Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 квітня 2021 р. Справа№200/1110/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльність, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
29 січня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльність щодо необхідності проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 542167,47 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем виплачено належну при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразову грошову допомогу при звільненні на загальну суму 150050,21 грн. із суттєвим порушенням строків виплати, проте середній заробіток за час затримки розрахунку не виплачено, що зумовило звернення до суду.
Відповідач позов не визнав, 2 березня 2021 року надав відзив на адміністративний позов в якому зазначив, що не може бути справедливим покладеня на власника обов'язку виплачувати працівнику не пізніше дня його звільнення суми, які власник не був обізнаний, та у подальшому притягувати його до відповідальності за порушення такого обов'язку, якщо з часом працівник або власник виявить факт недоплати. Відповідач вказав, що вина у затримці виплати допомоги при звільненні відсутня, оскільки така виплата не могла бути здійснена до дати звільнення позивача через відсутність бюджетних коштів. Крім того на дату звільнення позивача не існувало і не існує до теперішнього часу жодної норми, яка передбачає право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, при цьому висновок Верховного Суду щодо права військовослужбовців на отримання компенсації за відпустку УБД з'явився лише 21 серпня 2019 року (тобто більше ніж 1,5 роки після звільнення позивача), у звязку з набранням законої сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18. Відповідач вказав, якщо судом будуть встановлені підстави для покладення на відповідача відповідальності за статтею 117 КЗпП України, то заявлений позивачем розмір відшкодуваня за затримку розрахунку при звільненні підлягає істотному зменшенню. У задоволенні позову просив відмовити.
Також відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
17 березня 2021 року позивач подав відповідь на відзив у який висловив незгоду із запереченнями відповідача. Також позивач надав заперечення проти клопотання про залишення позову без розгляду.
Ухвалою суду від 3 лютого 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача докази у справі.
Ухвалою суду від 6 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Службі безпеки України, що підтверджується матеріалами справи та не є спірним між сторонами.
Відповідно до наказа від 22 листопада 2017 року №1429-ОС підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби з 24 листопада 2017 року.
При звільненні зі служби позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Згідно з довідкою від 26 лютого 2021 року №21/2/2-237 ОСОБА_1 нарахована одноразова грошова допомога перерахована на картковий рахунок 26 січня 2018 року в сумі 129851,15 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом щодо зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014-2017 роки.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 7 грудня 2020 року у справі №200/8999/20-а вирішено, зокрема зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
29 грудня 2020 року грошова компенсація за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період служби в 2015-2017 роках, нарахована за рішенням суду №200/8999/20-а та перерахована в сумі 34216,04 грн. на картковий рахунок позивача, що підтверджується довідкою від 26 лютого 2021 року №21/2/2-236.
Оскільки при звільненні не було проведено своєчасного остаточного розрахунку, ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду, з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи спір по суті, суд керувався наступним.
Відповідно до положень статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
При цьому Законом України «Про Службу безпеки України», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими спеціальними підзаконними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у даному випадку Службою безпеки України) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби військовослужбовців.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.
Таким чином, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків здійсненя розрахунків з військовослужбовцями при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вказала, що статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Так згідно матеріалів справи, позивача звільнено зі служби 24 листопада 2017 року, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 29 грудня 2020 року, що підтверджується довідкою та випискою банку, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток в розмірі 542167,47 грн. за час затримки з 24 листопада 2017 року по 29 грудня 2020 року виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, присудженої рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 7 грудня 2020 року у справі №200/8999/20-а.
Як вже зазначалось вище, згідно з довідками від 26 лютого 2021 року позивачеві виплачено суму одноразової грошової допомоги в розмірі 129851,15 грн. - 26 січня 2018 року, а суму компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 34216,04 грн. - 29 грудня 2020 року.
Тобто, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
У матеріалах справи міститься довідка Служби безпеки України про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 , що на день звільнення становило 472,50 грн.
За період з 24 листопада 2017 року по 29 грудня 2020 року було 1131 календарних днів, тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, становить 537790,50 грн. (472,50 грн.х 1131).
Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою компенсації за невикористану додаткову відпустку в розмірі 34 216,04 грн., суму 537790,50 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 рокуу справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд ураховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, № 806/2473/18 від 30 жовтня 2019 року, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку з розміром вплачених сум, характером несвоєчасно виплачених сум, враховуючи звернення до суду позивача тільки у вересні 2020 року з приводу стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 4000 грн.
З огляду на викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути зі Служби безпеки України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, б. 33; код ЄДРПОУ 00034074) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 4000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб - адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв