Провадження № 11-кп/803/1288/21 Справа № 199/2285/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
05 квітня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2021 року про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дніпропетровську, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_7 ,
прокурора - ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_5 ,-
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2021 року продовжено дію раніше застосованого, зокрема, щодо ОСОБА_6 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, на строк 60 днів, тобто до 28 травня 2021 року.
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу на більш м'який відмовлено.
Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції послався те, що інкримінований злочин є тяжким, у разі доведеності вини у його вчиненні загрожує покарання у виді позбавлення волі від 7 до 10 років із конфіскацією майна, при цьому ризики, передбачені п. п. 1, 3,4 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а до закінчення строку дії запобіжного заходу здійснити розгляд кримінального провадження неможливо, а відтак дійшов висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою в тому числі ОСОБА_6 ..
При цьому, суд відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 , та його захисника про зміну запобіжного заходу на більш м'який, не пов'язаний з позбавленням волі, оскільки більш м'який вид запобіжного заходу не зможе забезпечити виконання процесуальних обов'язків, передбачених чинним законодавством, покладених на ОСОБА_6 , та забезпечить можливість виконання процесуальних рішень у провадженні.
В апеляційній скарзі захисник в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , із застосуванням електронного засобу контролю та покласти на нього виконання обов'язків: носити електронний засіб контролю, цілодобово перебувати за встановленим судом місцем проживання, прибувати за викликом до суду.
В обґрунтування доводів поданої апеляційної скарги захисник посилається на те, що ухвала суду є необґрунтованою та незаконною, винесеною з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду побудовані на спотворених стороною обвинувачення обставинах.
Зазначається у скарзі, що підготовче судове засідання, у якому продовжено строк запобіжного заходу, було розпочато без участі потерпілої сторони, а клопотання про продовження запобіжного заходу задоволено безпідставно всупереч подальшого судового рішення про повернення обвинувального акта прокурору.
Стороні захисту в порушення вимог закону не було надано копії клопотання про продовження строку тримання під вартою.
При цьому, ризики приведені в ухвалі є формальними, без посилань на конкретні докази, в той час як відмова в застосуванні більш м'якого запобіжного заходу належним чином невмотивована та не узгоджується з судовою практикою, зокрема з практикою Європейського Суду з прав людини.
Також в апеляційній скарзі указується на те, що обвинувачений ОСОБА_6 має хронічні захворювання, потребує спеціального обстеження та лікування, яке неможливе в умовах СІЗО, проживає з цивільною дружиною, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, має добру репутацію та позитивну характеристику.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, який апеляційну скаргу підтримав, прокурора, який просив ухвалу суду залишити без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
З огляду на те, що обвинувачений не наполягав на обов'язковій його участі у судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги захисника в його інтересах, апеляційний суд, у відповідності до положень ч. 4 ст. 422-1 КПК України, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі обвинуваченого, проте за участі його захисника.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.
Вирішуючи питання законності судового рішення, ухваленого щодо обвинуваченого ОСОБА_6 суд зазначає таке.
Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Вказаним розділом передбачено, в тому числі і порядок подачі, розгляду клопотань про застосування та продовження запобіжних заходів.
При цьому, Конституційний Суд України у своєму рішенні № 1-р/2017 від 23 листопада 2017 року зазначив, що висновки слідчого судді щодо будь-яких обставин, які стосувалися суті підозри, обвинувачення та були взяті до уваги при обґрунтуванні запобіжного заходу, обраного під час досудового розслідування, для суду на стадії судового провадження не є преюдиційними. У підготовчому провадженні суд має перевірити обґрунтованість застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов'язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, та прийняти вмотивоване рішення, незважаючи на те, чи закінчився строк дії ухвали слідчого судді, постановленої на стадії досудового розслідування про обрання такого запобіжного заходу.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
В силу вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частиною 5 статті 199 КПК України, передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Згідно зі ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 дотримався вищезазначених вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційним судом встановлено, що в провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська знаходяться матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.01.2021 за № 12021040630000085 щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
30 березня 2021 року, судом першої інстанції у підготовчому судовому засіданні було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою зокрема щодо обвинуваченого ОСОБА_6 ..
Згідно з вимогами п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, що можуть перешкодити завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Так, суд першої інстанції, відповідно до ст. 178 КПК України, врахував тяжкість злочину, що інкримінується обвинуваченому ОСОБА_6 , який відноситься до тяжкого злочину, й покарання, що загрожує у випадку визнання його винуватим, що передбачене у виді позбавлення волі на строк до 10 років з конфіскацією майна, а також те, що ризики встановлені під час обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу не змінилися, і з огляду на те, що до закінчення строку дії запобіжного заходу здійснити розгляд кримінального провадження неможливо, дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора та продовжив в тому числі обвинуваченому ОСОБА_6 , строк дії застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Разом з тим, суд при продовженні строку дії запобіжного заходу об'єктивно врахував, що протягом перебування ОСОБА_6 в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» будь-яких відомостей щодо протипоказань перебування його в умовах ізоляції не надходило.
Ці висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів погоджується з висновками суду, що у цьому кримінальному провадженні суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 й доводи сторони захисту про необхідність зміни запобіжного заходу на більш м'який, та належно з'ясував всі обставини, які мають значення для вирішення цих питань.
Разом з цим, колегією суддів не встановлено переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та в судовому засіданні апеляційного суду стороною захисту не доведені.
Доводи скарги захисника про незадовільний стан здоров'я обвинуваченого є неспроможними, так як жодними документами не підтверджені.
При цьому, як видно з ухвали, судом враховано наявність міцних соціальних зв'язків, наявність утриманців, та даних, що характеризують ОСОБА_6 з позитивного боку, однак неупереджено зроблено висновку, що вони не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики перешкоджання кримінальному провадженню та незаконного впливу на потерпілого і свідків.
З огляду на викладене, доводи скарги про те, що прокурором та судом не обґрунтовані ризики, є безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки наявність у провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на момент обрання запобіжного заходу, не зменшились є обґрунтованими та об'єктивно існують, а тому для їх запобіганню було продовжено застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Апеляційний суд, також, не вбачає й підстав для застосування щодо ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу та погоджується з висновком суду першої інстанції, який розглядаючи клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м'який зазначив, що запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити виконання процесуальних обов'язків покладених на обвинуваченого.
При цьому, продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява № 28969/04 від 16.05.2013), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».
Отже, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого, суд в повній мірі обґрунтував своє рішення щодо необхідності продовження застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, врахувавши при цьому й практику ЄСПЛ.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є вмотивованим і обґрунтованим, та ухвалене у відповідності до вимог кримінального процесуального закону й на підставі об'єктивно з'ясованих обставин провадження, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими й оціненими судом, та не убачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2021 року про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4