05 квітня 2021 року м. Рівне №460/358/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2
доУправління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області
зобов'язання вчинення певних дій, -
В провадженні Рівненського окружного адміністративного суду пребуває справа за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області про зобов'язання Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області провести нарахування та виплату з 11 червня 2020 року позивачу ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям, дочці ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочці ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочці ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочці ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочці ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 , дочці ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 , дочці ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленого ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особам, віднесеним до 3-ї категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для осіб відповідного віку з урахуванням проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона разом з неповнолітньою дитиною проживає у селі Діброва Володимирецького району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення. Тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, позивач, починаючи з 17 липня 2018 року, має право на отримання щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі, що дорівнює 40 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. На звернення позивача, відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати йому такої компенсації, оскільки на підставі Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VII було виключено, зокрема, статтю 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає їх протиправними, позаяк, вказаним вище рішенням Конституційного Суду України з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому вона підлягає застосуванню без будь-яких обмежень. З наведених підстав, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 20.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 20.01.2021 у справі № 460/9334/20 виділено позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 про зобов'язання Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області провести нарахування та виплату з 11 червня 2020 року неповнолітній дитині позивача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 , щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленого ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особам, віднесеним до 3-ї категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для осіб відповідного віку з урахуванням проведених виплат.
У зв'язку з цим, вказані позовні вимоги сформовано в окрему адміністративну справу, якій присвоєно єдиний унікальний № 460/358/21.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76 від 28.12.2014 ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було виключено, з огляду на що підстави для нарахування та виплати позивачу спірної допомоги відсутні. Також повідомляв, що позивач з дитиною не перебуває на обліку в управлінні, як отримувач відповідної допомоги. Бюджетною програмою 2501200 "Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на 2021 рік, кошти на виконання вищевказаної допомоги не передбачені. Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
ОСОБА_1 та її неповнолітня донька ОСОБА_2 зареєстровані та проживають в селі Діброва, Володимирецького району, Рівненської області (а.с.8).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 село Діброва, Володимирецького району, Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 є донькою ОСОБА_1 , що підтверджується підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11.03.2019 (а.с.18).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Рівненською облдержадміністрацією, мати - ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (а.с.11).
Листом Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації від 09.12.2020 №М-5891/06-10/20, надісланим у відповідь на заяву позивача, повідомлено, що Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76 від 28.12.2014 ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було виключено, з огляду на що підстави для нарахування відповідної допомоги відсутні (а.с.6).
Не погоджуючись з діями органу соціального захисту, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII(даліЗакон №796-XII).
Відповідно до положень статті 37 Закону №796-XII(в редакції, чинній з 09.07.2007), громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати; у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.
Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється.
Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 №107-VIПро Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України текст частини першої статті 37 Закону №796-XII викладено в новій редакції, згідно з якою громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 №107-VI визнані не конституційними.
У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону №796-XIIзастосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 №796-XII.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 37 Закону №796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.12.2019 у зразковій справі №240/4946/18 (№Пз/9901/56/18; провадження №11-134заі19), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5ст.242 КАС України.
Ознаками типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №240/4946/18 (№Пз/9901/56/18), є:
1) позивач: особа, яка має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживає в населеному пункті, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства, відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106;
2) відповідач: Управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації, на обліку якого перебуває позивач;
3) предмет спору: нарахування та виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення осіб, які мають статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживають в населених пунктах, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства, відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, з адміністративними позовами до Управлінь праці та соціального захисту населення районних державних адміністрацій, на обліку яких перебувають позивачі, з позовними вимогами щодо нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до ч.3ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, при вирішенні питання відповідності даної справи ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №240/4946/18 (№Пз/9901/56/18), суд встановив таке.
Преамбулою Закону №796-XII визначено, що цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру (ст.1 Закону №796-XII).
За змістом статті 37 Закону №796-XII (в редакції, чинній з 09.07.2007) щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства виплачується громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
Таким чином, для реалізації конституційного права громадянина України на отримання вищевказаної щомісячної грошової допомоги Закон №796-XII пов'язує із наявністю у такого громадянина двох обставин: 1) належність до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, або до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) проживання на територіях радіоактивного забруднення.
Підстави визначення осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, регламентовані статтею 11 Закону №796-XII, згідно з якою до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення;
2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
5)особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;
6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п'ятої статті 17 цього Закону.
Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у статті 27 цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону.
Статтею 65 Закону №796-ХІІвизначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч.1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч.4).
Відповідно до п.2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551(даліПорядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Пунктом 8 Порядку №551 визначено, що неповнолітнім дітям, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, видаються посвідчення Дитина, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи серії Д жовтого кольору.
При цьому, особам, зазначеним у статті 27 Закону, категорії встановлюються після досягнення повноліття (в разі одруження або укладення трудового договору в передбачених законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з дати реєстрації шлюбу або укладення трудового договору згідно із законодавством) відповідно до статті 14 Закону, а посвідчення видаються згідно з цим Порядком.
Крім того, пунктом 3 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 №936, встановлено, що виплата компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг у разі, коли вперше встановлено відповідний статус постраждалої особи і видано відповідне посвідчення, проводиться з дня подання громадянином заяви, але не раніше ніж з дня видачі йому посвідчення встановленого зразка.
Тобто, саме посвідчення є документом, що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та підставою для отримання, зокрема, щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону №796-ХІІ.
Суду не надано доказів того, що позивачу встановлювався відповідний статус постраждалої особи і видано відповідне посвідчення, яке є документом, що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та підставою для отримання, зокрема, щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону №796-ХІІ.
Враховуючи відсутність у ОСОБА_2 посвідчення, що підтверджує віднесення її до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, або до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, беручи до уваги неперебування його на обліку у відповідача, як одержувач щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону №796-ХІІ, суд дійшов висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства України він не набув права на отримання вказаної щомісячної грошової допомоги із зазначеної дати.
Суд зауважує, що в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні.
З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.
Підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації (34300, Рівненська область, смт. Володимирець, вул. Соборна, 23, код ЄДРПОУ 25797471) про зобов'язання вчинення певних дій відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 05 квітня 2021 року
Суддя У.М. Нор