Справа № 640/15532/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Маруліна Л.О.
Суддя-доповідач: Шурко О.І.
07 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 одноразово заборгованості по невиплаченій пенсії у розмірі 390 312,85 грн, за період з 01.01.2016 р. по 13.02.2020 р. за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2019 р.;
- стягнути в повному обсязі з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 нараховану суму заборгованості по перерахунку пенсії за період з 01.01.2016 р. по 13.02.2020 р. одноразово у розмірі 390 312,85 грн. без застосування постанови Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 р. «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що відповідачем не надано належних і достатніх доказів та не доведено, що ним вживались необхідні дії на підставі Порядку № 649 щодо виконання рішення суду в частині виплати позивачу суми перерахованої йому пенсії у розмірі 390 312.85 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 09 грудня 2019 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Судом вирішено: Визнати протиправними дії Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки МВС України від 01.06.2017 №22/6-4925 і в межах зобов'язань, покладе-них рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15.02.2018 у справі №756/15805/17. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві на виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15.02.2018 у справі №756/15805/17 провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 76% грошового забезпечення, що зазначений у довідці Міністерства внутрішніх справ України від 01.06.2017 №22/6-4925 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії:
- посадовий оклад - 4000,00 грн.,
- оклад за спеціальним званням - 2400,00 грн.,
- надбавка за стаж служби (50%) - 3200,00 грн.,
з урахуванням надбавки за особливо важливі завдання у розмірі 50% від визначеного у цій довідці посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за стаж служби, та премії у розмірі 78,6% від суми зазначених вище складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за стаж служби, надбавки за особливо важливі завдання у розмірі 50%), що входять до розрахунку пенсії, без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01.01.2016, з урахуванням здійснених виплат.
Рішення набрало законної сили 14 лютого 2020 року.
17 лютого 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року у справі №640/11617/19 та проханням письмово повідомити про новий розмір пенсії після перерахунку та сум заборгованості, починаючи з 01 січня 2016 року.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13 березня 2020 року №2600-0312-8/35203 позивача повідомлено, що кошти нараховані з 14 лютого 2020 року по 29 лютого 2020 року в сумі 3880, 09 грн. перераховано на розрахунковий рахунок в березні 2020 року. За період з 01 січня 2016 року по 13 лютого 2020 року нараховані на виконання рішення суду в сумі 390 312, 85 грн. будуть виплачені згідно «Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №649 від 22 серпня 2018 року «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду». З 01 березня 2020 року позивачу встановлено для щомісячної виплати, обчислений на виконання рішення суду розмір пенсії в сумі 19545, 98 грн.
Позивач 05 травня 2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою, в якій навів обґрунтування протиправності дій відповідача та просив здійснити виплату нарахованого боргу по пенсії за період з 01 січня 2016 року по 13 лютого 2020 року в сумі 390 312,85 грн. з метою належного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року.
Листом від 19 травня 2020 року №2600-0312-8/62425, згідно якого, заборгованість, що утворилась внаслідок виконання Рішення суду за період з 01 січня 2016 року по 13 лютого 2020 року в сумі 390 312,85 грн. буде здійснена у межах бюджетних асигнувань виділених на цю мету.
Вважаючи, що відповідачем всупереч рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року відповідачем не здійснено виплату пенсії, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що вирішення позовних вимог в рамках спірних правовідносин лежить в площині виконання прийнятого Окружним адміністративним судом міста Києва судового рішення і має виконуватися відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», що не позбавляє права позивача оскаржувати дії державного виконавця.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як свідчать матеріали справи, сума перерахованої пенсії позивача за період 01.01.2016 по 13.02.2020 становить 390 312,85 грн.
У своєму відзиві на позов відповідач підтвердив наявність боргу по перерахунку пенсії у розмірі 390 312,85 грн. перед позивачем за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2019р. та зазначив, що заборгованість буде виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018р. «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» (надалі - Порядок № 649).
Проте, аналізуючи зміст Порядку № 649, суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідачем не надано належних і достатніх доказів та не доведено, що ним вживались необхідні дії на підставі Порядку № 649 щодо виконання рішення суду в частині виплати позивачу суми перерахованої йому пенсії у розмірі 390 312,85 грн.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 вказано, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966р., Європейській соціальній хартії (переглянутій) від 03.05.1996р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996р., держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Водночас за змістом ст. 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. № 2262-Х11 (надалі по тексту - Закон № 2262-Х11) законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, Закон № 2262-Х1 має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України, відтак, право позивача на отримання пенсії, а також сум перерахунку пенсії, як складової права на соціальний захист, є конституційним правом.
Тому держава в особі органів Пенсійного фонду України зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
За таких обставин, обмеження виплати соціальних гарантій, нарахованих позивачу в порядку, передбаченому Законом № 2262-Х1І, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».
Виходячи з викладеного, невиплата перерахунку пенсії позивачу на підставі та у порядку, визначеному у Законі № 2262-Х1, чинному на момент призначення йому пенсії, є втручанням у майнові права позивача у розумінні статті 1 Першого протоколу. При цьому, позивач, отримуючи пенсію відповідно Закону, мав законні сподівання на своєчасне здійснення перерахунку пенсії у визначених законодавством випадках та виплату перерахованої пенсії без будь-яких обмежень.
Зазначені обставини свідчать про необхідність відновлення порушеного права позивача на отримання у повному обсязі належних йому сум пенсійних виплат, а саме перерахованої пенсії у розмірі 390 312,85 грн. за період 01.01.2016р. по 13.02.2020р., яка відповідачем не виплачена, без застосування постанови Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».
Разом з тим рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача-суб'єкта владних повноважень, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень з позовами до суду.
Відповідно до ст. 2 КАЄ України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», № 40450/04, пункт 64).
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015р. у справі № 21-1465а15, відповідно до якої спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначає про обрання позивачем невірного способу захисту його прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, натомість такі висновки суду є помилковими, оскільки за змістом ст. 245 КАС України суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Обраний позивачем спосіб захисту порушених прав у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача-суб'єкта владних повноважень в жодній мірі не суперечить закону та забезпечить ефективне поновлення в правах позивача, адже у випадку невиконання відповідачем рішення суду у добровільному порядку, позивач матиме можливість виконати рішення у примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Натомість, здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах в порядку, визначеному статтями 382, 383 КАС України, про що зазначено у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, з точки зору ефективності поновлення в правах позивача, не є ефективним засобом юридичного захисту від порушень з боку відповідача, оскільки не запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, унеможливлює остаточне примусове виконання постановленої у порядку ст.ст. 382, 383 КАС України ухвали в частині стягнення суми заборгованості по перерахунку пенсії у розмірі 390 312,85 грн., а відтак однозначно призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом порушених прав.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ухвалено при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2020 року - скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 одноразово заборгованості по невиплаченій пенсії у розмірі 390 312,85 грн, за період з 01.01.2016 р. по 13.02.2020 р. за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2019 р.
Стягнути в повному обсязі з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 нараховану суму заборгованості по перерахунку пенсії за період з 01.01.2016 р. по 13.02.2020 р. одноразово у розмірі 390 312,85 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач Шурко О.І.
Судді Лічевецький І.О.
Оксененко О.М