2-п/754/13/21
Справа № 754/10193/16-ц
Іменем України
29 березня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Гринчак О.І.
за участю:
секретаря судових засідань Чехун Ю.В.
представника заявника (відповідача) Лиштви Ю.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши заяву відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у справі № 754/10193/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,
19 грудня 2016 року Деснянським районним судом м. Києва ухвалено заочне рішення у справі № 754/10193/16-ц, яким позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4 (актовий запис про народження № 3351 вчинений 12.11.2009 Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві).
17 грудня 2020 року представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Лиштва Юрій Васильович звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у справі № 754/10193/16-ц, в якій просить поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення у зв'язку з пропуском з поважних причин; скасувати заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 грудня 2016 року у справі № 754/10193/16-ц і призначити справу до розгляду за правилами загального провадження. Заявник вказав, що у грудні 2020 року під час підготовки заперечення на позов у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, з Єдиного державного реєстру судових рішень відповідачу стало відомо про наявність вказаного заочного рішення. У зв'язку із тим, що ОСОБА_3 постійно виїжджає за кордон, а 17 травня 2016 року судовим рішенням відповідач був позбавлений права користування житловим приміщенням за місцем проживання доньки та знятий з реєстрації, і до теперішнього часу перебуває в Абхазії, а позивачка у свою чергу не повідомила відповідача про подання цього позову, відповідача було позбавлено права на участь у судовому слуханні справи.
У заяві йдеться також про те, що на підтвердження позовних вимог позивач зазначає, що з 2011 року вона з батьком дитини проживає окремо, місце його знаходження невідомо, батько дитини дочкою не цікавиться, жодної участі в її житті не приймає; доказами до позову є - характеристика Санаторного дошкільного навчального закладу № 757, який відвідувала дитина, де зазначено, що до навчального закладу її приводила та забирала мати, батька в ДНЗ жодного разу не було, розвитком та здоров'ям дитини він не цікавився; результатом перевірки проведеною Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією, як органом опіки та піклування.
Відповідач стверджує, що вказані відомості не відповідають дійсності, про що свідчать фотографії зі шкільного закладу. Також відповідач зазначає, що його добре знають батьки із батьківського комітету класу, в якому навчається донька. Крім того, відповідач зазначає, що більшу частину свого часу проживає в Абхазії, де працює на посаді водія, відповідно, в Україну приїжджає у міру сил; його приїзди в Україну в більшій частині припадали на вихідні та святкові дні, а отже він не мав можливості відвідувати дошкільний заклад дитини. З 2011 року йому чинили перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , в якій він був зареєстрований до травня 2016 року та в якій зареєстрована його дитина. Кошти на утримання дитини відповідач надавав позивачу особисто.
Ухвалою суду від 18 січня 2021 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 - Лиштви Юрія Васильовича про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у справі № 754/10193/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, було залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків.
Заявник вимоги ухвали суду від 18 січня 2021 року виконав.
Ухвалою суду від 09 березня 2021 року поновлено ОСОБА_3 строк подання заяви про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у справі № 754/10193/16-ц, прийнято вказану заяву до розгляду та призначено судове засіданні на 29 березня 2021 року.
У судовому засіданні представник ОСОБА_3 підтримав вимоги заяви про перегляд заочного рішення та просив її задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні позивач та її представник надали заперечення на заяву відповідача про перегляд заочного рішення та просили відмовити в задоволенні вказаної заяви у повному обсязі.
Так, у запереченнях позивач, зокрема, зазначає, що з моменту припинення спільного проживання у 2011 році відповідача з позивачем, остання втратила зв'язок з ним; зв'язок з відповідачем був поновлений лише у липні 2017-го року, коли позивачу з невідомого номера зателефонував відповідач і повідомив, що приїхав до України на весілля старшої доньки від іншого шлюбу та хоче зустрітись з меншою; позивач не заперечувала проти зустрічі батька з дитиною, більше того вмовляла її, про що свідчать фото докладені до заяви представника відповідача, а саме ті, на яких відповідач з донькою разом (дані фото були зроблені у 2017 році). Позивач жодного разу не приховувала того, що їй відомо про можливий від'їзд відповідача до Абхазії, ці дані зазначені у Висновку органу опіки та піклування, який надавався позивачем до суду у 2016 році. Факт непроживання відповідача з позивачем та дитиною встановлено не тільки зі слів позивача, а і доводиться доказами, які були надані під час розгляду справи у 2016 році, а саме Актами ЖЕД № 305 від 01.10.2015 та від 28.01.2016, Висновком Служби у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації щодо доцільності позбавлення батьківських прав, Актом обстеження житлово-побутових умов дитини №322 від 30.06.2016, Довідкою КК «Центр комунального сервісу» № 1776 від 01.06.2016, доказами та поясненнями відповідача, зазначеними в заяві про перегляд заочного рішення та клопотанні про усунення недоліків та долученим до них документами, як то талони про реєстрацію постійного місця проживання з 2013 по 2016 р.р., довідка про заробітну плату. Як зазначає представник відповідача, відповідач періодично навідувався в Україну, був обізнаний про телефонний номер позивача, але знайшов змогу поспілкуватись з дитиною одноразово лише у 2017 та 2019 р.р., при цьому він не був позбавлений можливості оформити карткового рахунку в будь-якому банку України на ім'я дитини, куди за допомогою інтернет-зв'язку перераховувати кошти на її утримання, навчання, лікування, відпочинок тощо. Також, не був позбавлений можливості дізнатись номер телефону класного керівника, школи або лікарні (лікаря) для того щоб цікавитись здоров'ям та успіхами своєї дитини. Більше того, за час спільного проживання з позивачем у відповідача та позивача були спільні друзі, через яких він також мав змогу приймати участь у житті дитини, але не скористався цими можливостями. А тому, на сторони думку сторони позивача, лише твердження про проживання і роботу за межами України не є поважною причиною для самоусунення від участі у вихованні дитини. Участь відповідача у житті дитини зрідка, а на час позбавлення прав відповідача взагалі ніякої участі, проживання на території країни, яка є невизнаною в України, заважає їй нормально виховувати та забезпечувати дитину усім необхідним, як-то: позивач без дозволу батька не може вивезти дитину на відпочинок, неможливо оформити паспорт громадянина України без оригіналу паспорту обох батьків, здійснити у разі необхідності перереєстрацію місця проживання дитини, вивезти на термінове лікування дитину тощо. Відповідач стверджує, що кошти на утримання дитини надавались ним позивачу особисто, проте доказів такої передачі коштів не надано, оскільки такої передачі не відбувалось, що і стало однією, але не єдиною з причин позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки самостійно за власний кошт позивач утримувати дитину не мала змоги, то потребувала матеріальної допомоги держави.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши зміст заяви про перегляд заочного рішення, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, яким, зокрема, ЦПК України викладено в новій редакції.
Відповідно до п.п. 9 п. 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Разом з тим, відповідно до п.п. 13 п. 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦПК України, в редакції яка діяла на момент ухвалення заочного рішення суду, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст. 288 ЦПК України, в чинній редакції, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, лише сукупність зазначених обставин є підставою для скасування заочного рішення як в порядку ст. 232 ЦПК України, в редакції яка діяла на момент ухвалення заочного рішення суду, так і в порядку ст. 288 ЦПК України в чинній редакції.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява №14448/88, § 33).
Відповідно до положень частини п'ятої статті 74 ЦПК України, у редакції, яка діяла на момент ухвалення заочного рішення суду, у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Крім того, відповідно до положень частини дев'ятої статті 74 ЦПК України, у редакції, яка діяла на момент ухвалення заочного рішення суду, відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.
У Рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 учасники процесу повинні бути проінформовані про час і місце проведення судового засідання, тому що це є гарантією права особи на судовий захист. За положеннями частини третьої статті 122 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у визначеному законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в м. Києві відповідач був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 35) до 14.06.2016. На вказану адресу судом направлялася повістка, яка повернулась до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 48). У зв'язку з неотриманням відповідачем кореспонденції та для повідомлення учасника процесу про розгляд справи судом здійснено оголошення в газеті «Хрещатик» від 07.12.2016 №133 (4903) про виклик ОСОБА_3 в судове засідання на 19 грудня 2016 року об 11.00 (а.с. 55).
Відповідачем на підтвердження його відсутності на території України надано копії талонів про реєстрацію місця проживання № 129361 від 29.03.2013, № 142939 від 07.10.2013, № 165477 від 21.11.2014, № 187347 від 02.11.2015 в м. Сухум та довідку про заробітну плату за період 2015-2020 роки.
З копій талонів, наданих відповідачем вбачається, що ОСОБА_3 був відсутній на території України з 02.11.2015 по 02.11.2016. При цьому суд зауважує, що не надано доказів того, що на момент здійснення виклику відповідача в судове засідання через оголошення в газеті (07.12.2016), а також на момент ухвалення судом рішення (19.12.2016) заявник перебував за межами України.
Крім того, довідка про отримання заробітної плати за серпень 2015-2020 р. не може бути взята до уваги судом як доказ перебування відповідача за межами території України, оскільки не є доказом перетину кордону, а лише вказує на те, що відповідач є працевлаштованим.
На підтвердження доказів, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача, відповідач надає скрінкопії з месенджеру, в якому позивач спілкується з відповідачем, а також копії фотографій батька з донькою. Водночас як вказує позивач та не спростовує відповідач, ці події відбулися після 2017 року. При цьому, відповідач жодним чином не доводить свою участь у вихованні дитини до липня 2017-го року, а навіть сам підтверджує, що не брав участі в житті дитини з причин, які він вважає поважними.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач повідомлявся належним чином про розгляд справи. Доказів того, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, матеріали справи не містять, а докази, якими обґрунтовується необхідність перегляду заочного рішення, не є істотними.
Відповідності до ч. 3 ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Оскільки заявником не надано доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи, що є обов'язковою умовою для скасування заочного рішення в порядку ст. 288 ЦПК України, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення заяви відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у цій справі.
Згідно з ч. 4 ст. 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК України, в редакції яка діяла на момент ухвалення заочного рішення суду, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 258-260, 287, 288, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Заяву відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у справі № 754/10193/16-ц - залишити без задоволення.
Роз'яснити заявнику, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст ухвали складено 02.04.2021.
Суддя О.І. Гринчак