05 квітня 2021 року справа №320/5967/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним рішення, визнання протиправними та скасування рішення, наказів, поновлення на посаді та в спеціальному званні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні та моральної шкоди,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач), в якому позивач (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09.12.2020 б/н) просить суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ Національної поліції України від 19.06.2020 №643 о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції;
- поновити з 20.06.2020 підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції, у разі відсутності такої посади на момент поновлення на роботі призначити на іншу рівнозначну посаду в апараті центрального органу управління поліції відповідно до пункту 2 частини першої, частин другої, дев'ятої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію»;
- стягнути з Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108578, адреса: 01601, місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, буд. 10) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.06.2020 по день поновлення (призначення) на роботі включно;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в спеціальному званні, в якому він знаходився на день звільнення, та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу за один місяць;
- визнати протиправним і скасувати наказ Національної поліції України від 19.06.2020 №643 о/с «По особовому складу» в частині встановлення стажу роботи в поліції та зобов'язати Національну поліцію України перерахувати стаж служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_1 із зарахуванням періоду навчання з 25.09.1997 по 29.06.1999, станом на 19.06.2020 тривалістю 21 рік 10 місяців 7 днів, з унесенням відповідних змін до наказу Національної поліції України від 03.12.2015 №239 о/с, усіх облікових документів, пов'язаних з перерахунком стажу та особової справи;
- стягнути з Національної поліції України (ідентифікаційний код 40108578, адреса: 01601, місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, будинок 10) на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції у межах суми стягнення за один рік у розмірі 11172,00 грн.;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, що підлягає виплаті за один місяць;
- стягнути з Національної поліції України (ідентифікаційний код 40108578, адреса: 01601, місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, будинок 10) на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди за незаконне звільнення на підставі протиправного наказу Національної поліції у розмірі 37320,89 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України у період з 19.06.2020 по 03.07.2020 включно щодо затримки з вини Національної поліції повного розрахунку при звільненні підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції, відповідно до наказу Національної поліції України від 19.06.2020 №643 о/с «По особовому складу»;
- стягнути з Національної поліції України (ідентифікаційний код 40108578, адреса: 01601, місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, будинок 10) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у період з 19.06.2020 по 03.07.2020 включно щодо повного розрахунку при звільненні у розмірі 11561,46 грн.;
- на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язати Національну поліцію України (ідентифікаційний код 40108578, адреса: 01601, місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, будинок 10) подати у встановлений строк звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 адміністративну справу №320/5967/20 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 14.09.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
06 жовтня 2020 року матеріали адміністративної справи №320/5967/20 повернулись на адресу Київського окружного адміністративного суду та були передані судді Кушновій А.О. для розгляду 07.10.2020 згідно з витягом з Реєстру передачі справ судді.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №320/5967/20 за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання на 12.11.2020. Витребувано докази у справі від сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 витребувано докази від відповідача, продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 календарних днів та відкладено підготовче судове засідання на 17.12.2020.
27 жовтня 2020 року на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог від 19.10.2020 разом із додатковими поясненнями та клопотанням про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Дослідивши заяву про збільшення позовних вимог від 19.10.2020 у підготовчому судовому засіданні 03.12.2020, питання про прийняття її до розгляду судом не вирішено, оскільки представником позивача було заявлено клопотання про надання часу для підготовки уточнення позовних вимог.
15 грудня 2020 року на адресу суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог від 09.12.2020 б/н.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог від 09.12.2020 б/н залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
24 грудня 2020 року на адресу суду від позивача надійшли докази усунення недоліків заяви про уточнення позовних вимог від 09.12.2020 б/н.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2021 прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог від 09.12.2020 б/н та призначено підготовче судове засідання на 21.01.2021.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 витребувано докази від відповідача та від Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області. Відкладено підготовче судове засідання на 16.02.2021.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 повторно витребувано докази від Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області та від відповідача. Відкладено підготовче судове засідання на 25.02.2021.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 16.03.2021.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що він проходив службу в Департаменті оперативної підтримки Національної поліції України на посаді заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту.
Проте, наказом Національної поліції України від 19.06.2020 №643 о/с «По особовому складу» його було звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Скорочення посади, яку він обіймав, відбулося на підставі наказу Національної поліції України від 17.04.2020 №301 ДСК «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції України», яким було змінено внутрішню (організаційну) структуру Національної поліції України та ліквідовано Департамент оперативної підтримки, про що позивача було попереджено 21.04.2020.
Позивач пояснює, що замість ліквідованого Департаменту оперативної підтримки було створено Управління оперативної підтримки та Департамент захисту інтересів суспільства і держави. Звільняючи його зі служби в поліції, у порушення вимог чинного законодавства України, відповідачем не було запропоновано позивачу рівнозначну посаду в створених Управлінні та Департаменті, не зважаючи на вакантність таких посад.
Також позивач зазначив, що при його звільненні відповідачем не було враховано, що він має тривалий безперервний стаж служби в органах внутрішніх справ та поліції (більше 20 років); бажає продовжувати працювати; не досяг за вислугою років встановленого законодавством пенсійного стажу; виплачує грошове утримання на користь малолітньої доньки; до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни не притягувався; згідно з щорічною оцінкою виконання посадових обов'язків і завдань відповідає займаній посаді тощо.
Крім того, позивач звернув увагу на те, що був звільнений відповідачем раніше закінчення двомісячного строку з дня попередження про звільнення.
Отже, всі вище викладені обставини, на думку позивача, свідчать про протиправність його звільнення.
Стосовно позовних вимог про перерахування стажу роботи позивача в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач вказав, що відповідачем під час розрахунку вислуги років протиправно не включено час його навчання в Національній академії внутрішніх справ. З огляду на це, позивачу було нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції у меншому розмірі, тобто на заміну 21 року служби нараховано та виплачено лише за 20 років.
Стосовно позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач зазначив, що з вини відповідача остаточний розрахунок проведений з ним лише 03.07.2020. Це є підставою настання для відповідача наслідків щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на підставі наказу від 12.03.2020 №202 Головою Національної поліції України прийнято рішення про внесення змін до структури апарату Національної поліції України.
В подальшому, наказом Національної поліції України від 17.04.2020 №301 ДСК «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції України» ліквідовано Департамент оперативної підтримки та скорочено усі посади, включно із посадою, на якій перебував позивач.
Відповідно до частини першої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
У відповідності до вказаної норми підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції попереджено про наступне вивільнення.
Частиною третьою статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
У зв'язку із цим, наказом Національної поліції України від 19.06.2020 № 643 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 (через скорочення штатів або проведення організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідач зазначив, що твердження позивача про те, що йому не було запропоновано жодної іншої посади не відповідає дійсності. Позивача було ознайомлено з переліком вакантних посад. Разом з тим, поліцейський може бути призначений на рівнозначну посаду у зв'язку з скороченням штатів тільки за ініціативою керівника та за умови його безпосередньої згоди на таке призначення. Позивачем до позову не долучено будь-яких матеріалів (заяви, рапорти), що свідчили б про його бажання продовжити службу в Національній поліції України на запропонованих посадах.
При цьому, відповідач зазначив, що в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), однак у спірних правовідносинах застосовується саме Закон України «Про Національну поліцію». Так, статтею 68 цього Закону передбачено порядок попередження про вивільнення, можливість призначення на іншу посаду та звільнення зі служби в поліції.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що Національною поліцією України було дотримано процедуру звільнення позивача через скорочення штатів, а тому дії останнього відповідають вимогам законодавства.
Щодо вимоги позивача про поновлення його на рівнозначній посаді в Національній поліції України відповідач вважає, що дана вимога суперечить нормам законодавства, оскільки відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У відповіді на відзив на позовну заяву позивач, зокрема зазначив, що 21.05.2020, через місяць після попередження про звільнення, його дійсно формально ознайомлено з переліком вакантних посад у Національній поліції України станом на 01.05.2020. Однак, конкретних дій щодо його переведення та призначення на вакантну посаду відповідач не вжив. Позивач звернув увагу, що доказів відмови позивача від запропонованих посад та від бажання працювати в поліції відповідачем не надано.
Присутні у судових засіданнях 16.03.2021 та 22.03.2021 позивач та його представник підтримали позов в повному обсязі та просили суд його задовольнити.
Представник відповідача в судових засіданнях 16.03.2021 та 22.03.2021 проти задоволення позову заперечував та просив у задоволенні позову відмовити.
22 березня 2021 року через канцелярію до суду надійшло клопотання від позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 постановлено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини третьої статті 194 КАС України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно з частиною дев'ятою статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням викладеного та на підставі поданого клопотання, в судовому засіданні 22.03.2021 суд протокольною ухвалою перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Фастівським МРВ ГУ МВС України в Київській області 09.07.1996 (том 1, а.с.153, т.2, а.с.62-63).
Відповідно до інформації, зазначеної у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 позивач з 30.06.1999 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ МВС України, а з 07.11.2015 по 19.06.2020 проходив службу в Національній поліції України (том 1, а.с.164).
Як встановлено з послужного списку ОСОБА_1 (особистий номер М-028673), позивач з 10.06.2019 обіймав посаду заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки в Національній поліції України (том 2, а.с.21-25).
Пунктом 1 наказу Національної поліції України від 12.03.2020 №202 «Про внесення змін до наказу Національної поліції України від 06 листопада 2015 року №1 (зі змінами) відповідно до статей 14, 15 Закону України «Про Національну поліцію» та з метою запровадження нових форм, методів оперативно-службової діяльності поліції, удосконалення аналізу стану оперативної обстановки, виявлення ризиків і попередження кримінальних правопорушень, унесено до структури апарату Національної поліції, затвердженої наказом Національної поліції України від 06.11.2015 №1 (зі змінами), такі зміни:
1) Пункт 31 викласти в наступній редакції:
« 31. Управління оперативної підтримки (у складі патрульної поліції)»;
2) Доповнити новим пунктом 33 такого змісту:
« 33. Департамент захисту інтересів суспільства і держави (у складі кримінальної поліції)» (том 1, а.с.118).
В подальшому, наказом Національної поліції України від 17.04.2020 №301 ДСК «Про затвердження Переліку змін у шатах Національної поліції» затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції (том 1, а.с.232).
З переліку змін у штатах Національної поліції вбачається, що Департамент оперативної підтримки, який перебуває в структурі Патрульної поліції, реорганізується та скорочуються всі 96 посад. При цьому створюється у Патрульній поліції - Управління оперативної підтримки - 18 посад; у Кримінальній поліції - Департамент захисту інтересів суспільства і держави - 88 посад. Всього в апараті уведено 107 посад, скорочено - 97 (том 1, а.с.233- 239).
21 квітня 2020 року позивачу оголошено попередження про наступне вивільнення, про ознайомлення з яким ОСОБА_1 власноручно поставив підпис та дату (том 1, а.с.119).
Відповідно до витягу з наказу Національної поліції України від 19.06.2020 №643 о/с «По особовому складу» підполковника поліції ОСОБА_1 (0034667), заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки звільнено з 19 червня 2020 року зі служби в поліції за пунктом 4 (через скорочення штатів або проведення організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Станом на день звільнення стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби поліції складає: 20 років 11 місяців 19 днів.
Підставою для звільнення зазначено: наказ Національної поліції України від 17.04.2020 №301 ДСК «Про затвердження Переліку змін у шатах Національної поліції» та попередження про наступне вивільнення підполковника поліції ОСОБА_1 від 21.04.2020 (том 2, а.с.163).
23 червня 2020 року позивач отримав в Департаментів кадрового забезпечення Національної поліції України трудову книжку серії НОМЕР_2 , довідку для постановки на військовий облік, витяг з наказу Національної поліції від 19.06.2020 №643 о/с та обхідний листок, що підтверджується відповідною розпискою (том 1, а.с.164).
Згідно з наявних у матеріалах справи роздруківок скріншотів SMS-повідомлень ОСОБА_1 щодо надходження сум на картковий рахунок, з позивачем на підставі вказаного наказу від 19.06.2020 №643 о/с був здійснений остаточний розрахунок при звільненні 03.07.2020 (том 1, а.с.157-163).
Вирішуючи по суті заявлені позовні вимоги, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII з відповідними змінами, чинними на час спірних правовідносин (далі - Закон №580-VIII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
За приписами частини першої статті 58 Закону №580-VIII призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону №580-VIII).
Статтею 60 Закону №580-VIII передбачено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 5 частини десятої статті 62 Закону №580-VIII поліцейський у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства.
Згідно з абзацом 4 пункту 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації.
Порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації регулює стаття 68 Закону №580-VIII.
Так, положеннями частин першої - третьої статті 68 Закону №580-VIII передбачено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції, відповідно до частини першої цієї статті.
Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Отже, виходячи з вищевказаної правової норми, у випадку скорочення посад, внаслідок здійснення реорганізації на підставі відповідного наказу, поліцейський повинен бути персонально письмово попереджений про його можливе наступне звільнення за два місяці до такого звільнення. Водночас він може бути призначений за його згодою на іншу посаду і лише у випадку не призначення на іншу посаду поліцейський, посада якого скорочена, після закінчення двомісячного строку з дня відповідного попередження, підлягає звільненню зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Оскільки статтею 68 Закону №580-VIII врегульовано процедуру призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду, однак в Законі відсутні спеціальні положення, які регулюють порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, тому в даному випадку підлягають застосуванню загальні положення КЗпП України.
Наведені норми спеціального закону доповнюються положеннями законодавства про працю, яке регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності.
Зазначений висновок відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.10.2019 у справі №814/887/17.
Так, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, попередження про можливе звільнення має бути оголошене одночасно із запропонуванням відповідних вакантних посад, оскільки лише у такий спосіб можливо забезпечити право особи щодо вільного вибору посади, прийняття рішення про подальше проходження служби в органах Національної поліції та дотримання встановленого статтею 68 Закону №580-VIII строку попередження.
Суд вважає за необхідне звернути також увагу на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка міститься у постанові від 31.01.2019 у справі №820/4077/17 в разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.
З матеріалів справи встановлено, що до структури апарату Національної поліції наказом Національної поліції України від 12.03.2020 №202 «Про внесення змін до наказу Національної поліції України від 06 листопада 2015 року №1 (зі змінами) відповідно до статей 14, 15 Закону України «Про Національну поліцію» внесені зміни, згідно з якими передбачено створення Департаменту захисту інтересів суспільства і держави (у складі Кримінальної поліції) та Управління оперативної підтримки (у складі Патрульної поліції) замість Департаменту оперативної підтримки.
В подальшому, наказом Національної поліції України від 17.04.2020 №301 ДСК «Про затвердження Переліку змін у шатах Національної поліції» Департамент оперативної підтримки реорганізовано та скорочено всі 96 посад в такому підрозділі, у тому числі і посаду заступника начальника 1-го відділу 3-го управління, яку обіймав позивач. Разом з тим, створено Департамент захисту інтересів суспільства і держави (88 посад) та Управління оперативної підтримки (18 посад). Всього в апараті уведено 107 посад, скорочено - 97.
В судовому засіданні 22.03.2021 відповідач стверджував, що відбулося реальне скорочення всього штату Департаменту оперативної підтримки. Із схожими завданнями створено інший підрозділ у складі патрульної поліції - Управління оперативної підтримки, в якому введено 18 посад без посади, яку обіймав позивач. Крім того, у складі Кримінальної поліції створено новий підрозділ - Департамент захисту інтересів суспільства і держави, з функціями, в тому числі оперативно-розшукової діяльності з попередження та виявлення правопорушень. Відповідач наголошував, що раніше таких функцій в поліції не було.
В судовому засіданні 22.03.2021 позивач пояснив, що реорганізація Департаменту оперативної підтримки відбулась шляхом створення Управління оперативної підтримки у складі Патрульної поліції та Департаменту захисту інтересів суспільства і держави у складі Кримінальної поліції. Позивач вважає, що функції обох підрозділів є тотожними функціям Департаменту оперативної підтримки. При цьому, останній також був наділений функцією оперативно-розшукової діяльності, але фактично таку не здійснював.
Суд зазначає, що Департамент захисту інтересів суспільства і держави не міг бути наділений новими функціями, оскільки законодавчих змін до Закону України «Про Національну поліцію» в частині повноважень поліції не відбулося, про що не заперечує відповідач.
Разом з тим, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували реальність скорочення штату або проведення організаційних заходів структурного підрозділу Національної поліції України.
Відповідно до листа Департаменту кадрового забезпечення від 05.11.2020 №6797/12/1/2/03-2020 за рахунок штатної чисельності Департаменту оперативної підтримки утворено два структурні підрозділи (том 2, а.с.2-3).
Тобто, відбулося лише перетворення одного підрозділу на два інших, згідно з наказом Національної поліції України від 12.03.2020 №202, при чому зі збільшенням штатної чисельності на 10 одиниць.
Крім того, на виконання пункту 2 частини першої статті 65 та частини другої статті 68 Закону №580-VIII, відповідачем не було надано суду жодних доказів того, що з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків позивача, йому не могла бути запропонована робота в Національній поліції України за умови дійсного скорочення штату.
При цьому, матеріалами справи підтверджено, що лише 21.05.2020, тобто через один місяць після попередження про можливе вивільнення, позивача ознайомлено з переліком вакантних посад по підрозділах апарату центрального органу управління Національної поліції України станом 01.05.2020 (293 посади) (том 1, а.с.121-131, том 2, а.с.28).
Однак доказів того, що позивачу було запропоновано будь-яку посаду з цього переліку відповідачем не надано, як і не надано доказів відмови позивача від запропонованих посад та від бажання працювати в поліції.
Посилання відповідача на те, що саме на позивача покладено обов'язок інформування про своє бажання продовжувати службу в поліції є безпідставним, оскільки однією із гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок саме роботодавця, в даному випадку Національної поліції України, працевлаштувати працівника - поліцейського.
Окрім того, в порушення вимог статі 68, пункту 4 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, відповідач фактично звільнив позивача раніше, ніж передбачено законодавством, а саме до спливу двох місяців після попередження про звільнення, оскільки попередження про наступне вивільнення було оголошено позивачу 21.04.2020 року, а звільнено позивача зі служби в поліції 19.06.2020 року.
Викладене свідчить про те, що відповідач при звільненні позивача допустив порушення обов'язкових процедур, які передують звільненню поліцейського зі служби у зв'язку із скороченням штатів.
Як наслідок, наказ Національної поліції України від 19.06.2020 №643 о/с в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки з 19.06.2020 зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів є протиправним та підлягає скасуванню. З огляду на це позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
При вирішенні вимоги про поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, або, у разі відсутності такої посади на момент поновлення на роботі, на рівнозначній посаді в Національній поліції України, суд враховує наступне.
Положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №580-VIII, не врегульовано процедуру поновлення на посаді поліцейського в разі його незаконного звільнення.
Отже, з метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення суд повинен застосувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Таким чином, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Вищенаведене відповідає сталій практиці Верховного Суду. Зокрема правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №П/9901/101/18 (провадження №11-217заі18), постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №826/12916/15, від 06.03.2019 у справі №824/424/16-а, від 13.03.2019 у справі №826/751/16, від 27.06.2019 у справі №826/5732/16, від 26.07.2019 у справі №826/8797/15, від 09.10.2019 у справі №П/811/1672/15, від 12.09.2019 у справі №821/3736/15-а, від 22.10.2019 у справі №816/584/17, від 15.04.2020 у справі №826/5596/17, від 19.05.2020 у справі №9901/226/19.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на службі в поліції саме на посаді заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України.
Визначаючись щодо дати, з якої позивача має бути поновлено на посаді, суд зазначає таке.
В абзаці третьому пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України" від 06.03.2008 №2 роз'яснено, що в адміністративних справах щодо визнання незаконним рішення про звільнення з посади позовними вимогами є скасування правових актів індивідуальної дії та поновлення на посаді.
Крім цього, відповідно до абзацу десятого підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 "Про судове рішення в адміністративній справі", задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.
Згідно з наказом Національної поліції України від 19.06.2020 №643 о/с «По особовому складу» позивача з 19 червня 2020 року звільнено зі служби в поліції.
Суд зазначає про некоректність визначення відповідачем в наказі дати звільнення "з 19 червня 2020 року", з урахуванням приписів частини третьої статті 77 Закону № 580-VІІІ про те, що день звільнення вважається останнім днем служби, оскільки в даному випадку використання прийменника "з" може створювати неоднозначне сприйняття дати звільнення особи.
Приймаючи до уваги, що день звільнення вважається останнім днем служби, суд вважає, що днем звільнення позивача є 19 червня 2020 року.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позивач підлягає поновленню на раніше займаній посаді з дня, наступного за днем звільнення позивача зі служби в поліції, а саме з 20 червня 2020 року.
Отже, датою поновлення позивача на посаді є 20 червня 2020 року, тобто наступний день за днем звільнення.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
В пункті 6 Постанови "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Як вказано у частинах першій та другій статті 94 Закону №580-VІІІ, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29.04.2016 за №669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 6 Розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.
Пунктом 9 Розділу І Порядку №260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу II Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 розділу II Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 8 розділу IV Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Суд вважає релевантними та застосовує висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19, де вказано, що Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для поліцейських. Тобто суди повинні застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим урахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення поліцейським, визначеного Порядком №260.
Таким чином, з урахуванням вказаних норм Порядку №260 та Порядку №100 судом зроблено наступний розрахунок.
В якості джерела інформації про середню заробітну плату та для розрахунку середньоденного заробітку судом використані дані по нарахованому грошовому забезпеченню позивача за квітень 2020 року та травень 2020 року, оскільки це останні два місяці служби позивача перед звільненням.
Так, згідно з наявної в матеріалах справи довідки від 29.10.2020 №29/5-472 про нараховані суми грошового забезпечення за період з 01.04.2020 по 31.05.2020 (том 1, а.с.202), загальна сума нарахованого грошового забезпечення позивача за квітень 2020 року (кількість днів 30) становить 23273,08 грн., за травень 2020 року (кількість днів 31) - 23273,08 грн.
Отже, кількість календарних днів проходження служби позивачем за квітень 2020 року та травень 2020 року складає 61 календарний день.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 763,05 грн. без урахування податків та зборів (23273,08 грн. х 2 : 61).
Суд зазначає, що період, протягом якого відповідач мав нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток, складає 290 днів. Зокрема, зазначений період обраховується починаючи з наступного дня після звільнення позивача зі служби в поліції, тобто з 20.06.2020, по день ухвалення судом рішення в даній справі про поновлення позивача на посаді, тобто по 05.04.2021 включно.
Крім того, судом враховано, що відповідно до Порядку №260, грошове забезпечення поліцейським виплачується за кожен календарний день проходження служби, тому при обчисленні тривалості вимушеного прогулу суд виходить з кількості календарних днів, що минули з 20.06.2020 по 05.04.2021 включно.
Тобто, оскільки кількість днів вимушеного прогулу складає 290 днів, то розмір середнього грошового забезпечення, яке необхідно стягнути з відповідача на користь позивача, становить 221284,50 грн. (763,05 грн. х 290).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення з 20.06.2020 по 05.04.2021 підлягають задоволенню у сумі 221284,50 грн. з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати йому середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 23654,55 грн. (763,05 грн. х 31) підлягає негайному виконанню.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправним і скасування наказу Національної поліції України від 19.06.2020 №643 о/с «По особовому складу» в частині встановлення стажу роботи в поліції, зобов'язання перерахувати стаж служби з урахуванням періоду навчання, внесення відповідних змін до наказу, облікових документів та стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції за неврахований період служби у розмірі 11172,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 59 Закону №580-VIII порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.
23 листопада 2016 року Міністерство внутрішніх справ України наказом №1235 затвердило Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції (далі - Порядок №1235).
Згідно з пунктом 1 Розділу І Порядку №1235 рішення з питань проходження служби в поліції оформляються письмовими наказами по особовому складу, а відповідно до пункту 10 Розділу III цього Порядку у випадку видання наказу про звільнення працівника зі служби в поліції в наказі органу поліції зазначаються стаж служби в поліції, вислуга років для призначення пенсії (у тому числі на пільгових умовах), необхідність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати. Крім того, зазначається інформація щодо необхідності виплати грошової компенсації за кількість діб невикористаних відпусток за фактично відпрацьований час у році звільнення або відрахування з грошового забезпечення коштів за кількість діб відпусток за час невідпрацьованої частини календарного року.
З викладеного вбачається, що обрахування, встановлення стажу в поліції здійснюється при виданні наказу про звільнення поліцейського та зазначається у наказі про звільнення. Одноразова грошова допомога виплачується поліцейським лише у разі звільнення.
Оскільки наказ про звільнення позивача був визнаний протиправним та скасований під час вирішення цієї справи, позивача поновлено на посаді, тому останній передчасно звернувся до суду з позовними вимоги в цій частині, а отже в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Національної поліції України щодо несвоєчасної виплати належних при звільненні сум та стягнення середнього заробітку за весь час затримки даної виплати у розмірі 11561,46 грн., суд зазначає наступне.
У статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, зміст наведених норм дає підстави для висновку, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок при звільненні провести повний розрахунок з працівником та виплатити всі належні йому суми. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Проте суд зауважує, що у положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
За порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування декількох стягнень середнього заробітку, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі №6-2912цс16 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №686/20491/18.
За той самий період, який позивач вказує при розрахунку середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні, суд в цій справі вже стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України.
Крім того, суд вважає, що застосовування статей 116-117 КЗпП України можливе лише у випадку, коли працівник звільнений і він не оспорює це звільнення. Виплати всіх сум, що належать звільненому працівнику від підприємства установи, організації в день звільнення не може бути, якщо працівник поновлений на роботі рішенням суду. Цей працівник не може вважатись звільненим.
Таким чином, враховуючи, що за порушення трудових прав позивача в даних правовідносинах було застосовано положення статті 235 КЗпП України, суд не вбачає підстав для застосування положень статті 117 КЗпП України, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди за незаконне звільнення у розмірі 37320,89 грн., суд зазначає наступне.
Приписами статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що після його звільнення з поліції він був змушений займатися пошуком нового місця роботи, заробітна плата якої приблизно була б наближена до його постійного середнього доходу в поліції. В умовах встановлення загальнонаціонального карантину та поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, це видалося неможливим. Завдану моральну шкоду щодо порушення свого права на працю у грошовому еквіваленті позивач оцінює у 20000,00 грн.
Також позивач вказав, що виплати йому допомоги з безробіття за місяць становлять 8788,00 грн., що на 14485,08 грн. менше ніж середня заробітна плата за місяць в поліції. Крім того, на позивача покладено обов'язок з виплати аліментів неповнолітній дочці у розмірі 1/4 від усіх видів заробітку щомісяця. Виплата аліментів зменшилася на 2835,81 грн. у порівнянні з виплатами під час його служби в поліції.
Суд зазначає, що до розрахунку моральної шкоди позивачем включено, у тому числі збитки. Водночас, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.
У той же час, у спірних правовідносинах позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні.
За наведених обставин та усталеного правового врегулювання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Всупереч викладеним положенням відповідачем як суб'єктом владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про наявність підстав для звільнення позивача з займаної посади у зв'язку із скороченням штатів, надано не було.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
На підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 19.06.2020 №643 о/с щодо звільнення позивача зі служби в поліції, поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог, які задоволені судом, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Окрім того, позивач у прохальній частині позову просив суд зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, та має застосовуватися у виключних випадках.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про можливість ухилення відповідачем від виконання даного судового рішення, а тому підстави для встановлення судового контролю, - відсутні.
За таких обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 19.06.2020 №643 о/с «По особовому складу» в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки з 19.06.2020 зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
3. Поновити підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України з 20.06.2020.
4. Стягнути з Національної поліції України (ідентифікаційний код 40108578, місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, будинок 10) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 20.06.2020 по 05.04.2021 у розмірі 221284,50 грн. (двісті двадцять одна тисяча двісті вісімдесят чотири грн. 50 коп.) з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
5. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України з 20.06.2020.
6. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 23654,55 грн. (двадцять три тисячі шістсот п'ятдесят чотири грн. 55 коп.) з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
7. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 05.04.2021 р.
Суддя Кушнова А.О.