06 квітня 2021 року
м. Рівне
Справа № 565/1377/20
Провадження № 22-ц/4815/428/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Ковальчук Н. М.
суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 08 грудня 2020 року у складі судді Зейкана І. Ю., ухвалене в м. Вараш Рівненської області,
Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог вказувало, що 04.04.2019 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в Анкеті-заяві. Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору станом на 20 вересня 2020 року виникла заборгованість у сумі 42 402 грн. 02 коп., з яких: 33 200, грн. - заборгованість за тілом кредиту; 9 201,71 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, яку і просив стягнути на свою користь з відповідача.
Заочним рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 08 грудня 2020 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 у користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 04 квітня 2019 року у сумі 33 200,31 гривень 31 копійку станом на 20.09.2020 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 у користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 1 645 гривень 65 копійок судових витрат.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог вмотивоване передбаченим законом обов'язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов'язок відповідачем як позичальником дотриманий не був.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій за порушення зобов'язання вмотивоване тим, що такі умови кредитування між сторонами погоджені не були, оскільки відповідач як позичальник підписав лише Анкету-заяву, у якій відсутні умови щодо нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені), а тому відсутні передбачені законом підстави для стягнення цих сум за договором кредиту. Судом також враховано, що Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Вважаючи рішення суду в частині відхилених позовних вимог незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що позивачем було надано розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору, які відповідачем не спростовані. Додає, що заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі, проте суд не дав цим обставинам належної оцінки. Звертає увагу на те, що дія Договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використанням кредитних коштів, а шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відповідач ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, їх зміст йому зрозумілий, та їх положень він зобов'язався неухильно дотримуватися. Доводить, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами, і доказів протилежного ним не надано. Зазначає також, що окрім Анкети-заяви відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту, де він особистим підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки, включаючи і процентну ставку, процентну ставку, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту, а також умови щодо сплати штрафу. Пояснює, що згідно положень Анкети-заяви, відповідач зобов'язався самостійно ознайомлюватися зі всіма змінами на сайті АТ КБ «ПриватБанк». Звертає увагу на те, що надана Банком виписка по рахунку клієнта є первинним бухгалтерським документом і належним доказом користування позичальником кредитними коштами. З наведених підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, що відхилені, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі, а також стягнути з відповідача судові витрати.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 04 квітня 2021 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір у вигляді Анкети-заяви № б/н, за умовами якої останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку без визначення ліміту.
Угода складається із Анкети-заяви, Пам'ятки клієнта, Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку.
Про згоду відповідача на укладення договору свідчить підпис ОСОБА_1 ..
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, і - як наслідок - виникнення заборгованості, про стягнення якої Банк і звернувся з даним позовом до суду.
Із долученого до позовної заяви розрахунку вбачається, що Банк визначив заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 20.09.2020 року в сумі 42 402 грн 02 коп, з яких: 33 200,31 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 9 201,71 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, ч.1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
На обґрунтування позовних вимог Банк зазначав, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та правилами банківських послуг та Тарифами банку складають між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Окрім того, вказував, що заявою відповідача підтверджується і той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були йому надані для ознайомлення в письмовій формі. На підтвердження додано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» від 22.08.2017 року, яка підписана сторонами.
Разом з тим, при дослідженні вказаної Анкети-заяви встановлено, що остання не містить даних про розмір відсотків та порядок їх нарахування, а також про відповідальність у вигляді штрафів.
Вказана Заява містить підпис ОСОБА_1 в графі про отримання та ознайомлення з Пам'яткою клієнта, Тарифами і основними умовами обслуговування і кредитування, проте докази на підтвердження того, що він ознайомлений саме із цими документами, відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.
На обґрунтування позовних вимог Банк вказує, що при укладання договору сторони керувалися саме вказаними нормами законодавства, при цьому, формулярами та стандартними формами є Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, згідно яких обслуговується відповідач.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо зміни кредитного ліміту, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Покликання у апеляційній скарзі на те, що позичальник був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, згідно яких обслуговується відповідач, включаючи стягнення неустойки за порушення умов договору, не заслуговує на увагу.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вказані Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, наявні в матеріалах справи, не є належним доказом встановлення та погодження сторонами умов укладеного між ними кредитного договору.
Оскільки відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, місцевим судом правомірно відмовлено у задоволенні таких позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, що у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцю в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Як вбачається з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 04.04.2019 року, наданого Банком, заборгованість позичальника по тілу кредиту становить 33 200,31 грн..
Така заборгованість відповідачем не спростована.
Доводи апеляційної скарги про неправомірність відмови суду першої інстанції у задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами не заслуговують на увагу суду.
Так, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У Анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 процентна ставка не зазначена. Надана споживачу інформація щодо відсотків, на яку покликається Банк, зберігала свою актуальність лише до 18.09.2019 року (а.с. 25 зв.)
Крім того, у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Покликання Банку, викладені в апеляційній скарзі, на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» як на доказ існування у відповідача заборгованості, апеляційним судом відхиляються, оскільки така довідка хоча і підписана відповідачем, однак не містить чіткої інформації щодо розміру кредитного ліміту та можливості його збільшення, у ній не зазначено про конкретний кредитний договір, укладений між Банком і відповідачем, а тому не може бути належним доказом погодження сторонами умов кредитного договору. До такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 12 лютого 2020 року, справа № 365/159/19.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках та задоволення, при цьому, позовних вимог про стягнення тіла кредиту.
Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову частини позовних вимог про стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит, і доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 08 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 квітня 2021 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Гордійчук С. О.