Справа № 240/21887/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова Оксана Гнатівна
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
08 квітня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 квітня 2019 року по 19 листопада 2020 року включно;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 квітня 2019 року по 19 листопада 2020 року включно в розмірі 606 771,06 гривень за КВЕД 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним розрахунку при звільненні, який військовою частиною НОМЕР_1 здійснено лише 19.11.2020 року, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
3.1. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 квітня 2019 року по 19 листопада 2020 року.
3.2. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 квітня 2019 року по 19 листопада 2020 року в розмірі 58357 (п'ятдесят вісім тисяч триста п'ятдесят сім) грн 60 коп.
3.3. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Військова частина НОМЕР_1 / надалі апелянт 1 /, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
5. Апелянт 1 зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. При цьому статтею 117 КЗпП не встановлена відповідальність власника або у повноваженого ним органу у вигляді виплати середнього заробітку у разі, коли спірним є питання не розміру виплати, а самого права особи на певні виплати (категорії) при звільненні.
6. Оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником, то перелік випадків, за які така відповідальність застосовується, є вичерпним і не може бути розширеним за рішенням суду. Спір стосовно розміру належних працівникові для виплати сум і спір щодо права працівника на певну категорію виплати не є тотожними, оскільки в першому випадку право працівника на певну категорію виплати (надбавка, компенсація, допомога) не оспорюється, а спірним є лише питання розміру такої виплати, в другому ж випадку спірним є питання, чи має право особа взагалі на певну виплату (категорію), а розмір такої виплати не є спірним, оскільки нарахування цієї виплати взагалі ще не здійснювалось.
7. ОСОБА_2 / надалі апелянт 2 /, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
8. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт 2 вказав на безпідставність застосування судом першої інстанції пропорційності розрахунку середнього заробітку за затримку по відношенню до невиплаченої суми при звільненні.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
9. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.05.2016 №1 на підставі наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.04.2016 №171 та спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 31.12.2015 №Д-322/1/33-дск прибув та приступив до виконання обов"язків командира військової частини НОМЕР_1 та її формування.
10. На підставі наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.03.2019 №111 полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу" (за станом здоров"я).
11. В подальшому, вважаючи, що з ним не проведено повний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з позовами про виплату інднксації грошового забезпечення та компенсації за невикористанні дні додаткової відтустки.
12. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 року по справі №240/12391/19, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.05.2016 по 30.11.2018.
13. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі №240/12018/19 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме з 15.03.2019.
14. Як слідує із матеріалів справи, 19.11.2020 позивачу здійснено виплату на виконання рішень суду суду в загальній сумі 58352,05 грн (а.с.24).
15. В листопаді 2020 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 з заявою про виплату йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періо з 04.04.2019 по 19.11.2020, однак листом від 07.12.2020 №638/14/256 військова частина НОМЕР_1 відмовила у виплаті (а.с.26-28).
16. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
ІІІ. ДОВОДИ СТОРІН
17. Апелянт 2 зазначив, що на день звільнення зі служби апелянтом 1 було затримано проведення з ним розрахунку при звільненні, який військовою частиною НОМЕР_1 здійснено лише 19.11.2020 року. Апелянт 2 вважає, що відповідно до ст.ст. 116, 117 Кодексу Законів про працю України апелянт 1 зобов'язаний був за період з 04.04.2019 по 19.11.2020 нарахувати та виплатити йому компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь час затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, проте допустив протиправну бездіяльність.
18. Апелянт 1 вказав, що відсутні підстави стверджувати, що положення статей 116, 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Апелянт 1 звертає увагу, що звільнення апелянта 2 з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з боку позивача та спорів щодо суми виплати, у зв'язку з цим, позовні вимоги позивача є необґрунтованими.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
19. Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
20. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
21. Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
22. Постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
V. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
23. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданих апеляційних скарг, Апеляційний Суд виходить з наступного.
24. Суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
25. Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
26. Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
27. При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
28. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.
29. Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апелянта 1 про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється, оскільки такі спростовуються наведеними вище мотивами.
30. Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
31. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
32. Судом встановлено, що апелянт 1 провів остаточний розрахунок з апелянтом 2 19.11.2020 року, виплативши на виконання рішень суду, грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення в сумі 58352,05 грн.
33. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що право апелянта 2 на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 04.04.2019 до дня повної виплати грошової компенсації, тобто до 19.11.2020 (включно).
34. Відтак, порушене право апелянта 2 підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності та стягнення з відповідача на користь позивача відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні.
35. Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи апелянта 2 щодо невірного розрахунку розміру компенсації.
36. Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
37. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
38. Оскільки апелянта 2 звільнено з військової служби з 04 квітня 2019 року, а виплата грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення в сумі 58352,05 грн. військовою частиною здійснена лише 19 листопада 2020 року, відповідно строк затримки розрахунку складає - 595 дні.
39. Згідно з Довідкою відповідача від 18.01.2021 №638/9/12 про середньоденний заробіток, середньоденний заробіток позивача складає - 1013,23 грн.
40. Суд визначив, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.04.2019 по 19.11.2020 (595 дні), становить 602871,85 грн (1013,23*595).
41. При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої індексації та компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в сумі 58352,05 грн., позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 602871,85 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум (58352,05 грн.).
42. Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
43. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц.
44. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
45. Так, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
46. Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 9,68% грн. (58352,05 / 602871,85 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 9,68 %.
47. Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 30,16 % становить: 583,13 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 30,16 % = 98,08 грн., 98,08 грн. х 595 (днів затримки розрахунку) = 58357,60 грн.
48. Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 58357,60 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
49. Також, суд враховує, що стягуючи з апелянта 1 на користь апелянта 2 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
50. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.
51. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 (справа №6-113цс16) дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
52. При вирішенні даної справи, суд першої інстанції правильно врахував висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 по справі №6-113цс16, застосувавши принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
53. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
54. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
55. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
56. Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
57. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
58. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
59. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
60. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
61. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
62. Переглянувши судове рішення в межах апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.