Справа № 640/26946/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.
07 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г. В.
суддів: Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В.
за участю секретаря Масловської К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року про повернення позовної заяви.
у справі №640/26946/20
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
У листопаді 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач 1), Пенсійного фонду України (надалі - відповідач 2), Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області (надалі - відповідач 3), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо незабезпечення діяльності Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська;
- зобов'язати Державу Україна в особі Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області забезпечити діяльність Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 95421,60 грн.;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області відшкодування моральної шкоди розмірі 50000,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання даної ухвали.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначено про невідповідність позовної заяви вимогам, встановленим ст. 160 КАС України, а саме, в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто позивачу.
Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, дійшов висновку, що останнім не приведено зміст позовних вимог у відповідності до зазначених у позові відповідачів, відтак вимоги ухвали суду від 20.11.2020 не виконано. Зазначене вище вказує на неусунення виявлених судом недоліків позовної заяви та невідповідність позовної заяви і доданих до неї документів вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, що в свою чергу перешкоджає для прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність ухвали суду першої інстанції та порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду.
Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що подача позову саме до держави в цілому, може бути ефективним способом захисту прав позивача, при цьому такий позов не суперечить положення КАС України, а право на таку подачу гарантоване Конституцією України і не може бути обмежено з формальних підстав.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги у повному обсязі з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представники відповідачів 1, 3 у судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлений про розгляд справи. Відповідачами не подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу.
На адресу суду апеляційної інстанції від відповідача 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити без змін ахвалу суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалу суду слід скасувати, з наступних підстав.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Приписи пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Отже, єдиною підставою для повернення позовної заяви відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України є не усунення позивачем недоліків позовної заяви в установлений судом строк.
Колегія суддів звертає увагу, що представником позивача 08 грудня 2020 року подано до суду першої інстанції клопотання про усунення недоліків.
В обґрунтування вищезазначеного клопотання позивачем зазначено, що враховуючи позицію органів державної влади, у тому числі Пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області, висловлену у відповідних листах, доданих до позовної заяви, які формально виконують свої повноваження та не відновлюють права позивача, останній визначив відповідачем у справі саме державу Україну в особі зазначених органів державної влади.
Також, позивачем зазначено, що зазначивши відповідачів (Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області) у справі, позивач визначила ним саме державу, а не окремо певні органи державної влади, оскільки предмет спору пов'язаний не з діяльністю кожного з них окремо, а з комплексною проблемою діяльності держави в цілому, яка полягає в порушенні прав позивача та сотень тисяч громадян України, що є пенсіонерами і мешкають на тимчасово окупованій території (надалі - ТОТ), а саме у незабезпеченні діяльності управлінь ПФУ, які були юридично переміщені з ТОТ, утому числі Управління ПФУ в Артемівському районі м. Луганська, на обліку в якому перебуває позивач.
Відповідно до частини 4 статті 55 КАС України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Так, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час вирішення справи в судах попередніх інстанцій). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Частиною 1 статті 21 КАС України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Приписами частини 1 статті 172 КАС України визначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що пов'язаність вимог вказує на те, що вони зумовлені одними й тими же відносинами та/або спрямовані до одного відповідача. При розгляді кількох пов'язаних між собою вимог важливо встановити їхній взаємозв'язок, належність до адміністративної юрисдикції та підсудність одному адміністративному суду.
Таким чином, позивач може звернутися, зокрема, до суду з позовною заявою, в якій об'єднано декілька вимог, однак ці вимоги мають бути пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Відповідно до частини 2 статті 6, частин 1, 2 статті 7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Аналогічна норма закріплена також у статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Європейським судом з прав людини також вказується про те, що при застосуванні процедурних правил національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France», від 8 грудня 2016 року «ТОВ «Фріда» проти України»).
Зокрема, у рішенні по справі «Miragall Eckolano v.» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Perez de Rada Cavanilles v.» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 36 рішення «Беллет проти Франції» (Bellet v. France № 23805/94) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
В рішеннях у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це слід вважати як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Також, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивачем викладено позовні вимоги на власний розсуд, а суд не позбавлений права надати належну оцінку даним доводам під час розгляду справи по суті.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального і процесуального права призвели до помилкового вирішення справи, а тому ухвалу суду першої інстанції слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Статтею 320 КАС України визначено, що підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасування, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 246, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року про повернення позовної заяви - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови буде складено протягом п'яти днів з моменту його проголошення.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: Є. І. Мєзєнцев
В.В. Файдюк
Повний текст постанови складено 08 квітня 2021 року.