Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/498/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", місто Харків,
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лілія-2010", місто Харків,
про стягнення 114 549,34 грн.,-
Позивач, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лілія-2010", про стягнення заборгованості за договором № 16050 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01 січня 2011 року, яка складає 100 206,48 грн., а також 9 407,76 грн. інфляційних втрат та 4 935,1 грн. 3% річних.
17 лютого 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 922/498/21. Розгляд справи № 922/498/21 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено, зокрема, відповідачу, згідно ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду для подання відзиву на позов.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверти, у якому на адресу відповідача направлялась копія ухвали суду про відкриття провадження, повернулась з поштовою відміткою про невручення у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. До п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, в тому числі, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження. Отже, з моменту проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність відповідача за зареєстрованою адресою місцезнаходження починається обрахунок строку, обумовленого ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, для подачі відповідачем відзиву. При цьому відповідач не був позбавлений об'єктивної можливості дізнатися про рух справи відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданими йому процесуальними правами, проте такими можливостями не скористався. Таким чином, відповідача було повідомлено про розгляд справи та як сторона у справі відповідач повинен було вживати заходів, щоб дізнатися про стан провадження. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 30 вересня 2020 року у справі № Б-39/159-10.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 17 лютого 2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ст.248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
01 січня 2011 року між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (теплопостачальна організація, позивач у справі) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Лілія-2010" (споживач, відповідач у справі) укладено договір № 16050 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді (далі за текстом - договір), за умовами теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (пункт 1.1. договору). Розрахунковим періодом є календарний місяць, в якому споживач до 28-го числа поточного місяця здійснює сплату вартості теплової енергії (пункт 6.3., 6.4. договору). Згідно пункту 6.10. договору споживач з 12 по 15 число, наступного за розрахунковим, отримує від теплової організації, документи за розрахунковий період: рахунок-фактуру та акт звіряння розрахунків. Відповідно до пункту 10.1. договір набув чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2011 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін. Додатком № 1, № 2 та № 3 визначеного обсяги постачання теплової енергії, схему межі поділу теплової мережі, а також умови припинення постачання теплової енергії. Додатком № 4 визначено, що об'єктом теплоспоживання є житловий будинок по вулиця Ощєпкова, будинок 6 у місті Харкові, на якому міститься прилад обліку.
Доказів розірвання чи припинення договору за взаємною згодою сторін чи за рішенням суду, матеріали справи не містять.
Учасниками господарського зобов'язання було підписана акти звіряння відпуску-отримання теплової енергії станом на 01 січня 2018 року та станом на 01 травня 2018 року. Крім того, за період з 2017 року по 2020 рік у зв'язку з початком та закінченням опалювального періоду, сторони договору складали акти підключення та відключення споживача від опалення. Позивач, виконуючи господарські обов'язки, сформовано та виставлено споживачу рахунки фактури, які були отримані уповноваженою особою відповідача.
Станом на 01 січня 2021 року за відповідачем рахує заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 100 206,48 грн., яка виникла за наступні періоди: листопад-грудень 2017 р. в сумі 30 090,64 грн., грудень 2018 р. в сумі 27 057,65 грн., листопад- грудень 2019 р. в сумі 17 064,13 грн. та грудень 2020 року в сумі 25 994,06 грн.
На виконання умов договору позивачем відповідачу виставлялись рахунку за спожиту теплову енергію, а також формувались акти звіряння відпуску-отримання теплової енергії станом на 01 січня 2018 року та станом на 01 травня 2018 року. Втім, як зазначає позивач, відповідач прострочує оплату спожитої теплової енергії та з 2017 року не в повному обсязі здійснює з ним розрахунки.
Враховуючи, що відповідачем не здійснено повну оплату спожитої теплової енергії, позивач був змушений звернутись до суду, з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором енергопостачання.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію. В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту надання послуг з постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: вулиця Ощєпкова, будинок 6, місто Харків позивачем підписано разом із відповідачем акти включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, які підписані уповноваженими представниками споживача та теплопостачальної організації. Крім того, наявні в матеріалах справи рахунки-фактури, які отримані представником відповідача, підтверджують фактичні об'єми поставленої позивачем на користь відповідача теплової енергії.
При цьому, розрахунки вартості спожитої теплової енергії проводились позивачем на підставі показань встановленого за адресою вулиця Ощєпкова, будинок 6, місто Харків (що є адресою відповідача) приладу обліку, з урахуванням максимального теплового навантаження на нежитлові приміщення, виконаного згідно з нормативним документом "Норми та вказівках по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94 та з урахуванням теплових втрат від наружної стіни будинку до місця установки приладу обліку, як-то визначено у Правилах технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14 лютого 2007 року № 71 та відповідно до положень Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03 жовтня 2007 року та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630, які визначають, що вартість спожитої теплової енергії розподіляється між власниками нежитлових приміщень пропорційно тепловим навантаженням, а між власниками квартир - пропорційно площам квартир.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, однією із основних умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Розрахунковим періодом є календарний місяць, в якому споживач до 28-го числа поточного місяця здійснює сплату вартості теплової енергії (пункт 6.3., 6.4. договору). Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією облік обсягу споживання теплової енергії (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198) споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення статей 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про своєчасну та повну оплату поставленої природної теплової енергії, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 100 206,48 грн.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов'язання та умовами обороту.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення оплати. За таких обставин, оскільки відповідач не здійснив повний розрахунок, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 100 206,48 грн. основної суми заборгованості по сплаті договором є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Разом із тим, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати поставленої теплової енергії, позивач просить суд стягнути 9 407,76 грн. інфляційних втрат, 4 935,1 грн. 3% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень нормативних законодавчих приписів, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, у розумінні положень норми ст. 625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних судом було встановлено, що такий розрахунок не у повній мірі відповідає положенням законодавства в силу допущених арифметичних помилок.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою інфляційних втрат та 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача протягом періоду прострочення ним виконання грошового зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії, є сума, яка за розрахунком суду складає 4 941,07 грн. 3% річних та 9 564,55 грн. інфляційних втрат. Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині похідних вимог позивача (стягнення 3 % річних та інфляційних втрат), позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в сумі, зазначеній в прохальній частині позовної заяви, а саме в розмірі 9 407,76 грн. інфляційних втрат та 4 935,1 грн. 3% річних.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають повному задоволенню, з урахуванням вище викладеного.
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лілія-2010" (61082, місто Харків, вулиця Ощепкова, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 37094445) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, місто Харків, вулиця Мефодіїївська, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи 31557119) заборгованість у сумі 100 206,48 грн., інфляційні втрати у сумі 9 407,76 грн., 3% річних у сумі 4 935,1 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 2 270,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "06" квітня 2021 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/498/21