Справа № 580/3336/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Тимошенко В.П. Суддя-доповідач Шурко О.І.
07 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Служби безпеки України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Черкаській області, в якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;
2) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті грошових компенсацій за неотримане речове майно і невикористанні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, в сумі 260022,84 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Гоголя, буд. 240, код ЄДРПОУ 20001740) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 78847 (сімдесят вісім тисяч вісімсот сорок сім) грн 95 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити рішення суду частково, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті грошових компенсацій за неотримане речове майно і невикористанні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, в сумі 260022,84 грн., повернути сплачену суму судового збору в розмірі 2 600, 22 грн., у решті рішення - залишити без змін.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач також звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.
Позивач подавав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначив, що апеляційна скарга є необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
Відповідач подавав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначив, що апеляційна скарга є необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби Безпеки України з 08.02.1992 по 11.11.2018 та звільнений з військової служби і виключений зі списків особового складу наказом начальника управління від 08.11.2018 № 118-ос.
27.05.2015 позивач набув статусу учасника бойових дій, посвідчення серії НОМЕР_2 від 27.05.2015 видане СБУ та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.
Згідно з довідкою відповідача від 26.06.2020 №21/426 грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 37906,43 грн. перерахована позивачу 21.12.2018. Доплата за неотримане речове майно в сумі 15035,36 грн. перерахована позивачу 22.10.2018. Одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 171644,82 грн. перерахована 25.02.2019.
У подальшому рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 у справі №580/1397/20, визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані ОСОБА_1 (календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано Управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання цього рішення відповідач платіжним дорученням від 14.08.2020 №1125 перерахував позивачу кошти в сумі 22885,97 грн.
Позивач, вважаючи, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у розмірі середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що остаточний розрахунок із позивачем проведено із порушенням строків, встановлених ст. 116 КЗпП України, а відтак у відповідності до ст. 117 КЗпП України це є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку. Водночас враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 78847,95 грн. Також суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів його сплати, відсутні підстави для його повернення за наслідками вирішення спору.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.
Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (відповідачем) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
При цьому згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 826/9793/18 та від 23.04.2020 у справі № 810/3573/18.
Ураховуючи наведені норми та фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин у даній справі підлягають застосуванню положення статей 116, 117 КЗпП України.
Положеннями статей 116,117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат.
Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення.
Суд встановив, що остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 14.08.2020, що вчинено із порушенням строків, встановлених ст. 116 КЗпП України, а відтак у відповідності до ст. 117 КЗпП України це є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, який в даному випадку становить з 11.11.2018 до 14.08.2020 (642 робочих дні).
Відповідно до довідки відповідача від 16.06.2020 №21/425 грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становить 17010,97 грн. Кількість відпрацьованих днів - 42. Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку підлягав би застосуванню показник 405,02 грн.
Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 642 дні, з урахуванням середнього заробітку позивача сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 260022, 84 грн.
Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував суттєве зменшення присудженої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Що стосується повернення сплаченої суми судового збору в розмірі 2 600, 22 грн., то колегія суддів зауважує, що вказана сума судового збору була сплачена на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, тому є безпідставним твердження суду першої інстанції про те, що позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів його сплати.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Надаючи оцінку доводам учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04), згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Черкаській області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року- скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Гоголя, буд. 240, код ЄДРПОУ 20001740) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 260022, 84 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Гоголя, буд. 240, код ЄДРПОУ 20001740) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір за подання адміністративного позову в сумі 2600, 22 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: Шурко О.І.
Судді: Лічевецький І.О.
Оксененко О.М.