Справа № 640/11009/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кузьменко А.І.
Суддя-доповідач: Шурко О.І.
07 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про скасування вимоги про сплату боргу,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №272583-17 та стягнути з відповідача судові витрати.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що станом на 31.10.2020 в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 обліковується недоїмка в сумі 35 588,74 грн., що стало підставою для формування податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №272583-17.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських форматувань підтверджено відсутність реєстрації позивача як ФОП у період з 01.01.2017 по 31.12.2017, 01.01.2018 по 31.01.2018, 01.01.2019 по 02.12.2019.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №272583-17, якою, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов'язано сплатити недоїмку у розмірі 21030,9 грн.
20 лютого 2020 року позивачем оскаржено вимогу від 13 травня 2019 року №272583-17 в адміністративному порядку.
Рішенням Державної податкової служби України від 20 березня 2020 року №10310/6/99-00-08-06-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу від 13 травня 2019 року №272583-17 без змін.
Незгода позивача із вимогою від 13 травня 2019 року №272583-17 зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що матеріалами справи підтверджено відсутність реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця у період з 01 січня по 31 грудня 2017 року, з 01 січня по 31 грудня 2018 року та з 01 січня по 02 грудня 2019 року, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а вимогу від 13 травня 2019 року №272583-17 такою, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку та Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Статтею 2 Закону № 2464-VI передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI).
Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.
При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абз.7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).
Згідно з нормами ч. 5 ст. 8 Закону 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Так, апелянт вважає, що порушення строку направлення (вручення) платнику податків оскаржуваної вимоги саме по собі не є підставою для визнання такої вимоги протиправною та її скасування, а повинно розглядатися в комплексі з іншими обставинами винесення оскаржуваної вимоги.
З приводу зазначеного колегія суддів зазначає наступне.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону).
Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 цього Закону (в редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року) платники єдиного внеску, зазначені у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, у редакції вказаної статті, яка діє з 01 січня 2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у п.4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
В той же час, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469).
У відповідності до п. 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абз. 2 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абз.3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у пп.1, 2 п.1 р.II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у пп.3, 4, 6 п.1 р.II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Як вбачається з відзиву та апеляційної скарги відповідач вказує, що оскаржуваною вимогою від 13 травня 2019 року №272583-17 нараховано позивачу недоїмку за період 2017 - 2019 роки.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявні відомості щодо фізичної особи - підприємця - ОСОБА_1 , останнього зареєстровано як фізичну особу-підприємця 03 грудня 2019 року.
Натомість, апелянт, на спростування відсутності реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця у період з 01 січня по 31 грудня 2017 року, з 01 січня по 31 грудня 2018 року та з 01 січня по 02 грудня 2019 року в апеляційній скарзі не навів жодних аргументованих доводів, відтак, на переконання колегії суддів вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №272583-17 від 13 травня 2019 року №272583-17 є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи, а містять лише загальні посилання на положення нормативно-правових актів, що є недостатнім для скасування спірного судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, зазначений обов'язок не виконано, та у встановленому порядку не обґрунтовано правомірність своїх дій та рішень в межах спірних правовідносин.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач Шурко О.І.
Судді Лічевецький І.О.
Оксененко О.М.