вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" квітня 2021 р. Справа№ 910/899/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Мартюк А.І.
Зубець Л.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 про повернення позовної заяви
у справі № 910/899/21 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Приватного акціонерного товариства "РВС Банк"
про стягнення суми банківської гарантії в розмірі 215 280,00 грн
без повідомлення (виклику) учасників справи
Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "РВС Банк" про стягнення суми банківської гарантії в розмірі 215 280,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 910/899/21 повернуто позовну заяву та додані до неї документи Військовій прокуратурі Київського гарнізону на підставі п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 910/899/21 та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала прийнята місцевим господарським судом з порушенням норм матеріального і процесуального права за невірного дослідження наявних у справі матеріалів. Так, апелянт стверджує, що звертаючись до Господарського суду міста Києва з даним позовом прокуратурою у відповідності до приписів ст. 53 ГПК України було належним чином обґрунтовано виникнення у прокурора права на пред'явлення позову в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, як органу, уповноваженого здійснювати функції представництва у спірних правовідносинах, оскільки вказаний орган належним чином не здійснює захист інтересів держави. Зокрема, прокурор наполягає на тому, що вказаний орган не звертається за захистом державних інтересів, надані йому повноваження не використовує, належних інших заходів з метою забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України не вживає, що стало підставою для подання прокуратурою позову у цій справі.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2021, апеляційна скарга у справі № 910/899/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), судді Мартюк А.І., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 поновлено Військовому прокурору Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2021; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на оскаржувану ухвалу; справу № 910/899/21 призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали. Крім того, зобов'язано Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України направити до суду оригінал позовної заяви, що була подана до Господарського суду міста Києва та додані до неї документи.
Згідно долучених до матеріалів справи повідомлень про вручення поштових відправлень учасниками справи отримано рекомендовану кореспонденцію суду: прокуратурою - 02.03.2021; позивачем - 01.03.2021; відповідачем - 01.03.2021.
Отже в силу приписів п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України учасники справи належним чином повідомлені про перегляд ухвали Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 910/899/21 в апеляційному порядку.
На виконання вимог ухвали апеляційного господарського суду від 22.02.2021 від прокуратури надійшов оригінал позовної заяви, що подавався до місцевого господарського суду, з переліком додатків.
В межах встановлених судом процесуальних строків від ТОВ "РВС Банк" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заперечуючи проти доводів апелянта, відповідач зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята місцевим господарським судом у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на відсутність у прокурора підстав для пред'явлення позову у цій справі з огляду на те, що прокурором не зазначено наявності порушення інтересів держави; у листі прокуратури № 05/02-323вих-19 від 13.06.2019 відсутнє повідомлення з надання можливості органу, в інтересах якого він звертається, самостійно відреагувати на порушення інтересів держави та самостійно пред'явити такий позов. Крім того, відповідач вказує на те, що гарантійний випадок взагалі не настав.
Позивач не скористався своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, та не подав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Згідно з п. 6) ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявнику).
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки учасниками справи письмово викладено свою позицію з даного спору, клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
Матеріалами справи підтверджується, що Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "РВС Банк" про стягнення суми банківської гарантії в розмірі 215 280,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.06.2018 за результатами процедури закупівлі між Міністерством оборони України (замовник за договором) та ТОВ «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» (постачальник за договором) укладено договір № 286/3/18/209 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби, згідно умов якого постачальник зобов'язався здійснити поставку індивідуального обмундирування в порядку та строки визначені в Специфікації.
Згідно п. 11.1 договору ТОВ «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» забезпечило виконання своїх зобов'язань за договором у розмірі 5 % від суми договору банківською гарантією від 04.06.2020 № 3335-18Г, що видана ПАТ "РВС Банк" (відповідач у справі).
За доводами прокуратури, оскільки ТОВ «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» було допущено порушення умови договору в частині постачання товару в узгоджені сторонами в правочині строки, то у Міністерства оборони України виникло право отримання від ПАТ "РВС Банк" коштів в розмірі суми банківської гарантії.
Міністерством оборони України було направлено відповідачу письмову вимогу від 29.01.2019 № 286/6/639 щодо сплати грошового забезпечення в розмірі 215 280,00 грн згідно умов банківської гарантії від 04.06.2018 № 3335-18Г.
ПАТ "РВС Банк" листом від 06.02.2019 за вих.№ 167/19-БТ відмовило у розгляді вказаної вимоги, посилаючись на її невідповідність умовам, визначеним банківською гарантією.
Обґрунтовуючи пред'явлення позову про стягнення сум банківської гарантії прокурор, посилаючись на положення ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 ГПК України, та порушення відповідачем приписів ст. ст. 562, 563, 565 ЦК України, зазначає, що підставою представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України є тривале зволікання уповноваженого органу із зверненням з позовною заявою до суду щодо захисту інтересів держави, вказане порушення законодавства на час подання цього позову залишається не усунутим.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд виходив з того, що Міноборони є належним органом, уповноваженим державою здійснювати функції держави у відповідних правовідносинах. При цьому Міністерство є самостійною юридичною особою та наділено необхідним обсягом процесуальної дієздатності, здійснює функції щодо захисту майнових прав та інтересів держави, а тому вправі пред'явити позов, що випливає з договору поставки та банківської гарантії.
Крім того місцевий господарський суд зазначив, що прокурором належним чином з наданням відповідних доказів не було доведено можливість здійснення ним відповідних повноважень із захисту інтересів держави у даному спорі.
За встановленого, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що у даній справі відсутні передбачені законом виключні підстави, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави в особі Міноборони, при наявності у останнього процесуальної дієздатності, а тому позовна заява і додані до неї документи підлягають поверненню заявникові.
Однак, з вищевикладеними висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до положень ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", яка визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Отже представництво прокурором в суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
В контексті викладеного Північний апеляційний господарський суд вважає за необхідне зауважити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч.ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень ст. ст. 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на можливе порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурор знає причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 № 912/2385/18.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Як вже зазначалось у даній постанові, підстава для пред'явлення прокуратурою позову у цій справі стало тривале зволікання уповноваженого органу - Міністерства оборони України із зверненням до суду з позовом про захист порушених інтересів держави, що полягає у відмові відповідача здійснити виплату банківської гарантії у зв'язку з порушенням постачальником забезпечених договірних зобов'язань.
За доводами прокуратури, пред'явлення даної позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства оборони України обумовлено захистом порушених інтересів держави, оскільки предметом спору є стягнення через неналежне виконання зобов'язання перед бенефіціаром за договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету).
Невиконання чи неналежне виконання своїх договірних зобов'язань сторонами, що укладають з Міністерством оборони України договори, у тому числі про поставку, що забезпечуються банківською гарантією, є підставою для виникнення у позивача права на отримання грошових коштів. Однак незабезпечення уповноваженим органом отримання цих коштів, на думку прокурора, спричиняє шкоду державі.
У зв'язку з цим, прокурор вважає, що спори, які виникають щодо неефективності використання коштів порушують економічні інтереси держави, що відповідно до вищенаведених вимог чинного законодавства покладає на прокуратуру України право на представництво інтересів держави в суді.
Судом апеляційної інстанції на виконання приписів ст. 53 ГПК України і ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» проведено перевірку наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, та, зокрема, встановлено, що ПАТ "РВС Банк" листом від 06.02.2019 за вих.№ 167/19-БТ відмовило у розгляді вимоги Міністерства оборони України від 29.01.2019 № 286/6/639 про виплату банківської гарантії.
Міністерство оборони України, як уповноважений орган державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, одразу після отримання ним відмови відповідача у виплаті банківської гарантії не зверталось до суду за захистом інтересів держави шляхом пред'явлення позову про стягнення з ПАТ "РВС Банк" відповідних сум в примусовому порядку. Доказів виконання відповідачем обов'язку зі сплати грошових коштів в сумі 215 280,00 грн у зв'язку з порушенням постачальником зобов'язань, належне виконання яких забезпечено банківською гарантією від 04.06.2018 № 3335-18Г, до матеріалів справи не надано.
Військова прокуратура Київського гарнізону листом від 06.11.2020 №16/5982вих20 повідомила Міністерство оборони України про те, що буде звертатись до господарського суду з даним позовом, а також просила надати інформацію щодо вжиття Міністерством претензійно-позовних заходів щодо стягнення сум банківської гарантії. Крім того протягом розумного строку після отримання вказаного повідомлення уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави.
Листом від 16.12.2020 № 298/5/1770 Міністерство повідомило, що позов про стягнення з ПАТ "РВС Банк" банківської гарантії від 04.06.2018 № 3335-18Г на суму 215 280,00 грн не пред'являло, про наміри самостійного звернутись з відповідним позовом до суду не заявило.
За встановленого, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки Міністерство оборони України, будучи обізнаним про порушення відповідачем інтересів держави у вигляді відмови у виплаті сум банківської гарантії від 04.06.2018 № 3335-18Г, протягом розумного строку не вживало заходи щодо стягнення з банку грошових коштів, право на отримання яких виникло у позивача у зв'язку з недотриманням умов договору про поставку, то такі дії були правомірно визначені прокурором як бездіяльність. Наведене, на переконання колегії суддів, є підставою для висновку про наявність виключних підстав для представництва прокурором інтересів держави у даному спорі.
Висновки суду першої інстанції про недоведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді є помилковими, оскільки прокурором дотримано процедуру, встановлену частинами 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, а відсутність в матеріалах справи доказів вчинення уповноваженим органом дій із захисту інтересів держави впродовж розумного строку з моменту коли особі стало відомо про таке порушення підтверджує виникнення у прокуратури права на звернення до суду з відповідним позовом.
Заперечення відповідача відносно того що прокуратурою в листі № 05/02-323вих-19 від 13.06.2019 не визначено можливості реалізації уповноваженим у спірних правовідносинах органом здійснення дій із самостійного звернення до суду з позовом відхиляються апеляційною інстанцією, оскільки по-перше, вказаний лист не був покладений в основу обґрунтування підстав звернення прокуратурою з даним позовом. По-друге, відсутність відповідних посилань в листі прокуратури не позбавляла Міністерство оборони України належним чином реалізувати надані йому законом правомочності щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Північний апеляційний господарський суд, серед іншого, вважає за необхідне зауважити, що наведене прокурором у позовній заяві обґрунтування наявності правових підстав для звернення ним до суду з позовом у цій справі є сумісним з розумінням «інтереси держави» та достатнім для відкриття провадження у справі, а тому погоджується з обґрунтованими доводами апеляційної скарги про постановлення оскаржуваної ухвали з порушенням норм матеріального і процесуального права за невірного дослідження наявних у справі матеріалів, що призвело до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Згідно ч. 3 ст. 271 ГПК України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду про повернення позовної заяви у даній справі не можна визнати такою, що прийнята з дотриманням норм процесуального та матеріального права при повному з'ясуванні усіх обставин, що мають значення для справи, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 910/899/21 підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції. Апеляційна скарга Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 255, 269, п. 6 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі №910/899/21 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі №910/899/21 скасувати.
3. Справу № 910/899/21 передати на розгляд до Господарського суду міста Києва на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі відповідно до Глави 2 Розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді А.І. Мартюк
Л.П. Зубець
Повний текст постанови складено 06.04.2021 - у зв'язку з перебуванням головуючої судді на лікарняному