61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
30.03.2021 Справа №905/74/21
Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при помічнику судді Гонтарі А.Д., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілон-09», м.Краматорськ Донецької області,
до Приватного акціонерного товариства «Промстроймонтаж», м.Краматорськ Донецької області,
про стягнення 41' 545,57грн,
за участю представників сторін:
від позивача : не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Пілон-09», м.Краматорськ Донецької області, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Промстроймонтаж», м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 33' 203,76грн заборгованості, 5' 448,99грн інфляційних втрат, 2' 892,82грн відсотків річних (всього 41' 545,57грн).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого за видатковими накладними товару.
Ухвалою господарського суду від 25.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/74/21; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
15.02.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив №12-02/2 від 12.02.2021 на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення 5' 448,99грн інфляційних втрат та 2' 892,82грн відсотків річних. Відзив мотивований необґрунтованістю розрахунку з посиланням на положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), порушення позивачем домовленості щодо попередньої оплати за товар, в свою чергу відсутністю у спірних видаткових накладних визначеного строку оплати.
15.02.2021 до канцелярії суду від представника відповідача надійшли заперечення №12-02/1 від 12.02.2021, у яких просить суд прийняти рішення про розгляд справи у порядку загального провадження.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 15.02.2021 відмовлено у задоволенні викладеного в запереченнях №12-02/1 від 12.02.2021 клопотання Приватного акціонерного товариства «Промстроймонтаж» про розгляд справи №905/74/21 в порядку загального позовного провадження; розгляд справи №905/74/21 вирішено здійснювати з повідомленням (викликом) сторін; призначено розгляд справи по суті у судовому засідання на 11.03.2021 року.
15.03.2021 на електронну адресу суду від представника позивача надійшли:
- відповідь б/н від 18.01.2021 на відзив, у якій підтримує заявлені позовні вимоги;
- заява б/н від 25.02.2021 про надання документів по справі, у тому числі, рахунку на оплату зазначеного у видатковій накладній №605 від 26.01.2018 товару на суму 3747,31грн, акту звіряння взаєморозрахунків за період: 01.01.2018-25.09.2018 та рахунки на оплату №195 від 26.01.2018 на суму 3747,31грн.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 15.03.2021 призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 30.03.2021 року.
Представники сторін у судове засідання 30.03.2021 не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про отримання ухвали суду від 15.03.2021.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
Відповідно до ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Приймаючи до уваги, що явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, а також додержуючись принципу розумності строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін, підстави для відкладення розгляду справи по суті відсутні.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Матеріали справи не містять письмового договору про поставку товару у вигляді окремого документу.
Як стверджує позивач у позові та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пілон-09» здійснив поставку товару Приватному акціонерному товариству «Промстроймонтаж» на загальну суму 33' 203,76грн., про що свідчать видаткові накладні: №78 від 12.01.2018 на суму 3549,23грн, №379 та від 19.01.2018 на суму 697,01грн, №530 від 22.01.2018 на суму 10197,13грн, №568 від 24.01.2018 на суму 3796,82грн, №605 від 26.01.2018 на суму 3747,31грн, №743 від 29.01.2018 на суму 2181,13грн, №756 від 30.01.2018 на суму 960,48грн, №758 від 30.01.2018 на суму 1662,73грн, №761 від 31.01.2018 на суму 6103,69грн, №781 від 02.02.2018 на суму 308,24грн.
Суду також надано рахунки на оплату №71 від 12.01.2018 на суму 3549,23грн, №159 від 19.01.2018 на суму 697,01грн, №163 від 22.01.2018 на суму 10197,13грн, №177 від 24.01.2018 на суму 3796,82грн, №209 від 29.01.2018 на суму 2181,13грн, №220 від 30.01.2018 на суму 960,48грн, №224 від 30.01.2018 на суму 1662,73грн, №227 від 31.01.2018 на суму 6103,69грн, №249 від 02.02.2018 на суму 308,24грн, №195 від 26.01.2018 на суму 3747,31грн, що містять відмітки про їх отримання начальником відділу МТП Приватного акціонерного товариства «Промстроймонтаж» Філоновим Р.С. (за довіреностями №1 від 03.01.2018, №34 від 01.02.2018).
Позивачем також представлено суду податкові накладні №104 від 12.01.2018, №212 від 19.01.2018, №239 від 22.01.2018, №246 від 24.01.2018, №293 від 29.01.2018, №305 від 30.01.2018, №306 від 30.01.2018, №315 від 31.01.2018, №25 від 02.02.2018, виписані за результатами проведення спірних господарських операцій.
Не здійснення оплати за отриманий товар зумовили звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 33' 203,76грн заборгованості, 5' 448,99грн інфляційних втрат, 2' 892,82грн відсотків річних.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.
За приписами ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з ч.1 ст.181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Частиною 1 ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
При цьому, за приписами ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Враховуючи наведені норми чинного законодавства та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб.
Згідно із ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Аналогічні положення містяться в ч.1 ст.265 ГК України відповідно до якої за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договорів поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, відповідно до ч.1ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вже встановлено судом, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 33' 203,76грн. Факт отримання товару відповідачем не заперечується.
Видаткові накладні підписані зі сторони відповідача начальником відділу МТП Приватного акціонерного товариства «Промстроймонтаж» Філоновим Р.С. (за довіреностями №1 від 03.01.2018, №34 від 01.02.2018).
Підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Враховуючи викладене, суд вважає підтвердженим факт отримання відповідачем товару від позивача згідно вказаних вище видаткових накладних.
Доказів узгодження сторонами строку або терміну оплати поставленого товару, в розумінні ст.ст.251-252 ЦК України, матеріали справи не містять. Так, відповідач у відзиві стверджує про досягнення між сторонами домовленості про здійснення предоплати на підставі виставленого рахунку, в свою чергу позивач посилається у позові на виставлені рахунки на оплату. Наявні в матеріалах справи рахунки суд не приймає у якості належних доказів узгодження між сторонами строків оплати отриманого товару.
Водночас, за правилами ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, постанові від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17 де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.
Таким чином, наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч.1 ст.692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.
За таких обставин, факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.
Отже, загальні положення ч.2 ст.530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Як встановлено судом у спірних видаткових накладних, підписаних обома сторонами, які засвідчують поставку і прийняття товару, строк його оплати не вказано, отже, відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття. У зв'язку з цим, судом відхиляються доводи відповідача про те, що позивач не вимагав оплати поставленого товару і відповідно строк виконання грошового зобов'язання перед позивачем не настав.
Згідно із ст.ст.7, 13 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.
З огляду на вимоги ч.ч.1, 3 ст.74 ст.73 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.ст.76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів оплати поставленого товару матеріали справи не містять.
В свою чергу матеріали справи містять двосторонній акт взаєморозрахунків за період 01.01.2018-25.09.2018 відповідно до якого за бухгалтерським обліком у відповідача станом на 25.09.2020 обліковується заборгованість перед позивачем у розмірі 33' 203,76грн.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Верховного Суду від 19.04.2018р. у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019р. у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019р. у справі №916/1727/17, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Судом враховано, що підписання вказаного акту свідчить про визнання відповідачем наявності заборгованості по розрахункам за отриманий товар станом на 25.09.2018 у розмірі 33' 203,76грн.
Враховуючи вищевикладене, оскільки розмір боргу у заявленому розмірі не спростований відповідачем належними та допустимими доказами, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 33' 203,76грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач також просить суд стягнути з відповідача 5' 448,99грн інфляційних втрат, 2' 892,82грн відсотків річних.
За змістом статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, заявлені до стягнення 2' 892,82грн 3% річних нараховані на загальну за всіма видатковими накладними суму заборгованості (33' 203,76грн) - за період з 06.02.2018 по 31.12.2020.
Судом встановлено, що позивачем обрано початкову дату періоду нарахування в межах правомірного періоду, з урахуванням викладених вище висновків суду щодо строків оплати.
Суд зазначає, що згідно наявного в матеріалах справи опису вкладення Товариство з обмеженою відповідальністю «Пілон-09» направило позовну заяву до господарського суду 30.12.2020.
За таких обставин, на момент звернення з позовом (30.12.2020) період прострочення зобов'язань з оплати товару був по 30.08.2020, а отже позивач не обґрунтував свого розрахунку в частині зазначення кінцевою датою нарахувань 3% річних 31.12.2020.
З огляду на вищевикладене суд вважає, що позивач, звернувшись до суду за захистом своїх порушених прав 30.12.2020, безпідставно зазначив у розрахунку 3% річних кінцевою датою нарахування 31.12.2020, в той час як обґрунтованим вважається розрахунок 3% річних по простроченим зобов'язанням відповідача по 30.12.2020.
З урахуванням вказаних висновків, здійснивши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" власний розрахунок 3% річних в межах обраних позивачем періодів нарахування, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають 3% річних у загальному розмірі 2' 887,30грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 5' 448,99грн, суд зазначає наступне.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
При цьому Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду постановою від 20.11.2020 по справі №910/13071/19, зокрема, зазначив, що при з'ясуванні підставності нарахування кредитором інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України судам належить визначити конкретну дату (подію), з настанням якої пов'язується строк виконання грошового зобов'язання; дослідити обставини виконання зобов'язання боржником (борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі) та з'ясувати період у часі, упродовж якого мало місце прострочення боржника у виконанні зобов'язання перед кредитором.
Вказаною постановою роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Заявлені до стягнення інфляційні втрати нараховані позивачем на загальну за всіма видатковими накладними суму заборгованості (33' 203,76грн) - із застосуванням індексів інфляції з лютого 2018 по листопад 2020.
Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" розрахунок інфляційних в межах обраних позивачем періодів, судом встановлено, що заявлені інфляційні втрати не перевищують розмір, який може бути нарахований в межах обраних позивачем періодів, внаслідок чого вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі 5' 448,99грн.
Позивачем також заявлена вимога про стягнення з відповідача судових витрат, які за змістом позову крім судового збору складаються також з витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких за попереднім (орієнтовним) розрахунком складає 7'945,00грн.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч.1, 2 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
У відповідності до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем до суду було надано: копію Договору від 01.12.2020 про надання правничої (правової) допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг №1, розрахунок витрат за договором про надання правничої (правової) допомоги від 11.12.2020, рахунок-фактуру на оплату №29122020 від 29.12.2020, платіжне доручення №8830 від 29.12.2020 на суму 7945,00грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №5138 від 29.08.2018, ордер №1021403 від 01.12.2020.
01.12.2020 між адвокатом Біличенко В.О., діючим на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5138 від 29.08.2018 (далі - Адвокат), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пілон-09» (далі - Клієнт) був укладений договір про надання правничої (правової) допомоги, відповідно до п.2.1 якого Адвокат взяв на себе зобов'язання надавати правову допомогу в рамках господарського судочинства, за позовом майнового характеру ТОВ «Пілон-09» до Приватного акціонерного товариства «Промстроймонтаж» про стягнення суми боргу, процентів за прострочення виконання зобов'язань, в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язався оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за надання правової допомоги клієнту (п.4.1. договору про надання правничої (правової) допомоги).
За правову допомогу, передбачену п.2.2. договору про надання правничої (правової) допомоги клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар). Розмір винагороди адвоката при наданні правової допомоги розраховується на підставі витрат на професійну правничу допомогу складений з рекомендаційних ставок, прийнятих рішенням Ради адвокатів Харківської області №17 від 21.03.2018, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати. https://yur-gazeta.com/golovna/rekomendovani-stavki-advokatskogo-gonoraru--rada-advokativ-harkivskoyi-oblasti.html (п.4.2. договору про надання правничої (правової) допомоги).
Між адвокатом Біличенко В.О. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пілон-09» був складений Акт приймання-передачі наданих послуг №1, у якому сторони підтвердили, що Адвокат надав, а Клієнт прийняв послуги з правової допомоги в рамках господарської справи за позовом клієнта до Приватного акціонерного товариства «Промстроймонтаж». Вартість послуг адвоката за цим актом складає 7945,00грн.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
До позову також додано розрахунок витрат за договором про надання правничої (правової) допомоги від 11.12.2020 та рахунок-фактуру на оплату №29122020 від 29.12.2020 з відображенням витраченого адвокатом часу на надання правової допомоги, відповідно до якого в межах даної справи наданий наступний перелік послуг (правової допомоги):
- вивчення документів та правовий аналіз договорів та інших документів (2 години) - 2270,00грн;
- підготовка та подання позовної заяви (5 годин) - 5675,00грн.
Матеріали справи також містять платіжне доручення №8830 від 29.12.2020 на суму 7945,00грн, що підтверджує оплату клієнтом правової допомоги адвокату.
Відповідач не надав заперечень на заяву позивача про відшкодування втрат позивача на правничу допомогу.
За змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Таким чином, у спірних правовідносинах обов'язковому дослідженню підлягає встановлення обставин щодо реального надання правничої допомоги клієнту.
Матеріалами справи підтверджується, що позов складаний за підписом адвоката Біличенко В.О. Відповідь на відзив теж підготовлено за електронним цифровим підписом вказаного адвоката.
На підтвердження повноважень представника позивача Біличенко В.О. додано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №5138 від 29.08.2018 та ордер №1021403 від 01.12.2020.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 звернув увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
З огляду на те, що ціна наданих адвокатом послуг була узгоджена ним з позивачем, виконання умов договору про надання правової допомоги підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг №1 та матеріалами справи, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування за рахунок відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що позов був задоволений частково, то і всі судові витрати позивача у справі покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 12, 46, 73, 74-79, 86, 91, 129, 236-238 ГПК України господарський суд, -
В И Р I Ш И В:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілон-09», м.Краматорськ Донецької області, до Приватного акціонерного товариства «Промстроймонтаж», м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 41' 545,57грн - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Промстроймонтаж» (84301, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Двірцева, буд.10, кв.69; код ЄДРПОУ 32737481) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілон-09» (84306, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Уборевича, буд.25; код ЄДРПОУ 35936063; IBAN НОМЕР_1 Краматорська філія АТ КБ «Приватбанк») 33' 203,76грн заборгованості, 5' 448,99грн інфляційних втрат, 2' 887,30грн відсотків річних, судовий збір у розмірі 2' 101,72грн, на правову допомогу у розмірі 7'943,94грн.
В частині стягнення 3% річних у розмірі 5,52грн - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 ГПК України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому розділом ІV ГПК України.
У судовому засіданні 30.03.2021 підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 05.04.2021.
Суддя Ю.В. Макарова