Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 квітня 2021 р. Справа№200/151/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 26, ЄДРПОУ 42170475) про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), відповідно до тексту якого, позивачка просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка полягає у не виплаті, починаючи з березня 2015 року пенсії ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про призупинення (припинення) виплати пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 негайно після проголошення судового рішення, утриматись від подальшого призупинення її виплати, повернути заборгованість з березня 2015 року.
Ухвалою суду від 11.01.2021 позовна заява залишалася без руху, позивачці встановлювався семиденний строк з дня вручення вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом сплати судового збору за реквізитами вказаними на офіційному сайті Донецького окружного адміністративного суду, та надання суду оригіналу документу про сплату судового збору у визначеному розмірі або доказів на підтвердження скрутного матеріального становища позивачки, позовної заяви у читабельному вигляді у примірниках відповідно до кількості учасників справи, доказів на підтвердження позовних вимог, як визначено ч. 4 ст. 161 КАС України.
На виконання вимог вказаної ухвали, позивачкою надано тільки квитанцію про сплату судового збору від 17.01.2021, інших матеріалів що визначені ухвалою суду від 11.01.2021 на усунення недоліків позовної заяви суду не надано.
Ухвалою суду від 08.02.2021 позивачці продовжено процесуальний строк, встановлений судом для усунення недоліків позовної заяви. У встановлений строк недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою суду від 05.03.2021 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суддя Буряк І.В., з 09.03.2021 по 07.04.2021 перебувала у відпустці, з 10.03.2021 по 19.03.2021 на лікарняному отже розгляд справи проведено у перший робочий день, а саме 08.04.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є пенсіонером за віком, та перебуває на обліку в Торецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області є отримувачем пенсії за фактичним місцем проживання та місцем реєстрації у м. Торецьк. Відповідачем без зазначення причин припинено виплату пенсії. Вважає, що такими діями відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та Законами України права позивача на гарантоване державою отримання пенсійних виплат.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідачем у встановлений судом строк надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву відповідачем зазначено, що позивач перебуває на обліку управління з 01.07.2014, на облік взята, як внутрішньо переміщена особа на підставі даних електронної пенсійної справи. Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №21 від 22.06.2017 року рішенням управління від 17.10.2017 №180717 виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.07.2017 у зв'язку із відсутністю за фактичним місцем проживання.
При цьому, свої дії щодо призупинення виплати пенсії позивачу, відповідач обґрунтовує виконанням вимог Постанови КМУ №509 від 01.10.2014, Постанови №365 від 08.06.2016 року та постанови КМУ №136 від 18.02.2016.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив таке.
В обґрунтування позовних вимог позивач надала суду копії документів за наступним переліком: паспорта громадянина України НОМЕР_2 ; довідки РНОКПП НОМЕР_1 ; довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.02.2016 року №1421015132, пенсійне посвідчення НОМЕР_3 .
Рішенням №180717 від 26.06.2017 Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області вирішено відмовити у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону України №1058, ст. 7 Закону України №1706, п. 15 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ №365 від 08.06.2016 у зв'язку із відсутністю за фактичним місцем проживання.
Отже, із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати виплати такого виду страхової виплати, як пенсія.
Правова позиція суду така.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до абз 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частиною 1 ст. 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно приписів ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абз. 7 ч. 1 ст. 12 цього Закону).
Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абз. ч. 1 ст. 12 цього Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону № 1706-VII (заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачеві) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 509.
Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
Відповідно до п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону № 1706-VII та абзацом шостим цього пункту.
Згідно п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №365, соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
В матеріалах справи відповідачем у свої запереченнях зазначено, що 26.06.2017 року, відповідачем прийнято Рішення № 180717 про припинення виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі у зв'язку зі скасуванням довідки про взяття на облік ВПО.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Суд також зазначає, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідач, як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу, посилається на постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05.11.2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, та безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо припинення пенсійних виплат.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
А відтак позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не виплаті пенсії та зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії є обґрунтованими та підлягають задоволенню, але не з березня 2015 року, як просить позивач у позовній заяві, а з липня 2017 року, оскільки матеріалами справи доведено, що виплату припинено саме з липня 2017 року.
Частинами 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.
Суд, дійшовши висновку про задоволення позовних вимог, з урахуванням положень статті 9 КАС України, з метою повного захисту законних прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог з огляду на таке.
Як встановлено судом, відповідачем прийнято рішення №180717 від 26.06.2017 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеній особі.
З метою повного захисту порушеного права позивача, суд, задовольняючи позовні вимоги, вважає за необхідне також визнати неправомірним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області №180717 від 26.06.2017 року про припинення виплати пенсії позивачці оскільки наявність цього рішення є перешкодою для поновлення нарахування та виплати пенсії.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача утриматись від подальшого призупинення та виплати пенсії, суд зазначає, що встановлення обов'язків на майбутнє, без врахування змін чинного законодавства, яке може мати місце в подальшому, та без наявності спірних правовідносин є передчасним і безпідставним.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 840,40 грн., суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати зі сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 26, ЄДРПОУ 42170475) про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2017.
Скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області «Про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі» №180717 від 26.06.2017 ОСОБА_1 .
Зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та виплатити заборгованість, яка утворилась з 01.07.2017.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п. 1 ч.1 ст. 371 КАС України.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, буд. 22, код ЄДРПОУ 42170475) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісім сорок) гривень 40 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.
Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.
Повний текст судового рішення складено 08 квітня 2021 року.
Суддя І.В. Буряк