Справа № 755/11540/20
"01" квітня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретаря - Передрій І.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Музиченко Є.В.
відповідач - не з'явився,
представники третіх осіб - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, -
До Дніпровського районного суду м. Києва звернулась позивач ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та призначення опікуном над малолітньою дитиною.
Згідно заявлених вимог, позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначити позивача опікуном малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач є рідною бабусею малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . В 2019 році мати дитини - ОСОБА_4 померла. Позивач зазначає, що за 13 років життя дитини батько сином ніколи не цікавився, матеріально не забезпечував. Позивач забезпечена житлом та має постійний заробіток, що дозволяє забезпечити дитині комфортні умови життя. Дитина фактично з моменту народження виховується позивачем, проживає в її квартирі та повністю знаходиться на її утриманні, інших родичів, які піклувались би про неї немає.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації.
23 лютого 2021 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Музиченко Є.В. подана заява про зменшення позовних вимог - виключення вимоги про призначення опікуна (а.с.73-74), яка прийнята судом.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначити справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, та просила його задовольнити. Надала пояснення аналогічні доводам, викладеним у позові та додатково пояснила, що вона є бабусею ОСОБА_3 . Дитина з народження проживає з нею. Також з ними проживала матір ОСОБА_3 - донька позивача, яка померла в 2019 році. Зять позивача - відповідач у справі ОСОБА_2 також проживав з ними до 2009 року. З цього часу відповідач приходив до дитини лише коли позивач йому телефонувала - приблизно раз на рік. За весь цей час відповідач привітав дитину з днем народження лише один раз - приблизно в 2011 році. Коштів на утримання дитини відповідач не надає, не цікавиться його здоров'ям та навчанням. В ті поодинокі рази, коли відповідач приходив на запрошення позивача, остання надавала йому продукти харчування та речі. За своєю ініціативою відповідач ніколи до дитини не приходив, не цікавився сином. Завжди ініціатором спілкування відповідача з сином є позивач.
Представник позивача адвокат Музиченко Є.В. в судовому засіданні позов підтримала, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, та просила його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Пояснила, що дитина проживає з бабусею 13 років. Дитина знаходиться на повному утриманні та забезпеченні позивача. Позивач влаштувала дитину до школи, до різноманітних гуртків, в тому числі й спортивних, за власні кошти возить онука на відпочинок. Відповідач жодної допомоги не надає та не цікавиться сином - фактично самоусунувся від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, в якій проти задоволення позовних вимог не заперечував, просив позов задовольнити (а.с.58-59).
Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації - Поліщук О. в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без присутності представника служби та прийняти рішення в найкращих інтересах дитини.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв чи клопотань до суду не направив.
За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі в судовому засіданні нез'явившихся осіб.
Вислухавши пояснення позивача та її представника, опитавши в порядку, передбаченому ст.171 СК України дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
За даними свідоцтва про народження, виданого 26 червня 2007 року, матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записана ОСОБА_4 , громадянка України, батьком - ОСОБА_2 , громадянин України (а.с.5).
Батьки дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 жовтня 2006 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.6).
Матір дитини - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідним свідоцтвом (а.с.7).
Позивач ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.25).
Згідно даних паспорту позивача ОСОБА_1 , остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , позивач є власником вказаної квартири на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 березня 2006 року (а.с.85-86).
В характеристиці, наданій 08 грудня 2020 року директором Русанівського ліцею м.Києва та класним керівником учню 7 класу ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , відображено, що за час навчання ОСОБА_3 в ліцеї ні вчителі, ні класний керівник батька дитини жодного разу не бачили. Зв'язок із вчителями та класним керівником підтримує бабуся ОСОБА_1 , яка систематично відвідує батьківські збори та контролює навчальну успішність ОСОБА_3 (а.с.81).
При цьому 20 серпня 2020 року відповідач ОСОБА_2 склав нотаріально посвідчену заяву, згідно якої він відмовляється від виховання своєї малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чимне заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно сина (а.с.69).
Згідно Висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (протокол засідання комісії №3 від 10 лютого 2021 року) від 16 лютого 2021 року №103/1314/41/3, комісією з питань захисту прав дитини встановлено, що дитина ОСОБА_3 з 2007 року постійно проживає з бабусею ОСОБА_1 , яка самостійно займається його вихованням та утриманням. Мати дитини померла. На даний час бабуся з онуком мешкають за адресою:АДРЕСА_1 , в квартирі створені всі умови для проживання, навчання та гармонійного розвитку малолітнього. Батько дитини ОСОБА_2 з сином не проживає з 2007 року, вихованням та утриманням не займається, не цікавиться його життям, здоров'ям, та інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, не виявляє бажання спілкуватися з сином, матеріально не допомагає. Приймаючи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що він ухилилися від виховання та утримання дитини. (а.с.71-72)
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду показала, що вона є сусідкою та подругою позивача, відповідача за останні 13 років бачила два рази, востаннє - приблизно два роки тому. З позивачем свідок спілкується майже кожного дня, приходить в гості на кожен день народження дитини. Свідку невідомо, щоб батько дитини піклувався про сина, надавав кошти на його утримання. До школи на батьківські збори ходить виключно позивач. Відповідач дитину до школи ніколи не водив. Свідок є лікарем, через що позивач завжди радиться з нею з приводу здоров'я дитини, у випадку хвороби останнього виконує всі призначення лікаря. ОСОБА_3 батька ніколи не згадує.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду показала, що в неї з позивачем дружні стосунки, бачяться майже кожного дня. Оскільки свідок керує автомобілем, возить ОСОБА_3 на спортивні тренування п'ять разів на тиждень останні два - три роки. З дитиною знайома приблизно десять років. Відповідача свідок бачила лише один раз, коли за ініціативою позивача дитині робили закордонний паспорт. Оскільки для оформлення документу була необхідна присутність батька, він підписав документи та поїхав. В цей раз відповідач з дитиною поспілкувались. Дитина при свідку батька ніколи не згадувала і не говорила про нього. Також, у разі хвороби дитини, свідок возить її з позивачем до лікаря. Свідок показала, що жодного разу не бачила, щоб відповідач приходив на день народження дитини.
Предметом судового розгляду в цій справі є обставини щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини, батьком якої він є.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори»
від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об'єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно частин 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).
За правилами, визначеними статтею 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ч.1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно позовної заяви, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав з підстав, визначених п.2 ч.1 ст. 164 СК України, а саме, - ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно із ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дитини.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року (далі - Постанова), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Системний аналіз зазначених вище норм сімейного права дає підстави вважати, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При цьому, врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов'язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.
У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008р. по справі «Савіни проти України» зазначається: «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.»
У даній ситуації судом враховано, що держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).
Частинами другою та четвертою статті 155 СК України визначено, щобатьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтями 12-15 Конвенції про права дитини визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).
При встановленні фактичних обставин даної справи судом в порядку ст.171 СК України був опитаний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який суду пояснив, що він проживає разом з бабусею. Батько нічим не допомагає, до школи не приходить. Чи надає батько кошти, не знає, особисто йому не надавав. На відпочинок ОСОБА_3 їздить з бабусею. Бачить батька раз на рік чи на пів року. Інколи це співпадає з днем народження. Проте не пам'ятає, щоб батько дарував подарунки. До школи його влаштувала бабуся, як і на заняття іноземними мовами та до спортивної секції. Зазначив, що сплачує за все бабуся. Лікують його бабуся та прабабуся. Востаннє бачив батька тиждень тому, стосунки між ними нормальні, спілкувались щодо приготування страв. Щодо справи, яка розглядається в даному провадженні, пояснив, що не заперечує проти позбавлення батька батьківських прав.
ОСОБА_3 був опитаний у судовому засіданні в присутності співробітника служби у справах дітей та сім'ї та органу опіки та піклування, який не є представником третіх осіб в даній справі, з її боку зауважень щодо опитування не надійшло, на думку вказаної особи дитина надала правдиві пояснення.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи наявні у матеріалах справи письмові докази, приймаючи до уваги пояснення позивача та показання свідків, а також пояснення та думку опитаної в судовому засіданні дитини, керуючись чинним сімейним законодавством України, діючи виключно з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача щодо позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.164 СК України, оскільки відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків по відношенню до своєї малолітньої дитини, протягом тривалого часу не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду дитини, з пояснень позивача та дитини вбачаються лише поодинокі випадки спілкування батька з сином, який з народження проживає з позивачем (бабусею дитини), яка дбає про онука, виховує його, доглядає та утримує, забезпечує навчання та дозвілля дитини. При вирішенні позову в цій частині судом також враховано нотаріально посвідчену заяву відповідача ОСОБА_2 , в якій останній відмовився від виховання свого малолітнього сина, а також не заперечував проти позбавлення його батьківських прав.
Виходячи з вищевикладеного, суд при ходить до висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, через ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
За змістом ст. 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Враховуючи подання позивачем заяви про зменшення позовних вимог, у відповідності до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», суд повертає позивачу судовий збір в сумі 840,80 грн.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи вищевикладені вимоги чинного законодавства України та ту обставину, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в розмірі 420,40 грн.
В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 420,40 грн, який був сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом.
Крім цього, суд роз'яснює, що відповідно до положень статей 168, 169 СК України, відповідач, у разі позбавлення батьківських прав, не позбавлений права на звернення до суду як із заявою про надання права на побачення з дитиною, так і з позовом про поновлення батьківських прав.
На підставі викладеного та керуючись ст. 51 Конституції України, ст.ст. 1, 7, 150, 164, 165 Сімейного кодексу України, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 2, 10,49, 76-81, 89, 141, 142, 209, 258, 259, 263-265, 272, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації (місцезнаходження: м.Київ, Харківське шосе, буд.4-А), Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації (місцезнаходження: м.Київ, Харківське шосе, буд.4-А), про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,громадянина України, батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути зОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420,40 грн.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в сумі 840,80 грн, який сплачено на підставі квитанції про сплату №71883 від 05 жовтня
2020 року на рахунок №UA478999980313141206000026005, код отримувача №38012871, отримувач УК у Дніпр.р-ні/Дніпров.р-н. та в сумі 420,40 грн, який сплачено на підставі квитанції від 12 серпня 2020 року (номер платежу НОМЕР_3 ) на рахунок №UA478999980313141206000026005, код отримувача №38012871, отримувач УДКСУ у Дніпровському р-ні м.Києва.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.
Повний текст рішення складено 06 квітня 2021 року.
Суддя: