06 квітня 2021 року Справа № 215/6187/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради Каретіної Оксани Володимирівни про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
09.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до начальника управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради Каретіної О.В., в якому просить :
- визнання протиправною бездіяльності, яка виявилась у неналежному розгляді заяви від 11.08.20 р. № 468, у порушенні права на державні, соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, у невизначеності способу соціального захисту інтересів;
- визнання протиправною бездіяльності, яка виявилась у невинесенні за результатами розгляду звернення від 11.08.20 р. вх.468 правового акту;
- визнання протиправною бездіяльності, яка виявилась у порушенні ст. 3, 9, 19, 21, 46, 48, 59, 92 Конституції України, ч. 1 ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави, ст. 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» при розгляді звернення від 11.08.20 р.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка виявилась у непідкоренні ст.ст. 21, 46, 92 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» при розгляді заяви від 11.08.2020 року вх. 468; у порушенні управлінської функції відповідно п.п. 18, 19 ч. 1 ст. 4 КАС України і ст.ст. 3, 19 Конституції України.
Також за поясненнями позивача, відповідач не гарантував йому права на достатній життєвий рівень, що передбачене ст. 48 Конституції України. Крім того, позивач зазначив, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, застосовується правовий акт, який має вищу юридичну силу, застосовуються норми Конституції України, як норми прямої дії, і після винесення рішення по заяві, відповідач має звертатися до вищих установ виконавчої влади для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. При цьому, позивач вказав на те, що йому не було надано рішень з приводу розгляду його заяви від 11.08.2020 року вх. 468.
З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач допустив бездіяльність з приводу описаних вище обставин.
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 10.11.2020 матеріали адміністративної справи 215/6187/20 передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
02.12.2020 року зазначена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на супровідному листі, та за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями остання передана для розгляду судді Захарчук-Борисенко Н.В.
04.12.2020 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків. Недоліки усунені.
26.02.2020 року ухвалою суду було відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
17.03.2021 року на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому представник відповідача в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що вважає безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 , оскільки державним органом не було допущено бездіяльності при розгляді заяви (запиту) позивача від 11.08.2020 року за вх. № 468
Так, за поясненнями відповідача, 11.08.2020 року ним було отримано звернення ОСОБА_1 за вх. № 468, яке з урахуванням приписів Закону України «Про звернення громадян», було розглянуто та відповідь надіслана позивачу 03.09.2020 року з вичерпними роз'ясненнями, відповідно до порушених в заяві питань.
При цьому, розгляд звернення ОСОБА_1 від 11.08.2020 року за вх. №468 було здійснено за його відсутності, оскільки відповідно до вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року, Кабінетом Міністрів України встановлено на всій території України карантин з 12.03.2020 року по 28.02.2021 року.
Крім того, на підставі розпорядження від 18.03.2020 року № 52-р «Про запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 на території Тернівського району міста Кривого Рогу» скасовано до особливого розпорядження особистий прийом громадян та запроваджено прийняття лише письмових звернень поштою, електронних та телефонних звернень та їх розгляд у встановленому порядку. З огляду на викладене, розгляд звернення ОСОБА_1 у його присутності є неможливим.
Також, за поясненнями відповідача, ОСОБА_1 перебував на обліку в управлінні як одержувач компенсаційної виплати непрацюючій, працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи ОСОБА_2 , на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян». Означена допомога була призначена на період з 01.12.2014 року по 24.07.2023 року у розмірі 4,80 грн. з щомісячною індексацією та виплачена по 31.12.2020 року, оскільки була припинена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 року № 859 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі», яка набрала чинності з 25.09.2020 року.
З урахуванням приписів постанови КМУ №832 позивачем була подана заява про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, на підставі якої ОСОБА_1 була призначена допомога на період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року у розмірі 1992,76 грн. щомісячно та яку позивач отримав у грудні 2020 року у загальному сумі 21920,36 грн.
Разом з тим, позивач звернувся до відповідача із заявою для перевірки права на призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям від 10.08.2020 року за вх.№945. При цьому, при поданні даної заяви позивачем не була надана довідка про склад сім'ї та довідка щодо місця реєстрації громадян.
З метою з'ясування необхідності подання означених довідок відповідач звернувся за роз'ясненнями до Міністерства соціальної політики України, про що повідомлено ОСОБА_1 .
Так, Міністерством соціальної політики України було надано роз'яснення від 17.08.2020 року за вих. № 3192, згідно якого було встановлено, що вимогу щодо надання довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, скасовано. Крім того, роз'яснено, що державна соціальна допомога призначається малозабезпеченим сім'ям за фактичним місцем проживання, але за умови проведення органами соціального захисту населення перевірки щодо неотримання такої допомоги за іншим місцем проживання з використанням інформаційних систем.
Після отримання означеного роз'яснення відповідачем з урахуванням вимог Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» та Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 632 був проведений розрахунок сукупного середньомісячного доходу ОСОБА_1 . За результатами проведення даного розрахунку було встановлено, що позивач не має права на призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, оскільки розрахунковий середньомісячний дохід його сім'ї (2361,50 грн.) перевищує рівень забезпечення прожиткового мінімуму для його сім'ї, встановленого законодавством, а саме, 549,25 грн. Тому, у призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям ОСОБА_1 було відмовлено та йому надіслано письмову відповідь за місцем проживання.
Щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг від 10.08.2020 року за вх.№945 у присутності позивача, то відповідач зазначив, що діючим законодавством розгляд такої заяви у присутності заявника не передбачено.
Крім того, відповідач зазначив, що до його повноважень не входить прийняття нормативно-правових актів у формі рішень за результатами розгляду звернень громадян, оскільки він не є суб'єктом правотворчості.
Таким чином, враховуючи викладене, відповідач вважає безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 та просить суд відмовити у задоволенні позову.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради Каретіної О.В. із заявою (запитом) від 11.08.2020 року, в якій просив наступне:
- правовим актом призначити допомогу за наданою заявою від 10.08.2020 року, якою забезпечити для мене рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;
- надати форму довідки про склад сім'ї для осіб, які не мають свого житла;
- правовим актом забезпечити право ОСОБА_1 на державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії;
- визначити спосіб соціального захисту інтересів ОСОБА_1 , а також попередити виникнення не активних суспільних наслідків, пов'язаних з порушенням конституційних норм та зазначених норм міжнародного права;
- надати запрошення для ОСОБА_1 з повідомленням про повноваження осіб з приводу розгляду його заяви від 10.08.2020 року про призначення усіх видів допомоги і даної заяви;
- надати дві копії належно завіреної заяви від 10.08.2020 року про призначення усіх видів допомоги і даної заяви від 11.08.2020 року;
- частково відшкодувати моральні страждання ОСОБА_1 сумою у 2000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: 2102 грн. х 2000 = 4204000 грн.;
- надати рішення, постанову, наказ, тобто правовий акт, який прийнятий після розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.08.2020 року та від 11.08.2020 року, а за його відсутності зазначити причини.
З огляду на те, що позивачем була подана заява для перевірки права на призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям від 10.08.2020 року за вх.№945, але при цьому, ОСОБА_1 не надана довідки про склад сім'ї та про місце реєстрації громадян, відповідачем був направлений запит до Міністерства соціальної політики України від 17.08.2020 року за вих. №3192 щодо роз'яснення необхідності подання означених довідок.
01.09.2020 року позивача було повідомлено своїм листом за вих. №3371, що наслідками розгляду даного запиту його буде додатково повідомлено.
01.09.2020 року відповідачем було проведено засідання з питання розгляду звернення ОСОБА_1 від 11.08.2020 року за вх. № 468 до начальника управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради Каретіної О.В., про що складений протокол засідання від 01.09.2020 року. За результатами проведеного засідання відповідачем було вирішено підготувати ОСОБА_1 письмову відповідь на його звернення від 11.08.2020 року за вх. №468 та направити її на поштову адресу заявника рекомендаційним листом.
При цьому, розгляд звернення ОСОБА_1 був проведений за його відсутності у зв'язку з введенням у країні епідеміологічних заходів, а саме, карантину з 12.03.2020 року по 28.02.2021 року на підставі Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року, Кабінетом Міністрів України встановлено на всій території України. Крім того, на підставі розпорядження від 18.03.2020 року № 52-р «Про запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 на території Тернівського району міста Кривого Рогу» скасовано до особливого розпорядження особистий прийом громадян та запроваджено прийняття лише письмових звернень поштою, електронних та телефонних звернень та їх розгляд у встановленому порядку.
03.09.2020 року відповідачем було надано письмову відповідь ОСОБА_1 за вих.№3433, відповідно до якої його було повідомлено про те, що питання щодо наявності або відсутності у нього підстав для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям буде вирішено після надходження роз'яснення Міністерства соціальної політики України. Щодо надання форми довідки про склад сім'ї для осіб, які не мають свого житла, то позивача було повідомлено про те, що означене питання не входить до повноважень управління соціального захисту населення, а є виключною компетенцією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту.
Стосовно забезпечення ОСОБА_1 державних соціальних стандартів та гарантій, то вони виконані у повній мірі, оскільки позивач перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення як одержувач компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи або престарілим, який досяг 80-річного віку та отримує допомогу з 01.12.2014 року по 24.07.2023 року. Також за дану категорію осіб відповідачем здійснюється обчислення єдиного внеску на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI та Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 р. №178.
З приводу відшкодування моральної шкоди, позивача було повідомлено про те, що моральна шкода відшкодовується лише на підставах, визначених законодавством України.
Також відповідач зазначив, що до його повноважень не входить прийняття нормативно-правових актів у формі рішень за результатами розгляду звернень громадян, оскільки він не є суб'єктом правотворчості.
На підтвердження факту направлення вищевказаної письмової відповіді на заяву (запит) від 11.08.2020 року вх.№468 на адресу позивача, управління надало суду копію поштового реєстру.
08.10.2020 року відповідачем була отримана письмова відповідь від Міністерства соціальної політики України, на підставі якої ОСОБА_1 був проведений розрахунок державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям згідно заяви від 10.08.2020 року. Однак відмовлено у призначенні означеної допомоги, оскільки розрахунковий середньомісячний дохід сім'ї позивача перевищив рівень забезпечення прожиткового мінімуму для його сім'ї, встановленого законодавством.
Проте, позивач, вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність під час розгляду його заяви (запиту) від 11.08.2020 року та не здійснив заходів, щодо усунення причин, які породжують подання заяви (запиту), звернувся до адміністративного суду, оскаржуючи таку бездіяльність.
Отже, спір між сторонами виник з підстав протиправності бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви (запиту) позивача від 11.08.2020 року за вх. №468.
Суд, вирішуючи спір по суті позовних вимог, зазначає наступне.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
За приписами ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Суд зазначає, що Закон України «Про звернення громадян» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно з ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Порядок розгляду звернень у формі заяв та скарг, встановлений статтями 15, 16 вищевказаного Закону.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені у них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства, забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Частиною 4 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
знайомитися з матеріалами перевірки;
подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», орган державної влади, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».
Аналіз зазначених вище норм права, дає підстави зробити висновок, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків, при цьому, таке право кореспондується із обов'язками органів влади здійснити розгляд таких звернень, з урахуванням їх функціональних обов'язків.
Крім того, з урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що письмова відповідь, надана суб'єктом владних повноважень за результатами розгляду звернення громадян на підставі Закону України «Про звернення громадян», містить його рішення щодо порушених у зверненні питань. Адже, ним вирішуються по суті заявлені суб'єктом звернення питання. При цьому, законом визначається, що за результатами розгляду, зокрема, заяви суб'єкта звернення, суб'єктом владних повноважень надається письмова відповідь. Така відповідь має містити аргументовану, несуперечливу, переконливу інформацію, що відповідає дійсності та стосується суті звернення. При цьому, суд зазначає, що письмова відповідь, надана на звернення громадян, не може мати юридичної сили, бо відповідно до теоретичних основ права, юридична сила є основною властивістю правових актів діяти та породжувати правові наслідки: виникнення, зміни, припинення правовідносин. Проте, письмова відповідь на звернення громадян має інформаційний характер та не є правовим актом, а орган місцевого самоврядування не є суб'єктом правотворчої діяльності під час надання відповіді на звернення громадян.
З огляду на викладене, суд зазначає, що реалізувавши своє право на звернення до суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до начальника управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Каретіної О.В. із заявою (запитом) від 11.08.2020 року, на яку відповідачем у встановлений законом строк була надана письмова відповідь від 03.09.2020 року за вих. №3433.
На підтвердження своїх тверджень відповідач надав суду такі письмові докази, що містяться в матеріалах справи, а саме: копію звернення від 11.08.2020 року за вх.№468; копію довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб; копію відповіді на звернення від 03.09.2020 року за вих.№3433; копію протоколу засідання від 02.09.2020 року; копію заяви від 10.08.2020 року про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг; копію запита від 17.08.2020 року №3192; копію повідомлення від 01.09.2020 року №3371; копію відповіді Міністерства соціальної політики від 28.09.2020 року; копію повідомлення про відмову у наданні державної соціальної допомоги від 13.10.2020 року; копію паспорта ОСОБА_1 ; копію довідки про отримані допомоги від 14.01.2021 року №339; копії реєстрів витрат конвертів.
Суд зазначає, що в ході судового розгляду справи судом було встановлено, що період дії карантину на всій території країни введений особливий порядок розгляду звернень громадян з урахуванням вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року, а також, зокрема, розпорядження від 18.03.2020 року № 52-р «Про запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 на території Тернівського району міста Кривого Рогу», яким скасовано до особливого розпорядження особистий прийом громадян та запроваджено прийняття лише письмових звернень поштою, електронних та телефонних звернень та їх розгляд у встановленому порядку.
З огляду на викладене, розгляд звернення ОСОБА_1 було здійснено за його відсутності.
Також суд зазначає, що відповідно ст. 9 Закону України «Про інформацію», основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про інформацію», інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Аналіз викладених вище норм, на порушення яких посилається позивач, вказує, що такі норми регламентують загальні положення закону про регулювання відносин щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
Водночас, суд зазначає, що статей 33 та 45 Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 року № 2657-XII в редакції, чинній на момент звернення позивача до відповідача та виникнення спірних правовідносин, не містить. Тому, посилання позивача на вказані норми не беруться судом до уваги.
При цьому, дослідивши зміст листа з відповіддю щодо порушених питань у заяві (запиті) від 11.08.2020 року за вх. №468, суд встановив, що відповідач роз'яснив та виклав висновки по кожному питанню в межах, наданих йому законом повноважень та у встановленому законом порядку.
Натомість, позивач вважає, що відповідачем було порушено його право на інформацію.
З цього приводу суд зазначає, що надання відповіді по суті порушених у зверненнях до державного органу питань, є дискрецією органу державної влади.
За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
При цьому, суд бере до уваги твердження відповідача про те, що управління не є суб'єктом правотворчості та не має повноважень приймати нормативно-правові акти, які підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку у Єдиному державному реєстрі нормативних актів.
Так, відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
Рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради.
Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.
Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
В актах та проектах актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування не може бути обмежено доступ до інформації про витрати чи інше розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним чи комунальним майном, у тому числі про умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримують ці кошти або майно, а також до іншої інформації, обмеження доступу до якої заборонено законом.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно до п. 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 року № 34/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.05.2013 року за № 742/23274, нормативно-правовий акт - це офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.
Аналіз викладених вище норм вказує, що нормативно-правовий акт приймається уповноваженим на це суб'єктом нормотворення. При цьому, відповідно до викладених вище положень Закону України «Про місцеве самоврядування», управління не є суб'єктом нормотворення, бо є юридичною особою структурним підрозділом Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради та діє у межах повноважень, визначених Положенням про Управління праці та соціального захисту населення виконкому Тернівської районної у місті ради, затвердженого рішенням Тернівської районної у місті ради від 31.08.2018 року № 281.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, перевіривши правомірність дій (бездіяльності) відповідача при розгляді заяви (запиту) ОСОБА_1 від 11.08.2020 року за вх.№468 щодо їх відповідності вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, доходить висновку, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності при наданні позивачу відповіді на його звернення. Адже, відповідач надав суду належні та допустимі докази правомірності своїх дій щодо надання ним відповіді на заяву (запит) позивача, яку розглянув та вирішив у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
З цього приводу суд також зазначає, що відповідно до положень ст. 249 КАС України, передбачений порядок та підстави постановлення судом окремої ухвали.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд зазначає, що аналіз викладеної вище норми КАС України вказує, що мета постановлення окремих ухвал як заходу реагування полягає в тому, що суд, якщо виявить під час розгляду справи порушення закону і встановить причини та умови, що сприяли його порушенню, може постановити окрему ухвалу та направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.
Тому, враховуючи, що під час розгляду справи судом не було виявлено порушення відповідачем закону, в тому числі і при розгляді звернень позивача, у суду відсутні правові підстави для застосування положень ст. 249 КАС України.
З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що на порушені питання відповідачем були надані відповіді у листах, про що судом зазначалось вище, тобто забезпечене йому та реалізоване ним право на інформацію, а по-друге, законом не визначено таких повноважень відповідача, як прийняття нормативно-правових актів або звернення до відповідних органів з клопотаннями щодо цього.
З приводу позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності яка виявилась у порушенні ст. 3, 9, 19, 21, 46, 48, 59, 92 Конституції України, ч. 1 ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави, ст. 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» при розгляді заяви від 11.08.2020 року вх. 468, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Як зазначив відповідач, призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям проводиться на підставі вимог Закону України від 01.06.2000 року №1768-111 «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» та постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 року № 250 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям», а прийом заяв та документів для призначення соціальних допомог - з урахуванням вимог Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів всіх видів соціальної допомоги, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.09.2006 року № 345.
У зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціальних гарантій для окремих категорій осіб» від 02.06.2020 року № 646-ІХ та Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 року № 250 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 р. № 632, при призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченої сім'ї була скасована вимога щодо надання довідки про склад сім'ї та довідки щодо місця реєстрації громадян.
З цього приводу Міністерством соціальної політики України також надано роз'яснення від 17.08.2020 року за вих.№3192, які були отримані, зокрема, відповідачем 08.10.2020 року за вх.№1978, а саме, підтверджено, що дійсно скасована вимога щодо надання довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за формою, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, та довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб» від 22.007.2003 №204, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.08.2003 року № 709/8030. Крім того, повідомлено, що заявник має право на призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям за фактичним місцем проживання.
Так, у статті 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» визначено, що призначення і виплата державної соціальної допомоги здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем проживання уповноваженого представника сім'ї.
Порядок призначення, умови виплати та підстави для припинення виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно із цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Приписами ст. +65 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» встановлено, що розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом.
До стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.
Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється виходячи з можливостей Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, механізм обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї (домогосподарства) (далі - середньомісячний сукупний дохід) для призначення усіх видів державної соціальної допомоги та житлових субсидій, які відповідно до законодавства надаються залежно від сукупного доходу сім'ї (домогосподарства) встановлений Порядком обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 632.
Так, згідно п. 13 даного Порядку під час обчислення державної соціальної допомоги для розрахунку середньомісячного сукупного доходу за кожний місяць, в якому відсутні доходи, включаються:
- 0,5 розміру мінімальної заробітної плати станом на кінець періоду, за який враховуються доходи, - для непрацюючих працездатних осіб, які не мали доходів протягом періоду, за який враховуються доходи, та/або якими чи за яких не сплачено єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі, не меншому від мінімального, сумарно протягом трьох місяців періоду, за який враховуються доходи (крім військовослужбовців, а також осіб, щодо яких наявна заборгованість роботодавця із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, або осіб, які відповідно до законодавства звільнені від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування); осіб, які зареєстровані в центрі зайнятості та не отримували допомогу по безробіттю; осіб, які доглядали за дітьми, які потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку;
- 0,25 розміру мінімальної заробітної плати станом на кінець періоду, за який враховуються доходи, - для осіб, які навчалися за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та протягом періоду, за який враховуються доходи, не отримували стипендії;
- фактично отримані особами доходи - у разі, коли протягом періоду, за який враховуються доходи, вони отримували хоча б один із таких видів доходів, як пенсія, стипендія, державна допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, тимчасова державна соціальна допомога непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, щомісячна грошова допомога особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею, допомога по безробіттю, компенсація за надання соціальних послуг з догляду;
- фактично отримані особами доходи - у разі, коли вони звертаються за призначенням тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю.
Відповідно до приписів ст. 9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що у 2020 році рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення становить: для працездатних осіб - 25 відсотків; для дітей: з 1 січня 2020 року - 85 відсотків, з 1 липня - 130 відсотків; для осіб, які втратили працездатність, та осіб з інвалідністю - 100 відсотків відповідного прожиткового мінімуму.
Таким чином, з метою перевірки права на призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям відповідачем було зроблено розрахунок сукупного середньомісячного доходу за допомогою програмного забезпечення АСОПД та встановлено, що ОСОБА_1 не має права на призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, так як розрахунковий середньомісячний дохід його сім'ї (2361,50 грн.) перевищує рівень забезпечення прожиткового мінімуму для його сім'ї, встановлений законодавством (549,25 грн.).
За результатами даного розрахунку відповідачем було сформовано повідомлення про відмову у наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям № 600723/002 від 13.10.2020 року та надіслано його на адресу ОСОБА_1 , що підтверджується реєстром поштових відправлень, яке наявне в матеріалах справи.
Таким чином, з урахуванням викладеного, в ході судового розгляду справи не було встановлено порушення відповідачем соціальних прав позивача на отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Таку правову позицію було висловлено Верховним Судом в постанові від 17.04.2019 року, справа № 342/158/17.
Водночас, судом було встановлено, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності, бо були вчинені активні дії щодо надання відповіді по суті його заяви (запиту).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (ст. 9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Приймаючи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи та спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі ст. 139 КАС України, ухвалою суду від 26.02.2021 було задоволено заяву ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору за подання адміністративного позову на підставі ст. 8 Закону України «Про судовий збір» та ст. 133 КАС України, та звільнено від сплати судового збору.
Керуючись 2, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до начальника управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради Каретіної Оксани Володимирівни (50083, м. Кривий Ріг, вул. Ухтомського, 23) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко