торгівля; станом на день підписання акта знаходиться на обліку в ТУ ДФС у м. Києві (Святошинський район); декларація з податку на прибуток, 1 ДФ та фінансова звітність до ДПІ за місцем обліку не подавались взагалі; декларації з податку на додану вартість надані за 2016 рік, лише за жовтень та листопад 2016 року з показниками, решта з нульовими показниками, декларації підписані: ОСОБА_6 ; свідоцтво ПДВ анульовано (відсутність поставок та ненадання декларацій.
ТОВ «MPC - Окткан» не експортує та не реалізує кінцевому споживачу зазначені у додатку №7 до акта перевірки товари.
Згідно з даними, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлено, що ТОВ «MPC - Окткан» реалізовувало за 2016 рік реле, трансформатори, кабель, мікросхеми, резистори, тощо, придбаних у ТОВ «Оліус» товарів ТОВ «MPC - Окткан» не реалізує.
Відповідно до баз даних ДФС та в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ «MPC - Окткан» до податкового органу, встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Фактично, у ТОВ «MPC - Окткан» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.
Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень щодо ТОВ «MPC - Окткан» відкрито кримінальне провадження за №32014100090000099 від 18.06.2014, зареєстроване за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України.
03.05.2017р. між ТОВ «ОЛІУС» та ТОВ «Сінтекс трейд» укладено договір купівлі-продажу № 0305/11 за умовами якого продавець зобов'язується протягом дії цього Договору продати покупцю продукти харчування та інші товари за погодженим сторонами в накладних (специфікаціях, прас - листах, замовленнях або інших підписаних представниками сторін документах, які є невід' ємною частиною цього Договору) асортиментом, кількістю та ціною, а покупець зобов'язуються прийняти товар та оплатити його на встановлених цим Договором умовах.
Водночас, в акті зазначено, що за результатами аналізу баз даних ДФС України, даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел, наявна така інформація по контрагенту позивача.
ТОВ «Сінтекс трейд» зареєстровано 03.10.2013 Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією; основний вид діяльності: 49.19 - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; станом на день підписання акта знаходиться на обліку в ТУ ДФС у м. Києві (Шевченківський район); згідно з даними звіту за ф. 1 ДФ (за період взаємовідносин) працювало 2 особи (одна з яких директор та головний бухгалтер в одній особі); остання декларація з податку на додану вартість подана за травень 2018 року, декларації за період взаємовідносин підписані ОСОБА_7 ; свідоцтво ПДВ анульовано (відсутність поставок та ненадання декларацій).
ТОВ «Сінтекс трейд» не експортує та не реалізує кінцевому споживачу зазначені у додатку №7 до акта перевірки товари.
Згідно з даними, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлено, що ТОВ «Сінтекс трейд» реалізовувало за 2017 рік юридичні послуги, електроди, профіль, водоприймачі, коліна, заглушки, кути, з'єднувачі, прутки, послуги фасування, штелера, тощо, придбаних у ТОВ «Оліус» товарів ТОВ «Сінтекс трейд» не реалізує.
Відповідно до баз даних ДФС та в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ «Сінтекс трейд» до податкового органу, встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Фактично, у ТОВ «Сінтекс трейд» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.
Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, щодо ТОВ «Сінтекс трейд» відкрито кримінальне провадження №32014110000000043 від 05.11.2014, зареєстроване за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. З ст. 212 КК України, відкрито кримінальне провадження №42017111200000020 від 16.01.2017, зареєстроване за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 205, ч. З ст. 191 КК України. Слідством установлено, що невстановлені особи у період 2016-2017 років на території Київської, Львівської, Харківської областей та м. Києва вчинили створення (придбання) суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) - ТОВ «Сінтекс трейд» та ряд інших СГ з метою прикриття незаконної діяльності.
01.09.2016р. між ТОВ «ОЛІУС» та ТОВ «Агробонд-інфест» укладено договір купівлі-продажу № 0109/28 за умовами якого продавець зобов'язується протягом дії цього Договору продати покупцю продукти харчування та інші товари за погодженим сторонами в накладних (специфікаціях, прас - листах, замовленнях або інших підписаних представниками сторін документах, які є невід' ємною частиною цього Договору) асортиментом, кількістю та ціною, а покупець зобов'язуються прийняти товар та оплатити його на встановлених цим Договором умовах.
Водночас, в акті зазначено, що за результатами аналізу баз даних ДФС України, даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел, наявна така інформація по контрагенту позивача.
ТОВ «Агробонд - інвест» зареєстровано 10.06.2016 Києво - Святошинською районною державною адміністрацією у Київській області; основний вид діяльності: 49.90 - неспеціалізована оптова торгівля; станом на день підписання акта знаходиться на обліку в ТУ ДФС у м. Києві (Святошинський район); декларація з податку на прибуток, звіт за ф. 1 ДФ та фінансова звітність до ДПІ за місцем обліку не подавались взагалі; декларації за період взаємовідносин підписані ОСОБА_6 . Свідоцтво ПДВ анульовано 31.07.2017 (відсутність поставок та ненадання декларацій).
ТОВ «Агробонд - інвест» не експортує та не реалізує кінцевому споживачу, зазначені у додатку №7 до акта перевірки товари.
Згідно з даними, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлено, що ТОВ «Агробонд - інвест» за 2016 рік реалізує: організація послуг з забезпечення технічної можливості доступу до Контенту, шини, друк рекламної та іншої продукції, транспортні, рекламні послуги, провода, тощо, придбаних у ТОВ «Оліус» товарів ТОВ «Агробонд - інвест» не реалізує.
Відповідно до баз даних ДФС та в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ «Агробонд - інвест» до податкового органу, встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Фактично, у ТОВ «Агробонд - інвест» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.
Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень щодо ТОВ «Агробонд - інвест» відкрито кримінальне провадження за №32017100080000028 від зареєстроване за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 212 КК України.
Крім того, судом встановлено, що 09.11.2016р. між ТОВ «Агробонд - інвест» (Кредитор), ТОВ «Оліус» (Боржник) та ТОВ «Оплот - експрес» (Новий Кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №0911/2016-01. З вказаного договору встановлено взаємовідносини позивача з ТОВ «Оплот Експрес» на загальну суму 3 166 518,84 грн., в т.ч. ПДВ 527 753,14 грн.
Так, за результатами аналізу баз даних ДФС, даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел встановлено, що ТОВ «Оплот Експрес» зареєстровано 13.08.2014 Києво - Святошинською районною державною адміністрацією у Київській області; основний вид діяльності: 49.90 - неспеціалізована оптова торгівля; станом на день підписання акта знаходиться на обліку в ТУ ДФС у м. Києві (Святошинський район); декларація з податку на прибуток, звіт за ф. 1 ДФ та фінансова звітність до ДПІ за місцем обліку не подавались взагалі; остання звітність з ПДВ подана за 2017 рік «до відома», декларації за період взаємовідносин підписані: ОСОБА_8 ; свідоцтво ПДВ анульовано 21.02.2018 (відсутність поставок та ненадання декларацій).
ТОВ «Оплот Експрес» не експортує та не реалізує кінцевому споживачу зазначені у додатку №7 до акта перевірки товари;
Згідно з даними, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлено, що ТОВ «Оплот Експрес» реалізовувало за 2016 рік: організація інформаційно - консультаційних послуг, організація послуг з забезпечення технічної можливості доступу до Контенту, обробка та доставка кореспонденції, організація послуг по технічному забезпеченню, дослідження кон'юктури ринку охоронних послуг, монтаж покрівлі, тощо, придбаних у ТОВ «Оліус» товарів ТОВ «Оплот Експрес» не реалізує.
Відповідно до баз даних ДФС та в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ «Оплот Експрес» до податкового органу, встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Фактично, у ТОВ «Оплот Експрес» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.
Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень щодо ТОВ «Оплот - експрес» відкрито кримінальне провадження за №12016000000000224 від 26.07.2016, зареєстроване за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.358, ч. 3 ст. 209 КК України за фактами використання групою осіб завідомо підробних реєстраційних документів підприємств господарської діяльності та легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, вчиненого в особливо великому розмірі.
Одночасно, з акта перевірки вбачається та підтверджено в ході судового розгляду, що між ТОВ «ОПЛОТ - ЕКСПРЕС» (Кредитор), ТОВ «Оліус» (Боржник) та ТОВ «БУДАГРОНОМ - ПАРТНЕР» (Новий Кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги від 24.11.2016 №24/11/2016-01, з якого встановлено взаємовідносини позивача з ТОВ «БУДАГРОНОМ - ПАРТНЕР» на загальну суму 3 166 518,84 грн., в т.ч. ПДВ 527 753,14 грн.
Однак, за результатами аналізу баз даних ДФС, даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел, встановлено, що ТОВ «БУДАГРОНОМ - ПАРТНЕР» зареєстровано 09.12.2014 Києво - Святошинським районним управлінням юстиції; основний вид діяльності: 49.90 - неспеціалізована оптова торгівля; станом на день підписання акта знаходиться на обліку в ГУ ДФС у м. Києві (Святошинський район); декларація з податку на прибуток, звіт за ф.1 ДФ та фінансова звітність до ДПІ за місцем обліку не подавались взагалі; остання звітність з податку на додану вартість подана за 03.04.2017 з нульовими показниками «до відома», декларації за період взаємовідносин підписані: ОСОБА_9 ; свідоцтво ПДВ анульовано (відсутність поставок та ненадання декларацій).
ТОВ «БУДАГРОНОМ - ПАРТНЕР» не експортує та не реалізує кінцевому споживачу, зазначені у додатку №7 до акта перевірки товари.
Згідно з даними, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлено, що ТОВ «БУДАГРОНОМ - ПАРТНЕР» реалізовувало за 2016 рік: пиво, інші напої, канцтовари, тюнери, картриджи, посуд, тощо, придбаних у ТОВ «Оліус» товарів ТОВ «БУДАГРОНОМ - ПАРТНЕР» не реалізує.
Відповідно до баз даних ДФС та в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ «БУДАГРОНОМ - ПАРТНЕР» до податкового органу встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Фактично, у ТОВ «БУДАГРОНОМ - ПАРТНЕР» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.
Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень щодо ТОВ «БУДАГРОНОМ - ПАРТНЕР» відкрито кримінальне провадження за №32014100090000099 від 18.06.2014, зареєстроване за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України.
Вказане на думку відповідача свідчить про здійснення господарської діяльності з вищезазначеними контрагентамм без настання правових наслідків, для забезпечення податкової вигоди третіх осіб шляхом формального оформлення первинних документів. Тобто, фактично ТОВ «ОЛІУС» було проведено господарські операції з контрагентами, що декларувалися, шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з цими контрагентами.
Проаналізувавши вищезазначене, суд погоджується з висновками контролюючого органу у вказаній частині, з огляду на таке.
Умовами реалізації права платника на формування об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій замовника та виконавця для штучного створення умов бюджетного відшкодування.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження № К/9901/37781/18.
Одночасно, наявність у платника податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.
Формальна наявність договору, видаткових накладних, рахунків на оплату тощо, за встановлених у справі обставин, не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи, зокрема, податкові накладні, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб'єктами.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження №К/9901/37781/18.
Таким чином, факт отримання позивачем товарів/робіт/послуг від контрагентів не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов'язковою умовою для визнання господарських операцій товарними.
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 року у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
При цьому, висловлюючи позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.
Суд зазнчає, що згідно правового висновку Верховного суду України, податкові накладні, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами.
Більше того, слід зазначити, що на момент розгляду адміністративної справи судами не було постановлено вироків щодо офіційних осіб контрагентів позивача, однак це не може спростовувати достовірність пояснень таких осіб відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.03.2020р. у справі № 826/9563/17.
Крім цього, про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).
Як встановлено приписами Податкового кодексу України, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.
Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Вище викладне узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 19.05.2020р. у справі № №813/2488/14, адміністративне провадження №К/9901/19273/18.
Також, суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 07.11.2019р. у справі №440/422/19 та від 20.12.2019р. у справі №826/16776/18 зазначив, що наявність у платника податку первинних документів, які не мають дефекту форми, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов'язковою умовою є достовірність цих документів. Якщо документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.
Відтак, оцінивши повноту, характер, об'єктивність та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання усіх документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх виконання, відсутність у контрагента матеріально-технічної можливості здійснювати обумовлені домовленістю із позивачем зобов'язання, у сукупності із виявленими фактами фіктивної діяльності контрагента, суд приходить до висновку про те, що надані позивачем документи не підтверджують надання послуг на користь позивача, що унеможливлює розцінювати їх як належні, достатні та достовірні докази придбання позивачем обумовленими господарськими договорами товарів, робіт (послуг).
Таким чином, оскільки позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факт реальної зміни матеріального та грошового стану контрагента, а первинні документи, які надані до суду, свідчать лише про факт оформлення господарської операції для заниження бази оподаткування позивача, суд приходить до висновку про правомірність висновків контролюючого органу викладених в акті перевірки.
Водночас, суд зазначає, що також, в ході перевірки встановлено, що ТОВ «ОЛІУС» (Орендар), в особі директора Ільницького А.М. укладено з ФОП ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (Орендодавець) договори оренди вантажного автомобіля, на виконання яких ОСОБА_10 виписано (оформлено) на адресу ТОВ «ОЛІУС» акти за перевіряємий період на загальну суму 892 000 грн., яку ТОВ «ОЛІУС» відображено в бухгалтерському рахунку Дт 92 «Адміністративні витрати».
Водночас, контролюючим органом зазначено, що вказані вище договори оренди автомобілів надані до перевірки нотаріально не завірені.
Однак, посилання контролюючого органу на обов'язковість нотаріального посвідчення договору оренди транспортного засобу, суд вважає помилковими, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Водночас, судом встановлено, що вказані договори укладені між позивачем (юридичною особою) та ФОП, а не з фізичною особою, відтак додаткового нотаріального посвідчення не потребують.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 09.08.2019р. у справі № 806/1450/16, адміністративне провадження №К/9901/22072/18.
З огляду на вказане, оскаржувані податкові повідомлення-рішення у вказаній частині підлягають скасуванню.
Водночас, судом встановлено, що ТОВ «ОЛІУС», в особі директора Ільницького А.М., укладено з ФОП ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_2 ) договір від 11.06.2014р. № 11/06/14-ПС про надання інформаційно-консультаційних послуг, на виконання якого ОСОБА_11 виписано (оформлено) на адресу ТОВ «ОЛІУС» акти приймання - передачі інформаційно - консультаційних послуг за перевіряємий період на загальну суму 68 095 гривень.
Водночас, контролюючим органом зазначено, що при перевірці первинних документів (акти приймання - передачі інформаційно - консультаційних послуг) встановлено, що вони не містять інформації щодо виду (номенклатури), обсягу, періоду (місце та час), складової вартості, конкретних ресурсів для надання послуг (матеріальних та трудових), об'єкт виконання (їх замовник тощо) чи їх використання в фінансово-господарській діяльності ТОВ «ОЛІУС», тобто, встановити потребу чи в замовленні послуги чи використанні у власній фінансово-господарській діяльності неможливо.
Суд вважає вказані доводи законними та обґрунтованими, з огляду на таке.
Так, з актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) вбачається, що виконавчем ФОП ОСОБА_11 надано позивачу інформаціно-консультаційні послуги у кількості 1 шт. на відповідні суми. Тобто, вказано лише загальне найменування послуг та їх вартість без конкретизування, які саме послуги були виконані, їх види та опис конкретних обсягів, кількості витрачених годин, наведення переліку використаних ресурсів та їх вартості, що включена до вартості наданих послуг, що ставить під сумнів дійсність проведення господарських операцій і факт використання їх результатів у господарській діяльності платника.
Жодної іншої інформації, яка б конкретизувала вид наданих позивачу послуг (тобто визначала би зміст і обсяг проведеної господарської операції) із зазначенням її вартості, кількості годин виконаних робіт - одиниць виміру господарської операції тощо в актах не зазначено.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що вказані акти неможливо вважати первинними документами, якими б підтверджувалося фактичне виконання робіт контрагентом платника.
Посилання позивачем на укладення в подальшому договорів на експорт продуктів харчування з іноземними юридичними особами в обґрунтування наявності економічної мети укладення договору з ФОП ОСОБА_11 , суд вважає помилковими, оскільки жодних доказів на підтвердження факту того, що такі договори укладені внаслідок наданих ФОП ОСОБА_11 інформаціно-консультаційних послуг відповідно до наданих атків, до суду не надано.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами ч. 7 ст. 134 КАС України, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що позивач просив суд розподілити судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.
На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником надано такі документи: договір про надання правничої допомоги від 24.05.2018р. № 1/18-ПД та замовлення до Договору № 1/18-ПД від 24.05.2018р. про надання правничої допомоги від 27.11.2019р.
Так, відповідно до п. 4 вказаного замовлення, оплата послуг здійснюється клієнтом у повному обсязі після набрання чинності рішенням суду.
. та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Водночас, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/7806/17, щодо застосування ст. 134 КАС України. У вказаному судовому рішенні зазначено, що аналіз положень ст. 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, а саме: у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, дійшов висновку, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В інших справах «Ботацці проти Італії», «Іатрідіс проти Греції», у текстах своїх рішень у даних справах Європейський суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При розгляді клопотання, суд, враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, згідно яких: "…суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг".
Водночас, жодних доказів понесення витрат на правову допомогу станом на момент винесення рішення у справі до суду не надано.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача 10 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оліус» -задовольнити частково.
2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 02.09.2019р. № 0062615572 та від 02.09.2019р. № 0072615572 в частині, яка стосується контрагента ФОП ОСОБА_10 .
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оліус» судові витрати за сплату судового збору в розмірі 15 000, 00 грн. (п'ятнадцять тисяч гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська