05 квітня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/281/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про стягнення матеріальної допомоги,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну допомогу за 1997 рік у сумі 135,00 грн. та за 1998 рік у сумі 235,30 грн.
Ухвалою від 02.02.2021 у справі відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 01.03.2021 Головному управлінню МВС в Одеській області продовжений процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 05.03.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.12.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про надання відомостей щодо виплати грошового забезпечення за час проходження служби в органах внутрішніх справ України, отримавши довідку ГУ МВС України в Одеській області від 04.11.2020 № 14/1-887. Із даної довідки позивач встановила, що в 1997-1998 роках їй не нараховувана та не виплачена матеріальна допомога, передбачена п. 2 Указу Президента України від 04.10.1996 № 926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ", зокрема, за 1997 рік у сумі 135,00 грн. та за 1998 рік у сумі 235,30 грн. Вважаючи такі дії протиправними, позивач просить задовольнити позов повністю та стягнути із відповідача недоплачені суми матеріальної допомоги.
09.03.2021 відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, мотивуючи тим, що умови та порядок нарахування і виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення в період з 1997 року по 1998 рік визначалися Указом Президента України від 14.10.1996 № 926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплату праці працівників органів внутрішніх справ", Методичними рекомендаціями про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.06.2005 № 501. Абзацом 4 ст. 2 Указу Президента України № 926/96 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на рік. Відповідно до п. 60. Методичних рекомендацій, матеріальна допомога виплачується у розмірі місячного грошового забезпечення на рік (22), а для працівників юридичних служб (передбачених пунктом 29) розміри матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення - у розмірі двомісячного грошового забезпечення. Фактичні витрати на матеріальну допомогу, відповідно до вимог бюджетного законодавства, проводяться тільки в межах затвердженого фонду оплати праці. Окрім того, відповідно до положень Законів України "Про Державний бюджет України на 2000 рік", "Про Державний бюджет України на 2001 рік", "Про Державний бюджет України на 2002 рік", "Про Державний бюджет України на 2003 рік", "Про Державний бюджет України на 2004 рік", "Про Державний бюджет України на 2005 рік", "Про Державний бюджет України на 2006 рік", "Про Державний бюджет України на 2007 рік", "Про Державний бюджет України на 2008 рік" установлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, (військовослужбовців), осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах або планах використання бюджетних коштів. також наголошує на тривалому зволіканні позивача із зверненням до суду за захистом порушеного права. Посилаючись на викладене, просить відмовити у задоволенні позову.
12.03.2021 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що звернення до суду з позовом про стягнення сум заробітної плати здійснюється без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 262 КАС України).
Таким чином, суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.
Щодо строків звернення до суду, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Суд відмічає, що спірні правовідносини виникли з приводу стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги, що є складовою заробітної плати.
Рішення Конституційного Суду України від 15.10. 2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі на службі в органах МВС, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Таким чином, в аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття "грошове забезпечення", "матеріальна допомога" та "заробітна плата", які використані у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці".
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 усправі № 815/4421/15, від 13.03.2019 у справі № 807/363/18, від 25.04.2019 у справі № 804/496/18, від 26.06.2019 у справі № 820/4748/17, від 22.05.2020 у справі №808/3200/17.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду із позовом, оскільки звернення до суду із даним позовом не обмежується будь-яким строком.
Щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача матерільної допомоги на загальну суму 370 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 від 04.11.2020 № 14/1-887 позивачу в 1996-2000 роках не нарахована та не виплачена матеріальна допомога, передбачена п. 2 Указу Президента України від 04.10.1996 № 926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ".
07.12.2020 позивач звернулася до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області із заявою про нарахування та виплату матеріальної допомоги за 1996-2000 роки.
У свою чергу, відповідач не заперечує проти правильності обрахування позивачем невиплаченої суми матеріальної допомоги та факту її невиплати, зазначивши лише про неможливість виплати через відсутність відповідних бюджетних асигнувань.
Умови та порядок нарахування і виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення у період з 1997 року по 1998 рік визначені Указом Президента України від 14.10.1996 № 926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплату праці працівників органів внутрішніх справ" (далі - Указ № 926/96).
Абзацом 5 ст. 2 Указу № 926/96, чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.
Отже, у період 1997-1998 років порядок нарахування і виплати матеріальної допомоги особам рядового і начальницького складу був врегульований Указом № 926/96.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на Методичні рекомендації про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.06.2005 № 501, оскільки даний нормативний акт прийнятий у 2005 році, тобто через сім років після виникнення спірних правовідносин.
Також безпідставними є посилання відповідача на Закони України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" і наступні після цього роки, оскільки дані закони не діяли на час невиплати позивачу матеріальної допомоги.
Таким чином, зважаючи на вимоги законодавства, яке діяло на момент спірних правовідносин, виплата матеріальної допомоги особам рядового і начальницького складу здійснювалася у розмірі місячного грошового забезпечення на рік.
Посилання відповідача на відсутність фінансування на виплату матеріальної допомоги є безпідставними, оскільки чинне законодавство не передбачає такої підстави для відмови у виплаті матеріальної допомоги. Право на отримання матеріальної допомоги, як складової заробітної плати було гарантоване Указом Президента України від 14.10.1996 № 926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплату праці працівників органів внутрішніх справ" та Кодексом законів про працю України.
Частинорю 2 ст. 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувані своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для нього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Суд не приймає аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналогічна позиція викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії".
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Щодо розміру суми стягнення, суд зазначає наступне.
Згідно довідки № 14/1-887 від 04.11.2020 про розмір грошового забезпечення позивача за 1996-2000 роки, матеріальна допомога, що передбачена Указом № 926/96, у 1997-1998 роках позивачці не нарахована та не сплачена, грошове забезпечення у передостанній місяць перед виплатою, а саме за листопад 1997 року становить 135,00 грн. за листопад 1998 року становить 235,30 грн.
За таких обставин, враховуючи відсутність спору щодо розміру суми невиплаченої матеріальної допомоги та з урахуванням наведених вище висновків суду, позовні вимоги підлягають повному задоволенню.
Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
На виконання вимог статті 77 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів, які б спростовували твердження позивача, а відтак, не довів правомірності невиплати позивачу матеріальної допомоги.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (ЄДРПОУ 08592268, 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) матеріальну допомогу за 1997 рік у сумі 135 (сто тридцять п'ять) грн та матеріальну допомогу за 1998 рік у сумі 235 (двісті тридцять п'ять) грн 30 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.Й. Кисильова
кат. 106030000