Справа № 754/1931/17 Суддя (судді) першої інстанції:
07 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 березня 2019 року у справі №754/1931/17 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, зобов'язано відповідача здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату сум індексації пенсії відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» з 01.01.2014 року.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в м. Києві на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 березня 2019 року у справі №754/1931/17.
Отже, зазначене рішення суду першої інстанції набрало законної сили, за заявою представника позивача Мастюгіна Є.Д. від 09.07.2019 року видано виконавчий лист.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року задоволено клопотання представника позивача Гольця О.П. про видачу дубліката виконавчого листа №754/1931/17.
Надалі, представник позивача Ткачук В.П. звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, у якій просить зобов'язати відповідача подати до суду звіт щодо виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18.03.2019 року у справі №754/1931/17, посилаючись на те, що судове рішення не виконується.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача Ткачука В.П. При цьому суд першої інстанції послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.10.2019 у справі №820/1560/17 та постанові від 07.11.2019 у справі №361/11754/13-а, виходячи з яких, на думку суду, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконання рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд першої чи апеляційної інстанцій можуть лише під час прийняття рішення у справі.
Також зазначено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18.03.2019 року у справі № 754/1931/17 на суб'єкта владних повноважень не покладався обов'язок подавати звіт про виконання.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 через уповноваженого представника Ткачука В.П. подано до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 15 лютого 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким клопотання про встановлення судового контролю задовольнити шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставин, що мають значення для справи, а висновки суду є помилковими, не відповідають дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права під час вирішення клопотання.
Зокрема, у скарзі зазначено, що судове рішення не виконано відповідачем упродовж 20 місяців поспіль.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі №754/1931/17, встановлено строк до 26 березня 2021 року для подання відзиву іншим учасником справи. Іншою ухвалою від 16 березня 2021 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 26 березня 2021 року.
Від ГУ ПФУ в м. Києві надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому висловлені заперечення щодо доводів апелянта, зазначено, що ОСОБА_1 скористався правом подачі виконавчого листа для примусового виконання судового рішення, тому саме у такому порядку судове рішення й має виконуватися. Відповідач вважає аргументи апелянта надуманими, а ухвалу суду першої інстанції такою, що не підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Конституцією України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Проголошені принципи обов'язковості судових рішень передбачені статтею 124 Конституції. Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. (частина третя статті14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Принцип обов'язковості судового рішення також закріплений у частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Зазначеною нормою визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Виконання судового рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового розгляду у контексті статті 6 Конвенції. Провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями одного провадження. «Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції (Рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997 заява № 18357/91, п. 40), а обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, згідно з вказаною статтею судовий контроль за виконанням судового рішення передбачає: зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення; можливість накладення штрафу на керівника суб'єкта владних повноважень за наслідками розгляду звіту; розгляд позовних заяв в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, застосування процесуальних засобів судового контролю не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов і не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначає представник позивача в апеляційній скарзі, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18.03.2019 року у справі №754/1931/17 упродовж 20 місяців не виконано, що вказує на те, що ГУ ПФУ в м. Києві ухиляється від виконання судового рішення.
Колегія суддів, оцінюючи висновки суду першої інстанції та доводи представника позивача, викладені в апеляційній скарзі, зазначає, що положення статті 382 Кодексу адміністративного судочинства не ставлять у залежність можливість встановлення судового контролю за виконанням судового рішення від обов'язкової реалізації заінтересованою стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, звернутися із заявою про видачу виконавчого листа для подальшого його пред'явлення до примусового виконання.
Як вже зазначалося колегією суддів, вирішуючи питання щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, потрібно виходити з того, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою/органом, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа/орган, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б принципу верховенства права.
Застосування судом до суб'єкта владних повноважень заходів процесуального впливу (контролю за виконанням рішення), на переконання колегії суддів, можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф.
Разом з цим, колегія суддів зауважує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, для цілей статті 6 Конвенції, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (зокрема, пункт 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України").
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "одним з основоположних принципів демократичного суспільства є принцип верховенства права, пряме посилання на який міститься у преамбулі Конвенції. Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури" (пункт 55).
З огляду на викладене, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення, безумовно, є правом а не обов'язком суду (яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами), проте, суд, вбачаючи обґрунтований сумнів заявника у невиконанні/неповному виконанні рішення суду, має прийняти до провадження таке клопотання, адже це є заходом для забезпечення конституційного права особи на судовий захист.
Статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, не передбачено можливості застосування заходів судового контролю виключно при ухваленні судового рішення по суті заявлених позовних вимог, оскільки цільове призначення даного процесуального інституту спрямовано саме на забезпечення реального виконання вже прийнятого рішення, яке фактично не виконується (є обґрунтований сумнів про це).
Таким чином, доводи апеляційної скарги вказують на необхідність скасування ухвали суду першої інстанції від 15 лютого 2021 року, як такої, що перешкоджає подальшому провадженню з направленням справи для продовження розгляду заяви представника позивача ОСОБА_1 - Ткачука В.П. до суду першої інстанції.
При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до положень частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії в порядку судового контролю за виконанням рішення суду може суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.
Отже, правових підстав для задоволення апеляційної скарги в частині вимог апелянта щодо ухвалення нового судового рішення про задоволення поданої заяви про встановлення судового контролю не вбачається, оскільки розгляд заяви відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України має здійснювати у даному випадку Деснянський районний суд міста Києва, яким ухвалено рішення від 18 березня 2019 року.
Відповідно до статті 320 підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
В частині судових витрат колегія суддів виходить з того, що позивач звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Отже, підстави для розподілу витрат у справі відсутні.
Керуючись статтями 312, 320, 321, 322, 325, 328, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року скасувати, а заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення направити до суду першої інстанції для продовження розгляду з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині даної постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Л.О. Костюк
О.Є. Пилипенко