14 січня 2021 року Справа № 160/10335/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЄфанової О.В.
за участі секретаря судового засіданняМанько К.А.
за участі:
представника позивача представника відповідача Козарь Ю.І. Орел А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" до Офісу великих платників податків ДПС, в якій позивач просить:
визнати протиправними та скасувати прийняте Офісом великих платників податків ДПС податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0002615004 від 06.08.2020 р., в якому Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 322351 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що Офісом великих платників податків ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" з питань перевірки формування від'ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. по декларації з податку на додану вартість за січень 2020 року (вх. від 19.02.2020 року за №9029680537) з урахуванням періодів декларування від'ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків, за результатами якої складено акт від 16.04.2020 року №35/28-10-50-05-35537363. Позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки, вважає, що податкове повідомлення-рішення, винесене за результатами перевірки, є безпідставним та суперечить діючому податковому законодавству, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що висновки перевірки з урахуванням рішення ДПС відносно порушення ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" вимог пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198, пункту 200.1, абзацу «в» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями, діючими в період, що охоплений перевіркою), є такими що обґрунтовані матеріалами перевірки, відповідають нормам чинного податкового законодавства та перегляду не підлягають. На підставі вищенаведеного, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що Офісом великих платників податків ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" з питань перевірки формування від'ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. по декларації з податку на додану вартість за січень 2020 року (вх. від 19.02.2020 року за №9029680537) з урахуванням періодів декларування від'ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.
За результатами документальної позапланової виїзної перевірки складено акт від 16.04.2020 року №35/28-10-50-05-35537363.
Згідно висновків акту перевірки податковим органом встановлено порушення з боку ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" статті 192, пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198, пункту 200.1, абзацу «в» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями, діючими в період, що охоплений перевіркою), внаслідок чого завищено суму, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в січні 2020 року на 917 286 грн.
З огляду на зміст акту перевірки від 16.04.2020 року вищенаведені висновки відповідача зроблені виходячи з того, що відповідачем під час перевірки встановлено здійснення з боку ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" безпідставного документального оформлення нереальних господарських операцій з придбання товарів, послуг та робіт по взаємовідносинам з наступними контрагентами: Договір про спільну діяльність від 17.12.2014 №Б/Н - уповноважена особа ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПОЛІГОН 32" 39516132 (код ЄДРПОУ 153698799); ТОВ "УІТАКА" (код ЄДРПОУ 34203597); ПП "ПРОМ-ПАРТНЕР" (код ЄДРПОУ 38422468); ТОВ "ПРОМРЕСУРС-ДНІПРО" (код ЄДРПОУ 41829345); ТОВ "ВП "КЕРАМІТ" (код ЄДРПОУ 42140152); ТОВ "НВП "ЕЛЕКТРОАПАРАТУРА" (код ЄДРПОУ 37276655); ТОВ "УКРМАШПОСТАВКА" (код ЄДРПОУ 38236917); ТОВ "ІНТЕРБІРІНГ" (код ЄДРПОУ 42274859) та ЗАТ "ПРОМВАЖМАШ" (код ЄДРПОУ 33971703).
На підставі вказаного акту перевірки від 16.04.2020 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002615005 від 22.05.2020 року, в якому встановлено порушення ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" п. 188.1 ст. 188 з урахуванням п. 14.1.71, п. 198.1, п.198.2 ст. 198, п.п. 200.1, абз. «в» п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 917 286 грн.
Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням №0002615005 від 22.05.2020 року позивач звернувся до Держаної податкової служби України зі скаргою з вимогою переглянути та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002615005 від 22.05.2020р.
За результатами розгляду скарги Держаною податковою службою України прийнято рішення №24464/6/99-00-06-02-02-06 від 03.08.2020 р., згідно з яким Державна податкова служба України скасовує податкове повідомлення-рішення Офісу ВПП ДПС від 22.05.2020 №0002615005 у частині взаємовідносин скаржника із ПП «ПОЛІГОН 32», що діє на підставі Договору про спільну діяльність від 17.12.2014 №Б/Н, ТОВ "НВП "ЕЛЕКТРОАПАРАТУРА", ПП "ПРОМ - ПАРТНЕР", ТОВ "ПРОМРЕСУРС-ДНІПРО", ТОВ "УКРМАШПОСТАВКА", ТОВ "ІНТЕРБІРІНГ", ЗАТ "ПРОМВАЖМАШ", а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишило без змін, а скаргу - задоволено частково.
Суд приходить до висновку, що Державна податкова служба України залишила в силі висновки акту перевірки від 16.04.2020 року №35/28-10-50-05-35537363 та податкового повідомлення-рішення №0002615005 від 22.05.2020 р. тільки в частині здійснення з боку ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» безпідставного документального оформлення нереальних господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «Уітака» (код ЄДРПОУ 34203597) та ТОВ «ВП «КЕРАМІТ» (код ЄДРПОУ 42140152).
Відповідач з урахуванням рішення ДПС про результати розгляду скарги від 03.08.2020р. №24464/6/99-00-06-02-02-06 прийнято податкове повідомлення-рішення №0002615004 від 06.08.2020р., яким ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 322 351 грн.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями №0002615004 від 06.08.2020р., позивач звернувся з даним позовом до суду.
Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення №0002615004 від 06.08.2020р.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до положень пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
У відповідності до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, зі змісту норм Податкового кодексу України слідує, що необхідним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.
Позивач та його контрагенти на момент складання податкових накладних, зазначених в акті перевірки, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Вимоги до реквізитів первинних документів встановлені частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (далі по тексту - Наказ №88).
Відповідно до пункту 1.2. Наказу №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пункт 2.1. Наказу №88).
Згідно з пунктом 2.4. Наказу №88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.
Із змісту статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» також вбачається, що первинні документи обов'язково мають фіксувати факт здійснення господарської операції.
Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як вбачається з матеріалів справи у перевіряємому періоді між ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» (покупець) та ТОВ «Уітака» (постачальник) був укладений договір поставки №20180484 від 06.08.2018 р.
Пунктом 1.1. договору поставки №20180484 від 06.08.2018 р. передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити продукції матеріального-технічного призначення, надалі - товар. Найменування, асортимент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару зазначаються у специфікаціях, які оформлюються у вигляді додатків і складають невід'ємну частину цього договору.
Згідно специфікацій №1/20180484 від 06.08.2018р., №2/20180484 від 22.08.2018р., №4/20180484 від 25.10.2018р. та №5/20180484 від 22.11.2018р. до договору №20180484 від 06.08.2018 р. ТОВ «Уітака» було зобов'язано поставити ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» Стропа текстильні кільцеві гп-3000кг L1=3.0м та Стропа текстильні СТП г/п 5т L=6м.
На підтвердження виконання умов договору позивачем надано: рахунки-фактури №СФ-0000123 від 27.08.2018р., №СФ-0000219 від 24.09.2018р., №СФ-0000319 від 06.11.2018р., №СФ-0000322 від 19.11.2018р., №СФ-0000328 від 06.12.2018р.; видаткові накладні від 27.08.2018р. №РН-0000148, від 24.09.2018р. №РН-0000234, від 06.11.2018р. №РН-0000328, від 19.11.2018р. №РН-0000333, від 06.12.2018р. №РН-0000347; товарно-транспортні накладні від 27.08.2018р. №РН-0000148, від 24.09.2018р. №РН-0000234, від 06.11.2018р. №РН-0000328, від 19.11.2018р. №РН-0000333, від 06.12.2018р. №РН-0000347; платіжні доручення на оплату позивачем товару №891 від 16.11.2018р, №11763 від 19.12.2018р., №11836 від 20.12.2018р., №891 від 25.01.2019р., №1203 від 05.02.2019р., №11477 від 08.11.2019р., №877 від 30.01.2020р., №1208 від 11.02.2020р., №2883 від 14.04.2020 р.; паспорти на стропа текстильні кільцеві СТК-3-3000-1, виготовлені у серпні, вересні, жовтні та листопаді 2018 р.; паспорти на стропа текстильні петлеві СТП 5,0-6000-4 виготовлених у серпні та жовтні 2018р.; висновок держаної санітарно-епідеміологічної експертизи від 13.05.2017 р. №602-123-20-1/14067; заводські сертифікати №170903 від 15.09.2017р. та №180803 від 05.09.2018р., сертифікат якості №09/26.
Виконання в рамках взаємовідносин між контрагентами за договором №20180484 від 06.08.2018 р. в період, охоплений актом перевірки, вимог статей 198, 200, 201 Податкового кодексу України, які надають позивачу право для формування податкового кредиту, про завищення якого вказано в акті перевірки, підтверджується позивачем податковими накладними №76 від 27.08.2018 року, №57 від 24.09.2018 року, №1 від 06.11.2018 року, №6 від 19.11.2018 року, №1 від 06.12.2018 року.
Придбаний товар (стропи) використовувався позивачем у власній господарській діяльності, на підтвердження чого позивачем надано 2-вимоги №45 від 28.09.2018 р., №47 від 30.08.2018 р., №51 від 28.11.2018р., №54 від 30.09.2018р., №74 від 21.11.2018р., №76 від 30.11.2018р., №83 від 19.12.2018р., №84 від 27.12.2018р.
Також з матеріалів справи вбачається, що у періоді охопленому актом перевірки між ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» (покупець) та ТОВ «ВП «КЕРАМІТ» (постачальник) був укладений договір поставки №20190597 від 04.10.2019 р.
Пунктом 1.1. договору поставки №20190597 від 04.10.2019 р. передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити продукції матеріального-технічного призначення, надалі - товар. Найменування, асортимент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару зазначаються у специфікаціях, які оформлюються у вигляді додатків і складають невід'ємну частину цього договору.
Згідно специфікацій №2/20190597 від 23.10.2019р., №3/20190597 від 27.11.2019 р. та №4/20190597 від 26.12.2019р. до договору 20190597 від 04.10.2019 р. ТОВ «ВП «КЕРАМІТ» було зобов'язано поставити ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» пелети деревні.
На підтвердження виконання умов договору позивачем надано: рахунки-фактури №СФ-000128 від 28.10.2019р., №СФ-000152 від 02.12.2019р., №СФ-0000153 від 04.12.2019р., №СФ-00163 від 19.12.2019р., №СФ-00170 від 26.12.2019р., №СФ-0000001 від 09.01.2020р.; видаткові накладні №РН-0000046 від 02.12.2019р., №РН-0000047 від 02.12.2019р., №РН-0000050 від 12.12.2019р., №РН-0000053 від 19.12.2019р., №РН-0000054 від 19.12.2019р., №РН-0000001 від 03.01.2020р., №РН-0000002 від 08.01.2020р., №РН-0000003 від 15.01.2020р., №РН-0000004 від 15.01.2020р., №РН-0000005 від 16.01.2020р.; товарно-транспортні накладні №34 від 02.12.2019р., №36 від 12.12.2019р., №33 від 19.12.2019 р, №33 від 19.12.2019р., №01 від 03.01.2020р., №02 від 08.01.2020р., №03 від 15.01.2020р., №04 від 16.01.2020р.; платіжні доручення на оплату позивачем товару №11298 від 05.11.2019р., №11422 від 07.11.2019р., №12461 від 09.12.2019р., №12637 від 12.12.2019р., №47 від 03.01.2020р., №377 від 15.01.2020р., №1250 від 12.02.2020р.; протокол випробувань від 26.02.2019, виданий ТОВ «УЦМСЕ «УкрЕнергоСерт».
Виконання в рамках взаємовідносин між контрагентами за договором №20190597 від 04.10.2019 р. в період, охоплений актом перевірки, вимог статей 198, 200, 201 Податкового кодексу України, які надають позивачу право для формування податкового кредиту, про завищення якого вказано в акті перевірки, підтверджується позивачем податковими накладними №2 від 02.12.2019р., №7 від 09.12.2019р., №15 від 19.12.2019р., №1 від 03.01.2020р., №7 від 15.01.2020р.
Придбаний товар (пелети деревні) використовувався позивачем у власній господарській діяльності, на підтвердження чого позивачем надано 2-вимоги №34 від 30.12.2019р., №36 від 30.12.2019р., №1 від 31.01.2020р., №2 від 31.01.2020р., №3 від 28.02.2020р., №4 від 28.02.2020р., №6 від 31.03.2020р., №8 від 31.03.2020р.
Таким чином, факт реальності господарської операції позивача з ТОВ «Уітака» та ТОВ «ВП «КЕРАМІТ» підтверджується відповідними первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи, та які відображають зміст та обсяг даної господарської операції.
Разом з тим, відповідачем зроблено висновок про те, що позивач здійснив безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «Уітака» та ТОВ «ВП «КЕРАМІТ» та як наслідок порушив пункт 198.1, пункт 198.2, статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту (рядок 17 Декларації) у січні 2020 року на 322 351 грн, оскільки у контрагентів-постачальників по ланцюгам постачання товарів на ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» відсутні трудові ресурси та основні засоби, що вказує на відсутність джерела походження товарів. При проведені відповідачем аналізу ланцюга постачання за допомогою єдиного реєстру податкових накладних ним встановлено обрив ланцюга. Як зазначає відповідач, перевіряючими не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями, в т.ч. з ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб».
Суд не може погодитись з висновками відповідача щодо нереальності господарської операції виходячи з наступного.
Щодо того, що у ТОВ «Уітака» та ТОВ «ВП «КЕРАМІТ» недостатньо трудових ресурсів та основних засобів, суд зазначає, що Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 року по адміністративному провадженню №К/9901/4256/17 зроблено висновок, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договором цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Також, суд зазначає, що відсутність у контрагента позивача достатньої кількості трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності не є підставою для визнання господарської операції нереальною. Чинним законодавством не передбачено необхідної кількості трудових ресурсів, складських та виробничих приміщень для виконання того чи іншого виду діяльності. При цьому підприємство може залучати необхідні трудові ресурси на підставі цивільно-правових договорів. Крім того, акт перевірки не містить достатнього обґрунтування щодо того, що наявні у ТОВ «Уітака» та ТОВ «ВП «КЕРАМІТ» трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару на підставі укладених з позивачем договорів.
З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення та виконання договорів постачання позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.
Як вбачається із акту перевірки, під час здійснення останньої, податковим органом таких обставин не встановлено.
Матеріалами справи підтверджено, що первинні бухгалтерські документи ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» в повній мірі відповідають вимогам частині 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто містять: назву документа (форми); дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо спірних контрагентів та його контрагентів по ланцюгу постачання, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.
Стосовно доводів відповідача щодо обриву ланцюгів постачань, що стало наслідком встановлення порушень з боку позивача податкового законодавства, суд зазначає наступне.
Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 зауважив, що: «Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».
Вищенаведеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 16.01.2018 року у справі №820/4648/13-а, від 29.03.2019 року у справі №808/3412/16.
Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.
Також, вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Так у справі «Булвес АД» проти Болгарії (рішення Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року, заява № 3991/03) Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяженню компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності (п. 71 рішення).
В свою чергу у справі «Інтерсплав» проти України» (рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».
З огляду на встановлені обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, суд приходить до висновку, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.
Суд звертає увагу на те, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, відсутність основних засобів у контрагента, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.
Аналогічних висновків також дійшов Верховний Суд в постановах від 21 грудня 2018 року по справі №805/2030/16-а, від 21 грудня 2018 року по справі №826/5774/17, від 20 грудня 2018 року по справі №826/9632/16, від 20 грудня 2018 року по справі №815/4992/16, від 20 грудня 2018 року по справі №820/2946/18 та від 20 грудня 2018 року по справі №818/770/17.
Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентом, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із статтею 9 Конституції України.
При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про зазначення продавцем недостовірних відомостей та про обізнаність покупця про ці обставини.
Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів
Матеріалами справи підтверджується що відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, встановлено наявність зв'язку між фактом придбання товарів з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності позивача.
Доводи відповідача щодо недоліків товарно-транспортних накладних як обставини, що свідчить про нереальність господарських операцій, є безпідставними, оскільки товарно-транспортні накладні не є обов'язковими документами при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже недоліки у товарно-транспортних накладних не можуть бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених позивачем з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленими первинними документами (видатковими накладними), які наявні в матеріалах справи. В межах спірних відносин податковий кредит по факту придбання послуг перевезення позивачем не формувався, що обумовлює неприйнятність доводів відповідача у цій частині
Аналогічних висновків також дійшов Верховний Суд в постановах від 09.04.2019 року №2340/4021/18, від 25.06.2019 року по справі №825/501/15-а, від 03.09.2019 року №810/3436/15, від 05.09.2019 року №805/187/16-а.
За таких обставин, відповідачем не надано належних доказів про те, що господарські операції позивача з ТОВ «Уітака» та ТОВ «ВП «КЕРАМІТ» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.
Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суд приходить до висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідач не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішень, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.
Виходячи з положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст.243-246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми "В4" №0002615004 від 06.08.2020 року, що винесено Офісом великих платників податків ДПС.
Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 4835,27 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 25 січня 2021 року.
Суддя О.В. Єфанова