Справа № 120/4829/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
07 квітня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
у вересні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернулася в Вінницький окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (відповідача) із позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ відповідача №2-12647/15-20-СГ від 31 липня 2020 року, яким позивачці відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, а також зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 20.11.2020 в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, у клопотанні від 17 червня 2020 року ОСОБА_1 не просила надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0523981400:04:000:0017. Натомість, ОСОБА_1 у клопотанні просила надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0523981400:04:000:0017 для ведення особистого селянського господарства, що суперечить вимогам частини 6 статті 79-1 ЗК України.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що у червні 2020 року звернулася із клопотанням щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер ділянки 0523981400:04:000:0017) для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Вербова Томашпільського району Вінницької області. Проте, відповідач наказом №2-12647/15-20-СГ від 31 липня 2020 року відмовив ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу у зв'язку із тим, що в порушення вимог статті 25 Закону України "Про землеустрій" заявником у клопотанні не зазначено вид документації із землеустрою.
Вважає, що така відмова суперечить ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, де вказано вичерпні підстави для відмови в наданні дозволу.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що статтею 25 Закону України "Про землеустрій" визначено різні види документації із землеустрою, що, на думку відповідача, унеможливлює надання відповідного дозволу без зазначення виду документації, за зверненням на отримання якого звернулася позивач. Вважає, що надання такого дозволу є його дискреційними повноваженнями.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0523981400:04:000:0017 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Вербова Томашпільського району Вінницької області.
До вказаного клопотання додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспортного документа та реєстраційного номеру облікової картки платника податку, довідку про реєстрацію місця проживання, копію договору оренди землі №172 від 18 лютого 2015 року та копію нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_2 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Наказом від 31 липня 2020 року №2-12647/15-20-СГ Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило заявника про неможливість надання дозволу на розроблення документації із землеустрою у зв'язку із тим, що заявником не дотримано вимог статті 25 Закону України "Про землеустрій", зокрема, у клопотанні не зазначено вид документації із землеустрою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб'єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з частиною 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).
Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом з тим, частиною 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій" визначено види документації із землеустрою.
При цьому, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Приписами частини 1 статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до частини 2 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частини 3, 4 статті 79-1 ЗК України).
Згідно з частиною 5 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Разом із тим, відповідно до частини 6 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Отже, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
При цьому, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта.
Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Як встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка з кадастровим номером 0523981400:04:000:0017, частину якої позивачка бажає отримати у власність, вже є сформованою, що підтверджується інформацією з публічно-кадастрової карти України та не заперечується учасниками справи.
Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, у клопотанні від 17 червня 2020 року ОСОБА_1 не просила надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0523981400:04:000:0017. Натомість, ОСОБА_1 у клопотанні просила надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0523981400:04:000:0017 для ведення особистого селянського господарства, що суперечить вимогам частини 6 статті 79-1 ЗК України.
Тобто, звертаючись із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивачка мала намір отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, адже зі змісту частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій" про відведення земельної ділянки може йтися лише при розробленні проекту землеустрою.
На необхідності застосування до спірних правовідносин положень частини 6 статті 79-1 ЗК України неодноразово вказував і Верховний Суд у постановах від 04 травня 2020 року у справі №802/1539/17-а, від 03 жовтня 2019 року у справі №823/1172/17, від 25 листопада 2019 року у справі №823/1178/17, від 26 листопада 2019 року у справі №823/1180/17, від 23 січня 2020 року у справі №823/1174/17.
Крім того, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Наведені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 30.08.2018 у справі № 802/928/17-а.
Враховуючи вищевизазначені норми права та правові позиції Верховного Суду, колегія суддів вважає, що позивач помилково звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка сформована (кадастровий номер 0523981400:04:000:0017), що суперечить вимогам ч. 6 ст. 79-1 ЗК України та виключає передбачені Земельним кодексом України підстави для позитивного вирішення клопотання.
Отже, невідповідність клопотання позивача вимогам ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, а звідси і ст. 118 ЗК України вказує як на наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання, так і виключає підстави для зобов'язання відповідача вчиняти дії з метою надання дозволу на розробку документації із землеустрою сформованої земельної ділянки.
З урахуванням наведеного відповідачем обґрунтовано відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки із кадастровим номером 0523981400:04:000:0017 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Вербова Томашпільського району Вінницької області.
Доводи апеляційної скарги з посиланням на позиції Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини лише підтверджують, що відведення земельної ділянки за рахунок існуючої і зареєстрованої земельної ділянки є неможливим з точки зору законодавства (постанова Верховного Суду №620/1058/19 від 23.01.2020), а намагання представника позивача за рахунок позивачки чи навпаки отримати дозвіл щодо відведення земельної ділянки із кадастровим номером 0523981400:04:000:0017, без згоди землекористувача, є прихованим втручанням в майнові права третіх осіб, що знаходяться на захисті держави.
Отже, доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
Однак, під час перегляду рішення суду першої інстанції порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог скаржника та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
Колегія суддів також враховує, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.