Постанова
Іменем України
05 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 350/436/19
провадження № 61-6757св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Перегінська селищна рада,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Гордієм Василем Григоровичем, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О.,
Описова частина. Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Перегінської селищної ради, третя особа - ОСОБА_3 , в якому після зменшення позовних вимог просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні громадською дорогою шляхом демонтування останнім прокладеної вздовж АДРЕСА_3 бетонної огорожі, яка знаходиться в межах червоних ліній; зобов'язати Перегінську селищну раду привести АДРЕСА_3 у відповідність до генерального плану селища Перегінське.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1455 га по АДРЕСА_1 Права, відповідно до генерального плану забудови селища Перегінське, відмежована від річки Радова та прилеглої прибережної смуги червоними лініями, які визначають ширину АДРЕСА_3. Однак відповідач ОСОБА_2 поклав бетонну огорожу своєї земельної ділянки в такий спосіб, що пригородив до своєї земельної ділянки частину АДРЕСА_3 , площею 202 кв. м, чим вийшов за межі червоних ліній вулиці, що підтверджується висновком судового експерта від 01 лютого 2018 року.
Таким чином, зменшивши ширину вулиці, відповідач ОСОБА_2 своїми діями створив позивачеві та іншим мешканцям АДРЕСА_3 перешкоди у користуванні громадською дорогою габаритними автомашинами, трактором, а також внаслідок його дій обмежений доступ спецавтотранспорту.
На звернення мешканців вулиці Перегінська селищна рада не вживає жодних заходів для усунення перешкод у користуванні громадською дорогою та приведення АДРЕСА_3 у відповідність до генерального плану селища Перегінське, у зв'язку із чим позивач змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права щодо користування громадською дорогою, просить позов задовольнити.
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 03 травня 2019 року до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим, оскільки огорожа земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_2 , частково виходить за межі червоних ліній АДРЕСА_3, що суперечить як чинному генеральному плану селища Перегінське 2005 року так і генеральному плану селища Перегінське 1982 року, чинному на час отримання відповідачем ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на земельну ділянку, проте позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки набув право власності на домоволодіння АДРЕСА_2 у лютому 2008 року, а з цим позовом звернувся до суду лише в березні 2019 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Гордія В. Г. залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено. Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові з інших підстав, виходив з того, що висновок експерта ОСОБА_6 , який врахований судом першої інстанції, виготовлявся на підставі генерального плану забудови смт. Перегінське від 2005 року, затвердженого рішенням Перегінської селищної ради від 06 березня 2008 року. ОСОБА_2 виготовив документи на отримання земельної ділянки у приватну власність у 2003 році, на підставі яких Перегінська селищна рада прийняла рішення про передачу йому у приватну власність земельну ділянку площею 0,145 га. У травні 2003 року ним отримано державний акт на право власності на земельну ділянку, а у 2004 році ним в межах приватизованої ділянки встановлено огорожу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У квітні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гордій В. Г. звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, стаття 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не з'ясував, який генеральний план діяв на час прийняття рішення Перегінської селищної ради при виділенні земельної ділянки 0,1455 га відповідачеві у 2003 році, та чи узгодила селищна рада виділення земельної ділянки 0,1455 га із генеральним планом забудови селища Перегінське, який був чинним станом на 2003 рік. Також суд не дослідив питання чи проходить АДРЕСА_3 повз земельну ділянку площею 0,1455 га, яка передана відповідачу та частково площею 202 кв. м накладається на громадську дорогу. Апеляційний суд, не погодившись з висновком експерта ОСОБА_6 , повинен був призначити експертизу для вирішення вказаних питань експертами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У червні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на відсутність будь-яких доказів того, що належна йому земельна ділянка не узгоджується з генеральним планом за 1982 рік, оскільки детальний план території не розроблявся. Також зазначав, що позивачем не доведено порушення його та інтересів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 350/436/19 з Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є власником домоволодіння по АДРЕСА_2 , право власності на яке за ним зареєстровано 02 квітня 2008 року.
ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1455 га, кадастровий номер 624855800:01:009:0019, що розташована по АДРЕСА_1 , на підставі рішення Перегінської селищної ради від 22 травня 2003 року. Державний акт на право власності на земельну ділянку від 10 червня 2003 року серії ІФ № 080160.
Встановлено, що ОСОБА_2 в присутності представників суміжних землекористувачів проведено узгодження меж та відведено в натурі земельну ділянку на місцевості згідно рішення Перегінської селищної ради від 22 травня 2003 року.
Згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки доданого до акту та копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 080160, виданого Перегінською селищною радою 10 червня 2003 року вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_2 площею 0,1455 га межує: від А до Б із землями ОСОБА_7 , від Б до В із землями ОСОБА_8 , від В до Г із землями загального користування (проїзд), та від Г до А АДРЕСА_3.
Судами встановлено, що у 2004 році ОСОБА_2 на належній йому приватизованій земельній ділянці встановив огорожу, ширина дороги та заїзду вздовж огорожі відповідача становить більше 3,5 метра і її можливо збільшити.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частина 1 статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Аналогічні приписи містяться у статті 41 Конституції України.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1455 га, розташованої по АДРЕСА_1 , на підставі рішення селищної ради від 22 травня 2003 року та державного акта на право власності на земельну ділянку від 10 червня 2003 року.
Дані правовстановлюючі документи є чинними і ніким не оспорені.
На належній йому земельній ділянці у 2004 році ОСОБА_2 встановив огорожу.
Разом з тим, висновок експерта ОСОБА_6 , на який посилався позивач, та який взятий до уваги судом першої інстанції, виготовлявся на підставі генерального плану забудови смт. Перегінське від 2005 року, який рішенням Перегінської селищної ради затверджений лише 06 березня 2008 року.
Крім того, в основу вказаного висновку експерт ОСОБА_6 поклав дані, що містилися у копії геодезичної зйомки земельної ділянки з нанесеною червоною лінією, яку, як зазначено у самій зйомці, виготовив ФОП ОСОБА_9 .
Однак із копії довідки № 57, виданої 09 квітня 2019 року тим же ОСОБА_9 , видно, що на адвокатський запит він повідомляє, що геодезична зйомка земельної ділянки гр. ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 з нанесенням на неї червоної лінії не виготовлялась та нікому не видавалась.
Довідкою управління містобудування та архітектури департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА від 03 грудня 2019 року №А-11/24 підтверджено, що згідно з генеральним планом смт. Перегінське Рожнятівського району, розробленого Львівською філією Українського Державного інституту проектування міст «Дніпромісто» в 1982 році (який є нечинним на цей час), на внутріквартальному проїзді, що розташований з південної сторони приватизованої ОСОБА_2 земельної ділянки (АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2624855800010090019) червоні лінії не зазначені.
Актом комісії в складі селищної ради смт. Перегінське від 23 травня 2019 року встановлено, що ширина дороги та заїзду становить більше 3,5 м, ширину існуючої дороги можна збільшити в наслідок зрізування декількох зелених насаджень, які знаходяться між даною дорогою та руслом річки Радова.
Зважаючи на вищевикладене у сукупності, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги щодо не з'ясування судом апеляційної інстанції, який генеральний план діяв на час прийняття рішення Перегінської селищної ради при виділенні земельної ділянки 0,1455 га відповідачеві у 2003 році на увагу не заслуговують, оскільки рішення селищної ради від 22 травня 2003 року про виділення земельної ділянки ОСОБА_2 , її розмір, позивачем не оскаржується.
Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Гордієм Василем Григоровичем, залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко