26 березня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/341/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
19 січня 2021 року позивач ОСОБА_1 (надалі - також позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області та скасувати викладену в листі від 19 червня 2020 року (вихідний №03 - 2/2427), відмову ОСОБА_1 в наданні статусу "Особи з інвалідністю внаслідок війни";
- зобов'язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області надати ОСОБА_1 статус "Особи з інвалідністю внаслідок війни" та видати посвідчення відповідного зразка.
- зобов'язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області зареєструвати ОСОБА_1 у відділі персоніфікованого обліку пільговиків по категорії: "Особа з інвалідністю внаслідок війни 2 групи" з 15 червня 2020 року - дати встановлення інвалідності.
Позов обґрунтований доводами про те, що позивач має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання відповідного посвідчення, оскільки нещасний випадок трапився при виконанні службових обов'язків, що підтверджується актом про нещасний випадок.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (в письмовому провадженні).
Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначаючи, що довідка медико-соціальної експертної комісії серії АВ №0496687 видана 6 липня 2016 року, група інвалідності встановлена 27 червня 2016 року - після звільнення з органів Національної поліції України.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивач у період з 5 грудня 2001 року по 6 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 7 листопада 2015 року по 31 травня 2016 року - у Національній поліції, що підтверджено залученою до матеріалів справи копією трудової книжки позивача.
Наказом ГУНП в Полтавській області від 27 травня 2016 року №151о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію" (через хворобу).
Разом з цим, як підтверджено залученою до матеріалів справи копією висновку від 22 березня 2016 року службової службового розслідування за факом отримання тілесних ушкоджень старшим сержантом поліції ОСОБА_1 , що затверджений головою ліквідаційної комісії УДАІ УМВС України в Полтавській області підполковником поліції Новіковим О.О. , позивачем 11 червня 2011 року під час виконання службових обов'язків під час забезпечення безпеки дорожнього руху.
Актом від 22 березня 2016 року розслідування нещасного випадку, що стався 11 червня 2011 року, встановлено, що нещасний випадок внаслідок травми, заподіяної іншою особою, стався у період проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ та при виконанні службових обов'язків.
6 липня 2016 року Лубенською міжрайонною МСЕК ОСОБА_1 з 27 червня 2016 року вперше встановлена друга група інвалідності з огляду на отримання травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків.
27 червня 2017 року Лубенською міжрайонною МСЕК позивачу з 23 червня 2017 року повторно встановлено другу групу інвалідності.
16 червня 2020 року Лубенською міжрайонною МСЕК позивачу з 15 червня 2017 року повторно встановлено другу групу інвалідності.
Позивач звернувся до Управління із заявою про подовження йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Листом від 19 червня 2020 року за вих. №03-2/2427 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для встановлення поліцейським статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки служба в Національній поліції не надає такого права.
Не погодившись з такою відповіддю суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонам, суд виходить з наступного.
У силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни визначений Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захистом" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (надалі - Закон №3551-ХІІ).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків.
З метою врегулювання питань, пов'язаних з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року №1346, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 січня 2003 року за №83/7404, затверджено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України (надалі - Порядок №1346).
У силу пунктів 3.9, 3.10 Порядку №1346 Комісія з розслідування визнає, що "нещасний випадок трапився при виконанні службових обов'язків", якщо він трапився в період проходження служби під час: припинення або запобігання злочинам або правопорушенням; вчинення дій із забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод; охорони і забезпечення громадського порядку; несення постової чи патрульної служби; виявлення і розкриття злочинів, розшуку осіб, що їх учинили; забезпечення безпеки дорожнього руху.
Комісія з розслідування також визнає, що "нещасний випадок трапився при виконанні службових обов'язків", якщо він стався в період проходження служби внаслідок безпосереднього впливу правопорушника (злочинця) на працівника (учинення опору, захват заручником, напад на працівника, який перебуває не при виконанні службових обов'язків, з метою помсти за законні дії з припинення правопорушення, затримання або викриття правопорушника в період служби тощо).
Право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідно з пунктом 2 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ законодавець пов'язує з тим, що інвалідність працівника сталася в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних, зокрема, з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та наявністю передбачених Порядком обставин, що призвели до травмування чи захворювання.
Подібні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 8 квітня 2014 року у справі №21-45а14.
У цій справі відмовляючи позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідач виходив з того, що положення пункту 2 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ не поширюються на осіб, які проходили службу у Національній поліції.
Однак, відповідач не врахував, що ОСОБА_1 у період з 5 грудня 2001 року по 6 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 7 листопада 2015 року по 31 травня 2016 року - у Національній поліції, а нещасний випадок, внаслідок якого ним отримано травму, що зумовила настання інвалідності, з ним трапився 11 червня 2011 року - у період проходження служби в органах внутрішніх справ на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби 3-го взводу ДПС Лубенської роти ДПС (для обслуговування доріг державного значення), підпорядкованої УМВС.
Отримана позивачем травма пов'язана з виконанням ним службових обов'язків особи рядового/начальницького складу органів внутрішніх справ (МВС України) та зумовила настання інвалідності, що підтверджено залученими до матеріалів справи матеріалами службового розслідування та довідками про встановлення групи інвалідності.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що положення пункту 2 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ поширюються на позивача, як на особу рядового/начальницького складу органів внутрішніх справ (МВС України).
Факт звільнення позивача зі служби в поліції через хворобу не впливає на обставини визнання за ним права на набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки визначальним у спірних відносинах є момент отримання травми (поранення, контузії) та її зв'язок з виконанням службових обов'язків.
На цій підставі, дії відповідача щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни належить визнати протиправними.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Управління встановити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, а також зареєструвати його суд звертає увагу на їх передчасність, оскільки Управлінням заява позивача по суті не розглядалась, а висновок про відсутність підстав для її задоволення відповідачем зроблений виключно з огляду на помилкове розуміння норм чинного законодавства.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з того, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Матеріали справи не містять доказів, що свідчили б про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.
Відтак, з урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання ОСОБА_1 статусу особи з інвалідність внаслідок війни з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Відтак, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений, відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області (проспект Володимирський, 9, м. Лубни, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 24565327) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захистом" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя К.І. Клочко