Справа № 640/17436/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.
08 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві про визнання протиправними та скасування вимог, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкову вимогу від 09.07.2019 №Ф-72947-17 в сумі 6611,88 грн., податкову вимогу від 03.09.2019 №Ф-72947-17 в сумі 7529,94 грн.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що контролюючим органом не було враховано поданий звіт позивача від 30.01.2018 №9297481908, у зв'язку з чим відбувається подвоєння суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік.
При цьому, згідно рішення ДПС №17557/6/99-00-08-06-01-06 від 29.05.2020 про результати розгляду скарги позивача від 25.04.2020 вимогу про сплату боргу від 07.04.2020 №Ф-72947-17 скасовано, оскільки заборгованість виникла внаслідок щоквартального нарахування проведеного контролюючим органом без врахування поданого самостійно скаржником звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого Єдиного внеску від 30.01.2018 №9297481980, що призвели до подвоєння суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року позовні вимоги - задоволено.
Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, а саме: податкову вимогу від 09.07.2019 №Ф-72947-17, податкову вимогу від 03.09.2019 №Ф-72947-17.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що сума єдиного внеску своєчасно не нарахована, та/або несплачена у строки, встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є недоїмкою, та стягується з урахуванням пені та штрафів.
Враховуючи, що позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, тому в інтегрованій системі такого платника податків відбулось нарахування єдиного внеску, та як наслідок винесення податкової вимоги.
Втім, як зазначає апелянт, така вимога вважається відкликаною, оскільки нарахування єдиного внеску було проведено контролюючим органом без врахування поданого самостійно позивачем звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску від 30.01.2018 №9297481980.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що відповідачем належним чином не було приведено у відповідність інтегровану картку платника податків, тому єдиний внесок відображався у такій картці з помилками.
При цьому, приймаючи оскаржувані податкові вимоги, відповідач не прийняв до уваги звіт, поданий відповідачем, що свідчить про безпідставність винесених податкових вимог.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, податковим повідомленням-рішенням №0012581302 від 13.04.2016 до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 56,16 грн., що стало підставою для виключення позивача з реєстру платників податку з 01.01.2017.
Однак, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.02.2018 у справі №826/6031/17, що набрало законної сили, податкове повідомлення-рішення №0012581302 від 13.04.2016 та рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку від 07.12.2016 №578/26-52-13-02-38 визнано протиправними та скасовано.
У подальшому, 30.01.2018 позивачем подано звіт за 2017 рік по єдиному внеску поданий позивачем, який був прийнятий відповідачем без зауважень, що підтверджується квитанцією №2 від 30.01.2018 року.
Однак, 16.05.2019 контролюючим органом винесено податкову вимогу №Ф-72947-17 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску на суму 8448,00 грн.
У порядку адміністративного оскарження ДФС України рішенням від 01.07.2019 №29919/6199-99-11-05-02-85 зазначену вимогу скасовано та зобов'язано ГУ ДФС у м. Києві привести у відповідність інтегровану картку платника, згідно вимог законодавства, втім таких дій відповідачем здійснено не було.
Надалі, позивачем було отримано вимогу від 09.07.2019 №Ф-72947-17 на суму 6611,88 грн. та вимогу №Ф-72947-17 від 03.09.2019 зі сплати єдиного внеску, згідно яких розмір боргу станом на 31.08.2019 становив 7 529,94 грн.
Не погоджуючись з вимогами про сплату боргу та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за період з серпня 2016 року по серпень 2019 року позивачем платежі по єдиному внеску сплачувались своєчасно та в тому обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, при цьому за 2017 рік подано звіт позивачем самостійно, однак контролюючий орган продовжував нараховувати позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску, вказане свідчить про безпідставність податкових вимог.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 вказаного Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У відповідності до вимог частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
У силу вимог пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
При цьому, у статті 14 Закону № 2464-VI встановлені повноваження органів доходів і зборів, серед них визначено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Таким чином, нормами Закону № 2464-VI чітко встановлено, що повноваження та обов'язки щодо здійснення контролю за повнотою та своєчасністю сплати платниками єдиного внеску, стягнення з платників несплачених сум єдиного внеску та застосування до таких платників фінансових санкцій у випадках, передбачених цим Законом, надані виключно органам доходів і зборів.
Підпунктом 2 пункту 1 статті 7 Закону №2464-VI визначено, що, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) частини першої статті 4 цього закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У той же час, відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VІ особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу вказаних норм чинного законодавства вбачається безальтернативний обов'язок фізичної особи підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.
У відповідності до вимог п.п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція №449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пунктом 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення (п. 3 Розділу VI Інструкції №449).
Таким чином, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених законодавством.
Тобто, передумовою для формування податкової вимоги, є наявність у платника боргу, який обліковується в інформаційній системі органу доходів і зборів.
З матеріалів справи вбачається, що за період з серпня 2016 року по серпень 2019 року позивачем сплачувались платежі по єдиному внеску своєчасно та в повному обсязі, що передбачено Законом №2464-VI та підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
При цьому, 30.01.2018 позивачем подано звіт за 2017 рік по єдиному внеску поданий позивачем, який був прийнятий відповідачем без зауважень, що підтверджується квитанцією №2 від 30.01.2018 року.
Однак, не зважаючи на викладене, контролюючий орган продовжував нараховувати позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску, що призвело до подвоєння суми нарахованого внеску.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно рішення ДПС №17557/6/99-00-08-06-01-06 від 29.05.2020 про результати розгляду скарги позивача від 25.04.2020 вимогу про сплату боргу від 07.04.2020 №Ф-72947-17 скасовано, оскільки заборгованість виникла внаслідок щоквартального нарахування проведеного контролюючим органом без врахування поданого самостійно скаржником звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого Єдиного внеску від 30.01.2018 №9297481980, що призвели до подвоєння суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік.
Таким чином, дії контролюючого органу з формування оспорюваних у даній справі податкових вимог від 09.07.2019 №Ф-72947-17 та від 03.09.2019 №Ф-72947-17 не відповідають вимогам законодавства.
Доводи апелянта, що станом на момент розгляду даної справи у суді, у відповідача була відсутня заборгованість зі сплати єдиного соціального вснеску, тому оскаржувані вимоги вважаються відкликаними, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.
За змістом пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:
60.1.1 сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;
60.1.2 контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу;
60.1.3 контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;
60.1.4 рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;
60.1.5 рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.
Однак, оскільки відповідачем не було доказів того, що відповідачем в інформаційній системі органу доходів і зборів щодо ФОП ОСОБА_1 як платника податку було відображено інформацію про відсутність у позивача заборгованості та приведено таку картку у відповідність до вимог чинного законодавства та у матеріалах справи відсутні докази скасування у самостійному порядку податкових вимог від 09.07.2019 №Ф-72947-17 та від 03.09.2019 №Ф-72947-17, тому суд позбавлений можливості вважати спірні податкові вимоги у порядку пункту 60.1.1 статті 60 Податкового кодексу України відкликаними.
Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук