Справа № 640/2845/20 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.
05 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Харківського національного медичного університету про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Харківського національного медичного університету про визнання протиправною і нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 №498 "Про затвердження Примірного положення про користування гуртожитками".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання наказу Харківського національного медичного університету від 26.12.2019 №208-адм. "Про зміну кількісного складу та перерозподіл ліжко-місць у гуртожитку університету", аспіранту ОСОБА_1 надано житлову площу у гуртожитку з 08.01.2020.
08.01.2020 між Харківським національним медичним університетом, як наймодавцем та ОСОБА_1 , як наймачем укладено договір №77 на проживання в гуртожитку осіб, які навчаються в Харківському національному медичному університеті.
Згідно розділу 3.2 Договору, наймач, зокрема, зобов'язаний укласти договір на відшкодування комунальних та пральних послуг за проживання у гуртожитку, своєчасно сплачувати в установлений термін за проживання.
Пунктом 6.1 Договору визначено, що вартість проживання наймача у гуртожитку розраховується відповідно до чинного законодавства і вноситься на розрахунковий рахунок ХНМУ через банківські установи.
08.01.2020 ОСОБА_1 отримав ордер на жилу площу в гуртожитку АДРЕСА_1 на право зайняття однією особою жилого приміщення.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 №498 було затверджено Примірне положення про користування гуртожитками (далі - Положення про користування гуртожитком).
Позивач зазначив, що абз.9 п.11 вказаного положення передбачено, що наймачі зобов'язані у разі виселення з гуртожитку та/або набуття у власність жилого приміщення, передати організації, яка здійснює управління гуртожитком, усе майно, що було надано їм у користування згідно з договором найму (оренди). Згідно абз. 4 та 7 п. 10 Положення наймачі жилої площі в гуртожитку та члени їх сімей, які проживають разом з ними, мають право: на користування на рівних умовах допоміжними приміщеннями, обладнанням та інвентарем гуртожитку; наймачі ліжко-місць мають також рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням у ньому, встановлюють за узгодженням із співмешканцями порядок використання підсобних приміщень, а також черговість їх прибирання. Вищевказане на думку позивача свідчить, що особа, яка бажатиме поселитися в гуртожитку не зможе реалізувати власне право на користування гуртожитками, з огляду на те, що в кімнати у гуртожитку будуть вселені члени сімей осіб, які навчаються в університеті. Так, на думку заявника це порушує його права, як аспіранта та співробітника Харківського національного медичного університету, порушує права та інтереси інших студентів. Окрім того, оскаржувана постанова суперечить діючим нормам Житлового кодексу Української РСР, Закону України "Про житлово - комунальні послуги". На думку позивача, включення оплати житлово-комунальних послуг до складу плати за проживання у гуртожитку суперечить принципам економічного обґрунтування справляння плати за проживання у гуртожитку, оскільки наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров'я України "Про встановлення граничного розміру плати за проживання в студентських гуртожитках вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності" від 28.03.2011 №284/423/173 закріплені граничні розміри плати за проживання у гуртожитку та встановлена неможливість її коригування (збільшення), а тому постанова суперечить положенням Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в частині надання "житлових послуг". Окрім того, вказана постанова суперечить вимогам ст. 21 Закону України "Про освіту" в частині безоплатного забезпечення місцями у гуртожитках, у той час, як оскаржувана постанова передбачає платне користування. До того ж, на переконання позивача, оскаржувана постанова всупереч положенням Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", який має вищу юридичну силу, дозволяє приватизацію житлового майна закладів вищої освіти, чим також порушує права Харківського національного медичного університету на майно.
Вважаючи свої права, права майбутніх студентів та співробітників університету оскаржуваною постановою порушеними, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження Кабінету Міністрів України регулюються статтею 116 Конституції України, згідно якою Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Статтею 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Загальні питання компетенції Кабінету Міністрів України врегульовані статтею 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" частина перша якої вказує, що діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
Тобто, з наведеного слідує законодавчо визначене дискреційне повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати порядок забезпечення, користування та надання здобувачів фахової вищої та передвищої освіти.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Так, на виконання своїх повноважень, у відповідності до вимог статті 131 Житлового кодексу Української РСР Кабінет Міністрів України затвердив Примірне положення про користування гуртожитками.
Дія цього Положення поширюється на всі гуртожитки незалежно від форми власності, а особливості користування гуртожитками, які використовуються для проживання здобувачів освіти у період навчання, перенавчання, підвищення кваліфікації у закладах освіти, визначаються МОН.
Як встановлено судом, на виконання пункту 8 частини першої статті 62 Закону України "Про вищу освіту", пункту 8 частини першої статті 54 Закону України "Про фахову передвищу освіту" та абзацу третього пункту 1 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 № 498 наказом Міністерства освіти і науки України від 21.11.2019 № 1452 затверджено Положення про особливості користування гуртожитками закладів фахової передвищої та вищої освіти.
Відповідно до п. 2 Положення про користування гуртожитком, яке затверджує керівник закладу освіти за погодженням з органами студентського самоврядування.
З матеріалів справи вбачається, що Харківським національним медичним університетом на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 № 498 та наказу Міністерства освіти і науки України від 21.11.2019 № 1452 затверджено внутрішнє Положення про студентський гуртожиток від 18.04.2019 №150, який регулює порядок вселення до гуртожитків, користування жилою площею в гуртожитках, виселення із студентських гуртожитків, плату за житло та послуги, обов'язки.
Таким чином, Кабінетом Міністрів України було затверджено лише примірний порядок користування гуртожитками: жилою площею, жилими та іншими приміщеннями в них, у той час, як особливості користування гуртожитками закладів фахової передвищої та вищої освіти визначені спеціальним актом, що також передбачено оскаржуваною постановою - наказом Міністерства освіти і науки України від 21.11.2019 № 1452 та внутрішнім актом вищого навчального закладу.
У той же час, позивачем не доведено суду, яким чином, оскаржуваною постановою порушено його право на вселення у гуртожиток, оскільки, як вбачається із наявних матеріалів справи, позивача було безперешкодно забезпечено житловим приміщенням у гуртожитку, що фактично спростовує побоювання останнього в цій частині.
Також, позивач посилався на те, що оскаржуваною постановою передбачено приватизацію гуртожитків, що у свою чергу суперечить актам вищої юридичної сили, однак положень, які б відображали порядок набуття у власність житлової площі у гуртожитках оскаржувана постанова не містить, натомість, позивачем здійснено не правильне трактування положень постанови.
В частині посилань позивача на те, що згідно оскаржуваної постанови гуртожитки передаються організації, яка здійснює управління гуртожитком, тобто ОСББ, що фактично суперечить нормам чинного законодавства, то суд зазначає, що вказане твердження не базується на доказах, суду не було надано на обґрунтування вказаних обставин жодних документів, які б підтверджували факт того, що управління гуртожитком здійснюється або передано на управління ОСББ.
До того ж, позивач вказував, що є громадським активістом, і звертаючись із даним позовом до суду, останній діє також в інтересах студентів та працівників Харківського національного медичного університету, однак, доказів, які б підтверджували вказані обставини суду надано не було.
Водночас, позивач посилався на те, що оскаржуваною постановою позбавлено Харківський національний медичний університет можливості контролювати, хто із членів сімей осіб, які навчаються в університеті буде вселений у гуртожиток, тим самим, позбавивши права інших осіб на вселення, окрім того, останній знаходиться під загрозою втрати майна, а саме приміщення гуртожитків, то слід звернути увагу позивача, що Харківський національний медичний університет, як самостійний суб'єкт правовідносин на якого поширюється дана постанова не позбавлений процесуальної можливості звернутися до суду із позовом, якщо вважає, що оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 №498 "Про затвердження Примірного положення про користування гуртожитками" порушено його права та законні інтереси.
До того ж, суд звертає увагу позивача, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що вона поширює свою дію виключно на гуртожитки, незалежно від форми їх власності, тобто, за своєю юридичною природою, дана постанова є актом індивідуальної дії.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте чи прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується, а відтак, позивачем не надано допустимих доказів, які б свідчили про порушення оспорюваною постановою конкретних, реальних, індивідуально виражених прав, свобод чи інтересів позивача, натомість, зі змісту позовних вимог вбачається фактична незгода позивача, як особи, пов'язаної із діяльністю університету та особою, яка проживає в університетському гуртожитку з указаною постановою, що, у свою чергу, не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.
Так, судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
В контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести, а суд встановити, що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Враховуючи відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.06.2019 у справі №1340/4630/18.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя Г.В.Земляна
суддя В.В.Файдюк