02 квітня 2021 року м. Рівне №460/9520/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним, та відповідно скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 04.08.2020 за №1700-0301-8/2733, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію за вислугою років з дня звернення за призначенням згідно заяви від 28.07.2020 з розрахунку 90% від розміру заробітної плати без обмеження максимального розміру, з урахуванням довідок про складові заробітної плати прокуратури Рівненської області від 27.07.2020, відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру від 05.11.1991 № 1789-ХІР з доповненнями згідно із Законом № 3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-III та здійснити відповідні виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.07.2020 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою та належним пакетом документів про призначення пенсії за вислугою років, як прокурорському працівнику, відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ. Проте, відповідно до листа відповідача № 1700-0301-8-/22733 від 04.08.2020, у призначенні зазначеного виду пенсії їй відмовлено. Відмову відповідач мотивував відсутністю необхідного стажу роботи, на підставі якого призначається пенсія прокурорсько-слідчим працівникам, оскільки вислуга років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697 повинна становити не менше 24 років 6 місяців. Однак, такий висновок відповідача є безпідставним і таким, що не ґрунтується на нормах законодавства, так як станом на 27.07.2020 стаж його роботи становить 23 роки 04 місяці 27 днів, а за нормами статті 50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІI визначено право на призначення пенсії зі стажем роботи не менше 20 років. З огляду на наведене, на думку позивача, в нього наявний необхідний стаж для призначення пенсії, відповідно до статті 50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІI. З наведених мотивів, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 28.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх тверджень зазначив, що на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років (28.07.2020), з врахуванням відповідно до частини шостої статті 86 Закону № 1697, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми становить 23 роки 5 місяців, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів, становить 21 рок 2 дні (по 27.07.2020). Загальний страховий стаж позивача складає - 25 років 9 місяців 2 дні. Зі змісту позовної заяви вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень 50-1 Закону № 1789-ХІІ, в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001, позивач пов"язував з тим, що вказана норма права діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсії прокурорам, зокрема, прийняття Закону № 1697-УІ, призвела до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження - змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції. України. При цьому слід зазначити, що у період часу роботи позивача в органах прокуратури, не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, то у нього і не виникає право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у вказаній редакції). Так як, позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
На звернення позивача щодо призначення пенсії за вислугою років, як прокурорському працівнику, відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, відповідач листом № 1700-0301-8-/22733 від 04.08.2020 повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Згідно із поданими документами, на дату звернення (28.07.2020), вислуга років з врахуванням, відповідно до частини шостої статті 86 Закону № 1697 половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми становить 23 роки 5 місяців, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів, становить 21 рок 2 дні (по 27.07.2020). Підсумовуючи викладене, підстав для призначення пенсії за вислугою років відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-УІІ, згідно з поданими документами в Головного управління немає, через відсутність на день звернення вислуги років передбаченої частиною 6 названої статті, не менше 26 років 6 місяців. Водночас, відсутні підстави для призначення позивачу пенсії за вислугою років згідно з частиною 5 статті 86 Закону №1697, оскільки позивач не досягнув віку 57 років і не має страхового стажу 35 років (а.с.25-27).
Згідно із копією довідки про складові заробітної плати від 27.07.2020 № 18-425, ОСОБА_1 працює (працював) в прокуратурі Рівненської області на посаді прокурора відділу, заробітна станом на 27.07.2020 становить: посадовий оклад 8170,00грн., надбавка за вислугу років (40%) 3268,00грн., усього 11438,00грн.(а.с.41).
Також, позивачем приєднано до матеріалів справи його довідку про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) (а.с.39-40) та копію диплома спеціаліста НОМЕР_1 (а.с.42).
Як зазначено у довідці прокуратури Рівненської області від 27.07.2020 № 11-58 д, виданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру», станом на 27.07.2020 стаж його роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, становить 23 р. 04 м. 27 дн. (а.с.38).
До вказаного стажу, згідно Закону України «Про прокуратуру», зараховується:
1) половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі на денній формі навчання з 01.09.1994 по 26.06.1999 (всього 04 р. 09 м. 26 дн., половина строку - 02 р. 04 м. 28 дн.), диплом спеціаліста Львівського державного університету імені Івана Франка від 26.06.1999 ЛБ ВС № 006491, записи в трудовій книжці № 1, № 2;
2) час роботи на прокурорсько-слідчих посадах у прокуратурі Рівненської області з 26.07.1999 по 18.03.2009 (всього стаж - 9 р. 07 м. 21 дн.), записи в трудовій книжці №№ 3-9(а.с.29);
2) час роботи на прокурорсько-слідчих посадах у прокуратурі Рівненської області з 20.03.2009 по 27.07.2020 (всього стаж - 11 р. 04 м. 08 дн.), записи в трудовій книжці №№ 10-20.
Враховуючи наявність всіх необхідних умов для призначення пенсії, відповідно до статті 50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІI, та не погоджуючись із висновками відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом п. 6 ч.1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
15.07.2015 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
У зв'язку з набранням чинності Законом №1697-VII, відповідно до п. 3 розділу XII Прикінцевих положень цього Закону, визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом: Закон України "Про прокуратуру" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 53, ст. 793, № 50, ст. 474; 1995 р., № 11, ст. 71, № 34, ст. 268; 2001 р., № 9, ст. 38, № 44, ст. 233; 2002 р., № 17, ст. 117, ст. 125; 2003 р., № 29, ст. 233, № 30, ст. 247; 2004 р., № 8, ст. 66; 2005 р., № 2, ст. 32, № 6, ст. 132, № 11, ст. 198; 2006 р., № 1, ст. 18, № 19-20, ст. 156; 2007 р., № 7-8, ст. 66, № 33, ст. 442; 2008 р., №№ 5-8, ст. 78, № 48, ст. 357; 2010 р., № 37, ст. 497, №№ 41-45, ст. 529; 2011 р., № 23, ст. 160, № 30, ст. 279; 2012 р., № 12-13, ст. 82; 2013 р., № 14, ст. 89, № 21, ст. 208, № 37, ст. 490, № 39, ст. 517; 2014 р., № 11, ст.132, № 17, ст. 593, № 20-21, ст. 745, № 22, ст. 816; із змінами, внесеними Законом України від 14 серпня 2014 року № 1642-VII), крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1[…].
Відтак, з 15.07.2015 втратили чинність положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.
Враховуючи викладене, з часу набрання чинності Закону №1697-VII (з 15.07.2015) відсутні підстави для застосування положень частини першої статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, для призначення пенсії за вислугу років.
В свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
Як встановлено із матеріалів справи, 28.07.2020 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років, згідно із частини першої ст. 50-1 Закону №1789, в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001.
Так, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (далі Закон №1789-ХІ), яка діяла в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) до 1 жовтня 2011 року (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011 ), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26.07.2001(дата набрання чинності Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) до 01.10.2011 (до дата набрання чинності Закону №3668- VI від 08.07.2011) мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того, чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії. Вказані правові висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 у справі №211/5697/16-а та відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Відповідно до наявних документів у матеріалах справи, станом на 28.07.2020 у позивача наявний стаж роботи становить 23 років 5 місяців, тоді як в період роботи з 15.04.2002 по 01.10.2011 відсутній необхідний стаж роботи 20 років та 10 років роботи, на посадах прокурорів і слідчих прокуратури.
Із врахуванням записів трудової книжки, у даній справі очевидним є факт, що станом на 30.09.2011 у позивача був відсутній стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років.
Отже, ОСОБА_1 в період з 26.07.2001 до 01.10.2011 не мав достатнього стажу роботи та стажу роботи на посадах прокурора, необхідного для виникнення права на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 №2663-111).
Відтак, посилання позивача на наявність в нього необхідного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІ, яка діяла в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001, є безпідставним, позаяк зазначений у довідці прокуратури Рівненської області від 27.07.2020 № 11-58 д, стаж роботи ОСОБА_1 , сформований станом на 27.07.2020.
Поряд з цим, суду необхідно звернути увагу, що стаж позивача для виникнення права на призначення пенсії, не відповідає також вимогам ст. 86 Закону №1697-VII, враховуючи дату (28.07.2020) звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії.
Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
У даній справі встановлено, що станом на 28.07.2020, в позивача був відсутній стаж роботи 24 роки 6 місяців та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 14 років 6 місяців.
В рамках цієї справи необхідно зазначити, що виходячи із дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону № 1697-VII, а не положення ст. ст. 50-1 Закону № 1789, який втратив свою чинність на час звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії. Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 в справі № 211/5697/16-а.
Так як, з 15.07.2015 втратили чинність положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.
У позовній заяві позивач також вказує на те, що наявність права на призначення пенсії, на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, він пов'язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.
З такими доводами суд не погоджується, з наступних підстав.
Як зазначалося вище, відповідно до ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26.07.2001 (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) до 01.10.2011 (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26.07.2001 до 01.10.2011 мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.
Таким чином, враховуючи положення ст.ст.22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).
За встановлених у цій справі обставинами, позивач у період часу з 26.07.2001 до 01.10.2011, не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії за віком, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років, на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у вказаній редакції).
Оскільки, позивач не набув такого права, то не можливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які він посилається, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2016 року в справі № 33/6710/15-а, а також Верховним Судом у справах №372/2909/17, №211/3177/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Також, Верховним Судом у своїх рішеннях (постанови від10.10.2019 у справі №554/5582/17, від 27.02.2019 у справі №415/2185/17) викладено правовий висновок, що якщо у період дії ст. 50-1 Закону № 1789-XII у редакції, яка діяла до 01.10.2011, у особи не виникло права на призначення пенсії, то внесенні до зазначеної статті зміни щодо збільшення необхідного для призначення пенсії стажу не є звуженням прав такої особи.
Щодо посилань позивачки на те, що вона мала обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, то суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
За правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
У справі ,,Суханов та Ільченко проти України (рішення від 26.06.2014р., п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин ,,законне сподівання на отримання ,,активу також може захищатися ст. 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має ,,законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.
У спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача немає ,,законних сподівань на збільшення пенсії, які могли б підпадати під дію ст.1 Першого протоколу.
Отже, враховуючи, що стаж ОСОБА_1 за вислугу років недостатній для призначення пенсії, на підставі ст. 86 Закону №1697-VII, а в період дії ст.50-1 Закону від 05.11.1991 № 1789, то він не набув права на призначення пенсії за вислугу років, то у задоволенні заявлених позовних вимог, необхідно відмовити.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені доводи спростовано під час розгляду справи в суді.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як суб'єкт владних повноважень обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Оскільки судом не встановлений факт наявності порушеного права позивачки з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, то у задоволенні позову необхідно відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до ст.139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7,м. Рівне,33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 02 квітня 2021 року
Суддя Д.П. Зозуля