проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"31" березня 2021 р. Справа №917/720/18
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді суддів: За участю секретаря судового засідання: За участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи на стороні позивача: від третьої особи-1 на стороні відповідача: від третьої особи - 2 на стороні відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 не з'явились Арзуманян В. А. (адвокат), ордер серії ВІ №1037644 від 31.03.2021 року на надання правничої (правової) допомоги, свідоцтво №597 від 22.05.2008 року про право на заняття адвокатською діяльністю не з'явились не з'явились не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу (вх.№210 П/3)Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод", м. Полтава
на рішення Господарського суду Полтавської області
від17.11.2020 року (повне рішення складено 17.11.2020 року)
у справі за позовом до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: про №917/720/18 (суддя - Т. М. Безрук) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м. Київ Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод", м. Полтава Національний банк України, м. Київ, 1. Фізична особа ОСОБА_5 , м. Полтава 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Надбання", м. Київ визнання недійсним договору кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014 року та застосування наслідків недійсності договору
Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", м. Київ звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод", м. Полтава про визнання договору кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014 року недійсним та застосування наслідків недійсності договору кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014 року, шляхом визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Надбання".
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 29.11.2018 року у справі №917/720/18 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 року рішення Господарського суду Полтавської області від 29.11.2018 року у справі №917/720/18 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 12.11.2019 року рішення Господарського суду Полтавської області від 29.11.2018 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 року скасовано, справу №917/720/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.11.2020 року (повне рішення складено 17.11.2020 року) у справі №917/720/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, Приватне підприємство "Полтавський ливарно-механічний завод", м. Полтава 31.12.2020 року звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 31.12.2020 року, в якій просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" за безпідставністю позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що, ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд в порушення норм процесуального права, вийшов за межі заявлених позивачем підстав позову, та при мотивуванні рішення в частині наявності підстав для визнання cпipнoгo кредитного договору недійсним, застосував до спірних правовідносин власні обґрунтування позову, та, зокрема, норми ст. 207 Господарського кодексу України та Постанову Правління НБУ від 17.08.2012 року № 346 в ix системному зв'язку з нормами ст. 203 та 215 ЦК України. При цьому, позивач у своєму позові посилався виключно на норми спеціального законодавства, та прохав визнати недійсним сшрний договір виключно з підстав порушенням ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України «Про банки i банювську д!яльнють», та постанови НБУ №348/БТ від 12.06.2014 року, на що посилається сам суд в тексті оскаржуваного рішення.
Крім того, стверджує, що постанови правління Національного банку України не є нормативно-правовими актами, а є правовими актами індивідуальної дії, а тому недотримання в момент укладення договору однією із сторін приписів постанови правління Національного банку України №348/БТ як правового акту індивідуальної дії не спричиняє недійсність такого правочину в порядку статей 203, 205 Цивільного кодексу України.
Також зазначає, що юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на вимоги статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва. Разом з цим, згідно з абзацом 2 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах iз третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всімама обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2021 року визначено колегію у складі: Чернота Л. Ф. - головуючий суддя (доповідач), судді: Зубченко І. В., Радіонова О. О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод" на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.11.2020 року у справі №917/720/18.
Також зазначеною ухвалою, серед іншого, встановлено учасникам справи строк до 02.03.2021 року включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копій та доданих до нього документів іншим сторонам у справі.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод" на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.11.2020 року (повне рішення складено 17.11.2020 року) у справі №917/720/18 призначено на 31.03.2021 о 15:00 год., явку представників учасників справи визнано необов'язковою.
Представник відповідача в судовому засіданні 31.03.2021 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив відмовити у позові за безпідставністю. Також в судовому засіданні представник відповідача акцентував увагу пункти 38, 47, 48 постанови НБУ №348/БТ від 12.06.2014 року та в розрізі зазначених пунктів заначив, що не було з ким погоджувати укладення спірного договору.
Представники позивача та третіх осіб - Національного банку України та Фізичної особи підприємцю Цицак Тарас Петрович в судове засідання 31.03.2021 не з'явилися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце його проведення, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №6102254696250, №6102254696225, №6102254696217 про вручення їм копій ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Представник третьої особи - ТОВ "Фінансова компанія "Надбання" в судове засідання 31.03.2021 також не з'явився, відзив на апеляційну скаргу не надав, на адресу Східного апеляційного господарського суду повернулась надіслана позивачеві копія ухвали Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 із позначкою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Копія даної ухвали була надіслана на адресу ТОВ "Фінансова компанія "Надбання" (03057, м. Київ, вул. Олександра Довженка, 3), зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
При цьому, нормами Господарського процесуального кодексу на суд не покладено обов'язку з'ясування фактичної адреси учасника справи, який таку адресу змінив.
Разом з цим, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників учасників справи в судове засідання 31.03.2021 судом обов'язковою не визнавалась, у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами за відсутністю представників позивача та третіх осіб.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, зважаючи на таке.
Як свідчать матеріали справи та було правильно встановлено місцевим господарським судом, 4 листопада 2010 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", банком, та Приватним підприємством "Полтавський ливарно-механічний завод" , позичальником, укладений договір кредитної лінії № НО-2004202 (далі - Кредитний договір-1), за умовами якого якого Банк зобов'язався видати Відповідачу грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 14220117,00 грн. з платою за користування кредитом у розмірі 17% річних із кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 24 лютого 2017 року (т.1 а.с.17-19).
З метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що виникло з вищевказаного Кредитного договору, 04.11.2010 р. між Банком та Позичальником було укладено Іпотечний договір № HKJI-2004202/S-2, за умовами якого предметом іпотеки є нежитлові будівлі та споруди, які розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Ливарна, 12.
Згідно з постановою Правління Національного банку України № 102/БТ від 26.02.2014 (далі - Постанова № 102/БТ) з метою недопущення погіршення стану ліквідності Банку та захисту інтересів його вкладників правлінням Національного банку України був наданий Банку кредит для збереження ліквідності в сумі 800 млн грн на строк до 360 днів (т.2 а.с.14-15).
Постановою Правління Національного банку України № 348/БТ від 12.06.2014 (далі - Постанова №348/БТ) внесені зміни до Постанови №102/БТ: закріплене право Національного банку України призначити в AT "Дельта Банк" представника Національного банку України Малюшкевича С.Е. для здійснення контролю за використанням кредиту для збереження ліквідності та визначені в додатку його функціональні обов'язки (т.2 а.с.16).
Зокрема, в Додатку до Постанови № 348/БТ встановлено, що операції Банку та його клієнтів з кредитування (за сумами, що перевищують 500 тис. грн (в еквіваленті), операції банку та його клієнтів щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами за сумами, що перевищують 10000 тис. грн (в еквіваленті) погоджуються з представником Національного Банку України.
У подальшому, між AT "Дельта Банк" та ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" було укладено Договір кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. (оспорюваний договір у даній справі), на умовах якого відповідачу було видано кредит в сумі 11 283 063,22 грн. строком до 20 вересня 2014 року з платою за користування кредитом із розрахунку 18,5% річних (т.1 а.с. 20-22).
В пункті 1.2. Договору кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. зазначено, що кредит надається для рефінансування кредитної заборгованості позичальника перед Банком за договором кредитної лінії № НКЛ-2004202 від 04.11.2010 р.
Заборгованість Позичальника за Договором кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014 р. забезпечувалась договором застави майнових прав №НКЛ-2004202/l/S-l від 20.06.2014 р., укладеним з ОСОБА_5 , заставною вартістю 4 700 000,00 грн. (т.1 а.с.48-50).
02.10.2014р. між позивачем та ТОВ "ФК "Надбання" було укладено Договір відступлення права вимоги (з урахуванням Договору про внесення змін №1 від 31.10.2014р.) , за умовами якого ПАТ "Дельта Банк" (Первісний кредитор) передав, а ТОВ "ФК "Надбання" (Новий кредитор) прийняв на себе право вимоги належного виконання зобов'язань ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" за Договором кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. на суму 7 075 473,83 грн. (т.1 а.с. 24, 25).
Ціна відступлення права вимоги склала 15 001,00 грн., яку ТОВ "ФК "Надбання" зобов'язалось сплатити Банку в строк до 31.10.2014р. (п. 1.4. , 1.5. Договору відступлення права вимоги від 02.10.2014 р.).
Пунктом 5.3. Договору відступлення права вимоги від 02.10.2014р. визначено, що договір укладено з відкладальною умовою, у зв'язку з тим, що права та обов'язки сторін за цим Договором, настають після часткового погашення (в будь - який спосіб, в тому числі, але не обмежуючись, шляхом звернення стягнення на заставне майно) заборгованості за Договором кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. в сумі 4700000,00 грн.
Як зазначає позивач у позовній заяві, ціна відступлення була сплачена Новим кредитором - ТОВ "ФК Надбання" - 31.10.2014
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 3 березня 2015 року запроваджена тимчасова адміністрація та призначена уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Банку.
Рішеннями Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015 і №147 від 03.08.2015 тимчасова адміністрація в Банку була продовжена до 2 жовтня 2015 року.
Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 №181 розпочата процедура ліквідації Банку з 05.10.2015 до 04.10.2017 та призначена уповноважена особа Фонду з делегуванням повноважень ліквідатора.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.02.2017 №619 продовжені строки здійснення процедури ліквідації Банку до 4 жовтня 2019 року.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.01.2017 у справі №917/1628/16 був задоволений позов Банку про визнання недійсним Кредитного договору. Зазначений позов заявлений з підстав нікчемності Кредитного договору відповідно до пункту 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та мотивований тим, що віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та неможливість виконання в повному обсязі грошових зобов'язань перед клієнтами стало безпосереднім наслідком укладання Кредитного договору та його виконання.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2017, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2017, рішення господарського суду Полтавської області від 10.01.2017 у справі №917/1628/16 скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову (т.1 а.с.144-158, 159-170).
Під час розгляду справи №917/1628/16 суд апеляційної інстанції встановив обставини часткового виконання зобов'язань з погашення кредитних коштів за Кредитним договором і його прийняття Банком. Так, 2 жовтня 2014 року на виконання Кредитного договору було здійснено погашення боргу в розмірі 4 512 947,93 грн. за рахунок договору поруки. Також, здійснено погашення основної суми кредиту за платіжними дорученнями: від 03.07.2014 в сумі 32133,70 грн., від 04.08.2014 в сумі 30773,24 грн, від 04.08.2014 в сумі 41078, 81 грн, від 08.09.2014 в сумі 61421,00 грн, від 08.09.2014 в сумі 59104,12 грн.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа - ТОВ "ФК "Надбання" припинена за рішенням засновників, про що 17 вересня 2015 року внесений запис за №10741110017053767 (т.1 а.с.66- 71).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обгрунтування позову посилається на те, що приписами постанови Правління Національного банку України №348/БТ встановлено обов'язок отримання ПАТ "Дельта Банк" в момент укладення Договору кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. згоду представника Національного Банку України на вчинення даного правочину, яка на момент укладення даного правочину була відсутня. У зв'язку з тим, що Договір кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014 р. позивач вважає недійсним, то і Договір про відступлення права вимоги від 02.10.2014 р., укладений AT "Дельта Банк" з ТОВ "ФК "Надбання", який є похідним від оспорюваного договору, на його думку, має бути визнаний недійсним в порядку статті 216 Цивільного кодексу України, як наслідок недійсності оспорюваного Кредитного договору.
Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові виходив з того, що:
- норми законодавства надають Національному банку України повноваження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення банком окремих видів операцій, отже укладення Банком договору всупереч встановленим Національним банком України обмеженням є порушенням його господарської компетенції та є підставою для визнання відповідного договору недійсним;
- відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.11.2019 у цій справі (№917/720/18), постанова №348/БТ є правовим актом з обмеженим доступом, який є обов'язковим до виконання (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду від 14.05.2018 у справі №910/10916/16, від 27.11.2018 у справі №910/4123/16, від 01.08.2019 у справі №910/7085/16). При перегляді цієї справи у касаційному порядку Верховний Суд у постанові від 12.11.2019 у цій справі також вказав, що він вважає хибним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те , що недотримання при укладенні Кредитного договору приписів Постанови №348/БТ не спричиняє недійсність такого правочину. Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Отже, недотримання при укладенні Договору кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014 приписів Постанови № 348/БТ є підставою для визнання недійсним цього Кредитного договору;
- при перегляді цієї справи у касаційному порядку Верховний Суд у постанові від 12.11.2019 у цій справі вказав, що суди не дослідили заявлене відповідачем клопотання про застосування до спірних відносин строку позовної давності, не з'ясували обставини щодо початку перебігу позовної давності, наявності чи відсутності її спливу на момент звернення з позовом у даній справі. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене та на підставі належних доказів з'ясувати усі обставини щодо наявності чи відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог з урахуванням, зокрема, обставин наявності чи відсутності пропуску позивачем позовної давності при зверненні з позовом до господарського суду.
На виконання вказівок Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 у даній справі щодо обставин наявності та відсутності пропуску позивачем позовної давності при зверненні з позовом до господарського суду місцевим господарським судом встановлено, що оспорюваний договір кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 був укладений 20.06.2014, отже, трирічний строк позовної давності за вимогами про визнання недійсним цього договору закінчився 20.06.2017. Проте, з відповідною позовною заявою ПАТ «Дельта Банк» звернувся до Господарського суду Полтавської області лише 18.06.2018, тобто майже через рік після закінчення строку позовної давності. Поряд з цим, позивач клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності до суду не подав, про причини та обставини пропуску цього строку суду не повідомив; доказів в підтвердження наявності поважних причин пропуску строку позовної давності в порядку статті 267 Цивільного кодексу не надав.
Вимоги позивача про визнання недійсним Договору кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014 задоволенню не підлягають, у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Зважаючи на наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що заявлений позивачем позову є обґрунтованим, проте задоволенню не підлягає у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності про яку заявив відповідач у відзиві на позовну заяву.
Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого господарського суду, зважаючи на таке.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд встановив наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (постанова Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20).
Згідно з пунктами 203 Цивільного кодексу України (загальні вимоги, додержання вких є необхідним для чинності правочину) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в моментом вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завід ом о суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
У частині 3 статті 92 Цивільного кодексу України зазначено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя- особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до статті статті 55 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Як встановлено частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 1 статті 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Статтею 6 Закону України "Про Національний банк України" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.
Згідно зі ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
Відповідно до статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема, у таких формах: адміністративне регулювання: встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків.
Згідно зі статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення банками або іншими особами, ясі можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, та загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або різню такої загрози має право застосувати заходи виливу, до яких належать: ...7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих в и дів здійснюваних банком операцій.
Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346 було затверджене Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за в: рушення банківського законодавства (далі - Положення).
Зазначене Положення визначає підстави і порядок запровадження Національним банком особливого режиму контролю за діяльністю банків і філій іноземних банків, застосування входів впливу, фінансових санкцій за порушення банками, філіями іноземних банків та литими особами, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку.
Терміни, які використовуються в цьому Положенні, уживаються в таких значеннях:
- здійснювані банком операції - є діями або подіями під час надання банківських та інших фінансових послуг, здійснення іншої діяльності, унаслідок яких відбуваються зміни у фінансовому стані банку, що відображаються за балансовими або позабалансовими рахунками банку;
- обмеження операцій - тимчасова, на визначений строк, заборона банку здійснювати кремі види операцій з урахуванням установлених обмежень за видом/обсягом/сумою/колом клієнтів/регіоном;
Відповідно до пункту 7.9. вищенаведеного Положення банк з моменту отримання рішення Національного банку про обмеження окремих видів здійснюваних банком операцій та протягом визначеного цим рішенням строку (або до визначеного терміну) укладає договори та здійснює операції, у тому числі згідно з договорами, що укладені ним з клієнтами до моменту отримання рішення, виключно з урахуванням установлених обмежень.
Отже, відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України підставою недійсності договору є, зокрема, укладення його учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Зважаючи на положення статті 55 Господарського кодексу України під господарською компетенцією розуміється сукупність господарських прав та обов'язків, якими наділений конкретний суб'єкт господарювання.
Обсяг прав та обов'язків суб'єкта господарювання визначається законодавством та установчими документами. Регулювання діяльності банків здійснюється, зокрема, Законом України "Про банки і банківську діяльність" і Законом України "Про Національний банк України".
Норми законодавства надають Національному банку України повноваження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення банком окремих видів операцій, отже укладення Банком договору всупереч встановленим Національним банком України обмеженням є порушенням його господарської компетенції та є підставою для визнання відповідного договору недійсним.
Слід також зазначити, що постанова №348/БТ є правовим актом з обмеженим доступом, який є обов'язковим до виконання, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 12.11.2019 у даній справі (917/720/18), до того ж, аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду від 14.05.2018 у справі № 910/10916/16, від 27.11.2018 у справі №910/4123/16, від 01.08.2019 у справі № 910/7085/16.
Окрім цього, переглядаючи рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку Верховний Суд у постанові від 12.11.2019 у даній справі зауважив, що вважає хибним висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що недотримання при укладенні Кредитного договору приписів Постанови №348/БТ не спричиняє недійсність такого правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Згідно з частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Поряд з цим, відповідно до ч. 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи вищенаведені норми права та зважаючи на висновки Верховного Суду щодо їх застосування при визнанні кредитного договору недійсним, недотримання при укладенні Договору кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. вимог Постанови №348/БТ, яка встановлювала певні обмеження для банківської установи позивача, є підставою для визнання цього договору недійсним.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає що, місцевий господарський суд в порушення норм процесуального права, вийшов за межі заявлених позивачем підстав позову, та при мотивуванні рішення в частині наявності підстав для визнання cпipнoгo кредитного договору недійсним, застосував до спірних правовідносин власні обґрунтування позову, та, зокрема, норми ст. 207 Господарського кодексу України та Постанову Правління НБУ від 17.08.2012 року № 346 в ix системному зв'язку з нормами ст. 203 та 215 ЦК України. При цьому, позивач у своєму позові посилався виключно на норми спеціального законодавства, та прохав визнати недійсним сшрний договір виключно з підстав порушенням ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України «Про банки i банківську діяльнють», та постанови НБУ № 348/БТ від 12.06.2014 року, на що посилається сам суд в тексті оскаржуваного рішення.
Проте, колегія суддів вважає такі твердження необґрунтованими, оскільки відповідач, стверджуючи про вихід місцевого господарського суду за межі підстав позову, не навів процесуальної норми, яку господарський суд першої інстанції порушив.
Поряд з цим, слід зазначити, що нормами ГПК України встановлено певні обмеження лише щодо виходу суду за межі позовних вимог (частини 2, 3 статті 237 ГПК України), тоді як обмежень щодо підстав позову при прийнятті судового рішення положення ГПК не містять
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до принципу «Jura novit curia» (з лат. «суд знає закони») суд є вільним самостійно вибирати, які закони слід застосувати для вирішення розглянутого спору.
Принцип «jura novit curia» фактично містить у собі декілька тезисів: 1) суд знає право; 2) суд здійснює самостійне дослідження норм права незалежно від посилань сторін на них; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин, як вони подані суду сторонами, що є відображенням максими «da mihi factum, dabo tibi jus» - сторони мають надавати виключно фактичні обставини, а правову оцінку їм надає суд. У зв'язку із зазначеним, виходячи з широкого тлумачення, «jura novit curia» включає в себе не тільки факт того, що суду відоме право, але й самостійний пошук права для правильної оцінки фактичних обставин і застосування права судом.
Положення зазначеного принципу в господарському процесуальному праві знаходить своє відображення в статтях ГПК України.
Так, в частині 1 статті 236 ГПК України зазначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Крім того, згідно з абзацом 3 частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні судового рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відповідно до пунктів 7, 8 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
Отже, законодавець передбачив застосування принципу «jura novit curia» в певній сукупності під час ухвалення судового рішення: відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду; без виходу за межі позовних вимог; з обов'язковим мотивуванням застосування одних норм та незастосуванням інших норм права.
Також відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що постанови правління Національного банку України не є нормативно-правовими актами, а є правовими актами індивідуальної дії, а тому недотримання в момент укладення договору однією із сторін приписів постанови правління Національного банку України №348/БТ як правового акту індивідуальної дії не спричиняє недійсність такого правочину в порядку статей 203, 205 Цивільного кодексу України.
Проте, таке посилання спростовується висновком Верховного Суду від 12.11.2019 у даній справі (917/720/18), який вже наводився вище та згідно з яким норми законодавства надають Національному банку України повноваження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення банком окремих видів операцій, отже укладення Банком договору всупереч встановленим Національним банком України обмеженням є порушенням його господарської компетенції та є підставою для визнання відповідного договору недійсним.
Також зазначає, що юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на вимоги статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва. Разом з цим, згідно з абзацом 2 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах iз третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Однак, колегія суддів вважає такі твердження відповідача безпідставними, оскільки згідно із правовим висновком Верховного Суду від від 12.11.2019 у даній справі (917/720/18), порушення суб'єктом господарювання своєї господарської компетенції не можна ототожнювати з порушенням компетенції органом юридичної особи. Тобто визнання правочину недійсним з підстав порушення банком обмежень, встановлених постановою Національного банку України, за своєю правовою природою відрізняються від визнання недійсним правочину з підстав перевищення представником банку наданих йому повноважень, тому положення статей 92, 239, 241 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на підстави заявленого позову.
Твердження представника відповідача в судовому засіданні 31.03.2021 про те, що на час укладення спірного договору була відсутня відповідальна особа НБУ, з якою слід узгоджувати укладення цього договору, не можуть братися до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до НБУ взагалі.
При цьому слід зазначити, що відповідно до ст. 8 Закону України "Про Національний банк України" керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України.
Отже, Національний банк України в будь-якому разі має можливість діяти через свої керівні органи незалежно від обставини призначення конкретних кадрів у внутрішній структурі цього органу.
Зважаючи на наведене колегія суддів погоджується із висновком про обґрунтованість позовних вимог про визнання спірного кредитного договору недійсним.
Разом з цим, при перегляді цієї справи у касаційному порядку Верховний Суд у постанові від 12. 11.2019 у цій справі вказав, що суди не дослідили заявлене відповідачем клопотання про застосування до спірних відносин строку позовної давності, не з'ясували обставини щодо початку перебігу позовної давності, наявності чи відсутності її спливу на момент звернення з позовом у даній справі. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене та на підставі належних доказів з'ясувати усі обставини щодо наявності чи відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог з урахуванням, зокрема, обставин наявності та відсутності пропуску позивачем позовної давності при зверненні з позовом до господарського суду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Як встановлено положеннями статей 256, 267 Цивільного кодексу України, можливість захисту в судовому порядку цивільного права обмежена позовною давністю, яка застосовується судом лише за заявою сторони у спорі та з урахуванням причин пропущення позовної давності.
Як свідчать матеріали справи, відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому при первісному розгляді справи, та у відзиві, поданому при новому розгляді справи, заявив клопотання про застосування до спірних відносин строку позовної давності та просив суд відмовити у позові в зв'язку з пропуском позивачем зазначеного строку.
За статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність
встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину. Відповідна правова позиція відображена у постанові КГС Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7394/17.
У постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №910/2966/18 за позовом про визнання недійсними умов кредитного договору КГС ВС дійшов висновку, що для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
У постанові Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № Б15/365-08 КГС ВС зазначив, що оскільки дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи, то для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Висновок про те, що днем початку перебігу позовної давності є день, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про оспорювані правочини, є помилковим.
Як свідчать матеріали справи та правильно встановив місцевий господарський суд, оспорюваний договір кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 укладено 20.06.2014. Отже, трирічний строк позовної давності за вимогами про визнання недійсним цього договору закінчився 20.06.2017.
ПАТ «Дельта Банк» звернувся до Господарського суду Полтавської області із позовом у даній справі лише 18.06.2018, тобто майже через рік після закінчення строку позовної давності.
За приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Як правильно встановив місцевий господарський суд, позивач клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності із доданням доказів поважності причин пропуску зазначеного строку до суду не подав.
Отже колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовна вимога позивача про визнання недійсним договору кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014 задоволенню не підлягають, у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
При перегляді зазначеної справи у касаційному порядку Верховний Суд у постанові від 12.11.2019 зауважив про необхідність дослідження відповідності позовної вимоги про застосування згідно зі статтею 216 ЦК України наслідків недійсності Договору кредитної лінії №НКЛ-2004202/2 від 20.06.2014р. шляхом визнання недійсним Договору про відступлення права вимога від 02.10.2014р., укладеного між ПАТ 'Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Надбання", положенням цивільного законодавства, які визначають наслідки недійсності правочину.
Відповідно до частини 1-3 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винного стороною.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
За умовами Договору кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014 (оспорюваний договір у даній справі), позивач зобов'язався видати відповідачу грошові кошти у вигляді кредиту в сумі 11 283 063,22 грн., а відповідач зобов'язався повернути грошові кошти позивачу до 20 вересня 2014 року та сплатити позивачу проценти за користування кредитом (т.1, а.с. 20-22).
Отже, як правильно зазначив місцевий господарський суд, заявлена позивачем вимога застосувати наслідки недійсності правочину шляхом я визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Надбання" не відповідає положенням статті 216 Цивільного кодексу України, яка визначає наслідки недійсності правочину.
Крім того, як правильно зауважив господарський суд першої інстанції, відповідач - Приватне підприємство "Полтавський ливарно - механічний завод" не був стороною Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Надбання", а отже не є належним відповідачем за вимогами про визнання недійсним цього договору.
З огляду на все вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про застосування наслідків недійсності Договору кредитної лінії №НКЛ-2004202/2 від 20.06.2014 шляхом визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Надбання".
Отже, місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає залишенню без змін.
Оскільки апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, то з урахуванням положень статті 129 ГПК України, здійснені ним судові витрати за апеляційною скаргою відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 270, 273, 275, 276, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод", м. Полтава на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.11.2020 року (повне рішення складено 17.11.2020 року) у справі №917/720/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 17.11.2020 року (повне рішення складено 17.11.2020 року) у справі №917/720/18 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 31.03.2021 р. оголошено вступну та резолютивну частину.
Повний текст постанови складено та підписано 05.04.2021 р.
Головуючий суддя Л.Ф. Чернота
Суддя І.В. Зубченко
Суддя О.О. Радіонова