Номер провадження 22-ц/821/523/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №708/934/20 Категорія: 301010300 Попельнюх А. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
25 березня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Бородійчука В.Г., Єльцова В.О.
за участю секретаря Анкудінова О.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - представник ОСОБА_2 адвокат Суботін Г.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Суботіна Геннадія Геннадійовича на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 24 грудня 2020 року, постановлене під головуванням судді Попельнюха А.О. у залі № 2 Чигиринського районного суду Черкаської області 24.12.2020 року, о 14 год. 30 хв. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
20.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом ОСОБА_2 про визнання права власності.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що 09.10.2017 року між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями за АДРЕСА_1 . Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Чигиринського нотаріального округу Кашицькою О.Г., зареєстрований в реєстрі за № 1339. Вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,2578 га, кадастровий номер 7125485000:02:001:0252, право власності на яку перейшло до відповідача ОСОБА_2 одночасно з правом власності на будинок за договором купівлі-продажу від 09.10.2017 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Чигиринського нотаріального округу Кашицькою О.Г., зареєстрований в реєстрі за № 1341.
Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 10.01.2006 року. Вказаний будинок та земельна ділянка придбані під час перебування сторін у шлюбі за рахунок спільних коштів подружжя. Позивач ОСОБА_1 надавав згоду, яка посвідчувалась нотаріально, на укладення ОСОБА_2 вказаних договорів.
На дату звернення до суду з позовом сторони припинили спільне проживання, спільне господарство не ведуть, ОСОБА_1 подав позов про розірвання шлюбу. У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 перешкоджає позивачеві у користуванні спільним сумісним майном, не визнає його право на вказане майно, відмовляється надавати оригінали правовстановлюючих документів на будинок.
З метою захисту своїх прав та внесення необхідної інформації про належність майна сторонам ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора.
Позивач ОСОБА_1 посилається, що, оскільки під час проведення реєстрації права власності нотаріусом, внесено відомості щодо спірного будинку, який перебуває у спільній сумісній власності, але не зазначено, що позивач, як член подружжя, є його співвласником, то державним реєстратором було відмовлено у внесенні відомостей до реєстру речових прав про ОСОБА_1 , як співвласника будинку, що порушує його право. Позивач вважає набуте під час перебування у шлюбі майно спільною сумісною власністю подружжя, тому з метою захисту своїх майнових прав, він просив суд з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог визнати об'єктом права спільної сумісної власності житловий будинок з господарськими будівлями за АДРЕСА_1 . Визнати об'єктом права спільної сумісної власності земельну ділянку площею 0,2578 га, кадастровий номер 7125485000:02:001:0252. Зобов'язати державного реєстратора внести зміни до запису державного реєстру речових прав № 22736393 від 09.10.2017 року шляхом внесення відомостей про ОСОБА_1 , як співвласника житлового будинку з господарськими будівлями за АДРЕСА_1 . Зобов'язати державного реєстратора внести зміни до запису державного реєстру речових прав № 22735823 від 09.10.2017 року шляхом внесення відомостей про ОСОБА_1 , як співвласника земельної ділянки площею 0,2578 га, кадастровий номер 7125485000:02:001:0252.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 24.12.2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задоволено частково.
Визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1356325771254, номер запису про право власності в ДРРПНМ 22736393 від 09.10.2017 року.
Визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,2578 га, кадастровий номер 7125485000:02:001:0252, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1373766871254, номер запису про право власності в ДРРПНМ 22735823 від 09.10.2017 року. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Суботін Г.Г. оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує, що оскаржуване рішення судом прийнято при недоведеності обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки висновки суду не відповідають матеріалам та обставинам справи, що згідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення й ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
В першу чергу, скаржник посилається в апеляційній скарзі, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. ОСОБА_2 будь-яких дій, направлених на перешкоджання позивачу у користуванні спірним будинком та земельною ділянкою, або які можуть свідчити про заперечення права власності позивача на відповідне нерухоме майно, не вчиняла, про що заявлялось у всіх заявах по суті, не заперечувалось самим позивачем, підтверджується матеріалами справи та було встановлено судом.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), в якій вказано, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Оскільки ОСОБА_2 не є особою, уповноваженою на внесення змін до реєстру речових прав на нерухоме майно, а правовий статус спірного майна не змінювався, та й на даний час перебуває у спільній сумісній власності, відповідних позовних вимог щодо розподілу вказаного майна, як придбаного за спільні кошти подружжя, з виділенням часток позивач не заявляв, то позовні вимоги останнього задоволенню не підлягають у повному обсязі через пред'явлення позову до неналежного відповідача.
У зв'язку із вищевикладеним, скаржник вважає, що не є таким, що відповідає матеріалам та обставинам справи, висновок суду першої інстанції щодо наявності між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 юридичного спору, оскільки стороною не надано, а судом не досліджено жодного доказу оспорювання, невизнання чи перешкоджання у реалізації позивачем свого права власності на вказане нерухоме майно.
Крім того, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, а сам позов пред'явлено до неналежного відповідача, у зв'язку із чим у задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі, про що неодноразово наголошував представник відповідача, як в судових засіданнях так і в заявах по суті.
Часткове задоволення позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_2 , яка непричетна до порушення прав позивача, покладає, в першу чергу, необґрунтований та несправедливий тягар оплати судових витрат, в тому числі й витрат, пов'язаних із оплатою правничої допомоги, що не відповідає завданню і основним засадам цивільного судочинства, та не може бути виправданим формальною необхідністю захисту прав позивача, порушених через офіційне невизнання і не підтвердження державою фактів набуття речових прав на нерухоме майно у зв'язку із невнесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_2 не є представником держави України та не може нести відповідальність через недоліки в роботі державного реєстратора, а чинне законодавство передбачає ефективні та дієві способи захисту прав, в т.ч. й в досудовому порядку, якими позивач ОСОБА_1 не скористався.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Суботін Г.Г. просить скасувати рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 24.12.2020 року по справі № 708/934/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені останньою судові витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та переглядом справи у суді апеляційної інстанції в порядку, встановленому ЦПК України.
15 березня 2021 року на адресу Черкаського апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача.
В обґрунтування доводів відзиву вказано, що судом першої інстанції було прийнято законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, правовій позиції Верховного Суду України.
ОСОБА_1 вважає, що в апеляційній скарзі відсутні посилання на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.
Вказує, що відповідач ОСОБА_2 є належним відповідачем по справі, так як остання відмовляється надати оригінал документів, які підтверджують набуття права власності на спірне майно. Договори купівлі-продажу не були надані відповідачем ОСОБА_2 навіть на вимогу суду. У зв'язку з чим, суд першої інстанції, з метою з'ясування фактичних обставин справи, ухвалою від 28 жовтня 2020 року був вимушений витребовувати договори купівлі-продажу спірного майна у нотаріуса, який їх посвідчував.
Відповідач ОСОБА_2 не дає згоди, що вбачається із заперечень на позов та доводів апеляційній скарзі, в процесі судового слухання нею також заперечується проти реєстрації позивача ОСОБА_1 в реєстрі речових прав, як співвласника спірного майна.
Так, відповідач ОСОБА_2 без згоди та без відома позивача, як співвласника спірного майна, користуючись тим, що в реєстрі речових прав лише вона вказана, як власник майна, здійснила реєстрацію проживання в спірному будинку ОСОБА_4
ОСОБА_1 у відзиві акцентує увагу на тому, що ОСОБА_2 особа, яка має власний інтерес, щодо спірного майна. Саме факт відсутності реєстрації права власності створює умови, коли відповідач самостійно, без згоди позивача, здійснює розпорядження та користування спірним майном, що підтверджено документальними доказами.
Позивач вказує у відзиві, що в цілому апеляційна скарга не містить посилань на жодне порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Більш того, сама апеляційна скарга є спробою порушити норми матеріального права, спрямована на протизаконне обмеження права власності позивача.
У відзиві ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення Чигиринського районного суду по справі № 708/934/20 залишити без змін.
15 березня 2021 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Стасько О.Г. також надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Доводи у відзиві адвоката позивача аналогічні всім доводам, які зазначені у відзиві безпосередньо позивачем ОСОБА_1 .
Представник ОСОБА_1 - адвокат Стасько О.Г. просить залишити апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Суботіна Г.Г. на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 24.12.2020 року по цивільній справі № 708/934/20 без задоволення, а рішення Чигиринського районного суду по цій же справі - без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та його представника, представника відповідача, які з?явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об?єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про визнання права власності, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог в частині щодо придбання в шлюбі спірного будинку, розташованого на земельній ділянці, вказавши, що з наданих доказів в підтвердження позовних вимог, встановлено, що спірне майно було придбано під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, відповідно майно є спільним сумісним майном подружжя. Доказів на спростування факту належності спірного майна до спільного сумісної власності подружжя суду не надано.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання державного реєстратора внести зміни до запису державного реєстру речових прав шляхом внесення відомостей про ОСОБА_1 як співвласника житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що в силу вимог ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно є підставою для реєстрації права власності .
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов?язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов?язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) перебували у зареєстрованому шлюбі.
Шлюб було укладено 10.01.2006 року, зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області, актовий запис № 2 (а. с. 5).
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.10.2017 року, який укладено між ОСОБА_3 , від імені якого діяла ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 , відповідач стала власником земельної ділянки площею 0,2578 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а. с. 6-7).
09.10.2017 року вказаний договір посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Чигиринського нотаріального округу Кашицькою О.Г., зареєстровано в реєстрі за № 1341. Чоловік покупця ОСОБА_2 - ОСОБА_7 згідний з укладенням цього договору, заява про згоду посвідчена нотаріусом Чигиринського районного нотаріального округу Кашицькою О.Г. 09.10.2017 року за реєстровим № 1338 п. 4 Договору від 09.10.2017 року.
На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 09.10.2017 року, який укладено між ОСОБА_3 , від імені якого діяла ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_2 стала власником житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .
09.10.2017 року вказаний договір посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Чигиринського нотаріального округу Кашицькою О.Г., зареєстровано в реєстрі за № 1339. Чоловік покупця ОСОБА_2 згідний з укладенням цього договору, заява про згоду посвідчена нотаріусом Чигиринського районного нотаріального округу Кашицькою О.Г. за реєстровим № 1338 п. 5 Договору від 09.10.2017 року.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності, мотивуючи вимоги тим, що за період шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 був придбаний житловий будинок з господарськими будівлями за АДРЕСА_1 .
Вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,2578 га, кадастровий номер 7125485000:02:001:0252, право власності на яку, перейшло до відповідача ОСОБА_2 одночасно з правом власності на будинок за договором купівлі-продажу від 09.10.2017 року.
Згідно статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно ч. 1 статті 61 СК України об?єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об?єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Враховуючи, що презумпція спільності права на житловий будинок з господарськими будівлями за АДРЕСА_1 , та спільності права власності на земельну ділянку площею 0,2578 га, кадастровий номер 7125485000:02:001:0252 не спростована, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про доведеність позивачем ОСОБА_1 , що вищезазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки останнє було придбано ОСОБА_2 в період шлюбу з ОСОБА_1 , що не спростовано відповідачем, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на особу, яка її спростовує.
Отже, за таких встановлених обставин, колегія суддів апеляційного судуконстатує, що будинок та земельна ділянка, є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_8 , що і було вірно встановлено районним судом при вирішенні спірних правовідносин.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції при внесені до реєстру інформації вбачається, що відносно житлового будинку та земельної ділянки, які були придбані ОСОБА_2 09.10.2017 року, інформація про співвласників вказаних об'єктів нерухомого майна відсутня, та не відображена, відповідач ОСОБА_2 рахується одноосібним власником, не зважаючи на наявність інформації про належність майна на праві спільної сумісної власності.
У відповідності до статті 392 ЦК України власник майна може пред?явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права, судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.05.2020 року (справа № 916/1608/18, провадження № 12-135гс19) зазначила, що відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред?явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема, тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту, як зазначено вище, є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності.
Врахувавши вищевикладені обставини справи, норми права, наявні в матеріалах справи докази, як в підтвердження позовних вимог так і в їх заперечення, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який прийшов до вірного, обґрунтованого та вмотивованого висновку, що наявний між сторонами спір дає підстави для визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на придбання під час перебування у шлюбі об'єктів нерухомого майна.
Саме такий спосіб захисту у вказаних правовідносинах є належним, оскільки відповідно до чинного законодавства з моменту набуття права власності на вказані об'єкти нерухомого майна воно належить членам подружжя на праві спільної сумісної власності, якщо інше не буде доведено у судовому порядку, що і було зазначено районним судом при вирішенні спірних правовідносин.
Крім того, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, щодо зобов'язання державного реєстратора внести зміни до запису державного реєстру речових прав шляхом внесення відомостей про ОСОБА_1 як співвласника житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вірно пославшись, що в силу вимог ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно є підставою для реєстрації права власності, з чим і погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Також суд першої інстанції надав правомірну оцінку доводам відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Суботіна Г.Г. стосовно відсутності у вказаних правовідносинах юридичного спору, оцінивши дані твердження критично, зазначивши, що у протилежному випадку сторони мали змогу вирішити спір позасудовим шляхом. Натомість, під час судового розгляду позивачем та представником відповідача було неодноразово повідомлено, що вказаний спір позасудовим шляхом вирішити неможливо, відповідач не погоджувалась добровільно надати суду навіть оригінали договору купівлі - продажу будинку.
Тому доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи належними доказами, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому є необґрунтованими і не підлягають задоволенню апеляційним судом.
В частині вирішення питання розподілу судових витрат судове рішення також є правильним, оскільки сторони звільнені від сплати судового збору, в силу ч. 6 ст. 141 ЦПК України, так як є інвалідами 2 групи, тому судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Твердження скаржника стосовно того, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем по справі не знаходять свого відображення у відповідності до предмету спору та обставин справи, тому не приймається колегією суддів апеляційного суду як підстава для задоволення вимог апеляційної скарги та відмови у задоволенні позову як просить скаржник.
Колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе відзначити, що предметом позову є визнання спільної сумісної власності на нерухоме майно, яке було набуте під час шлюбу сторонами та оформлене безпосередньо на відповідача ОСОБА_2 .
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 відмовлялася надати оригінали документів, які підтверджують набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим суд першої інстанції з метою з'ясування фактичних обставин справи ухвалою від 28.10.2020 року був вимушений витребувати договори купівлі-продажу спірного майна у нотаріуса, який їх посвідчував.
Отже, єдиною особою, яка має власний інтерес, що полягає у отриманні переваг по володінню, розпорядженню та користуванню спірним майном, є відповідач ОСОБА_2 .
Таким чином, врахувавши предмет позову, обставини справи, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ОСОБА_2 є належним відповідачем по даній справі, тому доводи скаржника в цій частині скарги також є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги, колегією суддів апеляційного суду розцінюються критично, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд скаржника. Однак, при цьому, не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні суду.
Апеляційний суд вважає, що при розгляді даної справи суд правильно встановив факти, відповідні їм правовідносини, постановив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права, ґрунтується на зібраних по справі доказах, оцінивши які в сукупності, суд першої інстанції прийшов до аргументованого та вірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача. Тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги, яка не підлягає задоволенню.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Суботіна Геннадія Геннадійовича - залишити без задоволення.
Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складений 01 04. 2021 року.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді В.Г. Бородійчук
В.О. Єльцов