Справа № 552/5664/20 Номер провадження 22-ц/814/1018/21Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.
08 квітня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: судді Кривчун Т.О.
Суддів: Абрамова П.С., Пилипчук Л.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк"
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 лютого 2021 року (повний текст складено 04.02.2021 року)
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що між Банком та та ОСОБА_1 26 листопада 2010 року було укладено договір б/н, шляхом підписання Анкети-заяви. Відповідно до договору позивач надав відповідачу кредитні кошти, а відповідач ОСОБА_1 взяв зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків. Проте, відповідач свої зобов'язання не виконав, у зав'язку з чим, у нього наявна заборгованість в загальній сумі 18223,75грн, яка складається з наступного: 7022,44грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 7022,44грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту; 4110,44грн - заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 7090,87грн - нарахована пеня.
З цих підстав прохали суд стягнути з відповідача на користь позивача вказану заборгованість у визначеному розмірі та вирішити питання судових витрат.
Рішенням Київського районного суду м. Полтава від 02 лютого 2021 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено.
З вказаним рішенням не погодився Банк, який, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження всіх матеріалів та обставин справи, невідповідність висновків суду обставинм справи, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.
Вказують, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами наданя банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на сайті Банку (www.privatbank.ua), складають між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві.
Зауважують, що активізація кредитної карти, її перевипуск та часткове погашення заборгованості свідчить про укладеність правочину та погодження відповідача з його умовами, з урахуванням суті договору приєднання.
Вважають, що при ухваленні рішення в даній справі необхідно враховувати наступні висновки Верховного Суду, викладені в постановах: від 08.07.2019 року справа №923/760/18; від 11.09.2019 року справа №642/5533/15-ц; від 19.09.2019 року справа №127/7543/17.
Зазначають, що місцевим судом протиправно було зроблено перерахунок заборгованості, оскільки такий не відповідає умовам договору та безпідставно відмовлено у стягненні відсотків.
Суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих/ правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судом першої інстанції установлено, що, згідно витягу зі статуту, позивач є правонаступником Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (а.с.42-43).
Як убачається з матеріалів справи, 26 листопада 2010 року між сторонами по справі укладено кредитний договір №б/н шляхом підписання анкети - заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.9).
За умовами зазначеного договору позивач надав відповідачу кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту.
Відповідачу видано картку № НОМЕР_1 , строк дії якої - до січня 2020 року, що підтверджується довідкою КБ «ПриватБанк» (а.с.7).
В подальшому карта відповідачу не перевипускалась.
Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, після укладення договору від 26.11.2010 року №б/н, банком кредитний ліміт позивачу був визначений у розмірі 8000 грн., який збільшувався до 17000 грн., в подальшому зменшувався до 2000грн., 5000грн., а з 23 жовтня 2017 року збільшений до 12000 грн., 18 липня 2018 року - визначений у розмірі 0,00грн (а.с.8).
Відповідно до наданих банком розрахунків, станом на 14.10.2020 року заборгованість ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором складає: 18223,75грн, з яких: - 7022,44грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 7022,44грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту; 4110,44грн - заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 7090,87грн - нарахована пеня (а.с.7-14).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що визначений банком до стягнення розмір заборгованості відповідача не відповідає обставинам справи, оскільки за період з 26 листопада 2010 року по 14 жовтня 2020 року відповідачем від банку отримано кредитних коштів на загальну суму 305079,93 грн., а сплачено банку за цей період 397356,77 грн, переплата становить 92276,84 грн. Відтак, враховуючи, що відповідачем було сплачено позивачу суму, що перевищує розмір одержаного ним кредиту, на час розгляду справи заборгованість відповідача за кредитом відсутня.
Окрім того, термін дії виданої позивачем відповідачу карти закінчився у січня 2020 року, але на той час відповідачем вже було виплачено банку 392943,91 грн., що на 87863,98 грн. більше одержаної ним від банка суми, тому підстави для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими згідно ст.625 ЦК України, відсутні.
При цьому, зобов'язання відповідача щодо сплати банку пені, умовами договору не передбачено.
Проте, такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до положень статей 526, 530, 1046, 1054 Цивільного кодексу України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов'язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Аналізуючи зазначені норми права та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також, враховуючи вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання відповідачем обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, позивач має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати відповідачем обов'язку з повернення, зокрема, фактично отриманої суми кредитних коштів.
Як убачається з матеріалів справи, зокрема, розрахунку заборгованості, станом на 14.10.2020 року року заборгованість ОСОБА_1 перед Банком за тілом кредиту становила - 7022,44 грн. (заборгованість за простроченим тілом кредиту).
При цьому, як убачається та не спростовано сторонами, кредитний ліміт на виданій ОСОБА_1 кредитній карті був наданий у вигляді поновлювальної кредитної лінії, тобто, після сплати кредитних коштів, позичальник може знову ними користуватись. Відтак, висновок місцевого суду про здійснення відповідачем переплати за наданим кредитом, колегія суддів оцінює критично.
З урахуванням наведеного вище, а саме факту наявності саме поновлювальності кредитної лінії, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком місцевого суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості, яка є саме заборгованістю за простроченим тілом кредиту, оскільки після пред'явлення вимоги про повернення коштів, Банк має право на отримання від позичальника простроченого тіла кредиту, який є кредитом, наданим ОСОБА_1 та ним не повернутим.
Отже, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача на користь позивача суми заборгованості за тілом кредиту - 7022,44грн. (заборгованість за простроченим тілом кредиту), а тому рішення місцевого суду в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, про задоволення даних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги Банку в цій частині є слушними та прийняті до уваги апеляційним судом.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Відтак, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила, Умови та Тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про отримання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів, штрафів та пені взагалі, визначення розміру процентної ставки, пені та штрафів та рівні визначному в розрахунку заборгованості та умов щодо можливості в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за користування кредитними коштами
Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що до даних правовідносин не можна застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (26.11.2010 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (02.12.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в -заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
З урахуванням наведеного апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми відсотків та пені, оскільки такі умовами договору не передбачені.
Окрім того, статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц (14-318цс18).
З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов'язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.
При цьому, як вбачається з Довідки, ОСОБА_1 було підписано кредитний договір та видано кредитну картку (останню) з термінами дії до 01/20 року (а.с.7).
Разом з тим, термін дії кредитної картки не встановлює закінчення терміну дії кредитного договору та настання строку виконання грошового зобов'язання, оскільки кредитна картка є фактично платіжно-розрахунковим документом, який видає банк своїм клієнтам для оплати необхідних для них товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що, оскільки стороною позивача не надано суду доказів, з яких можливо встановити строк дії договірних відносин, які виникли між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 та у зв'язку з недоведеністю наявності у позичальника прострочених зобов'язань, то вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_1 4110,44 грн. - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦПК України, задоволенню не підлягає.
Твердження в апеляційній скарзі позивача стосовно того, що відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами, при цьому, Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, колегія суддів оцінює критично, оскільки матеріали справи не містять підтвердження того, що саме ці, надані Банком до позову, Умови та Правила були чинними під час укладення договору 26.11.2010 року.
Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, частиною один якої встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову Банком було сплачено 2102,00 грн. судового збору, а при подачі апеляційної скарги - 3153,00 грн.
Оскільки даною постановою позов задоволено частково та визначено до стягнення лише суму заборгованості за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту), то вимоги банку задоволено на 38,53% (7022,44 грн.*100/18223,75 грн.)
Відтак, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму понесених ним судових витрат у розмірі частки задоволених позовних вимог, що становить 2024,75 ((2102,00+3153,00)*38,53%) грн. за подачу позову та апеляційної скарги.
З урахуванням наведеного рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»,- задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтава від 02 лютого 2021 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) та в частині розподілу судових витрат, - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту), - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - 7022,44 грн.(сім тисяч двадцять дві гривні 44коп.) грн. заборгованості за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»2024,75 (дві тисячі двадцять чотири гривні 75 коп.) грн. судового збору.
В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун
СУДДІ П.С. Абрамов
Л.І. Пилипчук
Повний текст постанови виготовлено 08.04.2021 року.