Ухвала
31 березня 2021 року
місто Київ
справа № 755/10160/20
провадження № 61-4764ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_2 у липні 2020 року звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди у розмірі 33 598, 80 грн та моральної шкоди у розмірі 15 000, 00 грн.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди у розмірі 30 600, 00 грн та моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн.
В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 923, 00 грн, в іншій частині заяви відмовлено.
ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
ОСОБА_1 23 березня 2021 року та 29 березня 2021 року звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, справу передати на новий розгляд.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вивчив касаційні скарги, додані до них документи, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки ці скарги подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.
Щодо оцінки судових рішень, які оскаржуються учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Касаційному оскарженню не підлягають судові рішення у малозначних справах (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України).
Згідно з частиною дев'ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року - 2 270, 00 грн.
Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення майнової та моральної шкоди.
Ціна позову у справі складає 48 598, 80 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270, 00 грн х 100 = 227 000, 00 грн).
Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 48 598, 80 грн, судові рішення, ухвалені у ній, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Щодо наявності винятків для допуску до касаційного оскарження судового рішення у малозначній справі
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначив, що винятковість цієї справи має фундаментальне значення для заявника та суспільства, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, належно не дослідили зібрані у справі докази, ухвалені рішення тягнуть великий та обтяжливий тягар для заявника в частині присуджених сум, виконання зазначених рішень призведе до скрутного майнового становища сім'ї заявника.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Верховний Суд констатує, що заявником не визначено та не обґрунтовано, у чому полягає необхідність формування єдиної правозастосовчої практики відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Заявник не навів норми права, при застосуванні яких виникають проблеми та існує потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики та які носять характер фундаментального значення для права.
Доводи заявника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для заявника Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки посилання на неможливість виконання судового рішення, скрутне майнове становище та надмірний тягар не може бути критерієм допуску до касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у малозначній справі.
Такі доводи ґрунтуються на незгоді із оскаржуваними рішеннями, висновками судів щодо оцінки письмових доказів та запереченнях про присудженні до стягнення суми.
З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.
Цьому конституційному принципу відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], § 230, № 36760/06, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), §32, від 02 листопада 2006 року, № 29182/03, «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року № 18499/08).
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07, та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54).
Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року № 26293/18 у справі «Азюковська проти України»
(Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.
Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Оскільки, оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом та оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко