07 квітня 2021 року м. Житомир справа № 240/19989/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Майстренко Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Житомирській області про стягнення компенсації,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому з урахуванням уточнень просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Житомирській області в частині затримки виплати при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки;
- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за увесь час такої затримки у розмірі 183168,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на момент виключення позивача зі списків особового складу відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку з ним.
Ухвалою суду від 01.12.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258-262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 залишено позовну заяву без руху.
Ухвалою суду від 18.02.2021 суд продовжив розгляд адміністративної справи відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом. Від відповідача неодноразово витребовувались додаткові докази.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що положення КЗпП на військовослужбовців не поширюються.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу Управління Служби безпеки України в Житомирській області від 27.06.2019 №127-ОС позивача звільнено з військової служби.
Оскільки за час проходження служби та при звільненні позивачу вчасно не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 Управління Служби безпеки України в Житомирській області зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо несвоєчасної виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №823/2249/18.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
У даному ж випадку відповідачем не заперечується факт того, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 15.10.2020, а тому позивач має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У той же час, визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходить із такого.
Так, метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Визначаючись із сумою середнього заробітку за затримку виплати позивачеві належних йому сум, суд зазначає таке.
Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 31731,62 грн., з яких: 21106,83 грн. (66,51%) грошового забезпечення та 10624,79 грн. (33,49%) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення становить 182917,28 грн., яка визначена шляхом множення кількості календарних днів затримки у проведенні розрахунку на середньоденний заробіток позивача (476х384,28грн.).
Враховуючи, що розмір середнього заробітку позивача за період з 28.06.2019 по 15.10.2020 становить більше, ніж недоплачена сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості.
Тому, визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що розмір відшкодування має повністю відповідати сумі недоплачених коштів у розмірі 10624,79 грн., яка є на 100% співмірною щодо його порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Крім того, вирішуючи вимогу щодо стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для цілей розподілу судових витрат, до витрат на правничу допомогу, включається:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, витрати на правничу допомогу адвоката мають бути: пов'язаними з конкретною справою; співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги; підтверджені належними доказами.
На підтвердження понесених витрат у справі суду надано договір про надання правничої допомоги від 02.11.2020 № 02/11/3, згідно з п. 4 якого предметом договору є надання правничої допомоги адвокатом Грабчук О.В.
Відповідно до додатку №1 до договору (угоди) про надання правничої допомоги від 02.11.2020 №02/11/3 вартість надання правової допомоги за договором становить: 1 година роботи адвоката - 1200 грн.; 1500 грн. - за одне судове засідання (що відбулось); 1000 грн. - за одне судове засідання (що не відбулось не з вини адвоката, але адвокат прибув до зали суду).
Згідно з актом виконання договору, сплати коштів клієнтом адвокату від 14.11.2020 виконані такі роботи та надані послуги за наступний час: правовий аналіз ситуації та наявних у клієнта документів 1 год. - 1200 грн.; консультація клієнта після правового аналізу ситуації та наявних у клієнта документів, узгодження правової позиції у майбутній справі 30 хв. - 600 грн.; складання адвокатського запиту від 02.11.2020 №02/11/1 20 хв. - 400 грн.; складання позовної заяви про стягнення компенсації за невчасний розрахунок 2 год. - 2400 грн.; складання клопотання про витребування доказів 30 хв. - 600 грн.
Відповідно до попереднього (орієнтованого) розрахунку суми понесених судових витрат, пов'язаних з розглядом справи на момент подачі справи, 1 година роботи представника становить 1200 грн.
Для визначення суми відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує необхідність та розумність юридичних послуг, вартість яких заявлено позивачем до відшкодування, виходячи з конкретних обставин справи.
Обставини даної справи не дозволяють суду визнати співмірними заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу зі складністю вирішеного спору.
По-перше, суд не може визнати такими, що підлягають відшкодуванню, витрати у сумі 1200,00 грн. за аналіз ситуації та наявних у клієнта документів та консультації клієнта після правового аналізу ситуації та наявних у клієнта документів, узгодження правової позиції у майбутній справі у сумі 600,00 грн. Оскільки мова йде про надання професійної правничої допомоги, суду незрозумілий зміст такої послуги як аналіз спірних правовідносин та узгодження правової позиції. Надання правничої допомоги адвокатом саме по собі передбачає професійність особи, яка надає відповідні послуги, що виключає будь-яку обов'язкову попередню підготовку для надання таких послуг.
Що стосується складання адвокатського запиту, підготовки позовної заяви й клопотання про витребування доказів, то суд також не може визнати обґрунтованими заявлені на ці цілі витрати у загальній сумі 3400,00 грн.
Зважаючи на фактичний результат вирішення спору, оцінюючи усі обставини у їх сукупності, суд вважає, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 500,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідачем в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, а тому позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню.
Підстави, передбачені ст.ст. 139-143 КАС України, для відшкодування або стягнення судових витрат по даній справі відсутні, так як суд вважає безпідставними доводи позивача про наявність витрат на правову допомогу.
Беручи до уваги часткове задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати на сплату судового збору у сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Житомирській області в частині затримки виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.
Стягнути з Управління Служби безпеки України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 10624,79 грн. за затримку розрахунку при звільненні щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України в Житомирській області (вул. Фещенка-Чопівського, 7, м. Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 20001510) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 500,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 07.04.2021.
Суддя Н.М. Майстренко