ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.04.2021Справа № 910/18293/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М. розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок «Нивки»
до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
про визнання пунктів договору недійсними
За участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 05.04.2021.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ринок «Нивки» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про визнання пунктів договору недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент укладення спірного договору його умови щодо обов'язку абонентів отримувати умови на скид, як дозвільний документ та відповідальність за неотримання такого дозволу суперечить вимогам закону.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок «Нивки» залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження у справі призначено на 01.02.2021.
19.01.2021 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволені позову відмовити.
Господарський суду у судовому засіданні 01.02.2021 заслухавши пояснення представників сторін протокольною ухвалою відклав розгляд справи на 15.02.2021.
15.02.2021 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якому просив позовні вимоги задовольнити.
Судове засідання 15.02.2021 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Алєєвої І.В. на лікарняному.
Суддя Алєєва І.В. перебувала на лікарняному з 09.02.2021 по 26.02.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 розгляд справи призначено на 22.03.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.04.2021.
Представник відповідача у судовому засіданні 05.04.2021 надав свої усні пояснення та просив у задоволені позову відмовити.
Представник позивача у судове засідання 05.04.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду були направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження позивача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості ознайомитись із вищевказаними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення учасників судового процесу - позивача.
Крім того, суд враховує, що явка представників учасників у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а сам позивач не повідомляв суд про наміри подання доказів чи неможливості їх подання, а також про намір представника взяти участь у судовому засіданні.
В судовому засіданні 05.04.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
26.03.2014 між позивачем (абонент) та відповідачем (постачальник) укладено договір про надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 12032/5-10.
Окремими положеннями Договору встановлено обов'язок абонентів отримувати у ПАТ «АК «Київводоканал» (відповідач) умови на скид стічних вод.
Відповідно до п. 1.1. Договору, цей Договір укладається у відповідності із Законом України «Про питну воду і питне водопостачання». За цим Договором постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об'єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об'єктів водоспоживання та водовідведення (яка є невід'ємною частиною цього Договору) та на підставі пред'явлених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва (надалі - Умови), а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього Договору та дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (в подальшому - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 № 37, зареєстрованими в Міністерстві юстиції від 26.04.2002 за № 403/6691 (в подальшому - Правила приймання), Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 12.10.2011 № 1879, зареєстрованими в Головному управління юстиції у м. Києві 17.10.2011 за № 44/903 (в подальшому - Місцеві правила приймання), а також дотримуватись норм визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, що виникають за цим договором.
Згідно п. 1.5. Договору, абонент забезпечує наявність та своєчасне подовження Умов на скид стічних вод згідно із вимогами чинного законодавства, а також забезпечує скид стічних вод з дотриманням допустимих концентрацій забруднюючих речовин. Для житлового фонду, в якому немає підприємств-орендарів, які скидають стічні води технологічного походження, Умови на скид стічних вод не потрібні.
Пунктом 3.3.11 Договору встановлено обов'язок абонента своєчасно продовжувати у встановленому порядку Умови на скидання стічних вод у каналізаційну мережу постачальника, утримувати у належному технічному та санітарному стані мережі і обладнання.
Відповідно до п. 4.10 Договору, у разі порушення Абонентом п.п. 1.1., 1.5. цього договору, плата за скид стічних вод без чинних Умов (дозволу) нараховується у п'ятикратному розмірі тарифу на водовідведення відповідно до вимог чинного законодавства.
Позивач вважає, що на момент укладення договору, його умови щодо обов'язку абонентів отримувати умови на скид стічних вод, як дозвільний документ та відповідальність за неотримання такого дозволу не відповідають вимогам ст. 1, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та ч. 3 ст. 1 Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про визнаня недійсними окремі пункти та частини пунктів Договору про надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 12032/5-10 від 26.03.2014, укладеного між позивачем та відповідачем, а саме:
- пункт 1.1. визнати недійсним у частині слів «та на підставі пред'явлених Абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва (надалі - Умови)»;
- пункт 1.5 визнати недійсним у частині слів «Абонент забезпечує наявність та своєчасне подовження Умов на скид стічних вод згідно із вимогами чинного законодавства» та речення «Для житлового фонду, в якому немає підприємств-орендарів, які скидають стічні води технологічного походження, Умови на скид стічних вод не потрібні»;
- пункт 3.3.11- визнати недійсним повністю;
- пункт 4.10 - визнати недійсним повністю.
Змістом ст. 4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
При цьому, ч. 2 ст. 5 ГПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб'єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.
Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.
Як вже зазначалось, позивач вважає, що на момент укладення договору, його умови щодо обов'язку абонентів отримувати умови на скид стічних вод, як дозвільний документ та відповідальність за неотримання такого дозволу не відповідають вимогам ст. 1, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та ч. 3 ст. 1 Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності».
Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.
Статтею 1 Закону України «Про адміністративні послуги» встановлено, що суб'єкт надання адміністративної послуги є орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб'єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.
З урахуванням приписів статті 1 вказаного закону відповідач не відноситься до жодного з перелічених вище суб'єктів, а тому не є дозвільним органом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» документ дозвільного характеру є дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Особливістю документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності та порядку їх видачі є те, що вони видаються суб'єктам господарювання для здійснення ними господарської діяльності тільки дозвільними органами.
Враховуючи викладене, умови на скид стічних вод не відносяться до дозвільних документів, без наявності яких суб'єкт господарювання не може здійснювати господарську діяльність, а лише визначають перелік обґрунтованих технічних умов щодо складу і властивостей стічних вод, режиму і місця їх скиду. Умови на скид стічних вод як такі спрямовані на контрольований скид стічних вод для забезпечення сталого функціонування системи централізованого водовідведення міста Києва з урахуванням її пропускних можливостей та очисних потужностей.
Щодо тверджень позивача, що на відповідача покладений обов'язок щодо надання споживачам умов на скид стічних вод, господарський суду зазначає наступне.
Згідно п. 1.1 Договору відповідач зобов'язується надавати позивачу послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об'єктів водоспоживання, та на підставі пред'влених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 № 37, Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затвердженими розпорядженям виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.10.2011 № 1879, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.
Згідно з підпунктом 3.3.10 п. 3.3 Договору позивач (абонент) зобов'язується ознайомитись і дотримуватись вимог Правил користування та Правил приймання, при експлуатації водопровідних та каналізаційних мереж та належно виконувати умови цього договору.
З метою запобігання порушенням у роботі мереж і споруд каналізації, підвищення ефективності роботи і безпеки їх експлуатації та забезпечення охорони навколишнього природного середовища від забруднення скидами стічних вод виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розпорядженням від 12.10.2011 № 1879 затверджені Правила приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва (далі - Правила № 1879).
Відповідно до п. 1.2 Правил № 1879 ці правила поширюються на організації, установи, підприємства усіх форм власності та фізичних осіб-підприємців, що скидають всі види стічних вод у міську систему каналізації.
Згідно з п. 2.2 Правил № 1879 Водоканал має право надавати абонентам умови на скид згідно з цими Правилами.
В пункті 2.4 та підпункті 3.3.1 пункту 3.3 Правил № 1879 регламентовано, що абоненти, зокрема ТОВ «Ринок «Нивки», зобов'язані отримати у водоканалі Умови на скид.
Відтак, Правилами № 1879 чітко визначено на кого покладений обов'язок щодо отримання умов на скид стічних вод. Отже, позивач у позовній заяві дійшов до помилкових висновків щодо покладення саме на відповідача обов'язку стосовно надання умов на скид стічних вод.
Крім того, безпідставним є твердження позивача про необґрунтованість встановлення сторонами у підпункті 4.10. п. 4 Договору відповідальності у формі плати у п'ятикратному розмірі тарифу за відсутність умов на скид стічних вод, оскільки відповідальність за неотримання або несвоєчасне подовження умов на скид стічних вод передбачена Правилами № 1879.
Згідно з підпунктом 3.3.4 п. 3.3 Правил № 1879 умови на скид видаються на один рік.
Відповідно до підпункту 8.1. пункту 8 Правил № 1879 абонент не має права скидати стічні води без одержання Умов на скид. За скидання стічних вод без Умов на скид або після закінчення строку їх дії абонент сплачує в п'ятикратному розмірі тарифу на послугу з водовідведення за весь період їх відсутності.
Порушення споживачами умов до скиду стічних вод може призвести до непередбачуваних наслідків від порушення функціонування окремої мережі водовідведення з локальним масштабом припинення приймання стічних вод від окремих об'єктів і аж до порушення роботи Бортницької станції аерації та неможливості приймання стічних вод всіх об'єктів міста Києва та частини об'єктів Київської області, їх очищення, що призведе до скиду у річку Дніпро недостатньо очищених стічних вод і забруднення ними рік і, як наслідок, до екологічної катастрофи з непередбачуваними наслідками.
Таким чином, встановлення споживачам умов до скиду стічних вод, які вони скидають до систем централізованого водовідведення, має на меті забезпечити стале функціонування такої системи та дотримання екологічного та санітарно-епідеміологічного законодавства.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В п. 3 ст. 3 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає право суб'єкта цивільного права на укладення договору, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).
Суд зазначає, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Позивач при підписанні з відповідачем Договору, був обізнаний з умовами договору, в якому зокрема у п. 1.1. є посилання на Правила приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, що затверджені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.10.2011 № 1879, якими і визначено порядок скидання стічних вод, умови отримання Умов на скид стічних вод та відповідальність за недотримання абонентами Умов за скид стічних вод.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу відповідачем.
За ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Згідно ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
В задоволені позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 07.04.2021.
Суддя І.В. Алєєва