Єдиний унікальний номер справи 333/7646/15-ц
Номер провадження 2/333/76/21
Іменем України
25 березня 2021 року місто Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді Стоматова Е.Г., за участю: секретаря судового засідання Артеменко А.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Жидкової Л.I., представника відповідача - адвоката Середи A.A., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: Шоста Запорізька державна нотаріальна контора (69104 м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, вул. 25 -Б) про визнання недійсним договору дарування, -
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Шоста Запорізька державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_3 . Зазначила, що відповідачка по справі її рідна донька, з якою вона проживає у зазначеній квартирі. У зв'язку з тим, що у неї двоє дочок, а також у зв'язку з поганими відносинами з донькою - ОСОБА_4 , вирішила забезпечити свою старість та домовилась з відповідачкою про те, що, укладе з нею у нотаріуса договір, за яким я вона передає ОСОБА_3 квартиру, а дочка забезпечить її довічне утримання, догляд, забезпечить житлом до кінця її днів, а після її смерті відповідачка зможе розпорядитись її квартирою. Вказана квартира належала їй на праві власності на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на квартиру, виданого Запорізьким міськжитлоуправлінням 23.03. 1999 року, зареєстрованого в Орендному підприємстві Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 23.03.1999 року в реєстровій книзі № 1947 за № 34363, шо підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 4727937, виданим Орендним підприємством Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 14.09. 2004 року, реєстровий номер 7434757. Вказане свідоцтвом було їй видано у зв'язку з повною виплатою паю за вказану квартиру. Квартира знаходилась в будинку ЖБК № 12 «Радіоприлад», а на цей час в будинку ОСББ «ІстокМ8». 18 вересня 2004 року вона уклала з відповідачкою договір, як вона вважала довічного утримання, за яким відповідачка повинна була надати їй довічне утримання, догляд, житло до кінця її днів, а позивачка передала їй вказану квартиру, якою вона зможе розпорядиться тільки після її смерті. Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Гедіковою Г.І., р. № 2-1348. Після укладання вказаного договору відповідачка виконувала їй домовленості, доглядала за позивачкою. В 2015 році відповідачка стала їй говорити про те, що нічого для неї робить не буде та вигонить її з квартири. Стала знущатись над позивачкою. З цього приводу позивачка неодноразово зверталась до органів поліції. Після знущань відповідачки в серпні 2015 року вона дізналась про те, що 18 вересня 2004 року укладала з ОСОБА_3 договір дарування квартири АДРЕСА_3 . Дізнавшись про своє порушене право, звернулась з позовом про визнання вказаного договору дарування недійсним. Про наслідки договору, який уклала не розуміла, не хотіла безоплатно передавати у власність відповідачки вказану квартиру. Підтвердженням того, що позивачка не знала що уклала з відповідачкою договір дарування, підтверджується тим, що договір на поставку електричної енергії залився укладеним на її ім'я.
Після укладання вказаного договору в провадженні Комунарського районного суду м.Запоріжжя перебували цивільні справи № 2-1860/2006, № 333/1506/16-ц, № 333/9132/15-ц за позовами ЖБК до позивачки та до меншої її доньки ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за комунальні послуги та обслуговування по квартирі АДРЕСА_3 . До липня 2016 року проживала в спірній квартирі. В липні 2016 року відповідачка визвала психіатричну бригаду та її доставили в психіатричну лікарню. Після її виписки з лікарні в серпні 2016 року відповідачка не пустила її в квартиру, змінила замки. Вона зверталась до суду з позовом до відповідачки про вселення. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01.12. 2016 по цивільній справі № 333/5215/16-ц позивачку було вселено в спірну квартиру. Рішення суду було виконано примусово державними виконавцями. До вселення в квартиру вона проживала де прийдеться ( на вулиці, на вокзалі, знімала кімнату у гуртожитку).
Відповідачка намагалась визнати її недієздатною в рамках цивільної справи № 2-о/333/4/17. Ухвалою Комунарського районного суду від 13 квітня 2017 року по справі № 2-о/333/4/17 заява ОСОБА_5 про визнання ОСОБА_5 недієздатною була залишена без розгляду.
Спірна квартира є єдиним для неї житлом. Після примусового вселення, вона постійно проживає в спірній квартирі. Пояснила , що на протязі більше 30 років погано чує, з віком стан здоров'я її значно погіршився, вона не чує звичайну мову, в неї туговухість, що вона як глухоніма людина, повинна дивитись на губи, обличчя людини, тільки тоді може якось розібрати розмову. Під час оформлення договору 18 вересня 2004 року вона нічого не чула, їй було незручно перепитувати нотаріуса. Вона не розуміла сутність укладеного нею договору. Нотаріус не звернула увагу на те, що позивачка погано чує.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 , посилаючись на положення статті 229 ЦК України, просила визнати договір дарування недійсним.
Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі.
Позивач із-за поганого слуху доручила надати пояснення представнику - адвокату Жидковій Л.І.
Представник позивача вказала, що про порушення прав позивач дізнався лише після розмови з відповідачкою у серпні 2015 року, і саме коли звернулась за юридичною допомогою, їй роз'яснили, що 18.09.2004 року між нею та ОСОБА_3 був укладений договір дарування квартири і за цим договором вона втратила будь-які права на квартиру
Представник відповідачки заперечував проти позову, вказував на те, що з боку позивачки не підтверджено той факт, що вона помилялась під час укладання спірного договору, подав заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування спірної квартири. Вказував на те, що укладаючи договір дарування позивач діяла добровільно.
Від третьої особи на адресу суду надійшла заява про роглдяд справи за відсутності представника третьої особи.
Рішенням Комунарськьго районного суду м.Запоріжжя по вказаній справі від 22 березня 2016 року в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір дарування, посвідчений 18 вересня 2004 року державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори Гедіковою Г. І., реєстраційний № 2-1348, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_4 .
Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2017 року скасовано, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судом по справі встановлені наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:
18 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_3 , нотаріально посвідчений державний нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Гедіковою Г. І., реєстраційний № 2-1348 (т.1, а.с.5)
Судом встановлено, що з консультативного висновку спеціаліста від 06.02.2017 року ОСОБА_2 страждає на туговухість ІІІ ст. (т.1, а.с.162 зворот).
За клопотанням представника позтвача судом був досліджений звукозапис пояснень свідка ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ( актовий запис про смерть т. 2 а.с. 82), які були надані свідком колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області. Вказаний свідок пояснила, що у 2004 році спілкувалась з позивачкою до укладання договору з відповідачкою та вона бачила, що позивач погано чує, оскільки весь час вона всю увагу спрямовувала на губи, намагаючись по них зрозуміти, про що розповідає співбесідник. ОСОБА_2 розповідала їй про те, що вирішила подарувати спірну квартиру доньці ОСОБА_7 , бо остання пообіцяла доглядати за нею.
Відповідно до державного реєстру речових прав на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_2 не зареєстровано право власності на нерухоме майно. Вказана квартира є єдиним місцем проживання позивачки.
Згідно висновку спеціалісту №206 від 10.08. 2015 року тілесні ушкодження, отримані ОСОБА_2 08.08. 2015 року в квартирі, в якій вона проживає від відомої жінки кваліфіковані, як легкі тілесні ушкодження ( т.1 а.с.7 зворот).
Відповідно до талону-повідомленню від 10.08. 2015 року ОСОБА_2 звернулась до начальника Комунарськьго РО ЗМУ м. Запоріжжя з заявою про конфлікту, який стався між нею та відповідачкою ( т.1 а.с.12).
Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 21 вересня 2015 року закрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 КК України ( т.1, а.с.18).
Відповідно до пенсійного посвідчення ОСОБА_2 має статус дитини війни.
Згідно довідок від 18.09.2017 року ОСОБА_2 зверталась до приймального покою МКЛЕ та ШМД з тілесними ушкодженнями ( т.1, а.с.135-138).
Заочними рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2016 року по справі № 333/5215/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 позов ОСОБА_2 про вселенння задоволено (т. 1, а.с. 157).
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.04. 2006 року за позовом ЖБК №12 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості позов задоволено частково. У вказаному рішенні зазначено, що ОСОБА_2 є членом ЖБК, а ОСОБА_3 є членом її сім'ї. ( т.1, а.с. 42).
Заочним рішенням Комунарськго районного суду м. Запоріжжя по цивільній справі №333/1416/16 з ОСОБА_2 та ОСОБА_8 солідарно стягнуто заборгованість по технічному обслуговуванню будинку (т.2, а.с.49-50).
Постановою про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 333/5215/16 від 15.12.2016 року про вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_3 .
Статтею 6 ЦК України встановлено, що, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, згідно ст. 627 ЦК України.
Відповідно до ст.15 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, 5, 6, статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України, встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до положень частини 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 77 ЦПК України, передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.
Згідно з ч.ч.3,5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Суд погоджується з доводами позивача щодо того, що при укладенні договору від 18 вересня 2004 року її внутрішня воля була спрямована на те, щоб передати усі свої права на квартиру дочці лише після її смерті та отримувати від нею до смерті позивачки матеріальну допомогу, натомість такої волі договір від 18.09.2004 року не відображає. Таким чином позивач при укладенні договору помилявся щодо обставин,які мають істотне значення.
Згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначається що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме в момент вчинення правочину.
Крім того, згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 4 ст.267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до правової позиції ВСУ у справі № 6-7цс14 від 21.05.2014 року за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Суд погоджується з доводами позивача, щодо того, що саме в серпні 2015 році права позивача щодо проживання в спірній квартирі стали порушуватись з боку відповідачки ОСОБА_3 і лише при зверненні за правовою допомогою позивач дізнався про порушення його прав, після чого звернулась до суду з даним позовом у жовтні 2015 року в межах передбаченого законом трирічного строку давності.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.
Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, повністю підтверджені матеріалами справи, суд враховує, що при укладенні договору від 18 вересня 2004 року внутрішня воля позивачки була спрямована на те, щоб передати усі свої права на квартиру відповідачу - дочці лише після його смерті та отримувати від неї до смерті позивачки допомогу, натомість такої волі договір від 18.09.2013 року не відображає, суд також бере до уваги, що у позивачки поганий слух. Також встановлено, що після укладення договору дарування ОСОБА_2 залишилась проживати у подарованій квартирі, зберігала реєстрацію у ній, про що свідчать дані паспорту, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2016року про її вселення до спірної квартири через незаконне вивезення бригадою психіатричної допомоги за викликом ОСОБА_3 з подальшим перешкоджанням у користуванні квартирою, акт державного виконавця про виконання цього рішення( т.1, а.с.139).
Крім того, з інших судових рішень, постановлених після дарування квартири, вбачається, що ОСМД «Істок М 8» та інші комунальні служби саме до ОСОБА_2 спрямовували позовні вимоги про стягнення заборгованостей за надані послуги, а вона виконувала ці рішення судів, погашаючи всі борги ( справи № 2-1860/2006, № 333/1506/16, № 333/9132/15).
Суд вважає, що вказані вище обставини свідчать, що позов обґрунтований, повністю підтверджений належними доказами та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України, та вважає стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові втирати в розмірі 487 грн. 20 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.41 Конституції України, ст.ст. 6, 15, 203, 215, 229, 236, 257, 261, 378, 626, 628, 638, 717 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 158, 260, 263, 265, 280-283, 288, 289 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: Шоста Запорізька державна нотаріальна контора (69104 м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, вул. 25 -Б) про визнання недійсним договору дарування - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування, посвідчений 18 вересня 2004 року державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Гедіковою Г. І., реєстраційний № 2-1348, за яким ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) подарувала ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) квартиру АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 487 гривень 20 копійок (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішеньhttp://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.
Повний текст судового рішення складено 02 квітня 2021 року.
Суддя Комунарського районного суду
міста Запоріжжя Е.Г. Стоматов