06 квітня 2021 року м. Житомир справа № 240/20623/20
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Лавренчук О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області в якому просить визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 №Ф-60036-53 на суму 15819,54 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-60036-53 на суму 13473,90 грн.
В обґрунтування позову вказує, що у листопаді 2020 року випадково дізналась про існування виконавчого провадженням №ВП 58736040 та ВП 61382280. Зазначає, що 17 листопада 2020 отримані копії документів виконавчого провадження: №ВП 58736040 в якому, зокрема містилась вимога про сплату (недоїмки) ГУ ДФС від 12.11.2018 року № Ф-60036-53; №ВП 61382280, зокрема містилась вимога про сплату (недоїмки) ГУ ДФС від 12.11.2018 року на суму 15819,54 грн, від 13.08.2019 року №Ф-60036-53 на суму 13473,90 грн. Вимога про сплату (недоїмки) ГУ ДФС від 12.11.2018 №Ф-60036-53 на суму 15819,54 грн. та вимога про сплату (недоїмки) ГУ ДПС від 13.08.2019 року № Ф-60036-53 на суму 13 473,90 грн. були направлені за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, з 12.03.2004 зареєстрована та постійно проживаю за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується реєстрацією в паспорті. А тому, мною не були отримані як вимога про сплату боргу недоїмки ГУ ДФС від 12.11.2018 №Ф-60036-53 на суму 15819,54 грн., вимога про сплату (недоїмки) ГУ ДПС від 13.08.2019 №Ф-60036-53 на суму 13473,90 грн. так і постанови про відкриття виконавчого провадження - №ВП 58736040 від 28.03.2019, та №ВП 61382280 від 27.02.2020 та інші процесуальні документи виконавчих проваджень. З вимогами про сплату боргу(недоїмки) ГУ ДФС від 12.11.2018 року № Ф-60036-53 на суму 15819,54 грн, та вимогами про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС від 13.08.2019 року № Ф-60036-53 на суму 13473,90 грн. я не погоджуюсь з наступних підстав. З 24.07.2000 року я зареєстрована як фізична особа-підприємець. 10.11.2020 мною була подана заява до державного реєстратора про зняття з державної реєстрації. З моменту реєстрації як фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності та до подачі заяви про зняття з реєстрації та припинення такої - підприємницька діяльність мною не здійснювалась. Вказує, що з 01.09.1994 по даний час постійно працює в Малинській ЗОІТТ-ПІ ступенів № 4 вчителем фізичної культури, що підтверджується довідкою Малинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів від 18.11.2020 №103. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 24.12.2020 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання у справі на 05.01.2021.
Відзив на позовну заяву надійшов до суду 05.01.2021. Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначив, що з прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до Закону №2464, що набрали чинності з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями (в т.ч. які перебувають на спрощеній системі оподаткування). Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), окрім звільнених ст.4 Закону категорії страхувальників, зобов'язані сплачу ваги за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок, тобто змінено період (рік на квартал). Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України (ДПС України), поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в Інтегрованій картці платника. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом є недоїмкою. Звільняються від сплати за себе єдиного внеску, особи, зазначені у п. 4 та 5 частини першої статті 4, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до інтегрованої картки платника податків з нарахування ЄСВ за 2018 -2019 роки у Позивача обліковується недоїмка в сумі 26539,26 грн. Нарахування недоїмки з єдиного соціального внеску за вказаний період було здійснено контролюючим органом, виходячи з розміру мінімального страхового внеску. Звертає увагу суду, що позивачем не надано жодних доказів сплати ССВ за себе чи сплаченого ССВ за нього. Просить відмовити у задоволенні позову.
У зв'язку з неявкою сторін у судове засідання 05.01.2021, підготовче засідання перенесено на 27.01.2021.
Ухвалою суду від 05.01.2021 витребувано у ОСОБА_1 оригінал індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка Пенсійного фонду України Форми ОК-5).
Відповідь на відзив надійшла до суду 25.01.2021. У відповіді на відзив позивач вказує, що аргументи та доводи відповідача є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Зазначає, що 23.11.2020 звернулася в Малинську міську раду з інформаційним запитом щодо інформації про те, що було підставою для внесення запису 14.05.2013 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців. На мій запит Виконавчим комітетом Малинської міської ради 27.11.2020 за №233/03-39 була надана відповідь про те, що Державним реєстратором 14.05.2013 була проведена реєстраційна дія №23081750000003343 «включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним». Запис від 24.07.2000, який Малинське управління ГУ ДФС у Житомирській області взяло на облік 14.05.2013 був проведений на підставі відомостей інвентаризації, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які були передані тимчасовою міжвідомчою спеціальною комісією з питань проведення інвентаризації, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. На мій запит Виконавчим комітетом Малинської міської ради 27.11.2020 за №233/03-39 була надана відповідь про те, що Державним реєстратором 14.05.2013 року була проведена реєстраційна дія №23081750000003343 «включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним». Запис від 24.07.2000, який Малинське управління ГУ ДФС у Житомирській області взяло на облік 14.05.2013 був проведений на підставі відомостей інвентаризації, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які були передані тимчасовою міжвідомчою спеціальною комісією з питань проведення інвентаризації, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Підставою для внесення запису №23081750000003343 від 14.05.2013 до ЄДР відомостей про ОСОБА_1 був наказ від 12.04.2012 року №575/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 квітня 2012 року за №569/20882, яким затверджено «Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (втрата чинності від 01.07.2014 на підставі наказу від 16.06.2014 №935/5). Просить позов задовольнити.
На виконання вимог ухвали суду від 05.01.2021 до суду 25.01.2021 від позивача надійшли індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка Пенсійного фонду України Форми ОК-5)
Представником відповідача 27.1.2021 надано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Відділом документального забезпечення суду 27.01.2021 зареєстровано заяву позивача та клопотання представника відповідача про продовження підготовчого провадження до 30 календарних днів.
Позивач 27.01.2021 подала до суду заяву у якій просить підготовче провадження здійснювати без її участі. Не заперечує щодо закінчення підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду.
Розгляд справи відкладено на 24.02.2021.
Відділом документального забезпечення суду 24.02.2021 зареєстровано клопотання представника відповідача в якому не заперечує щодо закриття підготовчого провадження у порядку письмового провадження.
Відповідно до протоколу судового засідання від 24.02.2021, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 24 лютого 21021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у порядку письмового провадження.
До суду 09 березня 2021 року надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи детального розрахунку заборгованості по оскаржуваним вимогам.
Розглянувши позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що із 24.07.2000 позивач перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС як фізична особа-підприємець.
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів Головним управлінням ДПС у Житомирській області було сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 №Ф-60036-53У, якою повідомляє, що станом на 31.10.2018 заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 15819,54 грн та вимагає сплатити недоїмку в сумі 15819,54 грн .
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів Головним управлінням ДПС у Житомирській області було сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-60036-53У, якою повідомляє, що станом на 31.07.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 13473,90 грн та вимагає сплатити недоїмку в сумі 13473,90 грн .
Відповідачем надано до суду Інформацію щодо нарахованого та сплаченого єдиного соціального внеску відповідно до ІКП за період із 01.01.2018 по 21.10.2019 з якого вбачається, що суму єдиного внеску нараховано, починаючи із 2017 року.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджує, що із вересня 1999 року перебуває у трудових відносинах із Малинською загальноосвітньою школою №4 І-ІІІ ступенів та надає копію трудової книжки, копію довідок та Довідку Форми ОК-5.
Вважаючи Вимоги про сплату боргу (недоїмки): від 12.11.2018 №Ф-60036-53 на суму 15819,54 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-60036-53 на суму 13473,90 грн. протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно інформації про зареєстроване місце проживання позивача, що міститься у паспорті, копію якого надано позивачем та долучено до матеріалів адміністративної справи, із 12.02.2004 позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що відповідачем оскаржувані вимоги надсилались на адресу позивача - АДРЕСА_1 , однак не були вручені платнику податків.
Пунктом 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно приписів п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України, у разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що позивачем не пропущено встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення до суду з позовною заявою про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки): від 12.11.2018 №Ф-60036-53 на суму 15819,54 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-60036-53 на суму 13473,90 грн.
Щодо суті спору, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
До вказаного Закону з 01.01.2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до змісту абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Отже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 24.07.2000.
Після внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» запис про реєстрацію позивача фізичною особою-підприємцем не вносився.
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивача виключено з Реєстру 10.11.2020.
Разом з тим, судом встановлено, що з вересня 1994 року позивач офіційно перебуває у трудових відносинах із Малинською загальноосвітньою школою №4 І-ІІІ ступенів на посаді вчителя фізичної культури.
Вказані обставини підтверджуються довідкою №103 від 18.11.2020 Малинської загальноосвітньої школи №4 І-ІІІ ступенів (а.с. 28), довідками про нараховану та виплачену заробітну плату за 2017-2020 роки (а.с. 90-93) та копією трудової книжки позивача (а.с. 25-27).
Факт сплати роботодавцем страхових внесків із вересня 1999 року по грудень 2020 року за застраховану особу ОСОБА_1 підтверджується Реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (Форма ОК-5) (а.с. 96-99).
Суд зауважує, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності, отримання він неї доходу, а також беручи до уваги нарахування та сплату роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у останнього відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.
Суд наголошує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою-підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.
Натомість покладення на нього обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням єдиного соціального внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 квітня 2020 року (справа №620/2449/19), постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку позивач є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, саме на роботодавця покладено обов'язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.
Крім того, навіть за наявності реєстрації особи як фізичної особи-підприємця, яка господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує, та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, сплата нею єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування спричинить подвійну сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
За таких обставин суд дійшов висновку, що оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску, оскільки відсутні відомості на підтвердження того, що позивач має статус фізичної особи-підприємця, а також враховуючи правову позицію Верховного Суду щодо перебування платника єдиного соціального внеску одночасно у трудових відносинах, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які спростовували б вищевстановлене, спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.
Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1681,60рн
У зв'язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7,Житомир,10003, код ЄДРПОУ 43142501), - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року №Ф-60036-53У.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 серпня 2019 року №Ф-60036-53У.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 1681 ( одна тисяча шістсот вісімдесят одна ) гривня 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук