Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
08 квітня 2021 року Справа №520/18768/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) 23.12.2020 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 15.07.1986 по 30.12.1992 у Харківському проектному інституті «Промзернопроект»;
- зобов'язати відповідача зарахувати до загального трудового стажу позивача період роботи з 15.07.1986 по 30.12.1992 у Харківському проектному інституті «Промзернопроект» та здійснити відповідний перерахунок пенсії за віком з 23.07.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно не зараховано до його загального стажу період роботи у Державному підприємстві Харківського проектного інституту "Промзернопроект" з 15.07.1986 по 30.12.1992 з підстав наявності у трудовій книжці НОМЕР_1 виправлень у датах прийому та звільнення з роботи. На думку позивача, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 позовну заяву у справі №520/18768/2020 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/18768/2020.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем 29.01.2021 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що відсутні правові підстави для включення до страхового стажу позивача спірного періоду, оскільки у трудовій книжці позивача містяться виправлення.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Харківській області та з 01.12.2020 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При призначені пенсії позивачу відповідачем не зараховані до загального страхового стажу періоди роботи, зокрема:
- з 18.08.1981 по 26.10.1981 на Фрунзенському комбінаті харчування, у зв'язку з тим, що у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (запис №9,10) не завірено підписом та печаткою уповноваженої особи;
- з 15.07.1986 по 30.12.1992 у Державному підприємстві Харківському проектному інституті "Промзернопроект" Державного комітету України по хлібопродуктах, у зв'язку з тим, що у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (запис №18,19) містяться виправлення у датах прийому та звільнення з роботи.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що суть спору полягає у наявності чи відсутності правових підстав для зарахування до загального стажу позивача період роботи з 15.07.1986 по 30.12.1992 у Державному підприємстві Харківському проектному інституті "Промзернопроект" Державного комітету України по хлібопродуктах.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Закон України №1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
Положеннями частини першої статті 24 Закону України №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Положеннями статті 26 Закону України №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Отже, з зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України №1058-IV.
Згідно вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон України №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі по тексту - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Правовий аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є - трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі №235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі №500/1561/17, від 05.12.2019 у справі №242/2536/16-а.
Із записів копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 06.10.1977 (аркуш справи 14) слідує, що відповідно до наказу від 15.07.1986 №47-Л позивача з прийнято на роботу до Державного підприємства Харківського проектного інституту "Промзернопроект" Державного комітету України по хлібопродуктах та відповідно до наказу від 30.121992 №69-Л позивач - звільнений з роботи за власним бажанням.
Вказані записи засвідчені підписами посадової особи та відбитками печатки.
Однак, вказаний період трудової діяльності позивача не зараховано до загального стажу, оскільки у записах трудової книжки містяться виправлення.
Дослідивши записи у трудовій книжці позивача за спірний період у суду не виникло підстав для сумніву щодо роботи позивача у період з 15.07.1986 по 30.12.1992 у Державному підприємстві Харківському проектному інституті "Промзернопроект" Державного комітету України по хлібопродуктах.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 (далі по тексту - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58).
Системний аналіз зазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Таким чином, доводи відповідача, щодо незарахування до загального трудового стажу позивача спірного періоду роботи з підстав наявності, як виправлення у вигляді закреслення підпису є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці запис є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірний період трудової діяльності позивача відповідач не надав.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не - правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Крім цього, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих документів про призначення пенсії було недостатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до «Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком № 22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою частини першої статті 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Водночас суд наголошує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є -трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу роботи позивача, період роботи з 15.07.1986 по 30.12.1992 у Харківському проектному інституті «Промзернопроект».
Водночас, як вбачається зі змісту прохальної частини позовної заяви, позивач просить зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити йому пенсію за віком згідно статті 26 Закону України №1058 з часу отримання права із урахуванням до загального стажу не зараховані періоди роботи.
При цьому суд зазначає, що за правилами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вказана мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», пункт 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», пункти 36-40).
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а - з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
При цьому, за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Положеннями частин першої та другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача зарахувати до загального трудового стажу позивача період роботи з 15.07.1986 по 30.12.1992 у Харківському проектному інституті «Промзернопроект» та здійснити відповідний перерахунок пенсії за віком з 23.07.2020
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (частини перша статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повного задоволення адміністративного позову.
Розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства судом не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, місто Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 14099344) - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 15.07.1986 по 30.12.1992 у Харківському проектному інституті «Промзернопроект».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.07.1986 по 30.12.1992 у Харківському проектному інституті «Промзернопроект» та здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії за віком з 23.07.2020, з урахуванням виплачених сум.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ІОСОБА_1 у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривен 80 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 08.04.2021.
Суддя О.В. Ніколаєва