Дата документу 25.03.2021 Справа № 937/4604/20
Єдиний унікальний №937/4604/20 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/811/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
25 березня 2021 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 лютого 2021 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Мелітополя Запорізької області, громадянина України, який має середню освіту, не працює, неодружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
03 серпня 2009 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців;
08 квітня 2010 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч.2 ст.186, ст.71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільнений 08 травня 2014 року;
29 квітня 2016 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч.2 ст.125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин;
06 грудня 2016 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч.2 ст.185, ч.2 ст.186, ч.1 ст.70, ст.ст.71,72 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 18 днів, звільнений 03 лютого 2020 року за відбуттям строку покарання,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.186, ч.2 ст.189 КК України,
захисника - адвоката ОСОБА_7 - в режимі відеоконференції з приміщенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області,
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 лютого 2021 року, якою клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 строком на 60 днів, тобто до 18 квітня 2021 року включно, задоволене.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених п.п.1,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, постановити нову ухвалу, якою обрати відносно нього запобіжний захід, не пов'язаний з тримання під вартою, та з правом внесення застави.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу йому вручено не було, чим порушено його право на захист.
Також судом першої інстанції, з огляду на кримінальні правопорушення, які йому інкримінують, не розглянуто питання щодо обрання відносно нього запобіжного заходу у виді застави.
Згідно з ухвалою суду, в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження за обвинувальними актами відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 185, ч. 2 ст.186, ч. 2 ст.189 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, посилаючись на те, що під час досудового розслідування до обвинуваченого був застосований запобіжний захід у виді утримання під вартою, а 25 лютого 2021 року зазначений строк спливає, тому вважає, що необхідно продовжити строк запобіжного заходу у виді утримання під вартою на шістдесят днів, оскільки підстави для зміни міри запобіжного заходу відсутні, ризики, які виправдовують утримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, не зникли, є реальними та дійсними.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 щодо заявленого прокурором клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою заперечувала, посилаючись на те, що відсутні будь-які передбачені законом ризики, які виправдовують застосування до обвинуваченого такого запобіжного заходу як утримання під вартою, а тому необхідно змінити цей запобіжний захід на більш м'який у виді домашнього арешту. Обвинувачений заперечував проти заявленого прокурором клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою та підтримав думку свого захисника.
Прокурор для розгляду матеріалів оскарження ухвали до суду апеляційної інстанції не з'явився, про день, час та місце розгляду провадження повідомлявся належним чином, будь-яких клопотань не надав.
Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь прокурора при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого та його захисника на підтримання апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством, а доводи сторони захисту про протилежне є непереконливими та суперечать змісту самого клопотання.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.186, ч.2 ст.189 КК України, які є нетяжким та тяжкими злочинами.
На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв'язку.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду, ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
З наявних матеріалів та оскаржуваної ухвали убачається, що суд врахував особу обвинуваченого та тяжкість кримінальних правопорушень, в яких останнього обвинувачують, а також те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, вчинених ним через невеликий проміжок часу - через 2 місяці, після того, як він звільнився з місць позбавлення волі.
Отже, задля забезпечення даного провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
З врахуванням викладеного, фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення умисних кримінальних правопорушень, не працює, міцних соціальних зв'язків не має, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики не зменшились, та інші більш м'які запобіжні заходу будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи апелянта про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, не є переконливими, ці доводи були перевірені судом першої інстанції та спростовані в оскаржуваній ухвалі.
Щодо доводів апелянта про невручення йому копії клопотання прокурора, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до вимог ч.2 ст.184 КПК України, копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Відомостей про те, що вказані вимоги порушені прокурором, в наявних матеріалах провадження немає, клопотань про витребування якихось додаткових матеріалів від сторони захисту не надходило.
З матеріалів провадження та з оскаржуваної ухвали убачається, що під час розгляду клопотання обвинувачений мав можливість реалізувати свої процесуальні права, в т.ч. і право на захист.
Обвинувачений та його захисник були присутні при розгляді клопотання, висловили свої заперечення проти доводів клопотання, а в подальшому обвинувачений звернувся з апеляційною скаргою на судове рішення, прийняте за наслідками розгляду цього клопотання.
В суді апеляційної інстанції захисник - адвокат ОСОБА_7 зазначила, що всіх обставин щодо вручення клопотання вона не пам'ятає, але якщо б клопотання не було вручено обвинуваченому, вона б в суді першої інстанції про це зазначила.
Доводи сторони захисту про те, що судом першої інстанції не розглянуто питання щодо можливості застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді застави, є безпідставними.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, вчинених із застосуванням насильства (ч.2 ст.186 КК України) та з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч.2 ст.189 КК України), що, відповідно до положень п.1 ч.4 ст.183 КПК України, надає суду право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 лютого 2021 року, якою клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 строком на 60 днів, тобто до 18 квітня 2021 року включно, задоволене, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4